Необхідно знати це коротке визначення добра і зла».

Шудри — несамостійні працівники — виконавці, неповнолітні, непосвячені.

Ці назви варн (каст) сьогодні загальновідомі завдяки поширенню відомостей про індію, де три тисячоліття тому праукраїнські арії сформували суспільство, структуроване на чотири касти. Ця структура в нас існувала за часів Київської Русі і Запорізької Січі.

Особливість арійської чотириварнової системи в тому, що вона є надійним заслоном від проходження до владних структур різних мастей нікчем, приблуд, пройдисвітів та негідників, на яких так багата наша влада. Тому-то слово «рахман» у гуцулів означає «ідеал пишності і злагідного життя». іІнавпаки — зверхнє ставлення до найнижчої касти — шудр — недоторканних (таких самих, як наші депутати). Про це йдеться в записах коломийського енциклопедиста і фольльклориста Миколи Савчука, де в коломийках висміюється легковажність шудр.

Звичайно, що варновий підхід у формуванні влади аж ніяк не до вподоби нинішній «еліті»: від недоструганих буратінів бородатого папи Карла до ортодоксальних демократичних демонокретинів, які своїми вентиляторними язиками тільки те й роблять, що «мелють» про свободу слова і демократію. Заспокойтеся. Свобода і демократія — речі несумісні, це швидше антиподи. А всяким демократичним «глагольникам» слід уважніше подивитися на свій портрет у дзеркалі: чи часом ваше відображення не нагадує емблему демократичної партії США? (Зазначу, що емблема американських демократів — осел — тупа і вперта тварина).

«В основу арійського світогляду свободи покладена проста ідея: весь світ, видимий і невидимий, — це цілісний живий організм, що розвивається. Цим світом керує Бог — Творець, Податель життя, справедливий і люблячий. Людина розвивається і вдосконалюється разом з усім світом, а вдосконалюючи себе, людина вдосконалює світ. Це вдосконалення відбувається лише тоді, коли людина діє свідомо і добровільно. Розвиваючи в свободі себе і навколишній світ, людина набуває божественних ознак» (Ігор Каганець, «Арійський стандарт»). Арійський світогляд зв’язку Бог — людина закладено у християнстві. У зверненні св. Григорія Богослова читаємо: «Станьмо подібними до Христа, бо Він став подібний до нас. Зробімося богами задля Нього, бо Він став Людиною задля нас».

Ключовою тезою арійського світогляду є свобода і творчість. Страх і творчість — речі несумісні. Все, що робиться під примусом, — зле. Ця теза зафіксована в арійському «Кодексі ману» (Кодексі людини):

«Все, що залежить від чужої волі — зло;

Все, що залежить від власної волі — добро;

Необхідно знати це коротке визначення добра і зла».

Вищий ієрархічний щабель арійської системи не був подіумом для вивищення пихатих особистостей, як це є в сучасному світі. Функція брахмана полягала в тому, щоб постійно бути відкритим до Божої мудрості, зберігати отримані від Нього знання і передавати їх людям. А для цього потрібно тримати в чистоті тіло і душу. Для рахманів притаманні такі риси і чесноти, як молитва, піст, чистота помислів, простодушність, милосердя. Вони не тільки навчали людей благочестя, але й показували це на особистому прикладі. А цього так бракує сьогоднішнім батюшкам та їхнім «брательникам» від різних сект.

На Гуцульщині, як зазначає С. Витвицький, про того, хто великодушно вибачає комусь образу або шкоду, говорять: «Сисе не чоловік, але якийсь рахманин». Таке ж саме зустрічаємо й в Ісламі. Перший вірш Корану в транскрипції звучить так: «Бісміллагі р-рахмані р-рахімі», що в перекладі означає «В ім’я Бога Всемилостивого, Всемилосердного».

Народна пам’ять про рахманів зафіксована в топоніміці, напр. с. Рахманівка на Дніпропетровщині, Рахманівські Ключі (Казахстан). У прізвищах, похідних від «рахман» (Рахман, Рахманюк, Рахманський, Рахманінов, Сарахман). У прислів’ях і приказках: «На Юра — Івана на Рахманський великдень», «Постимося як рахмани», «Рахманна земля», «Рахманий кінь» (спокійний, смирний, тихий). Зацікавлення викликає прислів’я «Поти рахман плохий, поки собаки не обступлять» (Доти рахман сумирний, доки його не чіпають). Це прислів’я пов’язане з тим, що саме арійські рахмани були першими творцями системи бойових єдиноборств, від яких пішли нинішні «бойовий гопак», «кун-фу», «карате» та інші бойові мистецтва.

На сьогодні про відзначення Рахманського великодня на Гуцульщині і Покутті залишився тільки відголосок. А жаль...

Як сказав якийсь один: «Маємо те, що маємо», а другий (не менш відомий) додав: «Живемо ми, як положено». Через те, що на все «положили», то так і живемо.