Тема2:Антична художня культура 1 страница

Тема1:Художня культура ранніх і традиційних цивілізацій Сходу

ЄГИПЕТ

На берегах Нілу ще за часів кам'яного століття з'явилися осілі племена. Умови життя були сприятливі: у річці водилося багато риби, у прибережних чагарниках мешкали водоплавні птахи. Землеробство не представляло труднощів, завдяки регулярним розливам Нілу. У ході історичних подій тут утворилося понад сорока дрібних держав. Поступово з них утворяться два великих держави - Верхній і Нижній Єгипет, а потім (в 3200 р. до н.е.) єдину державу. З цього часу починається майже трьох тисячолітній династичний період історії Єгипту. Він підрозділяється на Древнє, Середнє і Нове царства і «проміжні» періоди.

Древнє царство включає перші шість династій і триває з XXVIII - XXIII ст. до н.е. Цей час остаточного складання рабовласницького держави, зростання його сил, розширення кордонів. Зміцнюється деспотична влада фараона. До цього часу належить складання єгипетської писемності і основоположних рис єгипетської релігії - монументальний стиль єгипетського мистецтва, склалися основні види давньоєгипетського мистецтва, його стилістичних особливостей. Головною з них була сувора система композиційних і іконографічних правил - канонів, які потім свято оберігалися протягом століть. Мистецтво Єгипту було складовою частиною культу, заупокійного ритуалу. Заупокійний культ був широко розвинений у зв'язку з вірою в потойбічне існування душі. Своєрідною рисою цього культу є турбота про збереження тіла померлого і про постачання душі житлом, їжею та іншими предметами, необхідними для майбутнього життя. Так з'являється мумифицирование трупів, споруда міцних гробниць - будинків вічності. Розвиваються різні науки: математика, геометрія, астрономія, медицина і ін

Середнє царство. В кінці III тисячоліття до н.е. потужне централізоване держава розпалася. В епоху Середнього царства (XXI - XVIII вв.до н.е.) політичний центр країни перемістився до міста Фіви. У цей період зросла самостійність окремих областей та їх правителів, що призвело до розквіту місцевих художніх шкіл. В епоху Середнього царства розпису в гробницях переважають над рельєфами. На стінах зображуються сцени з життя людей і сцени з життя дикої природи. З середини цієї епохи в гробницях почали споруджувати статуї фараонів, тому розпис стін і рельєфи стали займати не найголовнішу роль в оздобленні поховань. В епоху середнього царства майстри вже не дотримуються таким суворим канонам у розписі і рельєфах гробниць, як у Древньому царстві. Наприклад, людський торс можна вже побачити, зображеним в профіль, а не в трьох четвертний розвороті.

Амарнский період (XIVв. до н.е.) Час правління фараона Ехнатона (Аменхотеп IV). Ехнатон заборонив усі численні старі культи і єдиним богом проголосив Атона - сяюча на небі сонце. Під час Ехнатона стався перелом і в погляді на мистецтво. З колишніми канонами тепер майже не вважалися. З'явилися численні зображення фараона, цариці і їх дочок у сімейних сценах, де були виражені їхні почуття, що до цього не зустрічалося.

Нове царство (XVI - XI ст. До н.е.). За часів фараонів XVIII династій значимість і міць Єгипту знову зросла після ста п'ятдесятирічного перебування під владою гіксосів. В епоху Нового царства з'являються зображення, де особа показане не в профіль, а фас.

У порівнянні з попереднім часом у зображеннях є деякі нові риси: витонченіше і стрункішою стали пропорції фігур, природніше - руху. Автор тонко передає фактуру тканин. Художники шукають нові способи колірної передачі об'єктів, тіней. Відбувається відмова від багатьох канонів. Тіла персонажів фарбуються не в коричневий і жовтий кольори, а, наприклад, в рожевий і його відтінки.

Рельєф в Стародавньому Єгипті був дуже близький до живопису за призначенням, проблематики і за формою. Майже завжди передбачалося, що він буде розфарбований фарбами. Від Стародавнього до Нового царства рельєф значно змінюється в повній відповідності з еволюцією архітектури і скульптури. Він мав велике і різноманітне вживання в єгипетському мистецтві. Принцип полягає в тому, рельєф що, прикрашаючи предмет, не руйнує його поверхности. При виконанні рельєфів і настінних розписів використовувався традиційний прийом площинного розташування фігури: її ноги і обличчя зображувалися в профіль, очей у фас, а плечі і нижня частина тулуба - у трьох четвертний розвороті. Скульптори намагалися таким чином показати персонаж з різних сторін, поєднавши найбільш виграшні точки огляду.

Ранній рельєф, порівняно з більш пізнім, здається грубуватим за формою і пропорціям. Малюнок жестковат, поверхня рельєфу моделюється нерівномірно. Розписи Стародавнього царства будуються на поєднанні рівно забарвлених і чітко обмежених площин. У період Стародавнього царства в Єгипті склалися певні канони розпису стін гробниць і храмів. Виробилися схеми розташування розписів, тематика сюжетів та їх композиція. Від часу правління III - IV династій майже не дійшли зображення на стінах заупокійних царських ансамблів.

Полегшення Стародавнього царства розгорталися один над іншим, кожен представляв собою оповідний ряд так, що його можна було прочитати. Фараони зображувалися, як і божества більших розмірів, ніж інші персонажі, і тому одразу привертали до себе увагу в творі. Композиції в основному були багатофігурні, де зображувалися, в основному, сцени жертвоприношень. У розписах і в рельєфах часто включали ієрогліфи - малюнки-значки, кожен з яких відповідав слову чи поняттю.

В епоху Стародавнього царства майстри ще не навчилися передавати рух, їх персонажі здаються застиглими, але художники не відходять від сформованих канонів.

Полегшення забарвлювалися різними фарбами. Це були яскраві кольори, що надають яскравість природи Стародавнього Єгипту, але головну роль грав не колір, а контурна лінія, що окреслює фігуру, ритм якої строго погоджений з архітектурним спорудженням. На світлому тлі чітко виділялися цегляно-червоні тіла чоловіків і жовті - жінок.

Поряд з плоским, майже не виступає над поверхнею стіни виник, а потім і широко розповсюдився поглиблений рельєф: врізане зображення заповнювалося фарбою, і з'являвся кольоровий силует.

Усі розписи і рельєфи в гробниці займають своє певне місце - свою стіну. За часів III - IV династій на одвірках і одвірок входів гробниць зображувалися великі фігури похованого і його дружини, супроводжувані іноді маленькими фігурками їхніх дітей. Майстри намагалися досягти більш точного портретної схожості в зображеннях осіб. Пізніше рельєф поширюється більш широко. У зв'язку з появою великих площин стін, рельєф набуває розгорнуту композицію. І під час V - VI династії рельєф та розпису Стародавнього царства досягають свого найвищого розквіту. У другій половині епохи Стародавнього царства майстри змогли знайти нові художні прийоми, наповнити життям старі сцени, залишаючись у межах колишніх композиційних правил. У гробницях стали з'являтися розпису зі сценами з повсякденного життя вельможі, які трудяться на нього раби. Вже тоді зустрічаються дуже сміливі композиційні рішення в рельєфах і розписах. Так, наприклад, грають діти в мастабі Мерерука. Але всі ці сміливі рішення були застосовні лише до звичайних людей: до хліборобам, ремісникам, слугам, дітям і полоненим. Представників знаті, як і раніше, зображували строго у відповідності до канонів.

У зв'язку з розпадом країни і перенесенням її центру в Фіви, широко поширилися розписи в гробницях номархов. Вони не відрізнялися особливою якістю виконання: малюнок грубий і неточний, невміло побудована композиція, пропорції фігур не витримані, ієрогліфи мають нечіткий контур. Але всі ці розпису володіють своєрідними рисами. "Порівняння їх з аналогічними за сюжетом розписами Стародавнього царства показує, що художники, зберігаючи традиції мемфисского мистецтва, шукали нові творчі шляхи." 1 Дотримання Мемфісу зразкам помітно і у виборі тематики, і в композиційній побудові багатьох сцен. В епоху Середнього царства майстра додають у свої зображення нові деталі. Також помітні і зміни в композиції рельєфів (розписів), пов'язаних з вельможами. Можна спостерігати зображення, де чоловік обіймає дружину, батьків або дітей. Полегшення XI династії вже відрізняються більш чіткою лінією, тонкістю виконання зображення. Полегшення Середнього царства відрізняються не настільки подовженими пропорціями тіл, як раніше, меншою незграбністю фігур, вбрання стає багатшим, з'являється опрацювання деталей.

Особливість розписів і рельєфів Нового царства - збільшення показу службової діяльності знаті. Підвищується інтерес до військових епізодам і зображенню чужинців. Майстри експериментують із зображенням людської фігури. У цей час з'являються розпису, де людина зображений зі спини, в повний профіль і в інших нових складних поворотах. Одночасно приділяється багато уваги декоративності зображення: опрацювання аксесуарів, велика кількість пишних одягів, зачісок і т.д. "Найбільш характерними рисами фіванських гробнічних рельєфів і розписів протягом XVIII династії є, з одного боку, посилення реалістичних шукань, а з іншого - зростаюче прагнення до вишуканості й декоративності." 2

У "Амарнский" період розпису та рельєфи набувають широкого застосування. Збереглося багато творів, з зображення фараона, його дружини і доньок. Відмова від канонів дозволив содавать нові цікаві живі композиції.

Порівняльний аналіз декількох творів краще проводити з зіставлення рельєфів, що мають один і той самий сюжет. Це дасть можливість поспостерігати весь розвиток композиції у давньоєгипетській розпису і рельєфах.

Зображення подружжя - одна з широко поширених тим єгипетського мистецтва. Твори на цю тему були вже відомі в Древньому царстві. Для порівняльного аналізу композиційних особливостей візьмемо чотири твори різних періодів, де зображені чоловік і дружина, що тримає квітку лотоса:

рельєф з гробниці Мерерука в Саккара. XXV століття до н.е. - Давнє царство.

стела Хенену.XXI століття до н.е. - Середнє царство.

рельєф з гробниці Тутанхамона в Фівах. Перша половина XIV століття до н.е. - Нове царство.

кольоровий малюнок на папірусі «Хануфер і його дружина». XII століття до н.е. -Нове царство.

На рельєфі з гробниці Мерерука зображена подружня пара, де дружина стоїть біля ноги чоловіка і ледь досягає його коліна. На цьому рельєфі спостерігається чітке дотримання давньоєгипетських канонів, де розмір зображення фараона, вельможі чи господаря завжди в кілька разів більше зображень інших персонажів. Весь рельєф розташовується біля входу поховання. Чоловіча фігура забарвлена ​​в цегляно-червоний колір і перевищує в розмірах всі інші фігури. Цей твір являє собою класичний зразок рельєфу епохи Стародавнього царства. Фігури на рельєфі зображено, відповідаючи канонам. (При виконанні рельєфів і настінних розписів використовувався традиційний прийом площинного розташування фігури: її ноги і обличчя зображувалися в профіль, очей у фас, а плечі і нижня частина тулуба - у трьох четвертний розвороті.) У руці М. вертикально тримає посох, завдяки чому межа між ним і оповідальними горизонтальними рядами стає більш відчутною. У композицію фігур двох включена невелика вертикаль ієрогліфів. Подружжя дивляться в одному напрямі і як би дають початок розповіді.

На рельєфі стели Хенену так само зображена подружня пара, але вже сидить. Двом фігурам відведена площину в нижньому лівому кутку, яка займає близько 1 / 3 всієї площі стели. Подружжя показані однакового розміру, попереду чоловік, а за ним дружина. Вся решта площі стели списана ієрогліфами. Фігури ніби сидять в їх оточенні. Що стосується зображення самих людей, то тут знову все дотримується суворих правил канонів. Але в цьому рельєфі помітно, що майстер намагався трохи пожвавити роботу, синхронним рухом правих рук, рухом лівої руки чоловіка, яка як би продовжує рух і передає його на ліву руку дружини, що обіймає його. У цілому виходить замкнуте коло. Це, майже рух, підкреслюють вертикалі ніг і ніжок трону. Але, незважаючи на якийсь рух, відчувається статичність і монументальність фігур.

Розглянемо рельєф з гробниці Тутанхамона. Тут відчувається вплив попередньої «Амарнського» періоду, де фараони зображувалися в побутових, сімейних сценах. Подружжя дивляться не в один бік, як це було на попередніх творах, а один на одного. Ієрогліфи на цьому зображенні відсутні і тому дві фігури займають повністю простір фрески. У цьому рельєфі майстер вже передає почуття людей. У постатях з'явилося живе рух. Вони не просто сидять або стоять, а між ними відчувається спілкування. У цьому рельєфі видно жива лінія контуру, яка у вище розглянутих рельєфах була більш груба і жорстка. У даному творі видно детальне опрацювання одягу та осіб, притаманна рельефам і розписам Нового царства. Розфарбовані фігури яскраво, не дотримуючись канонів розпису рельєфів епохи Стародавнього царства.

Четверте розглядається твір - малюнок на папірусі.

На нього вплинуло часткове повернення до первісних канонами Стародавнього Єгипту, що виникло в епоху Нового царства. На малюнку рясніють ієрогліфи (чорні і червоні), створюючи композицію й заповнюючи порожній простір. Рисою, за якою ясно видно до якої епохи належить малюнок, є достатня деталізація, промальовування одягу та прикрас на фігурах. Подружжя стоять (йдуть) один за одним. Попереду Хануфер, а за ним його дружина. У цьому малюнку не відчувається рухи фігур, вони ніби застигли на місці. Якщо порівнювати його з попереднім рельєфом, то явно видно різницю між двома творами епохи Нового царства. Відчувається тенденція до повернення до початкових канонами, але для цього рисунку не вистачає монументальності і грандіозність.

З століття в століття переходили теми сюжетних композицій. І, взявши, кілька творів на одну з них, ми простежили розвиток давньоєгипетського рельєфу і розпису від Стародавнього до Нового царства. Композиція стала особливо цікавою в «Амарнский» період, придбавши сміливість і гру ліній. Композиція рельєфів йшла від загального (великі лаконічні площині) до окремого (детальне опрацювання прикрас на фігурах). Композиція площинних зображень протягом століть поступово розвивалася від монументальних рельєфів на стінах гробниць Стародавнього царства до майже мініатюрним малюнків на папірусі та композиціям рельєфів вже Нового царства Стародавнього Єгипту.

Роль мистецтва у Стародавньому Єгипті була абсолютно іншою, ніж у сучасній культурі. На відміну від скороминущого земного життя, мистецтво було носієм буття вічного, головним засобом забезпечення безсмертя. Тому праця художників вважалася священнодією. Вони займали високе соціальне становище, часто були жерцями. Написи прославляють їх: «я спорудив…», «я виконав роботи прекрасні…». На відміну від Месопотамії, в історії збереглися імена єгипетських майстрів. Першу піраміду побудував Імхотеп. Він був і архітектором, і математиком, і лікарем. Слава про його мудрість дісталася давніх греків, які ототожнювали Імхотепа з богом цілительства Асклепієм. Разом з тим, свобода індивідуальної творчості була обмеженою, художник насамперед був охоронцем священних традицій. Три тисячоліття мистецтво Єгипту зберігало єдність художнього стилю.

У Єгипті вже на початку III тисячоліття до н. е. складається монументальна архітектура. Причому майже не збереглося громадських будівель, проте безліч — поховальних споруд і храмів.

Першою поховальною спорудою, для якої камінь став основним будівельним матеріалом, була ступінчаста піраміда фараона Джосера (Давнє царство), зведена під керівництвом Імхотепа. Під пірамідою вирубана скельна гробниця неймовірно складного планування (11 паралельних коридорів з усілякими приміщеннями). Вражає вміння каменотесів орієнтуватися в глибині скелі.

Згодом почали будувати геометрично правильні піраміди, які у Давньому царстві були основною формою царських поховань. Поблизу сучасного Каїра, в Гізі, розміщені найбільші з них — піраміди Хеопса, Хефрена і Мікеріна. Піраміда Хеопса досі залишається найбільшою з кам'яних споруд світу. Піраміди оточені храмами. У заупокійний комплекс Хефрена, крім піраміди і храму, входить гігантська фігура Сфінкса (хоч існує припущення, що Сфінкс побудований задовго до появи перших пірамід). Деякі фахівці вважають, що часом на споруді пірамід працювала майже половина працездатного населення Єгипту (це було можливим тому, що на зрошуваних нільських землях вдавалося отримувати врожаї, в яких додатковий продукт складав до 80 %).

З виникненням економічних і політичних труднощів піраміди «зменшилися» за розмірами, а потім змінилися на скельні гробниці і гробниці в «Долині мертвих». Більшість з них була пограбована ще у старовину, тому в 1920—1922 рр. великою подією в єгиптології стало відкриття археологом Говардом Картером незайманої гробниці фараона Нового царства Тутанхамона.

У часи Нового царства були споруджені найзнаменитіші храмові комплекси — храми Амона-Ра в Карнакі і Луксорі, недалеко від Фів. Від Луксора до Карнака веде пряма двокілометрова дорога — алея сфінксів. Ансамбль храмів дуже складний, будувалися вони протягом століть. Найхарактерніша деталь — безліч величезних колон (в одному із залів Карнака їх 144). Стовбур деяких можуть обхопити тільки п'ять чоловік. Колони стилізовано зображають нільські рослини і дерева, їх капітелі виконані у вигляді закритих або розпущених квіток лотоса, листя пальми (капітель — верхня, прикрашена частина колони).

Ще одна справжня перлина давньоєгипетської архітектури — скельний храм фараона Рамзеса II в Абу-Сімбелі. Біля входу в храм чотири двадцятиметрових фігури зображають самого фараона і головних богів. Храм всередині не має штучного освітлення. Він орієнтований таким чином, що один раз на рік — в день приходу Рамзеса II на престол — сонячне проміння досягає головного святилища, освітлює обличчя статуй Рамзеса і Амона, а також вибитий на стіні текст мирної угоди з хеттами, перемогу над якими здобув фараон. Вже в наш час, коли будували дамбу на Нілі, храм в Абу-Сімбелі потрапив у зону повного затоплення. Техніка ХХ століття дозволила перенести величезну споруду (правда, частинами) на безпечне місце.

Як і архітектура, образотворче мистецтво втілює ідею постійності, вічності. Воно підкорялося суворим канонам (у перекладі з грецької слово канон означає правило). Чітко визначені були типи статуй: стоячі — фігура напружено випрямлена, ліва нога робить крок уперед, руки опущені і притиснуті до тіла; сидячі — руки покладені на коліна або одна рука зігнута в лікті, спина випрямлена, погляд спрямований в далечінь. Протягом Давнього, Середнього і Нового царств численні статуї божеств, фараонів, жерців повторювали ці пози.

Особливий канон існував для зображення фігур на площині — рельєфів, фресок, малюнків на папірусі. Голова і ноги зображалися в профіль, а торс і очі — анфас. Вся фігура окреслювалася однією лінією. Розміри зображень передавали ієрархію: чим значнішим вважався об'єкт, тим більшим він зображався. Найбільший — фараон (рівний богам), потім — члени його родини, найменші — раби. Теми композицій були різними — придворне життя, релігійні церемонії, побутові сцени. Часто зображали тварин, причому реалістично. Колірна гама фресок і розфарбованих рельєфів — поєднання жовтих і коричневих тонів із зеленими і блакитними. Ці кольори відповідали землі, рослинам, отже життю і небу.

Згідно з віруваннями одна з душ померлого — Ка — повинна була «поселитися» в його зображенні. Щоб Ка «впізнала» свою матеріальну оболонку, стали виготовляти посмертні гіпсові маски. Так зародилося портретне мистецтво Єгипту. Один з найзнаменитіших жіночих скульптурних образів у всьому світовому мистецтві — портрет Нефертіті, дружини фараона-реформатора Ехнатона. При розкопках Ахет-Атона була знайдена майстерня скульптора Тутмеса, а в ній — портрети членів царської родини. Зображення цариці Нефертіті у високому головному уборі звичайно відтворюють у профіль, при цьому не видно, що робота над зображенням другого ока не закінчена. Одні дослідники пояснюють цю обставину раптово перерваною роботою (в майстерні всюди — сліди погрому), інші — наміром художника, який не захотів, щоб його твір замурували в гробницю (в іншому місці вмістище Ка не могло знаходитися).

ІНДІЯ

Епоха, стиль, напрям - династія шунгіт, імперія Великих Моголів, імперія Гуптів, імперія Маур'їв, Індія раннього і зрілого середньовіччя, Кушанская імперія, раннеісламскій період, Хараппа і Мохенджо-Даро

До XIX ст. Індія не мала спільного назви. Перси і китайці називали країну Сіндх, греки ж вимовляли це слово як «Індос». Мусульмани, що завоювали Індію в XII-XIII ст., Дали їй ім'я Хіндустан (Країна індусів), яке в Європі звучало як Індостан. Назва «Індія» у його сучасному значенні з'явилося лише в XIX ст.

На сході Індія омивається водами Бенгальської затоки, на заході - Аравійського моря. На північному заході знаходиться гірська система Гіндукуш, на північних рубежах Індії розташована найбільша у світі гірська система Гімалаїв. За уявленнями давніх індійців, на снігових вершинах Гімалаїв жили божества. А гору Джомолунгму (Еверест) індійці пов'язували з легендарною горою Міру, на яку спираються небеса і де розташовуються міста богів і житла небесних духів. Гора Кайласа вважалася обителлю бога Шиви. Зрозуміло, що Гімалаї були однією з улюблених тем у мистецтві Давньої та середньовічної Індії. Безліч індійських міфів пов'язано з річками Індії та Гангою (у давньоіндійській міфології Гангу - небесна ріка, дочка царя гір, уособлення річки Ганг, на санскриті - ім'я жіночого роду). Відповідно до одного з них, священна Гангу спустилася з неба, щоб напоїти все живе. Інд і його притоки оспівані у ведах - найдавніших священних текстах.

Індію населяють численні народи, які мають різне походження і культури і розмовляють на різних мовах. Тут мирно співіснують різні релігії: індуїзм, буддизм, християнство, мусульманство. Велика частина населення Індії сповідує індуїзм. Індуїзм - це древні традиції духовної та матеріальної культури, це традиційні уявлення індійців про богів, про світ і про себе, це численні культові обряди, вчинені на честь богів індуїстського пантеону.

Релігійні погляди індійців яскраво і ємко виражаються в їх самобутньому образотворчому мистецтві. Найдавніші уявлення про походження і будову Всесвіту, про що створили її богів, про існуючі в ній зв'язках і структурах, буквально пронизують індійське мистецтво впродовж всієї його багатовікової історії.

Невичерпним джерелом, з якого індійські художники, скульптори і архітектори черпали зразки для художніх форм, була природа. Майстри уподібнювали елементи архітектури і скульптури формам рослин і тварин. Створені їх руками твори мистецтва не просто вписувалися в навколишній природний ландшафт, а зливалися з ним в єдиний гармонійний ансамбль. Ці особливості індійського мистецтва проявилися вже на самих ранніх етапах його розвитку.

Хараппа і Мохенджо-Даро

Найдавніша індійська цивілізація виникла в басейні Інду в III тис. до н. е.. Найбільш значні знахідки, що відносяться до цієї культури, були зроблені в Хараппи і Мохенджо-Даро - стародавніх містах, розташованих на території нинішнього Пакистану. У 50-х рр.. XIX ст. англійський генерал Каннінгем, оглядаючи руїни біля села Хараппа, виявив друк з невідомими письменами. Однак планомірні розкопки почалися тут тільки в 20-і рр.. XX ст. Культура знову відкритої цивілізації була названа хараппської чи культурою Мохенджо-Даро. Хараппські поселення розташовувалися на величезній території: на сході вона тягнулася до Делі, на півдні - до берегів Аравійського моря. Вважається, що хараппська цивілізація існувала з середини III до половини II тис. до н. е.. Про високий рівень розвитку цієї цивілізації говорять сувора планування міст, наявність писемності і творів мистецтва. Мова і писемність Хараппи поки не розшифровані, хоча знайдено вже досить велику кількість печаток з написами.

Міста будувалися за чітким планом: вулиці перетиналися під прямим кутом. Як правило, велике місто складався з двох частин: «нижнього» міста і «верхнього» міста. «Верхній» місто представляв собою фортеця на пагорбі, там жили представники міської влади та жерці. Тут же знаходилися різні громадські споруди: зерносховища, купальні і т.п. Призначення знаменитих купалень Мохенджо-Даро поки невідомо - можливо, вони служили басейном для ритуальних обмивань, а може бути, забезпечували побутовий комфорт населення. Примітно, що в «верхньому» місті не будували палаців чи храмів. У цьому плані хараппська цивілізація істотно відрізняється від цивілізацій Стародавнього Єгипту та Передньої Азії. У «нижньому» місті проживала основна частина населення. Будинки зводилися з обпаленої цегли і складалися з декількох приміщень. Заможні городяни жили в дво-і триповерхових будинках. Прокладені вздовж вулиць стічні канали представляли собою одну з найдавніших систем міської каналізації.

Образотворче мистецтво відомо за знайденими археологами печаток-амулетам, а також статуеткам з міді, каменю і обпаленої глини. Так, у Мохенджо-Даро була виявлена ​​бронзова статуетка дівчини-танцівниці. Невимушено подбоченясь правою рукою, вона ніби вичікує момент, щоб пуститися в танок. Лівою рукою, обвішаної браслетами, дівчина тримає світильник - не виключено, що вона зібралася виконати який-небудь ритуальний танець. Ймовірно, саме в хараппської мистецтві вперше виник мотив танцю, настільки популярний в індійській скульптурі. Одна із самих великих скульптур, знайдених у Мохенджо-Даро, являє собою погрудне зображення бородатого чоловіка з великими, схематичними рисами обличчя. На цю особу домінують довгі напівзакриті очі, зіниці яких зведені до перенісся, що, по всій видимості, має означати самоспоглядання. Чоловік одягнений у перекинуту через плече мантію з орнаментом, його голову прикрашає стрічка з пряжкою на лобі. Вважається, що цей бюст зображує жерця чи божество.

Особливу групу знахідок становлять друку. Вони виявлені майже у всіх великих містах долини Інду, зараз їх налічується близько двох тисяч. Друк є квадратну, круглу або циліндричну пластину з міді, глини чи слонової кістки з поглибленим зображенням. Такі друку дають рельєфні відбитки. На зворотному боці печатки є невеликий виступ з дірочкою для шнурка. Зазвичай на печатці вирізувалося зображення божества або священної тварини, супроводжене написом. Тварина - бик, єдиноріг, гірський козел, слон, тигр, кобра, риба, крокодил - могло символізувати те чи інше божество, або позначати природну стихію чи пора року.

Про релігію давніх хараппцев відомо дуже мало, немає точних даних і про причини занепаду Хараппской цивілізації.

У II тис. до н. е.. в долинах Інду і Гангу почали розселятися індоєвропейські племена аріїв, які вторглися в Індію з північного заходу - через проходи в гірських ланцюгах Гіндукушу і Сулейманових гір. Відомості про культуру аріїв дійшли до нас завдяки ведів - священних текстів на санскриті, давньоіндійському мовою. Безцінним джерелом відомостей про релігію і міфології арійських племен став головний священний текст - Рігведа (XI-X ст. До н. Е..). Рігведа представляє собою зібрання гімнів арійським богам, головними з яких були: Сурья - бог сонця, Індра - повелитель грози і грому, Агні - бог вогню, Сома - бог п'янкого божественного напою. Арії жили здебільшого в селах, житла будували з цегли, глини, бамбука, очерету, дерева. На місці арійських поселень часто виявляють культову начиння, яка використовувалася у ведійських обрядах: ложки, горщики, черпаки для масла. Обряди, ймовірно, відбувалися під відкритим небом, жертвопринесення - на тимчасових вівтарях, кам'яних або дерев'яних.

X-IV ст. до н. е.. (Період від перших вед до династії індійських правителів Маур'їв) не залишили пам'яток матеріальної культури. Про цей час розповідає епос Давньої Індії - «Махабхарата» і «Рамаяна», в якому згадується чимало стародавніх династій та назв держав. Образотворче мистецтво Індії століттями черпало з «Махабхарати» і «Рамаяни» сюжети і образи, які відображені в архітектурно-скульптурних ансамблях, настінних розписах і мініатюрі.

Імперія Маур'їв

У 321 р. до н. е.. в Індії виникло перше централізована держава - імперія Маур'їв. Давньогрецькі автори описували його столицю - Паталіпутре. Місто, розташоване в долині Гангу, оточувала могутня стіна з дозорними вежами і ровом. Велика частина архітектурних споруд була побудована з дерева. Під час правління царя Ашоки (268-232 рр.. До н. Е..) Як державної релігії був прийнятий буддизм.

Буддизм - світова релігія поряд з християнством і ісламом. Одне з головних уявлень буддизму полягає в тому, що життя є страждання. Подолати його і пізнати істину можна, пройшовши шлях порятунку. Вищою метою в буддизмі є нірвана - психологічний стан повноти внутрішнього буття, відсутності бажань, досконалої задоволеності, абсолютної відчуженості від зовнішнього світу. Нірвана дає повне звільнення від кайданів матерії, від нескінченного ланцюга народжень і смертей (сансари).

З точки зору буддизму, в центрі Всесвіту знаходиться гора Міру, на яку спираються різні рівні небес, число яких варіюється в залежності від конкретної школи та періоду часу. Гора Меру оточена сім'ю концентричними колами гір, відокремленими один від одного сім'ю океанами. За ними лежить Великий океан, в якому розташовуються по чотирьох сторонах світу чотири великі острови-континенту, найбільший з яких - Джамбудвіпі - населений людьми. Весь Всесвіт оточена найбільшою гірською грядою. На горі Меру знаходиться палац чотирьох правителів сторін світу і 33-х головних божеств, а на самій вершині перебуває Індра, цар всіх індуїстських богів, або космічний Будда Вайрочана.

Ашока демонстрував своє звернення в буддизм енергійним поширенням віри по всій Індії - від Бенгалії до Афганістану - за допомогою указів, висічених на монументальних колонах з каменю. У використанні колон Ашока слідував раннім ведийским віруванням, почерпнутих з Рігведи. Колони (стамбхі) символізують вісь Всесвіту, яка з'єднує Небо й Землю і уособлює Світове Древо Життя.