Тема2:Антична художня культура 2 страница

Стамбхі, що досягає у висоту понад 10 метрів, представляє собою добре відполірований кам'яний стовп. Вінчає стамбхі капітель зі скульптурними зображеннями тварин, що означає царські підношення Будді. Найзнаменитіша з них - Левова капітель з Сарнатха (сер. III ст. До н. Е..). Згідно з переказами, стовп, який ніс цю капітель, був встановлений в тому місці, де Будда виголосив свою першу проповідь. Капітелі Ашоки призвели до виникнення самої ранньої буддійської скульптури.

Під час правління царя Ашоки в архітектурі набули поширення буддійські меморіальні та похоронні споруди - ступи. На відміну від інших буддійських споруд, що мали внутрішні приміщення і вхід, ступа була монолітною і цілісною. Її архітектура перегукується з індуїстським похоронним курганів. Ранні ступи служили місцем поховання реліквій самого Будди. Існує легенда про те, що Будду запитали, якою повинна бути його гробниця. Учитель розстелив на землі свій плащ і перевернув на нього круглу чашу для збору милостинь. Так ступа придбала свою напівсферичну форму. Півсфера, символ Неба і нескінченності, в буддизмі означає парінірвану Будди (тобто його остаточне звільнення від світу), а також самого Будду.

Одна з найдавніших збережених ступ була споруджена в Санчі при Маур'їв (бл. 250 р. до н. Е..). Пізніше вона була перебудована і дещо збільшена в розмірах. Напівсферичний купол ступи спочиває на круглому підставі з що йде по всьому периметру терасою. Тераса призначалася для ритуального обряду поклоніння, що полягав у тому, що моляться обходили ступу колом, за годинниковою стрілкою. З південного боку до тераси ведуть дві симетричні сходи. На вершині купола встановлена ​​колона, як би виходить з серцевини ступи. У цьому дослідники вбачають продовження культу колон Ашоки. Центральний стовп, який символізує вісь Всесвіту, увінчаний круглими дисками і оточений огорожею з квадратних стовпів. Парасольки, уособлюють небесні рівні або ступені сходження до нірвани. Три парасольки символізують три коштовності: Будду, Закон і чернечу громаду. За традицією огорожа навколо центрального жердини повинна була приховувати його від тих, що моляться під час ритуального обходу. Сама ступа також оточена масивною огорожею. Чотири пари воріт (Тора) вказують чотири сторони світу і своїми покритими великим різьбленням балками і колонами представляють головні сторони навчання; вони зачаровують глядача своїми історіями та картинами.

Рання ступа була зведена також у Бхархуте, за царя Ашоке. Однак власне ступа до нас не дійшла, збереглася лише огорожа з воротами. Значення цих ранніх ступ - в багатстві представлених на них образів: жанрові сцени, джатаки (епізоди з попередніх життів історичного Будди) і самостійні фігури можуть слугувати наочною енциклопедією мистецтва раннього періоду. На стовпах воріт висічені рельєфи із зображенням найдавніших ведійських божеств. Це якши і якшини, парфуми підземних надр і сил природи, тісно пов'язані з культом родючості. Якши і якшини зображувалися у вигляді людей. Якшини, що відбувалися від богинь рослинного царства, іноді грали роль духів дерев. В буддизмі якши і якшини вважалися нижчими божествами, проте їх роль значна: в широкому сенсі вони були охоронцями вчення, а у вузькому - охороняли буддійський храм від злих духів, в силу цього їх часто зображували попарно на воротах і огорожах ступ та інших культових споруд. Полегшення в Бхархуте виконані тонко і вміло, в різноманітній техніці і з численними варіаціями в манері оповіді, що спростовує твердження про наївному і нерозвиненому стилі.

Ця майстерна манера добре видно на прикладі знаменитої Оленячій джатаки, або «Притчі про шляхетний олені». В одному медальйоні з'єднані чотири окремі сцени, які складають епізод з минулого життя Будди. У центрі зображений олень - реінкарнація Будди. Олень повернувся до людини, благоговійно склавши на грудях руки, в той час як інша людина готується вистрілити в оленя з лука. Нижче, в річці, людина, якій олень допомагає дістатися до берега. Тут спостерігається так зване збіг оповідань: олень, зображений один раз, бере участь відразу в трьох сценах. Відповідно до історії, після порятунку з річки невдячний мисливець направив царських лучників за трофеєм. Проте олень звертає у віру царя і його почет, вони-то і показані в побожних позах.

На відміну від Бхархута рельєфне різьблення в Санчі обмежена колонами і балками чотирьох воріт (Велика ступа в Санчі. Східні ворота). Кожні ворота розділені на три частини. У верхній секції, що складається з трьох архітравом, розгортається розповідь, яка закінчується в волюта - немов кам'яні сторінки ілюстрованих рукописів, колись переносите з села в село мандрівними оповідачами. Незважаючи на тісно розташовані сюжети, глибока різьба виконана настільки майстерно, що історії можна розглянути навіть знизу, з землі. Простір заповнений людськими фігурами, фігурками тварин (реальних і фантастичних) і буддійськими символами, такими як ступа, лотос і дерево. Капітелі, які з'єднані з балками і квадратними колонами, оточені левами, слонами і карликами (Велика ступа в Санчі. Західні ворота) - їх фігури порушують площинність огорожі і створюють динамічний перехід від вертикальних колон до горизонтальних балок. Візуальна зв'язок з балками створюється також за допомогою кронштейнів у вигляді жіночих фігур. Це один з найкращих прикладів образу якшини в індійському мистецтві. Оголений стан деревної богині витончено згинається, руки тягнуться до стовбура мангового дерева і його пишною кроні. Рухи жінки легкі і граціозні, поза вільна і природна. Еталоном краси жінки і богині родючості є підкреслено округлі стегна і бюст. У цілому форма і декоративна опрацювання фігур запозичені з рухів і позицій танцю, який завжди був джерелом натхнення для індійських художників. Квадратна нижня частина воріт являє собою колони, рясно вкриті різьбою: сюжети з джатак, фігури воїнів, елементи сучасної світської архітектури. Найбільш часто зустрічається мотив - огорожа ступи, така ж, як реальна кам'яна огорожа, навколишнє всю ступу, а також шпиль та парасольки на вершині купола. Така «огорожа» обмежує архітрав, проходить уздовж капітелей, а також відокремлює сцени один від одного.

Серед найбільш видатних зображень в Бхархуте і Санчі - стоять чоловічі й жіночі фігури: якши і якшини, захисники, воїни, Нагараджа (царі змій). Деякі з них зображені в позі поклоніння - з руками, притиснутими до грудей, в той час як інші несуть різні предмети, а відверто чуттєві жіночі фігури обхоплюють стовбур або гілки дерева. Всі жіночі фігури уособлюють родючість, а якши - силу і достаток. Хоча якши з'являються зазвичай як другорядні фігури, тим не менш вони послужили моделлю для зображення таких божеств, як охоронці сторін світу або стражники, а також бодхісаттв (люди, які після численних перероджень досягли стану Будди, але відмовилися від кінцевого кроку заради порятунку інших) і самого Будди. Яскравий приклад тому - фігури якш з почту з колон Великий ступи в Санчі з їх масивними формами, проробленими деталями, що містять алюзії на достаток природи.

У релігії буддизму і індуїзму величезне значення надається царства тварин. У поданні індійця люди, тварини, рослини і навіть вищі божества завжди пов'язані між собою нерозривними узами. У багатофігурних сценах вражає відчуття всепроникною життя, енергії, одушевляють всі форми. Любов до природи, захоплення її міццю і достатком, життя, торжествуюча у всіх її проявах, - ось основна тема індійського мистецтва, і, зокрема, архітектурно-пластичного ансамблю в Санчі.

Інший стиль буддійського мистецтва, що зробив істотний вплив на розвиток Південно-Східної Азії, зародився на Східному узбережжі, уздовж річки Крішни. Починаючи з часу Ашоки, цей регіон був притулком для відомих чернечих центрів і великих вчителів буддизму. Крім того, це був район енергійної економічної діяльності, яка сприяла поширенню буддійської релігії, особливо вздовж морського шляху на схід. Хоча ні один з ранніх пам'яток не зберігся повністю, судячи з рельєфів на мармурових плитах в Амаравати і Нагарджунаконда, це були ступи грандіозних розмірів, за багатством оздоблення перевершували північні пам'ятники. Реконструкція ступи в Амаравати, заснована на цих рельєфах, свідчить не тільки про складну композиції різьблених воріт, але також про наявність рельєфів на самому тілі ступи, що створює найскладнішу декорацію ступи з відомих нам. На ранніх рельєфах ступи в Амаравати повторюються багато з сюжетів, знайомі по Бхархута і Санчі, - порожній трон, дерево Бо і натовпу молільників - і все ще немає зображень Будди. Однак за стилем вони помітно відрізняються. У порівнянні з північними їх постаті більш витончені і чуттєві, прикрашені більш пишно. Порожній простір неприпустимо, тому вся площину покрита рухомими фігурами, єдина перепочинок у цих переповнених сценах створюється за рахунок поперечних балок - точно так само, як у Санчі. Однак при порівнянні з цими рельєфами північні сцени здаються майже застиглими: фігури розташовані рівномірно, часто збудовані в ряд, у той час як у Амаравати фігури згинаються і рухаються, згруповані на обмеженому просторі і часом виходять за межі сцени, що зближує ці композиції скоріше з настінними розписами в Аджанте, ніж зі скульптурою в Бхархуте або Санчі. Пізніші рельєфи II-III ст., На яких вже є зображення Будди, мало відрізняються за стилем. Мармурові рельєфи Амаравати залишилися винятковим прикладом регіональної стилю, одного з найяскравіших в ранньому мистецтві Індії, що зробив безпосередній вплив на мистецтво Шрі-Ланки і Південно-Східної Азії.

Широке поширення при Маур'їв отримала монументальна скульптура з каменю. У скульптурі раннього буддизму зображення Будди в образі людини не зустрічалися. Будда і його вчення постають в образах священного дерева Бо (під ним Учитель досяг просвітлення), трону Будди і Колеса Закону, зображення ступи або відбитка стопи великого проповідника. Ці зображення символізували різні етапи життєвого шляху Вчителі: народження, поширення вчення, парінірвану і т.п. Стиль цих зображень узагальнено-декоративний і надзвичайно нагадує різьбу по дереву або слонової кістки.

При Маур'їв створювалися статуї, що вражають монументальністю образу, закінченістю і досконалістю форм. Така скульптура якшини з Дідарганджа (бл. II ст. До н. Е..). Богиня в образі молодої жінки стоїть тримаючи в руках опахало. У неї пишні, важкі форми - широкі стегна, трохи виступаючий живіт, пишні груди. Чудова полірування надає статуї завершеність, а великі форми якшини дивовижно поєднуються з найдрібнішими деталями її одягу і прикрас.

Кушанская імперія

У I ст. до н. е.. - III ст. н. е.. в Індії правила Кушанская династія. Кушанский правителі створили величезну державу, що включала території Північної Індії, а також деяких областей сучасного Пакистану, Афганістану та Середньої Азії. У цей період мистецтво Індії досягло свого розквіту. В архітектурі і скульптурі розвивалися основні тенденції, закладені при Маур'їв, виникли також нові культові образи, перш за все - антропоморфні зображення Будди.

У I ст. до н. е.. в культовій архітектурі Індії широко поширилися печерні храми - чайтьи. Ця техніка одержала переважне розвиток у зонах, де здіймаються гірські плато різко обриваються, створюючи ступінчасті стіни з твердого каменя протяжністю в декілька сотень кілометрів. Прикладом такого роду споруд є чайтья в Карлі. Перед печерою височіли дві колони, їх увінчували капітелі, подібні маурійскій. Найважливішою деталлю фасаду чайтьи є величезна Підковоподібне вікно, яке є основним джерелом світла в храмі. У молитовний зал ведуть три входи, від яких починаються коридори, що символізують шлях Будди. Центральний коридор відділений від бокових рядами колон зі скульптурними капітелями. У цьому архітектурному просторі, жвавому скульптурою, створюється незвичайний ефект гри світла і тіні, перетворюючи інтер'єр. У дальньому кінці молитовного залу височить ступа - найбільш конкретний і потужний з символів буддизму, який означає перемогу Будди над ілюзією, тобто його нірвану. Ступи в ранніх печерах, таких як 9 і 10 у Аджанте, дуже длізкі ступам в Санчі або Бхархуте: прості, монолітні, без будь-яких додаткових зображень.

Зовнішній фасад чайтьи в Карлі прикрашають скульптурні рельєфи з чоловічими і жіночими фігурами. Можливо, тут зображені дарувальники, на кошти яких було побудовано храм. У трактуванні чоловічих фігур мужність поєднується з незвичайною м'якістю. У них могутній розворот плечей і тонка талія, однак пропорції тіла, м'якість і плавність форм близькі до жіночих. Скульптури жінок уподібнені традиційному для Індії зображенню богині родючості. Ця традиція зробила вплив на формування ідеалу не тільки жіночої, але й чоловічої краси, яка стала втіленням внутрішньої енергії і життєвої сили людини. Пари, зображені на фасаді чайтьи, уособлюють і два ідеалу краси, і два начала в природі - чоловіче і жіноче. Їх з'єднання народжує все живе на землі.

У I-IV ст. в художній культурі Індії сталися значні зміни. В образотворчому мистецтві з'явилися антропоморфні зображення Будди, тобто Вчителі почали малювати в образі людини, а не у вигляді символів, як це було раніше. У цей період серед інших виділяються дві основні школи буддійської скульптури: Гандхара (північний захід) і Матхура (північ).

У Матхуре з'явилися статуї Будди, виконані з пісковику, дуже близькі за стилем якшам, вирізаним на воротях у Бхархуте і Санчі. Ці фігури з їх широкими плечима і спрощеними формами, ще належать індійській традиції, яка демонструвала в камені ідеали йогів. Будда наділений цілою низкою характерних рис - атрибутів. Наприклад, ушніша (опуклість на тімені) являє собою символ найвищої міри знань і мудрості, властивих Вчителю, а урна (точка між бровами) є знаком його досконалості й обраності. Усього таких атрибутів понад тридцяти.

У той же час в північному районі Гандхари (територія сучас. Пакистану), де Олександр Македонський закінчив свій східний похід, з'явилася інша стилістична версія Будди. Ці фігури виникли в результаті кампанії Олександра: провінційні класичні стилі з римських колоній поширювалися по торгових шляхах між Заходом і Сходом і досягли півночі цього регіону, надавши вплив на його культурне життя. Ці два стилі, хоча і сучасні, проте абсолютно протилежні один одному: один з них є чисто індійським, інший можна охарактеризувати як стиль римської провінції.

Індійський Будда (стела Будди з катрен) зображений в традиційній позі медитує йога, піднесений у своїй ментальної силі, але все ще є частиною цього світу зі своїми земними, масивними формами, переданими в грубому неполірованим пісковику. Будда сидить на тлі образів сяйва і достатку (сонячного диска і дерева), а його трон підтримують леви - символ його королівського походження. Його поза енергійна, тіло має плавні, жіночні обриси. Накинутий на ліве плече плащ не приховує напівоголене тіло і служить скоріше прикрасою. Особа Будди, кругле, з пухкими губами, складеними в легку зверхньо посмішку, спокійно і безпристрасно. Він дивиться прямо перед собою. За спиною божества розташовуються дві чоловічі фігури з опахалами. Можливо, це Бодхісаттви або якши.

За контрастом Будда з Гандхари, незважаючи на безліч загальних атрибутів - левиний трон, поза йога, округлий німб - залишається змішанням римських стилів. Найбільш вражаючі риси цього образу - тога, невідповідна одяг в умовах індійського клімату, і риси обличчя, в якому поєдналися реалізм моделировки рота і щік і глибоко вирізані лінії стилізованих очей. Не знайшовши еквівалента в римському мистецтві для ушніши Будди, майстри Гандхари зібрали волосся Будди в пучок. Ще більш далекий від індійської традиції стоїть Будда з Хоти-Мардан, статую якого часто порівнюють з Аполлона Бельведерського.

Говорячи про скульптурних зображеннях Будди, особливо слід відмітити положення його кистей і пальців рук. Справа в тому, що в буддизмі розташування кистей і пальців рук має символічний характер, це свого роду ритуальний мову жестів, званих мудрами. Так, наприклад, на стелі з Катря руки Будди складені в Абхая-мудру: кисть правої руки піднята на висоту плечей, рука нахилена, долоню розгорнута назовні, пальцями разом і вгору. Ця мудра означає захист, світ, доброзичливість, розсіювання страху. У Гандхари ця мудра використовувалася як символ проповідування. Цей жест також використовувався Буддою для підпорядкування напав на нього слона, як це зображено на декількох фресках. На скульптурі Будди з Гандхари ми бачимо Дхьяна-мудру: обидві руки спочивають внизу живота долонями вгору, розпрямлені пальці правої руки над распрямленнимі пальцями лівої, великі пальці рук торкаються один одного, формуючи «містичний трикутник». Це мудра медитації, зосередженості. Зауважимо, що походження цієї мудрі набагато давніше буддизму, вона використовувалася в мові жестів йогів під час їх медитативних вправ.

Імперія Гуптів

З 320 р. по VI ст. на півночі Індії правила династія Гуптів. До кінця IV ст. вони об'єднали під своєю владою більшу частину Північної Індії. До правління Гуптів переживали розквіт наука, філософія, література. Були записані древні усні трактати з різних галузей знань. Індія славилася буддійськими університетами в Таксіле, Наланде і Аджанте. Час правління Гуптів стало найбільш прославленим періодом в індійському мистецтві.

Правителі династії Гуптів протегували буддизму, проте самі були прихильниками індуїзму - поклонялися Крішни, Шиві, його дружині - войовниці Дурге, а також богові сонця Сурье. Поступово індуїзм асимілював буддійську віру. До кінця періоду Гуптів поширення і розвиток буддизму відбувалося здебільшого за межами Індії, в довколишніх районах (Непал, Шрі-Ланка).

Найвідоміший з образів Будди кінця V ст. - Проповідує Будда з Сарнатха. Божественний Будда сидить в позі лотоса на троні, багато прикрашеному скульптурними зображеннями та орнаментом. Перед нами постать, сповнена великої духовної сили, переданої в манері, далеко випередила ваговитість ранніх образів, що ведуть своє походження від якшей. Його форми дуже абстрактні, майже немає ніяких додаткових деталей, і наша увага залучають зосереджені очі, обличчя і руки, які складені в дхармачакра-мудру (що на санскриті означає «управління законом»). Мудра будується наступним чином: права рука зігнута в лікті, кисть на рівні грудей, долоню розгорнута назовні і перебуває у вертикальному положенні, великий і вказівний пальці зігнуті і утворюють кільце. Ліва рука, з таким же розташуванням пальців, розгорнута долонею до грудей. Ліва долоня знаходиться трохи нижче правої і утворює з нею кут в 45 градусів. Ця мудра, що позначає поворот колеса Закону, символізує найвищий момент у житті Будди, коли, після досягнення просвітлення, він читав свою першу проповідь в Сарнатхе.

В епоху Гуптів зводилися численні буддійські храми і палаци, наприклад, храм Дурги в Айхоле (VI ст.) Та храм Вішну в Деогахе (V-VI ст.). Розвивалося також печерне зодчество. Зразком чудового єдності архітектури, скульптури і живопису є печерний комплекс в Аджанте (IV-VII ст.).

Аджанта представляє собою підковоподібний скеля з 29 печерами, які поділяються на два основних типи - чайтья і Віхара. Остання являє собою гуртожиток буддійських ченців. Крім двох ранніх молінь (9 і 10), печери в Аджанте відносяться до V і раннього VI ст. Молитовні-чайтьи виходять на схил гори вигнутими зразок арок портиками; зовнішні стіни щедро прикрашені образами Будди і ботхісаттв, а різні їх розміри і довільне розташування - результат того, що ці фігури встановлювалися донаторами протягом тривалого періоду часу.

Ступа, як і раніше залишається центральною смислової точкою залу для молитви, і тепер вона ще більше прикрашена і розширена за рахунок рельєфів і додаткових мотивів у відповідності із збільшеною складністю богослужіння. Тіло ступи було висунуто вперед, а база розширена і пристосована для великої статуї Будди. Фігура поміщена між двох щедро покритих рельєфами пілонів, її оточують допоміжні фігури і химерні декоративні мотиви в смаку Гуптів. Колона та парасольки нагорі досягли ще більшої складності і стали значно вище. Коли ж проста, наближена до землі ступа трансформувалася в складну систему образів і символів, що розкинулася у двох напрямках - горизонтальному і вертикальному. Колишній акцент на історичному, земному втіленні Будди поступився місцем небесним, містичним аспектам буддійської віри.

Більшість печер Аджанти представляють традиційний тип віхари - з'єднання житлових приміщень і залу для проповідей. Використовуючи широкі простори стін віхари, художники створили найдавніші з відомих зразків індійської живопису. Поглиблені ніші внутрішньої стіни заповнені образами («Нагараджа з дружиною»), по стінах тягнуться живописні фризи, стелі розписані символами небесних сфер. Якість і масштаб цих творів роблять їм славу світових шедеврів. Більша частина розписів у Аджанте належить до кінця V - початку VI ст. («Ботхісаттва», «Поклоніння Будді»), але тим не менш чудово збереглася. У них зображені сцени джатак, фігури ботхісаттв, якши і незліченні декоративні мотиви, якими особливо щедро прикрашені стелі. Багаті фарби і свобода виразності надають цій 1500-річної розпису цілком сучасне звучання. На відміну від ілюстративних сцен в Санчі, які організовані і поділені вертикальними і поперечними балками огорожі, настінні розписи в Аджанте перетікають одна в іншу, складаючи нескінченний калейдоскоп кольорів і рухів, і дуже близькі за духом і динаміці рельефам Амаравати. І хоча сцени з зображенням джатак переважають, саме окремі великі фігури приваблюють око своїм майстерним малюнком і гармонійної колірною гамою, і весь ансамбль розписів приголомшує кольором і розкішшю, що б'є через край. Передовий художній задум і естетична витонченість живопису Аджанти залишаються особливим феноменом, проте слід пам'ятати, що від інших індійських розписів збереглися тільки фрагменти.

У гуптской художній культурі буддійське мистецтво пережило свій останній розквіт, надовго поступившись місцем зображенню богів індуїзму.

Індія VI-IX ст.

Вторгнення білих гунів, яких зазвичай пов'язують з сумновідомим Аттілою, що спустошив Захід, прискорили загибель імперії Гуптів в VI ст. Північна Індія знову розпалася на регіональні царства, правителі яких протегували індуїзму.

Індуїзм - основна релігія Індії, поширена і в інших країнах Азії. Одне з її положень - вчення про перевтілення душ, обумовлене попередніми вчинками, доброчесними або поганими. Пантеон цієї релігії надзвичайно великий. У Середньовіччі зводилися храми головним індуїстським богам - Брахмі (Творець світу), Вішну (Бог-охоронець) і Шиві (Бог-руйнівник), що складали Тримурти.

У VII ст. на півдні Індії в портовому місті Махабаліпураме був зведений величезний храмовий ансамбль. Цей священний комплекс був побудований на природній майданчику, розташованому між горами і океаном. Таким чином, комплекс як би з'єднував дві природні стихії - воду і землю. У ансамбль увійшли індуїстські печерні храми, вісім невеликих святилищ, вирубаних з цільної скелі, знаменитий прибережний храм Шиви, а також широко відомий наскельне рельєф «Сходження Ганги на землю». В архітектурі комплексу виділяються монолітні храми-ратха, присвячені епічним героям «Махабхарати». Такі ратха Арджуни, ратха Бхими та ін Ці маленькі храми Махабаліпурама чергуються з висіченими з скель великими постатями священних тварин - слонів, левів і биків. «Розгулює» і «відпочиваючі» серед ратха тварини як би пов'язують архітектурні форми з природним ландшафтом. Центром храмового комплексу служить величезний (близько тридцяти метрів в довжину) наскельне рельєф «Сходження Ганги на землю». В основі сюжету лежить рельєфу легенда про те, як священна Гангу, що протікала раніше в піднебессі, була скинута богами на землю на прохання царя Бхагіратхі, з тим щоб окропити прах його предків. Перед скельним рельєфом влаштована майданчик, на якій у давнину розігрувалися релігійні театралізовані вистави. Під час цих уявлень рельєф служив своєрідним тлом і замінював декорації. Таким чином, тема урочистості всього живого, що живиться єдиним джерелом - священної Гангою, стала основною темою храмового комплексу в Махабаліпураме.

Шедевром храмового зодчества південній Індії періоду раннього Середньовіччя став храм Кайласанатха в Еллоре. Це монолітний комплекс, висічений з єдиної скелі величезних розмірів. Храм будувався протягом 150 років, у його спорудженні брало участь 7 тисяч осіб. Храм Кайласанатха воістину грандіозний. Він займає площу в два рази перевищує площу Парфенона в Афінах, по висоті перевершує його в півтора рази. При його будівництві було видовбано 200 тисяч тонн гірської породи. Храм присвячений богу Шиві, він представляє гору Кайласа - обитель Шиви в Гімалаях. Прямокутний двір храму, оперезаний зсередини рядами ніш зі статуями божеств, включає вибраного шикхара (пірамідальним завершенням) головне святилище і багатоколонний зал для тих, хто молиться. Мистецтво пластики раннього середньовіччя досягло вершини в цьому прекрасному комплексі з монументальними статуями і рельєфами, зазначеними гострим драматизмом образів і динамікою складних композицій.

Найбільшими храмовими центрами раннього і зрілого Середньовіччя, розташованими в Центральній і Південно-Східної Індії, є Бхубанешвар і Кхаджурахо. Характерним прикладом храмової архітектури цього періоду може служити комплекс Кандарья Махадева в Кхаджурахо (X-XI ст.). Окремі частини будівлі - святилище, зал для тих, хто молиться, вестибюль, вхід - знаходяться на одній осі і щільно прилягають один до одного. Кожна з цих частин завершена відокремленої баштової надбудовою. Башта святилища - найвища, інші вежі східчасто знижуються у напрямку до входу. Храми Кхаджурахо прикрашені рельєфами, які є чудовими зразками храмової скульптури. Зображення фігур чоловіків і жінок - одні з кращих в середньовічному мистецтві («Жінка, накрашівающая очі», «Танцівниця і музиканти»). Легкі нахили і виразна пластика фігур створюють примхливий складний ритм всього скульптурного оформлення цієї споруди. Ансамбль в Кхаджурахо є ще один чудовий зразок художньої культури, в якому, так само як і в монументальному мистецтві Індії, втілений принцип єдності Всесвіту. Цю особливість індійського мистецтва так охарактеризував знаменитий філософ XIX ст. Рабіндранат Тагор: «Індія завжди мала один незмінний ідеал - злиття зі Всесвіту».

Що ж стосується буддизму, то його позиції все більше слабшали; незабаром він був пригнічений ісламськими навалами, його вплив звузилося тільки до кількох районів, таких як королівство Пала в Біхарі (сидить Будда), відокремлені райони Гімалаїв тощо Хоча релігійний вплив буддизму зменшувалася, середньовічне буддійське мистецтво продовжувало удосконалювати технічні досягнення попередніх століть, що особливо помітно в бронзових виробах, що зберегли граціозність форм, властиву традиції Гуптів. Один із чудових прикладів мистецтва середньовічної Індії - інкрустований бронзовий вівтар з Сірпура. Його складні архітектурні елементи декору і орнаментована тканину одягу викликають у пам'яті пишність середньовічних палаців і придворних. У центрі, у верхній частині, зображений Будда Амітабха, фланкіруемий фігурами ботхісаттв. Замість традиційної фігури Будди центральний Лотосовий трон займає богиня. Вона зазвичай ідентифікується як Тара, але це може бути і Чанда, богиня мудрості, яка тримає цитрусовий плід замість квітки лотоса, що асоціюється з тарою. Типово для буддійської іконографії зображення в нижній частині донатора в молитовній позі.

Раннеісламскій період

Вперше мусульманські завойовники вторглися на територію Індії ще у VIII ст. Через п'ять століть мусульманських правителів вдалося підкорити майже всю країну. Мистецтво Індії ісламської епохи можна розділити на раннеісламскій період (XI - перш. Пол. XVI ст.) І період правління династії Великих Моголів (др. пол. XVI - XVIII ст.). Період раннеісламского панування в Індії почався з навали мусульман на початку XI ст. Завойовники безжально знищували святині «невірних» - індуїстські і буддійські храми і цілі міста, вирізали населення, забирали в рабство майстрів-ремісників. Історія Індії XIII-XIV ст. ознаменована постійною зміною мусульманських династій. Боротьба за владу сильно послабила єдність мусульманських правителів, і в XV - початку XVI ст. в Індії утворилося кілька самостійних ісламських держав, що ворогували один з одним, як, наприклад, Кашмір, Делі, Гуджарат, Бенгалія, Мальва. Завойовники намагалися пристосувати залишки зруйнованої архітектури для власного мистецтва і будівництва. Так, цілі фрагменти будівель, насамперед - колони, стовпи, скульптурні прикраси, деталі декоративної обробки - були перенесені у новозбудовані мусульманські споруди.

У XII-XIII ст. в Індії з'явилися основні типи культових споруд мусульман - мечеті, мінарети, медресе, мавзолеї. Найбільший мусульманський комплекс зберігся в Делі, він відноситься до початку XIII ст. До комплексу увійшли Велика мечеть, гробниця, медресе, а також мавзолей. Найбільшою визначною пам'яткою ансамблю став гігантський мінарет Кутб-Мінар (1231), висота якого перевищує сімдесят метрів. В основних типах архітектурних споруд раннеісламского періоду простежуються ісламські традиції, але в деталях культових будівель явно видно вплив індійського зодчества. Вхідні ворота в ісламські споруди нагадують входи в скельні храми Індії. Як колони, так і деталі архітектурних прикрас з великою кількістю рослинного і квіткового орнаменту запозичені з буддійських і індуїстських будівель. Мінарети, такі звичні в культовому зодчестві арабських країн, в мечетях на території Індії часто відсутні. Ще одна важлива особливість архітектури раннеісламского періоду - її органічна вписаність в навколишню природу. Це якість давніх-давен було притаманне індійським архітектурно-скульптурним ансамблям.