Російський балет. Видатні балетмейстери і танцівники.

Стрімкий розвиток російського балету, відбувався протягом XIX—XX ст., зумовив створення музичних творів спеціально для танцювальних постанов. Завдяки талановитим митцям балет посів почесне місце серед провідних музично-театральних жанрів.

Петро Чайковський. Цього видатного російського композитора справедливо називають реформатором балетної музики. Його творчі здобутки стали потужним поштовхом для розвитку сценічного танцювального мистецтва.

П. Чайковський докорінно змінив роль музики в балеті, перетворивши її з допоміжного на основний засіб художньої виразності. Вона стала основою, на якій танцівник мав створювати хореографічну композицію. Відомими балетами II. Чайковського є «Лебедине озеро», «Спляча красуня» та «Лускунчик».

Балетна музика написана Чайковським з урахуванням саме танцювальної спрямованості і є театральною, оскільки містить характеристику основних персонажів, ключових ситуацій і подій дійства, а всі епізоди об’єднані спільною сюжетною лінією. Окрім того, великого значення в балетах композитора набули характерні жіночі сольні партії. Саме вони стали визначальними у творчості багатьох відомих танцівниць.

Ігор Стравінський. Його творче життя — це жива історія музики XX ст. Стравінський здобув всесвітню славу сміливого експериментатора, який відкинув традиції класичної музики і привніс у неї багато нового: буйство ритмів, багатство джазових інтонацій та фольклорних мотивів, надзвичайне стильове різноманіття.

У російському балеті Стравінський виявив себе як талановитий новатор. Він створив тип спектаклю, у якому поєдналися різні сценічні прийоми: увів до хореографічних постанов спів, збагатив музичне дійство декламацією тощо. Окрім того, його експресивна, багата на чудові оркестрові ефекти музика розкрила перед балетмейстером і танцівником нові шляхи до розкриття художнього образу, сприяли розвитку творчого потенціалу виконавця і звільненню від сталих танцювальних форм.

Волику роль у створенні Стравінським балетної музики відіграло його знайомство на початку XX ст. із визначним імпресаріо О. Дягілевим, який організовував щорічні зарубіжні гастролі російської балетної трупи — славнозвісні «Російські сезони», що стали в Європі своєрідною візитною карткою балету Росії.

До програми «Російських сезонів» увійшли три кращі балети

Стравінського, написані на замовлення Дягілєва: «Петрушка», «Жарптиця» та «Весна священна». Самі назви цих творів свідчать про те, що провідним мотивом у них став російський фольклор. Композитор використав у своїй музиці інтонації різних народних музичних жанрів (побутових та обрядових пісень, танців, хороводів).

Сергій Прокоф'єв. Цього композитора можна назвати іще одним реформатором російського балету XX ст. Він відомий як надзвичайно талановитий композитор, який створив власний самобутній стиль і розробив унікальну систему засобів музичної виразності.

Балетна музика у творчості Прокоф’єва посідає особливе місце.

Їй властиві: дієвість, образність та епічність. Композитор мав рідкісний дар наділяти музику настільки яскравою виразністю й змістовністю образів, що в балетній виставі вона потребувала посилення ролі саме драматургічного начала. Завдяки композиторові визначною складовою сценічного танцю стала пантоміма, що зумовило розвиток хореографічної лексики та урізноманітнення форм сценічного танцю. По суті, танцівник перетворився на драматичного актора, який замінив мовлення пластичними рухами, жестами й мімікою.

Найвідоміші балети С. Прокоф’єва «Ромео і Джульєтта», «Попелюшка» та «Сказання про кам’яну квітку» — справжні шедеври. У кожному з них композитор переосмислив сюжети відомих літературних творів, втіливши власну ідею про красу людських почуттів і чеснот, що протистоять злу.