Становлення мистецтва балету

Становлення і розвиток мистецтва балету пов'язані з культурами Італії, Англії, Австрії та особливо Франції. Саме в цій країні почався процесвідокремлення балету від опери і надання балетному мистецтву статусу самостійної галузі хореографії.
Засновником класичного балетного мистецтва був французький балетмейстер Ж.Ж. Новерр, який відстоював ідею синтезу між танцем і музикою. На думку Новерра, саме синтез зумовлював створення повноцінного хореографічного образу.
Провідними школами класичного балету на початку XIX ст. стають італійська і французька, які удосконалюють, розвивають на новому рівні основні принципи балету XVII-XVIII ст., ведуть пошуки нових засобів і прийомів, значно ускладнюють техніку стрибка, обертання, і тому подібне.
Процес розвитку балетного мистецтва XIX ст. мав взаємовпліво-вий характер. Так, пошуки, які відбувалися у європейській хореографії, стимулювали становлення цього виду мистецтва в Росії, яка згодом приведе до зворотного процесу - впливу мистецтва російського балету на західноєвропейський («Російські сезони» у Парижі). 216
Плідно працювали в Росії західні балетмейстери Ш. Дидло (1767-1837), який поставив багато різножанрових вистав і виховав таких зірок балетного мистецтва, як А. Істоміна (1799-1848) та Є. Телешова (1804-1857), і А. Сен -леон (1821-1870).
Подальший розквіт балету відбувається у другій половині
XIX - на початку XX ст. і пов'язаний насамперед з ім'ям М. Петіпа (1818-1910), який здійснив новаторські балетні постанови. Всесвітнє визнання Петіпа принесли балети «Спляча красуня» і «Лебедине озеро» (у співавторстві з Л. Івановим), а імена О. Преображенської, М. Кшесинської, П. Гердта увійшли в історію балетного мистецтва.
Новий етап у розвитку російського балету пов'язаний з іменем О. Горського (1871-1924) - постановника балетів «Дон Кіхот» і «Саламбо». Він відмовився від застарілих прийомів пантоміми, зробив дію більш чітким і більш динамічним, почав активно залучати до художнього оформлення своїх спектаклів відомих художників, зокрема К. Коровіна та О. Головіна.
Справжнім авангардистом хореографічного мистецтва XX ст. став М. Фокін (1880-1942). Його творчість формувалась під безпосереднім впливом художнього доробку М. Петіпа та О. Горського. У той же час він шукав нові засоби виразності, удосконалював, а багато в чому видозмінювавмалюнок танцю, створював нові танцювальні форми.
У постановках М. Фокіна «Єгипетські ночі», «Дафніс і Хлоя», «Петрушка» засяяли зірки російського балету А. Павлова, В. Ніжинський, Т. Карсавіна, О. Спесивцева.
Саме з іменами цих представників мистецтва хореографії і пов'язаний тріумф всесвітньо-відомих «Російських сезонів» у Парижі, які були організовані видатним театральним діячем С. Дягілєва.
Внесок дягілєвськіх сезонів у розвиток мистецтва світового балету важко переоцінити. Видатні художники того часу Р. Роллан, Ж.. Кок-то, О. Роден, П. Пікассо, К. Сен-сані були в захваті від цієї культурної акції.
Дягілєвська сезони є яскравим прикладом міжвидового синтезу мистецтв - музики, хореографії та живопису, яка була зроблена можливою завдяки творчим пошукам художників О. Бенуа, Л. Бакста, В. Серова, М. Реріха; композитора І. Стравінського; хореографів М. Фокіна і Д . Баланчина.
Аналізуючи феномен «Російських сезонів», необхідно чітко пам'ятати про важливе місце, яке посідав у контексті цього явища наш великий співвітчизник, провідний соліст трупи Дягілєва, видатний хореограф Серж (справжнє ім'я - Сергій Михайлович) Лифар (1905-1986).
Серж Лифар танцював головні ролі практично у всіх балетах «Російських сезонів» - у «Бачення троянди», «Аполлон Мусагет», «Блудного сина», «Післяполуденному відпочинку фавна» тощо. Протягом багатьох років ім'я Сержа Лифаря було несправедливо забутим, але в червні 1994 р. в Києві відбувся І Міжнародний конкурс балету ім. Сержа Лифаря. З того часу він проводиться кожні два роки. Великий художник нарешті повернувся на батьківщину, від якої, до речі, ніколи не відмовлявся. Саме тому на могилі видатного майстра написано: «Серж Лифар з Києва». Отже, творчість цього блискучого художника слід інтерпретувати як загальноцивілізаційний фенюмен.
Розквіт мистецтва балету другої половини XX ст. пов'язаний з іменами Г. Уланова, О. Лепешинська, Ю. Григоровича, М. Плісецької, Н. Безсмертновой, М. Лієпа, В. Васильєва, Є. Макснмовой, В. Чабукіані, Г. Нурієва, М. Барішнікова та ін
Сьогодні розвиток балетного мистецтва України безпосередньо асоціюється з творчістю А. Шекери, В. Калиновської, В. Ковтуна, Т. Таякіної, А. Рубіної, В. Писарева та ін
Аналізуючи мистецтво хореографії, слід зазначити, що воно представлене не лише класичним балетом, а й безпосередньо пов язане і з традиціями народного танцю, який відтворює у русі та пластиці специфіку національної самосвідомості (ансамбль танцю ім. П. Вірського).
Яскрава сторінка у розвитку мистецтва народного танцю пов'язана з традиціями іспанської національної культури, зокрема з діяльністю хореографа і танцівника А. Гадеса, у творчості якого поєдналися мистецтво класичного балету та унікальне явище іспанської культури - мистецтво фламенко.
Отже, мистецтво хореографії постійно розвивається і видозмінюється, адже мова пластики, мова танцю, яким володіють її провідні митці, завжди привертатиме увагу і викликати захоплення у глядачів усього світу.