ІІ. Об'єкти та суб’єкти авторського права. Строки дії авторського права

Об'єктом авторського права є твір науки, літератури і мистецтва, виражений у будь-якій об'єктивній формі. Твір — це результат творчої праці автора, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. Стаття 8 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі — Закон) дає перелік об'єктів авторсь­кого права та їх загальні ознаки. Це можуть бути усні твори (промови, лекції, доповіді, проповіді, виступи тощо), письмові (літературні, наукові тощо), музичні твори, переклади, сценарії, твори образотворчого мистецтва тощо. Закон не дає пов­ного переліку об'єктів авторського права, оскільки життя у своєму розвитку може породжувати нові й нові форми об'єктивного вираження творчої діяльності людей, але він значно розширив коло об'єктів, що охороняються авторським правом, надавши, зокрема, правову охорону так званим суміжним пра­вам, до яких відніс права виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення.

Проте об'єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, який має певні, встановлені Законом, ознаки:

а) творчий характер;

б) вираження в об'єктивній формі.

Об'єктом авторського права може бути лише твір, який є результатом творчої праці автора. Не вважається об'єктом ав­торського права суто технічна робота (наприклад, передрук на друкарській машинці чужого твору або навіть його літе­ратурна обробка — редагування, коректура тощо).

Твір може бути виражений у будь-якій об'єктивній формі, але так, щоб його можна було відтворювати, сприймати. Сама об'єктивна форма може бути найрізноманітнішою (усною, письмовою) — ноти, креслення, схеми, запис на платівку, магнітну плівку, фотографії тощо. Але задум письменника чи композитора, який у свідомості автора уже склався у закін­чену форму, образ, певне сполучення звуків, але ще не вира­жений зовні у будь-якій формі, не визнається об'єктом ав­торського права. Об'єктами авторського права визнаються не тільки твори, що втілені в будь-яку матеріальну форму, а й усі твори, наприклад, виголошені виступи, лекції, промови проповіді та інші усні твори, оскільки усні твори шляхом їх виголошення вважаються опублікованими, тобто такими, що набули об'єктивної форми.

Авторське право визнається за будь-яким твором незалеж­но від його форми, готовності і художньої цінності. Це поло­ження має важливе значення, оскільки охороняє твори різного художнього рівня і мети, у тому числі й такі, які не призна­чалися автором для публікації (наприклад, листи, щоденники, особисті записи, враження).

Певна категорія творів не визнається об'єктами авторського права. Це передусім офіційні документи (закони, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади. Однак слід мати на увазі, що автори проектів зазначених офіційних доку­ментів мають право авторства.

Не визнаються об'єктами авторського права офіційні символи і знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки тощо), а також повідомлення про новини дня або повідомлення про поточні події, що мають характер звичайної прес-конференції. Не визнаються об'єктами авторського права витвори народної творчості, а також результати, одержані з допомогою техніч­них засобів, призначених для виробництва певного роду — без здійснення творчої діяльності, безпосередньо спрямованої на створення індивідуального твору.

Авторське право не поширюється на ідеї, методи, процеси, системи, способи, концепції, принципи, відкриття або просто факти.

Право на твір належить його дійсному творцеві, справжньо­му автору — тому, хто написав книгу, картину, створив музику, виліпив скульптуру.

Авторомнаукового, літературного або мистецького твору може бути громадянин України, іноземець або особа без громадянства. Але поняття автор твору і поняття суб'єкт авторського права не тотожні як за змістом, так і за значенням. Автором твору, як уже наголошувалося, завжди буде його творець. Творити може лише людина (питання самоорганізованих кібернетичних машин ми торкатися не будемо). Отже, автором твору може бути тільки фізична особа, причому незалеж­но від віку.

Авторське право автора заведено називатипервісним, ав­торське право правонаступників —похідним.

На твори, вперше випущені у світ на території України або які не випущені, але знаходяться на території України в будь-якій об'єктивній формі, авторське право визнається за авто­рами, їхніми спадкоємцями та іншими правонаступниками не­залежно від громадянства. Закон визнає ав­торське право за авторами та їхніми правонаступниками також на твори, які хоч і вперше випущені у світ або перебу­вають у будь-якій об'єктивній формі на території іноземної держави, але їхніми авторами є громадяни України або автори мають постійне місце проживання на території України.

Дія Закону поширюється також на авторів, твори яких вперше опубліковані в іншій країні, але протягом 30 днів після цього опубліковані в Україні незалежно від громадянства і постійного місця проживання автора.

За іншими особами авторське право на твори, які вперше випущені у світ або перебувають у будь-якій об'єктивній фор­мі на території іноземної держави, визнається відповідно до міжнародних договорів або угод, в яких бере участь Україна.

У більшості випадків твори науки, літератури, мистецтва створюються однією особою, але іноді двома або кількома, тобто спільною творчою працею кількох співавторів. Якщо два або кілька авторів спільною працею створюють твір, відно­сини між ними називаються. Цивільно-правова теорія виробила два види співавторства:

а) коли неможливо виділити працю кожного співавтора — нероздільне співавторство; б) коли складові частини чітко визначені і відомо, хто із співавторів написав ту чи іншу частину —роздільне співавторство.

Співавторство можливе при створенні будь-яких творів. Для його визнання необхідні певні умови:

1. Твір, створений спільною творчою працею співавторів, має бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без скла­дових частин як ціле. Наприклад, якщо з підручника, написа­ного співавторами, вилучити одну чи кілька глав, підручник як цілісний твір втрачає своє значення. У балеті, опері, опереті музика поєднується з текстом. Музика без тексту — не опера, танок без музики — не балет. Проте можливе і таке поєднання двох форм творчості, коли жодна з них не втрачає самостій­ного значення, але в такому випадку не буде співавторства.

2. Спільна праця співавторів твору має бути творчою. Якщо один розповідає сюжет, свої погляди, а інший записує — це не співавторство.

3. Має бути угода про спільну працю над твором. При роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає авторське право на свою частину. Одночасно він є співавтором твору в цілому. Співавторство має бути добровільним.

При нероздільному співавторстві твір може використову­ватися лише за спільною згодою всіх співавторів. Проте право опублікування та іншого використання твору належить одна­ковою мірою всім співавторам. Один співавтор не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікуван­ня, інше використання або зміну твору. В разі порушення спільного авторського права кожний співавтор може доводити своє право в судовому порядку.

Винагорода за використання твору належить співавторам у рівних частинах, якщо угодою не передбачається інше.

Відспівавторства слід відрізнятиспівробітництво, за якого кілька авторів беруть участь у створенні колективної праці за завданням певної організації. Ця колективна праця не є єдиним цілим, що вимагається від твору, створеного спів­авторами. Авторське право на колективний твір належить юридичній особі.

Не визнається співавтором, а отже, і суб'єктом авторського права також той, хто надав автору технічну допомогу (дру­карки, креслярі, стенографісти тощо).

Суб'єктом авторського права може бути автор твору, а також інші фізичні і юридичні особи, для яких авторське право може виникати у силу закону, договору або спадкуван­ня. Зокрема, авторське право на збірники та інші складові твори належить їх упорядникам. Вони мають авторське право на здійснений ними добір і розташування матеріалів, що є результатом творчої праці (упорядкування). Проте упоряд­ники зобов'язані суворо дотримуватись прав авторів кожного із творів, включених до складового (складеного) твору. У свою чергу автори творів, включених до складового (складеного) твору, мають право використовувати свої твори незалежно від складового (складеного) твору, якщо інше не передбачено ав­торським договором.

Авторське право упорядника не перешкоджає іншим осо­бам здійснювати самостійний добір або розташування тих само матеріалів для створення власних творів.

Автори похідних творів мають самостійне авторське право на здійснений переклад, переробку, аранжування або будь-яку іншу зміну. Переклад, аранжування або переробка твору не повинна завдавати шкоди авторським правам автора твору, що зазнав перекладу, аранжування чи іншої переробки. Пере­клади чи переробки творів можуть здійснюватись кількома різними особами.

В інших випадках авторське право може перейти від автора до інших осіб — правонаступників. Але в усіх випадках за авто­ром зберігаються його особисті немайнові права. Отже, суб'єкти авторських прав — не автори — не можуть мати прав, які мають автори творів. Особисті немайнові права автора є невід'ємними.

Працівники вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ, підприємств та інших організацій часто створюють твори у порядку виконання службових обов'язків чи службового завдання. У цих випадках особисті немайнові права належать тільки авторам зазначених творів. Виключне право на використання твору належить особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах (роботодавцю), якщо інше не передбаче­но договором. Виключне право на використання твору охоплює усі майнові права автора. Отже, усі вони належать роботодавцю за таких умов:

— автор перебуває у трудових відносинах із роботодавцем на підставі договору найму;

— договір найму визначає коло службових обов'язків авто­ра до числа яких входить створення певного роду творів;

— твір створено автором під час дії договору найму;

— у договорі найму не передбачено інше.

У договорі найму автора з роботодавцем має бути встанов­лено розмір авторської винагороди за кожний вид використан­ня твору, створеного за договором найму, та порядок її виплати.

При будь-якому використанні твору, створеного за догово­ром найму, роботодавець має право зазначати своє наймену­вання або вимагати такого зазначення.

Суб'єктом похідного авторського права може стати будь-яка фізична чи юридична особа, до якої авторське право перейшло на підставі цивільної угоди. Крім того, авторське право може перейти від автора чи іншої особи, що має авторське право, до інших фізичних чи юридичних осіб або до держави в порядку спадкування. Спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

Суб'єктами авторського права визнаються також видавці енциклопедій, енциклопедичних словників, періодичних збір­ників і збірників, що продовжуються, колективних наукових праць, газет, журналів та інших періодичних видань. Зазна­ченим суб'єктам авторського права належать виключні права на використання таких видань у цілому. Видавець має право при будь-якому використанні такого видання зазначати своє найменування або вимагати такого зазначення. Такі видання прийнято називати колективними творами, які складаються з окремих творів різних авторів.

Самі видавці, безумовно, авторами творів, що включені до колективного твору, не визнаються. Автори творів, що включені до таких колективних видань, зберігають і своє авторство, і виключні права на використання своїх творів незалежно віл видання в цілому. Проте авторський договір може передба­чати інше.

Нове законодавство про авторське право визнало право на інтерв'ю. Прийнято вважати, що інтерв'ю — це спільний твір особи, що дала його, і особи, що взяла інтерв'ю. Авторське право на запис інтерв'ю належить їм обом, якщо інше не передбачено угодою між ними. Опублікування запису інтерв'ю допускається лише зі згоди особи, що дала його.

До колективних і складових творів можна віднести і аудіовізуальні твори. Проте вони мають свою специфіку. Авторами аудіовізуального твору вважаються автори сцена­ріїв, діалогів, музичних творів, спеціально створених для пев­ного аудіовізуального твору, режисери-постановники, опера­тори тощо. В аудіовізуальному творі можуть бути використані також раніше створені твори, перероблені або включені до аудіовізуального твору. Автори зазначених творів також визнаються співавторами аудіовізуального твору.

Однак договором авторів з організацією, що здійснює ви­робництво аудіовізуального твору, або договором з постанов­ником аудіовізуального твору може бути передбачено інше.

За загальним правилом співавтори аудіовізуального твору (як ті, що зробили внесок, так і ті, що зобов'язалися зробити внесок у створення такого твору) свої майнові права переда­ють організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору чи продюсеру. При цьому вони не мають права запере­чувати проти будь-якого використання твору в цілому — від­творення, розпоряджання, публічного сповіщення і виконан­ня, передачі в ефір і по проводах для загального відома або проти будь-якого іншого публічного сповіщення твору. Автори не можуть також заперечувати проти субтитрування і дублювання аудіовізуального твору.

Постановник аудіовізуального твору має право при будь-якому використанні твору вказувати ім'я або найменування автора чи вимагати такого зазначення.

Проте автори музичних творів, включених до аудіовізуаль­ного твору, можуть заперечувати проти публічного сповіщен­ня їх музичних творів.

При публічному показі фільму автор музичного твору (з текстом чи без тексту) зберігає право на винагороду за пуб­лічне виконання свого твору.

Автори творів, що увійшли складовою частиною до аудіо­візуального твору, незалежно від того, були вони створені у процесі роботи над аудіовізуальним твором чи раніше, зберігають за собою права:

· авторства на свій твір;

· використовувати цей свій твір будь-яким чином самостійно на власний розсуд, але за умови, що договором з орга­нізацією, яка здійснює виробництво аудіовізуального твору, з постановником цього твору не передбачено інше.

Без згоди авторів чи інших володільців майнових прав на фільм забороняється знищення остаточного варіанту фільму (негативів, оригінального запису).

Авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Але з цього загального правила цією ж статтею встановлено винятки:

1) строк охорони творів, створених співавторами, діє протя­гом усього життя і 70 років після смерті останнього співавтора; 2) строк охорони творів посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації; 3) строк охорони твору, який уперше було опубліковано після смерті автора, але в межах ЗО років після смерті, діє протягом 70 років від дати опублікування твору; 4) для творів, які були обнародувані анонімно або під псевдонімом, авторське право діє протягом 70 років від дати обнародування твору.

В усіх зазначених випадках чинність авторського права починається з 1 січня року, наступного за роком, в якому мали місце зазначені юридичні факти.

Право авторства, право на ім'я і право протидіяти перекру­ченню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора, охороняються безстрокове.

Твори, на які термін авторського права скінчився, або які ніколи ним не охоронялися на території України, вважаються суспільним надбанням.

Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно використовуватися будь-якою особою без виплати авторської винагороди. Проте таке використання може здійснюватися лише відповідно до вимог Закону. Мають бути дотримані право авторства, право на ім'я, право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора. Кабінету Міністрів України надано право встановлювати виплати спеціальних відрахувань за використання на території України творів, які стали надбанням суспільства.

Висновки з другого питання

Розглянуте коло осіб, які можуть вважатися авторами відповідних творів науки, літератури та мистецтва. Визначена підстава, коли особи можуть вважатися співавторами відповідного твору, зокрема за наявності творчого внеску у його створення. Визначений момент охорони об’єктів авторського права. Визначено, що поняття суб’єкта авторського права і автора відповідного твору-це не тотожні за змістом поняття. Наведені ознаки, яким має відповідати твір у якості об’єкта авторського права.

ІІІ. Майнові та особисті немайнові права авторів

Автору відповідно до Закону належать особисті немайнові і майнові права, що виникають у зв'язку зі створенням і вико­ристанням будь-якого твору науки, літератури або мистецтва. Для виникнення і здійснення авторських прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторсь­ке право, для сповіщення про свої права може використати знак охорони авторського права, який розміщується на кож­ному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі — ©, імені (найменування) особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору.

Особа, яка має авторське право або будь-яку виключну правомочність на твір, може їх зареєструвати в офіційних дер­жавних реєстрах протягом строку охорони авторського права. Державній реєстрації можуть бути піддані свідчення про ав­торство на обнародуваний чи необнародуваний твір, факт і дата опублікування твору та договори, які стосуються права автора на твір.

Державну реєстрацію здійснює Державне агентство з ав­торських і суміжних прав в усталеному порядку.

Факт державної реєстрації прав автора засвідчується свідоцтвом. При виникненні спору державна реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто авторство вважається дійсним, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.

Особисті немайнові права автора — це право на: а) автор­ство; б) авторське ім'я; в) недоторканність твору.

Право авторства полягає в тому, що тільки справжній творець вправі називати себе автором твору, а всі інші особи, що використовують твір, зобов'язані зазначати його ім'я (ст. 14 Закону). Право авторства закріплює факт створення певного твору конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як твору, так і особи автора.

Зазначення імені автора при використанні твору обов'язкове в усіх випадках за одним винятком: якщо твір образотворчого мистецтва або фотографічний твір використо­вується у промисловості. У цьому випадку ім'я автора не згадується з суто технічних причин.

Право автора на ім'я дає можливість випустити свій твір під власним іменем, умовним (псевдонімом) або взагалі без зазначення імені (анонімно) (ст. 14 Закону). У більшості випадків автор публікує свої твори під власним іменем, тобто вказує своє прізвище та ініціали.

Право на вибір способу зазначення імені, а також на розкриття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора. Лише у випадку, коли автор у своєму творі порушив чиїсь права (наприклад, образив когось), на вимогу слідчих органів або суду видавництво, редакція газети чи театр, яким відоме справжнє ім'я автора, можуть розкрити його псевдонім чи анонім.

Право на недоторканність твору визначається в Законі як право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Це означає, що при виданні, публічному виконанні або будь-якому іншому використанні твору забороняється без дозволу автора та його правонаступників вносити будь-які зміни, перекручення, спотворення як до самого твору, так і його назви, позначення імені автора. Не допускається також без дозволу автора суп­роводжувати твір при його виданні ілюстраціями, передмо­вами, післямовами, коментарями і будь-якими іншими пояс­неннями, доповнювати або скорочувати твір. За типовими видавничими договорами малюнок і навіть колір обкладинки можна робити лише зі згоди автора.

Крім цього, п. 4 ст. 14 Закону надає автору право проти­діяти будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашко­дити честі і репутації автора. При цьому спадкоємці також наділяються цим правом. Відповідно до ст. 26 Закону особи, які використовують твори, що стали суспільним надбанням, зобов'язані дотримуватись вимог, викладених у п. 4 ст. 14 Закону про недоторканність твору.

Контроль за дотриманням вимог Закону щодо недоторкан­ності твору здійснює Державне агентство України з автор­ських і суміжних прав.

Право автора на недоторканність твору полягає і в тому, що переклад твору на іншу мову з метою випуску у світ допус­кається лише зі згоди автора або його правонаступників і на підставі договору. Переклад може здійснюватися лише за умови збереження цілісності й змісту твору.

Передусім автору чи іншій особі, що має авторське право, належить виключне право на використання твору в будь-якій формі і будь-який спосіб (п. 1 ст. 15 Закону). Закон містить визначення поняття "виключне право" — право, коли жодна особа, крім тієї, якій належить авторське право або суміжні права, не може використовувати твір, не маючи на те відпо­відного дозволу (ліцензії, за винятком випадків, передбачених Законом). Отже, крім суб'єкта авторського права ніхто і в будь-який спосіб використати твір не має права. Проте Закон передбачає ряд винятків із цього загального правила, про які буде сказано нижче.

Закон надає автору чи іншій особі, що має авторське право, виключне право дозволяти або забороняти:

1. Відтворення творів, тобто виготовлення одного або більше примірників твору або фонограми у будь-якій мате­ріальній формі, в тому числі у звуко- і відеозапису, а також запису твору або фонограми для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (включаючи цифрову), оптичній або іншій формі, яку читає машина. Примірник — це результат будь-якого відтворення твору.

2. Публічне виконання і публічне сповіщення творів.Публічне виконання — це подання творів, виконань, фоно­грам, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та в інший спосіб як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по проводах) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той же час або в різних місцях і в різний час. Публічне виконання аудіовізуального твору означає демонстрацію окремих кадрів аудіовізуального твору в їх послідовності.

Публічне сповіщення (сповіщення для загального відо­ма) — така передача в ефір чи по проводах зображень і (або) звуків творів, виконань, фонограм, передач організацій мов­лення, коли зазначені зображення чи звуки можуть бути сприйняті особами, що не належать до кола сім'ї чи близьких знайомих. При цьому така передача здійснюється з місць, віддаленість яких від місця початку передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звук не можуть бути сприйняті у вказаному місці або місцях. Не має значення чи можуть зазначені особи приймати зображення чи звук в одно­му місці і в один і той же час або в різних місцях і в різний

3. Публічний показ — будь-яка демонстрація оригіналу або примірників творів, виконань, передач організацій мовлення безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо. Проте не визнається публічним показом передача в ефір чи по проводах.

Публічним є також показ за допомогою інших пристроїв чи процесів у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї чи близьких знайомих, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один

і той же час або в різних місцях і в різний час. Публічний показ аудіовізуального твору означає демонстрацію окремих кадрів аудіовізуального твору без дотримання їх послідовності.

4. Будь-яке повторне публічне сповіщення в ефір чи по проводах вже переданих в ефір творів за умови, що воно здійснюється іншою організацією. Мається на увазі, що жодна організація мовлення не може здійснювати публічне сповіщення в ефір чи по проводах твору без дозволу його автора.

5. Переклад творів. Ніхто без дозволу автора не може перекласти його твір іншою мовою. Автор оригіналу може сам здійснити переклад свого твору іншою мовою (авторський переклад). За наявності авторського перекладу ніхто інший не може перекладати цей само твір на ту ж само мову. Від ав­торського перекладу слід відрізнятиавторизовані переклади,тобто переклади, схвалені автором.

Той самий твір однією мовою можуть перекладати різні перекладачі. Кожен із них зберігає авторське право на свій переклад.

Автор твору і його перекладач не є співавторами твору. При цьому перекладач не несе відповідальності за зміст оригіналу, а автор оригіналу не несе відповідальності за якість перекладу.

Можливий переклад не з мови оригіналу, а з проміжного перекладу. Наприклад, твір французького автора перекладе­ний російською мовою. Якщо передбачається цей твір пере­класти на українську, але не з французької мови, а з російської, то російський переклад буде проміжним. Переклад українською мовою зазначеного твору може бути здійснений з дозволу як французького автора, так і автора російського перекладу.

6. Переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів.

Переробки творів можуть здійснюватися і різними спосо­бами, і в різних формах. Наприклад, на основі одного твору (розповідного) створюється інший — драматичний чи сцена­рій або навпаки. Такі твори прийнято називати похідними. Похідний твір — продукт інтелектуальної творчості, заснова­ної на іншому наявному творі (переклад, адаптація, аранжу­вання тощо).

Адаптація твору — це пристосування або полегшення твору для сприйняття малопідготовленими читачами або пристосування літературно-художнього тексту для осіб, що починають вивчати іноземну мову.

Аранжування — перекладення музичного твору, написаного д одного музичного інструменту чи складу інструментів /голосів), стосовно до іншого інструменту або іншого скла­ду — розширеного чи звуженого.