Навч. посібн.: У 3 ч. €

ЗМІСТ

ВСТУП. Світоглядно-естетичні засади стильової трансформації мистецтва (Світл. Черепанова) З
Системність концептуальних ознак проблеми трансформації. Неоплатонізм — філософська основа ренесансного світогляду. Ключове значення стилю для мистецтва XVII ст. (Є.Ротенберг). Трактування доби Відродження (О.Шпенглер, М.Конрад). Творчі концепції XVII ст.: класицизм — реалізм — бароко. Протиставлення реалістичного та ідеалізуючого методів художнього пізнання людини у XVIII ст. Подолання доктрини класицизму: И.Вінкельманн {ідея еволюції стилів). Естетична самосвідомість та стилістика європейського романтизму. Стиль в контексті німецької класичної філософії та естетики (Ф.Шеллінг, І.Кант, І.Г.Фіхте, Ґ.Геґель). Народна стилістика у системі синтетичного ідеалу мистецтва (А.Арнім, К.Бретано, брати Ґрімм). А.Шопенгауер — деструкція системи цінностей романтичного періоду. Ірраціоналізм Ф.Ніцше: "аполлонівське" та "діонісійське" начала буття й культури; поняття "апріорі волі" і філософське осмислення романтичного руху. Віденська школа історії мистецтва: Г.Вельфін, А.Рігль, М.Дворжак. Українська філософська традиція і трансформація художніх стилів. Особливості стильових процесів у західноєвропейському та українському мистецтві (Д.Антонович, В.Залозецький, Д.Чижевський). Теорія діалогу (Х.-Г.Гадамер, М.Бубер, М.Бахтін, Ю.Лотман) і розуміння мистецтва. Полістилізм сучасного мистецтва і проблемне поле синергетики. Стильові пріоритети українського мистецтва.

Розділ І. РЕНЕСАНСНЕ МИСТЕЦТВО НА ЗЕМЛЯХ УКРАЇНИ 23
1.1. Архітектура періоду Ренесансу (Володимир Овсійчук, Світлана Черепанова) 23
Ренесанс — новий етап історії українського мистецтва (друга половина XVI—перша половина XVII ст.); Україна у складі Речі Посполитої. Ознаки ренесансного архітектурного стилю. Творче поєднання в українській ренесансній архітектурі європейського досвіду з національними традиціями соціально-політичного та культурного розвитку. Втілення досягнень європейського фортифікаційного мистецтва у спорудженні фортець, замків, резиденцій магнатів; оборонна функція численних храмів (монастирів, церков, костелів, синагог). Забудова Львова та Кам'янця-Подільського — перший приклад регулярного планування у руслі ренесансних вимог. Ренесансні архітектурні пам'ятки Львова: Успенська церква, каплиця Трьох святителів, вежа Корнякта; створення ансамблю в період посилення шляхетсько-католицької реакції як втілення ідеї єднання широких верств українського народу, свідчення протесту проти національного гноблення. Стильове розмаїття Львівського Бенедиктинського ансамблю та єзуїтського костела. Контрреформація в сакральній архітектурі. Католицькі храми XVI-XVII ст. (перевага готичного типу). Ренесансне прагнення чіткого членування архітектурної маси в спорудженні Вознесенсь-кої церкви у Золочеві та фарного костелу у Жовкві (присутність елементів готики). Львівський костел монастиря босих кармеліток (1644) і костел в Комарно (1656, на Львівщині) — завершення періоду Ренесансу і наближення до нової доби — бароко. Центричні ренесансні споруди Львова: каплиці-усипальниці Боїмів та Кампіанів. Ренесансні впливи і традиційні норми українського дерев'яного храмового зодчества на Придніпров'ї, Волині, Поділлі, у Галичині. Житлове будівництво, використання норм італійського Відродження. Площа Ринок у Львові — унікальний високохудожній ансамбль ренесансної цивільної архітектури.

1.2. Ренесансна статуарна та рельєфна пластика (Дмитро Крвавич, Світлана Черепанова) 39
Відмінності розвитку ренесансної статуарної та рельєфної скульптури на західноукраїнських та центрально-східних землях. Символічно-онтологічна сутність храмової скульптури XVI ст. Ренесансні мотиви тимпану із рельєфним зображенням сцени Успіння Пресвятої Богородиці (Успенська церква, с. Крилос, яке виникло на місці давнього Галича). Основні стильові чинники української скульптури другої половини XVI—першої половини XVII ст.: українська сакральна традиція, мотиви української готичної пластики, відлуння форм мистецтва Відродження (рельєф надгробка патріарха Стефана у Вірменському соборі Львова; монументальне розп'яття із с Стариці Московської обл. та ін.). Зв'язок скульптури Відродження з культовою архітектурою (костели і церкви Львова, Жовкви, Бережан, інших міст Галичини й Поділля). Розвиток об'єктної та рельєфної архітектурно-декоративної пластики, орнаментально-декоративної, сакральної і світської скульптури; нові види масштабних надгробних композицій та епітафій; скульптурний портрет.
Ренесансні форми копулованих каплиць: каплиці Боїмів (Львів) та Синявських (Бережани). Тема страждань Христа в скульптурному оздобленні каплиці Боїмів. Каплиця Кампі-анів (Львів) — приклад синтезу мистецтва доби Відродження, органічна єдність компонентів інтер'єру, архітектури, скульптури. Фриз Успенської церкви у Львові, цикл метолів на біблійні євангельські теми — відхід від канонів європейського Відродження і наближення до народного мистецтва. Пам'ятки надгробкового характеру (скульптор С.Чешек) та епітафії. Високохудожня різьба в іконописі храмів східного обряду та римо-католицьких вівтарях; перехід від майже площинного рельєфу — до горельєфу та ажурно-просторових рішень, тобто від різьби Відродження — до початкових проявів бароко (іконостаси П'ятницький та Успенський — Львів; Святодухівський — Рогатин, Івано-Франківська обл.).

1.3. Ренесансне малярство (Володимир Овсійчук) 53
Монументальний живопис. Розмалювання дерев'яних церков народними майстрами. Традиції візантійського мистецтва настінного живопису церкви Спаса на Берестові. Станковий живопис. Портрет, прагнення відображення реального світу і реальної людини. Елементи природного оточення в іконі. Майстер Дмитрій. Ікона "Пантократор з апостолами" (1565) — нове розуміння людини в умовах пробудження національної самосвідомості. Ренесансне почуття прекрасного в іконах із зображенням Богородиці та св. Петра (іконостасний комплекс Успенської церкви с Наконечного). Львівські художники Федір Сенькович та Микола Петрахнович — найвидатніші представники українського Ренесансу. Закономірний відхід від візантійської іконографії. П'ятницький іконостас (Львів) — унікальний зразок ренесансного мистецтва (Сенькович, Пухальський); Успенський іконостас (Львів) втілення нових якостей мистецької творчості Сеньковича; апостольський і пасійний цикли у виконанні Петрахновича. Наближення естетичних принципів Петрахновича до європейського ренесансного мистецтва. Відмінності художніх рішень Сеньковича і Петрахновича; їх вплив на розвиток малярства, особливо Святодухівського іконостасу із Рогатина (можливо, створеного львівськими майстрами), де досягає завершення ренесансний гуманізм і відбилось піднесення антифеодальної і національно-визвольної боротьби; іконостас засвідчує зіткнення двох художніх епох: пізнього Ренесансу і маньєризму. Портретний жанр. Витоки портретних зображень у живописі Київської Русі, вплив іконопису і традицій європейської ренесансної культури; донаторські та натрунні зображення; станковий портрет. Історичний жанр. Твори батального, історико-алегоричного та хронікально-панегіричного характеру. Естетичні погляди періоду українського Ренесансу.
ДОДАТОК 1. Ілюстрації в кольорі: 39-62

Розділ II. МИСТЕЦТВО ПЕРІОДУ БАРОКО І РОКОКО 61
2.1. Архітектура бароко (Володимир Овсійчук) 61
Архітектура другої половини XVII—першої половини XVIII ст. як історичний і стильовий вираз часу. Визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Залежність характеру будівництва в різних територіальних частинах України від усталених традицій та ідейних орієнтирів. Тенденції зміни оборонної функції замків і перетворення їх на престижне житло (Галичина, зокрема Львівщина); припинення будівництва замків на Східній Україні; ознаки оборонності житлових споруд козацької старшини. Храмове будівництво — найяскравіше втілення українського бароко (Київ, полкові міста, Слобожанщина). Архітектура козацького бароко (XVII ст.) — естетичне втілення національного менталітету і віри у здійснення державницьких ідей. Складові елементи нового стилю: давні традиції, дерев'яна архітектура, полкові п'ятидільні церкви, будівельні впливи сусідніх країн. Іллінська церква в Суботові (1653) — перехідний етап від пізнього Ренесансу до бароко. Меценатство гетьмана Івана Мазепи; утвердження національного стилю в конструктивному і художньому рішенні монументальних споруд (Київ, Чернігів, Переяслав). Розвиток архітектури в умовах зміни політичного та економічного життя України після Полтавської битви. Зрушення в цивільній архітектурі під впливом палацового будівництва Петербурга і Москви, а також барокового класицизму Волині і Правобережжя. Монастирські ансамблі. Києво-Печерська лавра. Царський (або Марийський) і Кловський палаци Києва. Тип багатоярусної дзвіниці — завершення архітектурних ансамблів міст і монастирів. Культове будівництво, пріоритетний розвиток п'ятиверхого храму на хрещатій основі, п'яти- або дев'ятидільного (у Василькові, Козельці, Києві, Великих Сорочинцях). Андріївська церква (Київ). Пам'ятки архітектури Галичини: собор св. Юра і Домініканський костел (Львів), Домініканський костел (Тернопіль), Успенський собор Почаївської лаври. Дерев'яна архітектура епохи бароко. Храмове будівництво Волині, Галичини, Закарпаття. Окремі пам'ятки дерев'яної архітектури Придніпров'я, Слобожанщини. Храми Поділля, Чернігівщини, північної Полтавщини.

2.2. Джерела інспірацій скульптури бароко і рококо
(Дмитро Крвавич, Світлана Черепанова) 81
Вплив італійських майстрів на розвиток барокового мистецтва в Україні. А.Шлютер (Німеччина) — європейський скульптор пізнього бароко (надгробки представників королівського роду Собеських у костелі св. Лаврентія, Жовква). Використання різних матеріалів (дерево, камінь) для виготовлення скульптури. Техніка металопластики в бароковій скульптурі Центральної України: статуї на фасаді ратуші та Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві; царські врата іконостаса Софії Київської. Керамічна техніка декоративних архітектурно-скульптурних прикрас: бароковий вівтар костелу Марії-Маг-далини (Львів), герб Івана Мазепи на будинку-колегіуму (Чернігів), рельєфні прикраси головної брами Спасо-Преображенського монастиря (Новгород-Сіверський) та ін. Рококо (30-70-ті роки XVIII ст.) — найяскравіший період розвитку української скульптури. Ідеологічний характер рококової експансії у храми римо- і греко-католицької конфесії. Храмова ікона як сакральний об'єкт в церквах східного обряду. Інспіруюча роль співіснування в Україні різних конфесій в зародженні нових рис рококової пластики; давній іконопис — джерело одухотворення української барокової скульптури на стадії переходу до фази рококо. Експресія руху фігур святих в скульптурі українського рококо; драперії як усамостійнений пластичний чинник; умовність та геометризація пластичних форм (різьба "бозетто"). Вівтарні рококові композиції: відсутність живописних елементів, скульптурні техніки — рельєф, горельєф, кругла пластика. Зарубіжні скульптори у Галичині: Т.Гуттер і К.Кученрайтер (Німеччина), Й.Леблан (Франція). Львівська рококо-ва пластика (С.Фесінгер, А.Осинський). Творчість Й.Пінзеля: статуї на фасаді собору св. Юра (Львів) та ратуші у м. Бучачі (Тернопільська обл.), вівтарні статуї (костел м. Городе-нці, Івано-Франківської обл.), вівтарні композиції та фігури інтер'єру костелів (с. Нава-рія, Годовиця — Львівщина) та ін. Учні та послідовники Й.Пінзеля. Рококова пластика в Центральних регіонах України.

2.3. Малярство бароко (Володимир Овсійчук) 91
Продовження ренесансної теми "людина і природа" в бароковому малярстві. Малярство бароко — період визначних колористів у Європі та Україні. Героїко-монументальне спрямування барокового малярства, обумовлене ідеями національно-визвольної війни 1648-1654 pp.; Андрусівський мир (1667) і розподіл українських земель між Росією (східні землі) та Річчю Посполитою (правобережні та західні). Дві тенденції бароко — аристократична і народна, в яких відбилась поляризація соціальних сил (демократичний прошарок міста і села, контрреформація зі шляхтою, нова соціальна верства — козацька старшина). Збагачення українського барокового малярства під впливом відповідних художніх явищ Західної Європи. Творча діяльність у Жовкві та Львові Ю.Шимоновича (живописні панегірики, парадні портрети) та МАльтомонте (батальні композиції). Нові художні ідеї; розширення жанрового діапазону малярства; створення іконостасів на основі ренесансної конструктивної системи (розкішний фасад палаццо з декоративно збагаченим бароковим доповненням); введення у іконостас нового ряду неділь-п'ятидесятниць. Відхід від старої іконописної традиції під впливом європейського живопису, особливо портрета. Найвидатніші представники іконописного малярства: І.Руткович (демократична лінія; релігійний живопис, ікони, іконостаси), Й.Кондзелевич (композиції п'ятиярус-ного іконостаса для монастирської Воздвиженської церкви в Скиті Манявському та ін., ікони); творчі зв'язки живописців з Жовківським художнім осередком. Мистецька діяльність у Жовкві В.Петрановича; поєднання традицій з новими виражальними можливостями і художніми нормами західноєвропейського мистецтва (ікони та іконостаси переважно для василіянських монастирів); портретний жанр (зіставлення національної традиції із західноєвропейською). Кінець XVII ст. — провідна роль у розвитку живопису Придніпров'я та Лівобережжя. Об'єднуюча роль Києва у питаннях мистецтва. Києво-Печерська лавра як мистецький осередок. Складні соціально-політичні процеси в Україні, зіткнення інтересів Росії, Польщі, Туреччини, Кримської Орди. Ідеї вільної України в часи Мазепи та Гетьманщини (до її ліквідації 1764 р.) як духовне підґрунтя українського барокового малярства.
ДОДАТОК 2. Ілюстрації в кольорі: 83, 87, 125, 127-129, 134-137, 139, 141-164

Розділ III. МИСТЕЦТВО КЛАСИЦИЗМУ ТА РОМАНТИЗМУ (Володимир Овсійчук) 101
3.1. Архітектура класицизму 101
Поширення класицизму на теренах України через три основні центри: вплив Петербурга позначився на архітектурі Києва, Лівобережжя, Слобожанщини; Варшави — на архітектурі Волині та Поділля (з другої половини XVII ст. орієнтація на архітектуру Франції та Англії); Відня — на спорудах Галичини, зокрема Львова. Палацові комплекси Поділля; палацовий ансамбль у Тульчині (Вінниччина). Паркове мистецтво Поділля та Волині. Парковий ансамбль "Софіївка" поблизу Умані (1796). Англійські традиції і українське паркобудування. Палаци Волині (млинівський та ін.). Храмове зодчество Поділля та Волині. Відповідна українській духовності міра художності та народності, властива пам'яткам традиційної храмової архітектури. Нав'язування класицистичних нормативів розпорядженнями російського Синода. Галичина у складі Австрійської монархії (1772, після першого розподілу Польщі). Орієнтація Львова на Відень; створення Дирекції цивільної архітектури (1785). Пам'ятки класицизму у Львові: ратуша (в центрі Площі Ринок), міський театр (тепер — Український академічний драматичний театр імені Марії Заньковець-кої) та ін. Спадщина класицизму на Лівобережжі, Слобожанщині, півдні України. Світська архітектура (палаци у Качанівці, Мерчику, Батурині, Сокиринцях); міські ансамблі (Одеса, Єлисаветград, Херсон, Катеринослав, Миколаїв); архітектура Криму. Реконструкція міст, створення ансамблів класицизму (Полтава, Чернігів, Харків, Київ). Генеральні плани реконструкції Києва: 1787 р. — архітектор А.Меленський; 1837 р. — архітектор П. Дубровський. Перетворення Києва на сучасне європейське місто. Київський університет — найвидатніша споруда періоду класицизму (1837-1843, архітектор В.Беретті). Традиційне будівництво. Спорудження дерев'яних церков на усій території України.

3.2. Скульптура класицизму і романтизму 116
Приєднання Галичини (як частини Польщі під назвою королівство Галіції і Лодомерії) до Австрії у другій половині XVIII ст. Ремінісценції віденського класицизму в львівському середовищі. Відхід від ідей громадянського звучання. Етико-естетичний та політико-іде-ологічний смисл програми античного оформлення Площі Ринок у Львові (1793). Пріоритет пишного декоративного оздоблення інтер'єрів будинків; прикрашання фасадів рельєфами на міфологічні теми, увінчення аттиків круглою скульптурою. Барельєфна концепція передачі об'ємної форми. Діяльність у Львові скульпторів Гартмана і Йоганна Вітве-рів, Антона і Йоганна Шимзерів. Надгробкова скульптура. Тип класичного надгробка. Г.Вітвер — скульптор класичного напряму. А.Шимзер — неокласична концепція над-гробкового пам'ятника. Пластика у Східній Україні. Різьбярські традиції народних майстрів. Скульптор І.Мартос — представник високого класицизму; синтез архітектури і скульптури у вирішенні монументальних творів і рельєфів. Скульптори ХСосновський, В.Бродський — творчість на стику класицизму і романтизму.

3.3. Класицизм і романтизм в малярстві 126
Провідні стильові тенденції другої половини XVIII ст. — бароко і класицизм. Творчі інспірації європейських течій українськими художниками. Споглядальність австрійського класицизму, його вплив на релігійну тематику та жанр портрета у Львові. Завершення класицизму в діяльності львівських художників на межі XVIII-XIX ст.: О.Білявський, Л.Долинський, Й.Пічманн. Іконографічний тип ікони "Покрова" (с. Сулимівка, Київська обл.). Ктиторський портрет. Художник Самуїл. Козацький портрет. Становий розподіл українського суспільства і психологічне ускладнення як ознаки класицистичного портрета. А.Лосенко — історичні твори, камерність портретів. Д. Левицький, В.Боровиковський — європейський рівень портретного жанру. Співіснування художніх напрямів класицизму і романтизму. Становлення романтизму в Галичині. Провідний жанр портрета у Львові. Найпоширеніший в мистецтві романтизму жанр автопортрета: Р.Гадзевич, М.Яблонський, Я.Машковський. Естетичні позиції художників портретистів (М.Яблонський, А.Рейхан). Львівський художник краєвиду А.Ланге. Художні виставки у Львові (1837; 1847) — свідчення активізації культурних зв'язків з Європою. Малярство 20-50-х років XIX ст. Перевага класицизму в Галичині. Пріоритети романтизму (попередником якого виступив сентименталізм) на Сході України. Художники В.Тропінін, К.Павлов, Г.Васько, Г.Лапченко (Лапа), І.ГДаповаленко та їхня діяльність в Україні. Реальне відображення природи як новий жанр національного мистецтва. Ведутизм — самостійний жанр краєвиду. Романтичний образ природи, зображення Києва першої половини XIX ст. у картинах і акварелях (М.Сажин, В.Тімм, Н.Орда, Гроте, Ф.Солнцев). Творчість В.Штернберга: краса українського села, органічне поєднання людини і природи; "Переправа через Дніпро біля Києва" (1837) — видатний твір українського романтизму.

3.4. Мистецька творчість Тараса Шевченка періоду романтизму 147
Народність — провідна тема творчості Т.Шевченка. Відчуття вільної людини в "Автопортреті" (1840); паралелі з творчістю К.Брюллова, Е.Делакруа, ККоро, малярством Рембрандта (система світлотіні), Рубенса, Ван-Дейка. Романтичний дух часу в акварелі "Натурниця" (1840). "Катерина" (1842) — центральний твір в історії українського мистецтва XIX ст.: пошуки збірного образу і утвердження національного ідеалу, поєднання патріотичної ідеї і національної теми. Кольорова концепція і композиційна побудова картини. Портретний жанр у творчості Шевченка. Автопортрети (1843; 1845). Патріотична ідея "Живописної України". Збірка офортів на історичну тематику, сцени народного побуту, краєвиди: "Судна рада", "Дари в Чигирині 1649 p.", "Старости", "У Києві", "Видубиць-кий монастир у Києві", "Казка". Поєднання у творчості Шевченка двох мистецтв — словесного і пластичного. "Сільська родина" (1843) Шевченка і "Святе сімейство" Рембрандта. Поезія "Розрита могила" — започаткування політичних творів, сповнених протесту проти соціального та національного гноблення. "Автопортрет" (1847) періоду заслання — монументально-епічний образ людини. Графічний твір (ескіз) "Розп'яття" (1850) — перемога духа над смертю, людяності над злом, осяяний образ свободи. Акварелі періоду Аральської експедиції (1848-1849). Прозорість кольору і пленерна глибина, зіставлення з акварелями англійських художників Бонінгтона і Тернера ("Місячна ніч на Кос-Аралі", "Пожежа в степу", "Шхуни біля порту Кос-Арал"). Поєднання народних традицій, побуту, естетичних вартостей в творах з життя казахів; наближення до світу Рембрандта у втіленні людяності, фактурі, світлових ефектах, колористичній гармонії ("Казашка Катя", "Мангішлацький сад" та ін.). Введення у твори оголеної постаті як класичного об'єкта краси ("Т.Г.Шевченко серед товаришів" та ін.). Серія "Притча про блудного сина" — відображення історичного буття народу, трагедія одинокої людини і пробудження людської гідності ("Серед розбійників", "Кара колодкою", "Кара шпіцрутенами"). Паралелі з відповідною тематикою Гойї та Рембрандта. Титул академіка гравюри. Реалістичні віяння в офортних портретах Шевченка. ДОДАТОК 3. Ілюстрації в кольорі: 190, 199, 202-219, 221, 222, 224-246

Розділ IV. МИСТЕЦТВО СЕРЕДИНИ ХІХ-ХХ СТ 163
4.1. Ґенеза архітектурної творчості (Володимир Овсійчук) 163
Масштабні завдання архітектури в умовах соціального та індустріально-технологічного розвитку доби капіталізму. Процеси урбанізації. Традиційні і нові будівельні матеріали, методи будівництва і цінності. Складна стилістика архітектури: ренесансні стильові форми, класика, бароко, готика, модерн, тенденції еклектики. Адміністративні споруди губернських міст. Залізничні станції (особливість львівського вокзалу, спорудженого за прикладом Відня). Парки і сади. Музеї. Оперні театри (Київ, Одеса, Львів). Містобудівельний розвиток Києва. Функціональна роль Хрещатика, об'єднання історичних частин міста та околиць. Забудова центра Києва (архітектори А.Андрєєв, Л.Бенуа, В.Городецький, О.Кобелєв, Ф.Лідваль, В.Ніколаєв, О.Шілле, В.Шретер) і вулиці Володимирівської. Со-фійсько-Михайлівський майдан. Володимирівський собор: малярське оздоблення російськими (В.Васнецов, М.Нестеров, М.Врубель) та українськими художниками (В.Котарбінський, П.Свєдомський, М.Пимоненко). Активізація будівельної справи в Одесі і Харкові. Приєднання Західної України до Східної (1939). Формування нового центру Львова: проспекти Свободи, Тараса Шевченка, площа Адама Міцкевича. Стильове розмаїття львівської архітектури; стильовий монізм споруд Ю.Захаревича. Стиль модерн в архітектурі XX ст. (Київ, Харків). Раціоналістичний модерн (Київ). Український національний модерн (Харків, Полтава, Чернігів та ін.). Модерна архітектура Західної України (орієнтація на народне мистецтво гуцулів і бойків). Модерн у Львові (віденське забарвлення так званої сецесії). Неокласицизм. Конструктивістський напрям в архітектурі. Промислове будівництво. Повернення до класики та модерну, пошуки національних форм (переважно у декоруванні споруд). Відбудова міст і сіл України після Другої світової війни. Стандартизація конструктивних елементів у житловому будівництві. Звертання до традицій українського бароко. Відновлення Хрещатика. Перехід до індустріальних методів будівництва у 60-90-х років XX ст. Національний палац "Україна" (Київ) — один з кращих зразків сучасної української архітектури. Оновлення архітектурних форм на засадах поєднання національних традицій і світового досвіду.

4.2. Мистецтво скульптури (Дмитро Крвавич, Світлана Черепанова) 184
Основні стильові тенденції розвитку скульптури на українських землях другої половини XIX ст.: класицизм (його кінцева стадія — академізм; в Галичині — запізнілий віденський класицизм) та реалізм. Пріоритетне значення монументальної скульптури, що відповідає загальній духовній атмосфері суспільства та зростанню містобудування. Поєднання тенденцій класицизму з ремінісценціями елементів періоду Київської Русі у першому скульптурному монументі в Києві, спорудженому на честь князя Володимира Великого. Скульптори Наддніпрянщини: П.Забіла, Л.Позен, В.Беклемішев, Б.Едуардс. Скульптори Галичини й Волині, які працювали в руслі академізму: Т.Сосновський, В.Бродський, К.Островський, Л.Марконі, А.Попель, Т.Риґер, П.Війтович, С.-Р.Левандовський, Г.Кузневич, М.Бринський та ін. Пластичне оздоблення в архітектурі модерну та класицизму (Ф.Валавенський ). Українська скульптура XX ст.: неоакадемізм, традиціоналізм, авангард, соціалістичний реалізм. О.Архипенко і розвиток художньої стилістики XX ст.: пластичні можливості порожнього простору; абстрактно-кубістична скульптура; скульпто-малюнок. Політико-агітаційний характер скульптури періоду монументальної пропаганди. Реалізм і мотиви імпресіонізму, вплив стилістики О.Родена (М.Паращук, М.Гаврилко, С.Литвиненко, А.Павлось та ін.). Різножанрова творчість І.Кавалерідзе (реалізм — постмодерн). Шевченківська тема в скульптурі (Б.Кратко, І.Кавалерідзе, М.Манізер, О.Архипенко, М.Лисенко, М.Грицюк, А.Фуженко, Ю.Синькевич, І.Гончар). Скульптор І.Севера та його учні (М.Лисенко, І.Макогон, Г.Петрашевич, Д.Крвавич, Е.Мисько та ін.). Скульптори Києва та Львова. Митці українського зарубіжжя. Незалежна Україна: творча співпраця представників різних поколінь і спільнот, втілення в мистецтві скульптури національної самобутності народу.

4.3. Малярство (Володимир Овсійчук) 214
Реалістичні тенденції в малярстві XIX ст. як наслідок поширення революційних та демократичних ідей. Товариство передвижників (1870, Петербург).Основні жанри українського малярства: портрет, краєвид, побутова картина. Послідовники творчості Т.Шевченка. Академічна школа (О.Рокачевський, М.Раєвська-Іванова). М.Башкирцева (багатофігурні композиції). П.Мартинович (народна тема). Тема козацтва. Рух передвижників: Київ, Харків, Одеса (1872). Художники Одеси: М.Кузнецов, К.Костанді, Г.Ладиженський (проблема пленеру) та ін. Рисувальна школа М.Мурашка у Києві. Провідне значення селянської теми (М.Пимоненко). Майстри українського краєвиду: В.Орловський, С.Васильківський, І.Похітонов, К.Крижицький, С.Світославський, П.Левченко, М.Ткаченко, М.Беркос. Малярство XX ст.: О.Мурашко (видатний колорист), Ф.Кричевський (народна тема). М.Жук (мотиви модерну). П.Холодний. Ф.Красицький (жанрові картини). М.Бурачек (художник пленеру). А.Маневич (мотиви імпресіонізму). Колористи П.Волокидін, О.Шовкуненко. А.Петрицький (монументаліст, станковист, театральний художник). Тема індустріалізації. Суперечності села. Модерне малярство. Художні напрями та угруповання в Україні. Пролеткульт. Художні пошуки в малярстві (кубізм, кубофутуризм, супрематизм, конструктивізм та ін.). Художники-авангардисти: К.Малевич, О.Екстер, О.Богомазов. В.Єрмилов (досягнення українського кубізму), В.Пальмов (художник вільної форми), Д.Бурлюк (пріоритет народного мистецтва). М.Бойчук і художня течія "бойчукізм". Приєднання Галичини, Північної Буковини, Закарпаття (1939) та розвиток малярства цих теренів у контексті художньої культури України. Галицькі художники: К.Устиянович, Т.Копистинський, І.Труш, О.Новаківський, О.Кульчицька, М.Сосенко, О.Курилас, А.Манастирський, П.Ковжун, М.Осінчук. Авангардистське товариство "Artes" та ін. Тема Великої Вітчизняної війни (1941-1945) в творчості художників. Шевченківська тема. Повоєнне малярство. Тематична картина (ТЯблонська). Художники Львова, Закарпаття, Івано-Франківська, Луцька, Рівного, Тернополя, Буковини. Поєднання в українському малярстві національних та європейських художніх традицій.

ДОДАТОК 4. Ілюстрації в кольорі: 286, 292, 293, 296-298, 311, 335, 336, 339-342, 345
ДОДАТОК 5. Ілюстрації в кольорі: 346-352, 355, 357-361, 363, 365-372, 375-381, 383-385, 388-395, 397, 399, 401-403
СЛОВО ПРО КОЛЕГУ (Світлана Черепанова) 241
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА (Світлана Черепанова) 243