Стилізація малюнків для вишивки

Інструктивно-методичні матеріали

до лабораторної роботи № 8

Розробка композиції орнаменту для вишивання виробу. замальовування орнаментів. пошукова робота із старовинними зразками вишивок. творча розробка орнаментів

з дисципліни: «Технологічний практикум»

для студентів ІІІ курсу (ІІ семестр)

Напрям підготовки 6.010103 Технологічна освіта

(код та назва напряму (спеціальності) підготовки

Розроблені: д.п.н., професором кафедри теорії та методики

технологічної освіти Титаренко В.П.

МЕТА РОБОТИ: ознайомитися орнаментом, композиційним центром, пропорцією, симетрією та їх відмінностями.

НЕОБХІДНІ ПРИЛАДИ І МАТЕРІАЛИ: стенди, плакати, підручники, інструкційні картки, готові зразки.

ПОРЯДОК ОФОРМЛЕННЯ ЗВІТУ: уважно прочитати лабораторну роботу, законспектувати в зошит. Виконати практичну частину до теми.

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

Художня якість вишивки великою мірою залежить від композиції малюнка — творчого поєднання різних елементів узору, але однакових за змістом, кольором, формою.

Композиція малюнка для вишивки повинна відповідати багатьом вимогам. Насамперед вона залежить від призначення і форми оздоблюваного виробі, якості матеріал. Не можна, наприклад, оздоблювати легкі тканини важкою, щільною вишивкою. Узор вишивки повинен відповідати характеру переплетення ниток і роду волокон тканини, а сама вишивка — художнім вимогам до даного виробу. Вона ні в якому разі не повинна заважати його практичному призначенню і в той же час має робити виріб гарним. Слід також ураховувати, що кожний виріб потребує свого особливого композиційного рішення. Для композиції вишивки особливо характерна орнаментальність. Орнамент — це графічна чи живописна прикраса, створена з ритмічно поєднаних елементів геометричної або рослинної форми.

Існує декілька основних правил композиційної побудови орнаменту для вишивки. Насамперед потрібно запам'ятати, що деталі, з яких складається орнамент, повинні відповідати основній темі.

Для побудови орнаменту насамперед треба знайти композиційний центр, тобто визначити ту частину, оздоблюваного виробу, яка повинна найбільше привертати до себе увагу.

Знайшовши композиційний центр, на площині розміщують узор. Наприклад, треба прикрасити скатерку. Для цього узор розміщують перш за все на тій частині, яка більше привертає до себе увагу, тобто на площині стола. На частині, що звисає, узор розміщують так, щоб вишивка не ховалася в складки. Для занавісок вишивку краще розмісити в нижній її частині, створюючи цим уяву легкості. Треба чітко дотримуватись пропорційелементів між собою і з оздоблюваною площиною предмета.

Основою кожного орнаменту є симетрія,тобто повторення в певному порядку одного елемента чи групи їх. Симетрія має кілька видів: дзеркальне відображення — вид симетрії, коли всі частини, розміщені справа від певної лінії, точно повторюються зліва від неї; осьова — вид симетрії, коли один елемент або група їх повторюються через певний проміжок по прямій чи кривій лінії. Самі елементи можуть і не мати симетрії.

Більшість же природних форм і явищ є асиметричною, тобто не має чіткої та послідовної організації. Асиметричні композиції динамічніші. Асиметрія поширена в малюнках штучних виробів — хусток, шарфів, купонів для суконь.

У малюнках слід дотримуватися рівноваги, тобто сума елементів, ліній і фарб в одній частині узору повинна урівноважуватися з другою частиною навіть коли вони не перебувають між собою у стані дзеркальної симетрії.

На орнамент впливає також закон ритму — порядок чергування елементів або групи їх у малюнку і в розкольоровці. Існує такий вид побудови композиції орнаменту, як рапортний.

Рапортом манишка називають частину образотворчих елементів, які ритмічно повторюються по всій його довжині і ширині.

Будуючи орнаменти, не бажано відображати реальні форми навколишнього середовища.

В орнаментальних композиціях вишивки велику роль відіграють мотиви-символи(таблиця 1).

Таблиця 1

Мотиви-символи

На основі цих мотивів-символів і будуються орнаменти.

Для вишивальниці дуже важливо знати, яку роль відіграють кольори. Це допоможе їй обирати найвигідніше сполучення їх у вишивці, оскільки вдалий добір кольорів ниток робить цікавим навіть негарний малюнок.

Усі кольори складаються з трьох основних кольорів спектру: червоного, жовтого, синього. Проміжні кольори різноманітних відтінків і яскравостей утворюються від змішування їх між собою і добавляння до них білого та чорного кольорів. Наприклад, при змішуванні червоний і жовтий кольори дають оранжевий колір, синій і жовтий — зелений, синій і червоний — фіолетовий, синій і білий — блакитний.

Усі кольори можна поділити на дві великі групи:

1) ахроматичні(безкольорові), до яких належать білий, чорний і всі відтінки сірого кольору;

2) хроматичні(спектральні) — усі кольори і відтінки спектру: пурпурний, кармінно-червоний, кіноварно-червоний, оранжевий, жовтий, жовто-зелений, зелений, блакитно-зелений, ціано-голубий, ультрамариновий (синій), блакитно-фіолетовий, пурпурно-фіолетовий.

Хроматичні кольори мають три якості: світлоту, кольоровий тон, насиченість.

Світлого— це більша чи менша близькість до білого кольору, наприклад: блакитний і синій, салатовий і зелений, сірий і чорний.

Кольоровий тон— відношення кольору до його відтінків (від темного до світлого). Наприклад, є два червоних кольори з однаковою світлістю тону. але один має жовтий відтінок, другий фіолетовий — це два різних

тони одного кольору. Якщо обидва червоні кольори з жовтим відтінком, але один світлий, а другий темний, то вони обидва будуть мати один тон, але різної світлості.

Насиченість— це ступінь яскравості кольору, що може змінюватися залежно від вмісту в ньому ахроматичного кольору. Наприклад, червоний колір буде насиченим, а червоний з добавкою білого — малонасиченим, рожевим.

Хроматичні кольори поділяють на теплі й холодні тони: теплі — червоний, оранжевий, жовтий; холодні — синій, блакитний тощо. Цей поділ є умовним лише стосовно кольорів один до одного.

СТИЛІЗАЦІЯ МАЛЮНКІВ ДЛЯ ВИШИВКИ

Типовою рисою вишитого орнаменту є стилізоване трактування його.

Стилізація(табл. 2) — це творча переробка форм реального світу з найбільшим художнім узагальненням, виявленням його умовних декоративних якостей. Для відтворення у вишивці краси й гармонії природних форм навколишнього середовища треба знати прийоми стилізації.

Початковий етап стилізації — це переробка природних форм на декоративні, тобто натурні замальовки та і етюди, в яких передаються найхарактерніші риси об'єкта зображення. Переробку натурних замальовок на декоративні площинні композиції виконують засобами графіки або аплікації. Переробка пейзажних мотивів на декоративні вимагає попереднього вивчення навколишнього середовища, вміння узагальнювати природні мотиви, починаючи від дерева і закінчуючи такими складними, як ріка або небо. Переробляючи предмети натюрморту на декоративні композиції, можна вільно міняти розміри предметів. їхній колір, тонові співвідношення.

Важливу роль у творчій діяльності учнів відіграють знання і вміння, потрібні для виконання переходів від однієї форми творчості до іншої, від натурального зображення до стилізованого в техніках вишивки. Виконання таких завдань розширює загальні знання майбутніх вишивальниць з матеріалів, технічних прийомів і можливостей застосування їх, розвиває просторове бачення, спостережливість, уяву.

Стилізуючи декоративну форму в технічний малюнок, слід приділяти особливу увагу узагальненню природних форм, виявленню їхніх конструктивних особливостей, тобто визначенню геометричної форми і правильного вибору техніки самої вишивки. Для цього на декоративний вигляд малюнка наносять сітку, що ділить кожний елемент форми на однакові квадрати, розміри яких залежать від щільності тканини. Після цього окремо креслять таку саму сітку, у квадрати якої заносять стилізовані під певну техніку вишивання елементи декоративної форми в кольоровій гамі.

Для зображення узорів з природних форм в техніках вишивки найбільшого застосування набули мережки прутик із настилом, ляхівка з настилом, чисна мережка, хрестик, лиштва, коса, пряма, качалочкова гладь, і рушникові шви.

ХІД РОБОТИ

1.Розробити композицію орнаменту для вишивання сорочки (чоловічої та жіночої).

2. Зібрати старовинні зразки вишивок сорочок та рушників в різних районах Полтавської області?

3.Замалювати орнаменти.

4.Описати техніки виконання зібраних зразків вишивок.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Назвати мотиви за якими поділяються орнаменти вишивок?

2. Дати визначення орнаменту?

3. Дати визначення стилізації малюнка?

4. Яка відмінність між хроматичними і ахроматичними кольорами?

5. Що являється основою кожного орнаменту?

6. Як знаходять композиційний центр?

ЛІТЕРАТУРА

Основна

1. Антонович Є.А., Захарчук-Чугай Р.В., Степанович М.Є. Декоративно-прикладне мистецтво. – Львів: Світ, 1992. – 272 с.

2. Виды швов украинских вышивок; Выполнение крестика при обработке края рушника. Орнамент украинской вышивки: Вышивка швом качалочка. Понятие про композицию: Вышивка швом ретязь. Символы в украинской вышивке: вишивка косым крестом. Применение украинской народной вышивки для украшения одежды; Вышивка двусторонней штамповкой. Все для вчителя. – 2000. – № 25. – С. 1–15.

3. Воропай Олекса. Звичаї нашого народу: У 2 т. – Мюнхен: Укр. вид-во, 1966. – Т. 1–2.

4. Ганжа П.О. Таємниці українського рукомесла. – К.: Мистецтво, 1996. – 192 с., іл.

5. Гасюк О.О., Степан М.Г. Художнє вишивання. – К.: Вища шк., 1987.

6. Захарчук-Чугай Р.В. Українська народна вишивка. – К.: Наук. думка. 1988.

Додаткова

1. Кара-Васильєва Т.В. Мистецтво Полтавщини. – Соц. культура. 1975, № 8. С. 26–27.

2. Кара-Васильєва Т.В. Вишивка в оформленні одягу. – Нар. творчість та етнографія, 1978, № 5. С. 13–21.

3. Кара-Васильєва Т.В. Полтавська вишивка. – Образотворче мистецтво, 1979. № 3, С. 22–24.

4. Кара-Васильєва Т.В. Українська вишивка на зламі століть // Укр. Мистецтво та архітектура кінця XIX– початку XX ст. –К., 2000. – С. 135–152.

5. Кара-Васильєва Т.В. Творці дивосвіту. – К.: Рад. шк., 1984.

6. Кара-Васильєва Т.В., Заволокина Т.М. Учитесь вышивать. – К.: Реклама, 1988.

7. Колотило Ксенія: Альбом. – К.: Мистецтво, 1992.

8. Кравець О.М. Сімейний побут і звичаї українського народу: Іст.-етногр. нарис. К., 1966.

9. Мотивы малороссийского орнамента: Альбом. – Полтава, 1907.

10. Народні промисли України. – К., 1979.

11. Радкевич В.О., Пащенко Г.М. Технологія вишивки: Підручник за ред. Н.Г. Ничкало. – К.: Вища шк., 1997. – 303 с.: іл.

12. Рудницька О.П. Українське мистецтво у полікультурному просторі: Навчальний посібник. – К.: "ЕксОб", 2000. – 208 с.