Тема №2 – стр.15-21, підручник В.Бокань, Культурологія, МАУП, К.:2004.

Тема №1

І. Поняття та ознаки художньої кульутри.

В наш час у багатьох існуючих визначеннях поняття «культури» як виду людської діяльності можна виокремити такі основні модальності цього поняття:

- людську (культурний потенціал людини);

- процесуально - діяльну (спосіб людської діяльності);

- предметну (різноманітність матеріальних, духовних, художніх творінь).

Художня культура є підсистемою культури.

Місце художньої культури (мистецтва) в цілому можна визначити як спосіб, продукт і принцип організації художньої діяльності в житті людини. Функції художньої культури, як і функції культури в цілому, визначаються тим, що вона живе в просторі і часі. В соціальному просторі вона покликана забезпечити максимальну ефективність процесів творчості, створення художніх цінностей і процесів їх сприйняття публікою у відповідності з її різноманітними духовними потребами.

В життєдіяльності людини художня культура має такі функції:

• людина як суб’єкт діяльності;

• способи діяльності людини;

• предмети, створені людиною, - матеріальні, духовні, художні;

• способи діяльності людини щодо «розкодування» тих якостей, що закодовані в творах мистецтва;

• людина як витвір культури;

• спілкування як певна форма людської діяльності, що забезпечує практичне і духовне єднання людей заради здійснення загальних цілей.

ІІ. Мистецтво – як головна складова художньої культури

Види і мова мистецтв

Мистецтво - посередник того, чого не можна висловити.

Давньогрецький бог Аполлон, заступник мистецтва, з'являвся на Парнасі в оточенні дев'яти дочок Зевса - муз. Богині мешкали на священній горі Гелікон, де било джерело натхнення. Кожна муза мала своє призначення. Евтерпа «завідувала» ліричною поезією, Терпсихора - танцями, Каліопа - епічною поезією, Ерато - любовними піснями, Мельпомена - трагедією, Талія - комедією, Кліо - історією, Полігимнія - священними гімнами, Уранія - астрономією.

Мистецтво існувало з найдавніших часів. Адже потреба створювати прекрасне, захоплюватися красою і гармонією навколишнього світу закладена у людині самою Природою. Саме тому мистецтво не старіє. Створені сотні і тисячі років тому твори - картини, скульптури, будинки хвилюють нас і сьогодення своєю красою і досконалістю.

Мистецтво — це специфічна форма пізнання реальної дійсності, форма відображення життя в конкретних, індивідуальних, неповторних художніх образах, в яких виражені думки і почуття, соціальні ідеї — політичні, моральні, естетичні і т.д. Мистецтво існує й історично розвивається як система взаємозалежних між собою видів, різноманіття яких обумовлене різноманіттям і багатогранністю реального світу.

Історично склалися стійкі форми існування й розвитку мистецтва — архітектура, декоративно-прикладне мистецтво, живопис, скульптура, графіка, художня фотографія, література, музика, хореографія, театр, кіно, телебачення, мистецтво естради, цирк, які й одержали назву видів мистецтва. На ранніх етапах розвитку людства мистецтво мало синкретичний характер. Художньо-творча діяльність мала комплексні форми. Мистецтво створювалось народом і синтезувало в собі: словесні; музичні; танцювальні форми. Маючи спільні форми, всі види мистецтва розвивались, удосконалювались. В наш час розподіл мистецтва на види має відносний, умовний характер:

Просторові (статичні, недвижимі, незмінні у часі)

• функціонально-просторові: дизайн, предмети побуту, костюм, т.п.

• образотворчі (живопис, графіка, скульптура, та ін.)

• декоративно-ужиткове ( оформлення книги, декорація, плакат, художнє фото та фотомонтаж, та ін.).

Часові (дія розгортається у часі, саме тривалість твору в цілому та його епізодів створює цільне художнє враження, що відповідає задуму.

• музика;

• поезія;

• художня література.

Просторово-часові, або синтетичні (дія відбувається в певному просторі протягом визначеного часу перед очима глядачів, або слухачів).

• театр;

• кіно;

• хореографія.

Для розподілу видів мистецтв важливе значення має характер сприйняття дійсності. Одні явища життя краще зрозумієш і довідуєшся, якщо їх побачиш, інші — якщо почуєш, а щоб пізнати треті, їх треба побачити і почути одночасно. Образотворчі мистецтва — живопис, скульптуру і графіку — глядачі сприймають зором, музику - слухають, кінофільм і спектакль слухають і дивляться одночасно.

В різних видах мистецтва виявляються деякі загальні особливості. Твори образотворчого мистецтва й архітектура мають протяжність в просторі, але не мають тривалості в часі. Це дозволяє об'єднати їх в одну групу так званих просторових мистецтв. В творах літератури і музики образ розвивається у часі. За цією ознакою вони відносяться до мистецтв часових. У танці і пантомімі художній образ існує і в часі, і в просторі. Тому їх називають мистецтвами просторово - часовими. Сюди ж відносяться кіно і театр. Дія в них теж розвивається в часі і відбувається в просторі. Але кіно і театр — мистецтва складні, що утворилися з поєднання декількох мистецтв. Це мистецтва синтетичні. Крім усіх видів театрального мистецтва (драма, опера, балет) і кіно, до синтетичних мистецтв відносяться спів (синтез музики і поезії), хореографія (синтез музики і танцю), синтез архітектури з образотворчим мистецтвом. У деяких видах мистецтва художній образ виникає на основі іншого, нехудожнього виду діяльності (в архітектурі - на основі будівництва, у декоративно-прикладному мистецтві - на основі створення корисних речей, у художній фотографії - документальних знімків та ін.). Деякі різновиди естрадного й циркового мистецтва сполучають в собі елементи мистецтва і спорту. Скульптура, живопис, графіка, художня фотографія становлять особливу групу образотворчих мистецтв. Таким чином, розподіл на види мистецтва обумовлений різноманіттям самого життя, відображуваного мистецтвом, розходженням способів і засобів художнього відтворення дійсності, способом сприйняття і матеріалом, який було використано при створенні художнього образу.

Історично різні види мистецтва розвивалися нерівномірно, нерідко ті чи інші одержували домінуюче значення в художній культурі будь-якої країни певної епохи (наприклад, образотворчі мистецтва в Італії XVI ст., музика в Німеччині XVIII-XIX ст., література в Англії XIX ст. і т.п.). У процесі історичного розвитку жоден з видів мистецтва не зникає (хоча згодом вони змінюються). З'являються нові види. Так, художня фотографія виникла тільки в другій половині XIX ст., кіно — на рубежі XIX і XX ст., телебачення — у 30-і рр. XX ст .

Твір мистецтва — це своєрідна образна модель реального світу, сприйнята і виражена художником в специфічній образній формі. Твір мистецтва відтворює уявлення, бачення світу художника, яке обумовлене історичними і соціальними обставинами, зображує людину як цілісну особистість, неповторну, оригінальну… Композитор сприймає картину світу слухом, живописець ту ж саму картину сприймає зором, насолоджуючись не звуками, а красою форм, грою ліній, горінням кольорів, відтінками, м'якими переливами світлотіні. Одна й та сама реальність різними своїми сторонами вловлюється живописцем, музикантом, іншими митцями, але передається різними засобами виразності, різноманітними формами в різних видах мистецтва.

Основа мистецтва - художній образ, свого роду завершений зліпок світу, його модель, але модель особлива, яка відображає дійсність, узагальнює її в такій формі, що впливає одночасно на волю, думки і почуття людей. Художник відтворює живий, достовірний образ людини, але це не фотографія, не копія. Адже художник не тільки відображає, але й виражає своє відношення до світу, пропускаючи його ніби крізь себе. Крізь яскраве, повне правдивої жвавості відображення природи, людей, їх вигляду, характеру, відносин, створений митцем художній образ завжди приводить до більш глибокого розуміння і пізнання життя. Образ мистецтва ніби продовжує жити в наших думках. Чим вище талант художника, тим у більшому ступені всі конкретні образи його твору поєднуються в одне нерозривне ціле.

Яскравим прикладом розвитку цілої системи образів можуть бути повість, роман, вистава та ін. Вистава «розпадається» на дії, картини, епізодичні сцени і, нарешті, репліки героїв. Окрема сцена являє собою закінчений художній образ і в той же час служить підставою для того, щоб стосунки людей, їхні характери продовжували б повніше відображати певні події, яким присвячена п'єса і вистава.

Види мистецтва відрізняються один від одного тим, що кожен з них відтворює життя по-своєму, за допомогою своїх особливих форм, способів і засобів виразності. Це розходження видів мистецтва за способом відтворення дійсності настільки наявне, що ніхто не сплутає танець з картиною, архітектуру зі скульптурою, повість або роман з музичним твором. Окрім того, у кожного виду мистецтва є свій особливий будівельний матеріал, за допомогою якого створюється художній образ. У музиці - це звук, у живопису - колір лінія, у літературі - слово, образ та інше...

Художник має здатність перевтілити своє бачення світу в «мову» мистецтва, вміє виразити свої думки цікаво, оригінально, схвилювати, зацікавити. Майстерність художника — у здатності злити зміст і форму, створити художній образ дійсності, світу, людини в ньому.

Мистецтво ніколи відверто не копіює реальність; воно живе своїм власним складним життям, у якого є перебіг часу, але освоєння простору відбувається за своїми власними законами, що є непідвласними законам метушливої дійсності. І, напевно, мають рацію ті, хто затверджує, що мистецтво оберігає людську душу від перебігу часу, який руйнує, дає можливість протиставити цьому руйнуванню красу і гармонію, яка діє всупереч усьому.

Мистецтво як творче художнє мислення ґрунтуються на розвиненій багаторівневій образній системі. У широкому філософському сенсі образ - суб'єктивна копія об'єктивної реальності. Художній образ - мета, основа, сутнісне ядро, спосіб буття твору мистецтва. Це спеціально створюваний художником феномен, що володіє унікальною природою.

Поняття художнього образу багатовимірне - від дзеркальних копій до символів і майже умовних знаків, від чисто матеріальних об'єктів до суто психічних феноменів. Саме художній образ звичайно вважався носієм прекрасного. Особлива духовно-психічна реальність виникає у внутрішньому світі людини у момент сприйняття їм твору мистецтва, який виражає художній образ, як спосіб існування твору мистецтва. Такий образ ніби концентрує реальність, яку відображає художник, і ця, вже нова реальність знаходить в художньому творі своє буття як цілісний, здійснений і життєздатний організм, що є для нас прекраснішим, ніж будь-яка реальність, що породила його. От чому і саме творіння, і його структурні складові іноді теж називають образами.

Споглядаючи живописне полотно, ми добре розуміємо, що перед нами не жива людина або явище природи, а зображення, створене творчою фантазією художника. Проте зображення настільки переконливе і життєподібне, що ми віримо в існування цієї людини, або явища. Ми одержуємо естетичну насолоду, збагачуємось духовно, не замислюючись над тим, що саме і як впливає на нас. У цьому і полягає особливість художнього образу - бути реальністю у динамічному просторі. Те ж можна сказати про образи будь-якого виду мистецтва - літературні, музичні та ін. При сприйнятті «наочних» видів мистецтв (живопис, скульптура, література) найчастіше виникають конкретні, візуально визначені образи, а при сприйнятті «безпредметних» (музика, абстрактний живопис, архітектура) - формуються візуально невизначені, але не менш сильні і виразні художні образи.

Крім того, у мистецтва є інше призначення. Воно є носієм особливих форм знання: міфологічного, історичного, релігійного, наукового, політичного і т.п. Воно створює нові (інші) світи, у які глядач або читач занурюється, реально переживаючи зображені події. Вводить людину в область ідеального буття, до якого той свідомо не прагне. Допомагає компенсувати (пережити) багато що з того, що не в змозі здійснити у звичайному житті. Музика, література, живопис активно впливають на внутрішній світ людей, збагачуючи знаннями, переживаннями, позитивними емоціями, очищують душу і розум, наповнюють творчою енергією. Без мистецтва не обходиться жодна людина. Кожен знаходить в ньому щось своє, дуже важливе, особисте, інтимне, те, що важко висловити і без чого життя виявляється неповним, незавершеним.

Тема №2 – стр.15-21, підручник В.Бокань, Культурологія, МАУП, К.:2004.

Тема №3