Архітектура та машинерія театралізованих дійств Древньої Греції.

В Давній Греції знайшла своє втілення давньоєгипетсько-шумерська традиція організації святкових процесій як складової найбільших релігійних свят, в яких центральною фігурою ставала рухома статуя бога або його атрибут. Так кульмінаційною складовою головного «загально афінського» свята Панафіней (Панафінейських ігор), у якому знайшла втілення ідея державної централізації Аттики, була святкова процесія, в якій брали участь не тільки всі громадяни Афін незалежно від віку і статі, але й переселенці (метеки)^[13]. На світанку жителі збиралися біля однієї з міських брам, чекаючи на появу урочистої процесії ("помпи"). З першими сонячними променями з’являвся кортеж. Учасники проходили в певному порядку, за яким стежили спеціальні розпорядники: на чолі процесії чолові­ки котили на колесах або несли на плечах священний панафінейський корабель. На щоглі і на реях розвивався пеплос – розкішний одяг із шерсті, пофарбований у шафрановий (жовтий з фіолетовим) кольори. Ткали священний пеплос у Парфеноні чотири жриці. На ньому були виши­ті сцени боротьби богів з гігантами. Під співи гімнів і музику процесія обхо­дила усі святі місця. І, нарешті, зупинялась перед Акрополем^[14]. Знятий з корабля пеплос біля входу до храму віддавали в руки жри­ці Афіни, яка одягала його на давню хрисоелефантинної техніки оздоблення[15] (з золота й слонової кості) статую Афіни Парфенос (діви), створену для Парфенону великим Фідієм[16] (освячена в 438 до н. е.).

Активну участь в організації Елевсинських містерій брало зображення Діоніса. Наприкінці вересня–по­чатку жовтня святково одягнені й увінчані миртовими вінками місти урочистою процесією прямували священною дорогою з Афін до Елевсину, де відбувалися найголовніші урочистості. На чолі процесії йшли жерці, які несли зображення Діоніса. Ввечері процесія прибувала до Еливсину, де зображення Діоніса встановлювалося в храмі Деметри і Персефони.

Коли природа прокидалася від зимнього сну, а приготовлене восени вино можна було вживати, наприкінці лютого – початку березня (в антестеріоні) греки святкували Антестерії (квіткові Діонісії), присвячені богові мертвих Діонісові. Під час першого дня свята – Пітойгія – влаштовувався великий ярмарок – зокрема, ярмарок дитячих іграшок. Усі храми зачинялися, окрім хра­му Діоніса-спасителя, двері якого були зачинені протягом року і відчинялися лише на час Антестерій. У храмі знаходився ксоанон (ідол) бога. Вночі цю статую, здійснюючи таємничі обряди, переносили до святилища. Вранці на другий день у так зване «свято джбанів» Хоес готувалися до урочистої процесії, яка здійснювалася у сутінках, при світлі смолоскипів. У процесії брали участь сатири, пани, селени верхи на віслюках, учасники хору у звірячих шкірах і вінках, ряджені німфами і менадами жінки. Усі вони, разом із загоном афінських вершників, супроводжували тріумфальну колісни­цю, на якій везли ксоанон Діоніса до Ленайона – храму Діоніса в Афінах. Після завершення процесії народ прямував до театру, де влаштовувалося змагання у пиятиці. Кожен кубок спорожнювався під звуки сурми, учасники змагань пили вино – хто швидше й більше вип'є, – а спеціально обрані судді визначали переможця, котрий отримував у нагороду кубок з вином. Залишки напою приносили у жертву Діонісові, день закінчувався веселою процесією.

Під час Сільських Діонісій шанувальники бога, переважно жінки (а у найдавніших Діонісіях – виключно жінки), здійснювали нічний культовий обряд при світлі смолоскипів, під звуки флейт і тим­панів. Діоніса зображував жрець, який з атрибутами бога (плющ і ча­ша вина) сидів на кораблі, поставленому на колеса. Супутників Діоніса – селен і сатирів – називали «козлами». Одягнені у звірячі шкіри, учасники культу зображували оточення Діоніса, при цьому доводили себе до екстазу, розривали на шматки жертовну тварину (козла) і поїдали її сирою.

Самі ж священнодійства спершу розгорталися дуже просто: хор з виконанням пісень та танців виступав на круглій уторованій ділянці – орхестрі (від грецького слова «орхеомай» – танцюю), навколо якої збирались глядачі. Посередині кола палав жертовний вогонь бога, на честь якого виконувались пісні, танці, мімічна дія. Хор співав пісню Діонісові – дифірамб, з хору згодом виокремився соліст – протагоніст. Натовп, який раніше виконував роль величезного хору співучасників, поступово перетворювався на юрбу глядачів, які оточували виконавців. Обличчя учасників процесії фарбувалися у колір крові^[17].

Сам Діоніс символізувався фалосом. До Міських Діонісій він виготовлявся величезний з дерева, з використанням клею і цвя­хів. До Сільських Діонісій фалос робили менший – у людсь­кий зріст. У процесії фалос несли у супроводі дівчат-канефор^[18]. Проносячи фалоси вулицями міста, учасники співали фалічні гімни. Ці про­цесії називалися «Прибуттям Діоніса в країну».

Побоюючись, що весна десь може забаритися, греки намагалися забезпечити її повернення магічними діями – так, зокрема, вони справляли весілля Діоніса із царицею Афін, дружиною архонта-царя. Для проведення урочистої весільної церемонії відчиняли ворота приміського храму, який протягом року був зачинений, і народ, на чолі з обраними демократичним голосуванням урядовцями, йшов процесією до храму, аби взяти звідти дерев'яну статую бога і перенес­ти її зі співом релігійних гімнів до будинку царя, де протягом усієї ночі цей бовван залишався у ліжку цариці (можливо, тому Діоген Синопський, той, що жив у діжці, називав Діонісії дивом для бовдурів). Шлюб найшляхетнішої жінки Афін з козлоногим богом відбува­лося цілком натурально, а не символічно, що й мало забезпечити у майбутньому плодючість грецьких полів, садів і виноградників, спри­яти народженню дітей і розмноженню худоби.

На честь Діоніса поселяни влаштовували також процесію ряджених, зображу­ючи вакханок і сатирів – супутників Діоніса. Під звуки флейт, тим­панів і бубнів, одягнені в козячі шкури, вони хором виконували дифірамби, прославляючи великого бога. Попереду у легкій хламиді йшов, пританць­овуючи та граючи на сирінзі – губній гармоніці пана – юнак. За ним ішла молода жінка – канефора. За канефорою йшов хлопчик з ка­дильницею, що поширювала запах ладану. За ним у випраному в сечі віслюка хітоні йшов мускулистий чоловік, що підхльостував круторогого барана, прикрашеного святковими стрічками. За ними, підстрибуючи, йшов флей­тист. За флейтистом поважно виступав «гілконосець». За ними – сатири, які танцювали навколо човна на колесах. На човні стояв, завмерши Діоніс-Елевтер (Діоніс-визволитель)

Часто на вазовому живописі зустрічаються картини святкового прибуття Діоніса на кораблі в Афіни. Корабель Діоніса отримав назву carrus navalis – "корабель-колісниця", – згодом трансформувалось в знайоме нам слово "карнавал". З цих карнавалів за участі комосу і трагедів, народилися комедія і трагедія.

У заключній частині свята відбувались агони (змагання) театральних вистав. В VІ ст. до н.е. біля підніжжя Акрополю в Афінах був побудований постійний майданчик для пісень і танців на честь Діоніса. А майже два століття потому афіняни спорудили там же монументальний кам’яний театр – "видовище" і театрон – "місце для глядачів". Саме сюди люди приносили статую Діоніса, щоб він сам споглядав трагедійні, а пізніше й комедійні виступи акторів у супроводі хору.

У древній Греції улюбленими видами розваг були театральні і спортивні змагання (агони). Втім, театр нагадував змагання, а спортивні змагання несли елементи театру, і ті й інші присвячувались богам і проводились на території храмів.

Народження грецької драми і театру безпосередньо пов'язано з обрядовими іграми, що присвячувалися богам-покровителям землеробства: Деметрі, її дочці Корі та Діонісу. Особливе місце серед них займають Великі, або Міські, Діонісії – свято весни, що тривало шість днів від 28 березня до 2 квітня. На свято приходили мешканці всіх околиць і навіть іноземці. Вшановували Діоніса як рятівника народу від негараздів і під спів дифірамбів у виконанні хору хлопчиків носили старовинну статую бога. Свята відзначали веселими процесіями масок і чотириденними виставами трагедій та комедій у великому театрі Діоніса. Трагедія відображала страсний бік діонісійського культу. Комедія – карнавально-сатиричний. Сатирівська драма – середній жанр з веселим ігровим характером та щасливою розв’язкою. Від постановки трагедії (назва невідома) Феспіда навесні 534 р. до н.е. на святі Великих Діонісій прийнято відраховувати історію світового театру.

Театральні вистави в Стародавній Греції були дійсно масовими видовищами: кількість місць для глядачів доходила в найбільшому з античних театрів в Мегалополісі до 44 тис., а в афінському – 14-17 тис. глядачів, а за іншими джерелами – до 30 тис. глядачів (14000 глядачів при ширині місця 0,50 м.), що цілком співвідноситься із сучасними стадіонами, на яких проходять поп-концерти та рок-фестивалі.

Театр Діоніса в Афінах є найдавнішим і найбільш характерним з великих театрів древньої Греції, що дійшли до нас. Театр розташований на південному схилі Акрополя й звернений убік храму Діоніса. Найбільш стара частина його відноситься до VI в. до н.е. Театр, цей, на жаль, дуже погано зберігся й дійшов до нас у значно переробленому пізнішими перебудовами виді.

До VI ст. до н.е. відносяться лише незначні залишки первісної орхестри, що мали 24 метра в діаметрі. Загалом радіус театру складав 85 м. З південної сторони орхестра була піднята на висоту близько 2 м. Після того як в V ст. обрушилися дерев'яні сидіння старого амфітеатру, їх замінили кам'яними. Театрон триярусний, із двома діазомами. Нижній ярус великого півкола й розбитий радіальними сходами на 13 клинів. По зробленим реставраціям (мал.) нижній ярус мав 17 повних рядів, середній ярус – 16 рядів, з них частина урізана, і верхній ярус – 8 рядів, значно урізаних через неправильну поверхню схилу. Найбільше віддалення останнього ряду від середини орхестри (по горизонтальній проекції) 43 м; діаметр першого ярусу 37 м. Підйом верхнього ряду місць над орхестрою дорівнює приблизно 16 м. Ухил місць 1:2,3.

Театр Діоніса в Афінах. План театру.

Висота східців, на яких розташовані місця, 37 см. На верхній горизонтальній поверхні місць, загальною шириною в 85 см, з відступом від краю для сидінь на 35 см, зроблений лоток, шириною в 40 см і глибиною в 10 см для розміщення ніг сидячих у вище розміщеному ряду (мал.). На кожний ряд сидінь у цьому театрі припадає одна сходина радіальних сходів.

Театр Діоніса в Афінах. Місця для глядачів.

Театр Діоніса. Театрон і троної.

Свого найвищого розквіту давньогрецьке театральне мистецтво досягло у творчості трьох великих трагіків V ст. до н.е. – Есхіла, Софокла, Еврипіда – і комедіографа Аристофана. До цього часу всі ролі виконував лише один актор – протагоніст; Есхіл ввів у дію другу дійову особу, зробивши дію значно динамічнішою. Саме тоді ж у грецькому театрі з'явилися перші технічні засоби оформлення вистав: декорації, маски, костюми і спеціальні театральні машини.

Вже від самого виникнення давньогрецького театру, велике значення мала певна канонічність в костюмах акторів. Так, провідною деталлю костюма античних акторів була маска. Вони проникли в грецький театр внаслідок відвічного зв'язку останнього з культом Діоніса. Жрець, що зображав божество, завжди виступав у масці. Однак у театрі класичного періоду маски вже не мали культового значення. Проте вони відповідали завданням грецького театру створювати великі узагальнені образи. Так, наприклад, характер або теперішній настрій дійової особи визначався маскою, яку надягав на обличчя актор: регочуча, скорботна, умиротворена. Вони змінювалися щоразу, як тільки виконавець переходив від зображення одного психологічного стану до іншого. Крім того, певне значення мав і колір маски: наприклад, за багряним її кольором, глядачі впізнавали дратівливу людину, за рудим – хитрого і підступного. Виконання жіночих ролей чоловіками також спонукало до використання маски. Крім того, вживання маски обумовлювалося розмірами грецького театру. Без маски обличчя акторів були б погано видно глядачам останніх рядів.

Хламіда – короткий плащ

Котурни – сандалі на високій дерев’яній платформі

Костюм трагічних акторів був деякою видозміною пишного одягу, який носили жерці Діоніса під час виконання релігійних церемоній. Театральний хітон мав довгі рукави і спускався до п'ят. Плащі вживалися в основному двох видів: гіматій – широкий плащ у вигляді чотирикутного полотна, який спадав фалдами навколо тіла, і хламида – короткий плащ із застібкою на плечі. Окремі персонажі носили спеціальний одяг. На театральних хітонах і плащах вишивалися різні, нерідко складні малюнки – квіти, пальми, зірки, спіралі, арабески, а також фігури людей і тварин. Колір на одязі мав теж певне значення: ролі щасливців виконувалися в одіянні з жовтою або червоною смугою, а сині або зелені смуги вирізняли невдах. Взуттям трагічного актора були котурни, завдяки яким зріст актора візуально збільшувався. Щоб надати своїй фігурі ще більшої величності, трагічні актори закріплювали під одягом спеціальні підкладки або невеликі подушки, зберігаючи при цьому природні пропорції тіла.

Що стосується оформлення сцени, то древні греки в постановках спектаклів використовували декорації, які могли бути рухомими, та природний ландшафт. Театральне обладнання у греків було нескладним. Вистави відбувалися вдень, тому світлових ефектів не передбачалось. Завіса, ймовірно, була відсутня. Машинерія була досить примітивною. Підйомний механізм, побудований на системі підвісних блоків, за допомогою якого вершителі добра у трагедіях і комедіях (в основному давньогрецькі боги) злітали до небес або навпаки, спускалися на землю називався еорема. Існував і виїзний майданчик – екіклема (те саме, що ексостра) – рухомий дерев’яний сценічний майданчик на колесах, який викочувався на орхестру в тих випадках, коли треба було показати події, що відбувалися всередині будинку. Перед скеною театру в Еретрії виявлено мармурові рейки, що, мабуть, призначалися для екіклеми. За потреби влаштовувалася також і вишка, звідки могли говорити боги. Існували й пристрої для зміни задньої частини декорації.

Оскільки боги в давньогрецькому театрі з'являлися для того, щоб так чи інакше вирішити долю героїв, саме в театрі Стародавньої Греції народилася знаменита ідіома, відома нам як «Deus ex machina» (лат. – «Бог з машини»), що означала якраз таку технічно підготовлену появу бога на підмостки[19].

За декорацію слугували змінні щити (пінаки), якими закривалися прорізи в стіні скени і між напівколонами проскенія. З боків скени розташовувалися періакти – трикутні призми, що оберталися, на кожній зі сторін якої створювалось зображення. Для сценічного оформлення в античному театрі також використовувались переносні ширми – парафрагми

Застосовувались засоби, що імітують звуки грому або спалахи блискавки. Для зображення мертвих або німих використовувалися ляльки.