Рекомендації щодо роботи з програмою

Оскільки зміст запропонованої програми відрізняється від змісту традиційних програм з історії образотворчого мистецтва, виникає ряд питань, а саме:

• чи зможуть за цією програмою працювати інші спеціалісти?

• чи виправдане повторення матеріалу зі всесвітньої історії та чи не
буде такий повтор нудним для учнів?

• з чим пов'язано введення практичних завдань у теоретичну дис
ципліну?

Якщо інший спеціаліст поділяє мету і завдання курсу, то він зможе, ознайомившись із програмою, підібрати матеріал і провести даний курс, оскільки під час підготовки програми ставилося завдання створити структуру із взаємопов'язаних розділів з чіткими пріоритетами для кожного навчального року. Програма розписана доволі докладно. Уведення нового матеріалу здебільшого належить до основного кола знань з мистецтвознавства. Як показує досвід, учні зможуть засвоїти навчальний матеріал, тому що він пов'язаний з іншими дисциплінами, має структуру, побудовану за принципом: від простого, але основного, до ускладненого. Також закладена можливість повторення матеріалу і використання опорних слів. Теми, які потребують більш високого рівня мислення, викладені наприкінці курсу.

Поштовхом до створення цього курсу стало прагнення допомогти учню зорієнтуватися в розвитку сучасної культури і у власних творчих інтересах. Обсяг матеріалу з предмета "Початковий курс історії образотворчого мистецтва" постійно збільшується. На сьогодні зібрано вже велику кількість відомостей по кожній епосі, країні і навіть окремому художнику. Виникає проблема: як за один урок ознайомити учнів з конкретною темою, яка містить зазвичай 3-4 ключових питання. При

повторному ж вивченні епохи, але вже з нових позицій, можна активізувати пізнавальну діяльність учнів за допомогою різних методів, засобів, форм навчання. Наприклад, проведення диспутів, колективних ігор, створювання проблемних ситуацій тощо.

Так званий "практичний" розділ (художньо-практичні вправи) з'явився через необхідність підготовки учнів до написання творчої роботи (дослідження) — однієї з форм науково-дослідницької роботи. Подібна форма контрольних заходів є передумовою вміння працювати з відповідною літературою і репродукціями. Виконання невеликої кількості колористичних та композиційних вправ робить більш свідомим вивчення творчості художника, який зацікавив дитину. Не менш важливим є те, що художньо-практичні вправи дозволяють застосувати теоретичні знання на практиці.

Метою додаткових розділів, зазначених в Орієнтовному тематичному плані (перший - третій роки вивчення предмета), є ознайомлення учнів із загальною науковою картиною, на тлі якої існує наука про образотворче мистецтво. Попереднє знайомство з науками, детальне вивчення яких передбачене у вищих навчальних закладах І-ІУ рівнів акредитації, допоможе зміцнити загальну систему знань. Кожного року до останнього додаткового розділу підбираються ті теми, які відповідають загальним завданням поточного навчального року.

Структура курсу створена на основі структури мистецтвознавства. Цілісність річного курсу забезпечена виділенням загальних пріоритетів року. Під час проведення уроків з теорії образотворчого мистецтва активно використовується історичний матеріал і обговорюються власні інтереси учнів, тобто теорія працює на практику.

Знання про мистецтво невідривні від загальної системи людських знань. У деяких учнів недостатні знання з загальної історії: вони добре пам'ятають ті історичні факти, про які дізналися нещодавно, але з великими зусиллями пригадують матеріал, який вивчали раніше, і не уявляють загальну структуру розвитку історії. Краще йдуть справи в учнів, котрі ще до вивчення історії читали енциклопедичну та історичну літературу. Так виникла ідея анонсування і закріплення знань зі світової історії. Розуміння процесу розвитку світової історії тим більше необхідне, бо специфікою сучасної культури є відкритість ідеям кож-

ного історичного періоду і чи не кожної країни свїту. Це, в свою чергу, ускладнює картину розвитку національної художньої школи України. Тому в даний курс було введено декілька розділів, які розглядають українське мистецтво спочатку у контексті світового, а потім як процес зміни національних стилів. Практика свідчить про те, що сучасний ху-дожник-початківець повинен бути добре підготовленим як теоретично, так і на практиці. Але ця тема заслуговує на окремий аналіз уже не в рамках даної роботи.