Старший викладач кафедри ландшафтної архітектури, садово-паркового господарства та урбоекології Пилат О.С.
Міністерство освіти і науки України
Національний лісотехнічний університет України
Кафедра ландшафтної архітектури, садово-паркового господарства та урбоекології
Старший викладач кафедри ландшафтної архітектури, садово-паркового господарства та урбоекології Пилат О.С.
Львів-2013
ВСТУП
Ознайомлення з величезним досвідом ЛА потрібне передусім майбутнім архітекторам ландшафту. Але, мабуть, не менш важливе воно і для архітекторів широкого профілю, які за час навчання майже нічого не дізнаються навіть про найважливіші пам'ятки ландшафтної архітектури. Даний курс лекцій повинен заповнити цей пробіл, дати певне уявлення про процес розвитку ЛА з прадавніх часів до наших днів і ознайомити з її кращими зразками.
Термін "ландшафтна архітектура" з'явився дещо більше 100 р. тому в США, у зв'язку з організацією там перших національних парків. У Європу він прийшов значно пізніше. Проте, це не означає, що ЛА має дуже коротку історію. Навпаки, людська діяльність, об'єднана цим поняттям, лине вглиб віків. Для того, щоб ясно уявити собі шляхи розвитку ландшафтної архітектури, варто визначити суть самого терміну, зрозуміти, чим займаються ландшафтні архітектори, і яке місце їх професія має у великому світі архітектури.
У сучасному розумінні, архітектура є діяльністю з організації просторового середовища життя людського суспільства в цілому і кожного з його членів, зокрема. Майже 2 тис. років тому римський теоретик архітектури Марк Вітрувій Полліон визначив, що невід'ємними якостями архітектури є користь, міцність і краса. Це визначення залишається актуальним і нині. Говорячи сучасною мовою, архітектурна діяльність, або формування просторового середовища, ведеться функціонально, технічно і естетично, а архітектура об'єднує в собі компоненти 3-х найважливіших видів людської діяльності - науки, техніки і мистецтва.
Особливе місце в тріаді займає мистецтво. Саме естетичні якості об'єкту визначають його місце в системі загальнолюдських цінностей, характеризують гуманістичні ідеали його творців, і виділяють його з числа утилітарно-функціональних або технічних споруд. З іншого боку, слід пам'ятати, що виключно естетична організація середовища, без залучення технічних засобів і без функції, хоча б елементарної, просто неможлива.
Штучне середовище, що формується архітекторами, може бути якісно різним. Передусім, це середовище штучно створених просторів, більш чи менш ізольованих від навколишнього світу. Таке середовище представлене різними будівлями і спорудами. В основному, вони розміщені на поверхні землі, проте в їх числі можуть бути також підземні, підводні та інші найрізноманітніші об'єкти. Усі ці будівлі і споруди, що мають замкнуті усередині стін і огороджені простори, а також групи, складені з них, належать до архітектури.
Іншим різновидом штучного середовища є відкриті простори, не замкнені усередині конструкцій, що їх захищають. До них відносяться вулиці, площі і внутрішньо-квартальні простори, сади, сквери, бульвари і набережні, спеціалізовані парки, національні парки і історичні ландшафти. Діапазон відкритих просторів дуже великий, список їх різновидів можна було б продовжувати нескінченно. Формуванням середовища відкритих просторів і займається ландшафтна архітектура.
Архітектура і ЛА нерозривно пов'язані, будучи, по суті, тільки різними формами організації просторового середовища. Розвиток їх йшов єдиним потоком упродовж історії розвитку людського суспільства. Як і архітектура, ЛА служила потребам усіх суспільно-економічних формацій і завжди використовувала досягнення науки і техніки свого часу.
Яскравою специфікою ЛА загалом і її найважливішої гілки - садово-паркового мистецтва, зокрема, було і залишається переважне використання особливих, природних "будівельних матеріалів" - рослин, води, каміння, землі, навіть особливості топографії місця. Саме ці матеріали є основними в роботі при створенні середовища відкритих просторів.
Звичайні будівельні матеріали відіграють тут важливу, проте допоміжну роль. Ландшафтний архітектор працює з живою природою, з природним середовищем. У одних випадках він вирішує проблему використання цього середовища для потреб людини з мінімальним втручанням в неї. На іншому полюсі знаходиться створення "штучної природи", тобто формування цілком нового середовища відкритих просторів, як підсумок творчості архітектора. Обидві тенденції в різних поєднаннях простежуються впродовж історії розвитку ландшафтної архітектури.
Особливістю ландшафтної архітектури, порівняно із загальноприйнятою архітектурною практикою, є головна роль естетичної - гуманістичної основи. Функціональні і технічні сторони формування середовища, при усій їх важливості, займають в ЛА підлегле місце. Ця якість зумовила поширене розуміння ЛА як різновиду мистецтва, а саме, садово-паркового мистецтва. Академік Д. С. Лихачов підходить "до садових стилів, як до проявів художньої свідомості тієї чи іншої епохи, тієї чи іншої країни" (Д.С. Лихачев. Поэзия садов. Ленинград, 1982). Така точка зору цілком правомірна. Дійсно, творчість архітекторів, що створювали сади, завжди мала особливо поетичний характер і була тісно пов'язана з уявленнями і художніми стилями епохи.
В той же час було б невірно обмежувати сферу ЛА тільки садово-парковим мистецтвом, як це нерідко роблять навіть фахівці, особливо відносно минулого. Найважливіша область діяльності ландшафтного архітектора - організація міських відкритих просторів. Донедавна ця робота вважалася немов додатковою проблемою архітектурної творчості, що випливало з необхідності створення мікро-середовища для будівель і споруд. Її називали (і називають) благоустроєм, проектуванням малих форм, нею нерідко займаються люди, що не мають необхідної фахової архітектурної підготовки. В той же час не можна не сказати про те, що у минулому, створенням міських відкритих просторів займались видатні архітектори і містобудівники. Творами ЛА були агори, форуми і пішохідні вулиці античності, площі з монументами і фонтанами епохи Відродження, бароко і класицизму. На межі архітектури і ЛА є багато споруд, подібних до грецьких театрів, римських акведуків, оборонних мурів середньовіччя, сучасних дорожніх споруд. До видатних творів ЛА минулого належать, наприклад, площа Капітолію в Римі з її сходами, бруківкою, скульптурою, створеною геніальним Мікеланджело.
Упродовж віків ЛА формувалася в поєднанні садово-паркового мистецтва зі створенням міських композицій вулиць, доріг, площ і їх містобудівних елементів.
За останнє століття сфера діяльності ЛА значно розширилася. У неї входять зараз усе більші простори, і ЛА почала стикатись з 3-ю найважливішою областю архітектурної творчості - плануванням, або районним плануванням. Відмінною рисою планування є організація просторового середовища великих територій, в яких вертикальний вимір виявляється мізерним відносно масштабу плану. У багатьох розвинених країнах планування виділене в самостійну галузь архітектури. Сформувались 3 самостійні архітектурні професії - архітектор, ландшафтний архітектор і планувальник. Вони зафіксовані Міжнародною організацією праці ООН. Важко провести жорсткі межі між ними. Проте, своєрідність усіх 3-х очевидна. Вона полягає у відмінності характеру того просторового середовища, з яким кожна з них має справу.
Спеціалізація надає тільки одну зі сторін сучасних тенденцій розвитку архітектури. На іншому полюсі все виразніше проявляється необхідність розширення кругозору архітектора, включення до знань різних проблем, на перший погляд далеких від нього. Діяльність сучасного ландшафтного архітектора стає неефективною без знання основ економічної географії, районного планування, екології, рослинництва і ряду інших фундаментальних розділів знань. Природно, що при цьому вимоги до високого професіоналізму залишаються в центрі уваги. І цей професіоналізм включає хороше знання історичного досвіду.
Історія ЛА досліджена недостатньо. Розглядають, переважно, історію садово-паркового мистецтва, залишаючи осторонь інші області ландшафтної архітектури. При цьому зазвичай садово-паркове мистецтво оцінюється на основі його регіональної належності. Конкретні умови розвитку соціально-економічних стосунків і художнього розвитку суспільства відходять на другий план. Історична послідовність, спадкоємність і взаємозв'язок факторів не мають необхідного висвітлення, і садово-паркове мистецтво з'являється як набір ізольованих один від одного і від навколишнього світу явищ.
Насправді ЛА розвивалася в одному потоці з усіма видами матеріальної і художньої культури. Кожному історичному етапу була властива своя ідеологія, своє розуміння і призначення архітектури і мистецтва. ЛА мала свою специфіку в умовах кожної з формацій: в стародавній і рабовласницький періоди, за часів феодалізму, що тривали на Сході аж до XX ст., в епоху становлення і розвитку капіталізму і, нарешті, у наш час, в епоху НТР.
Спадщина ЛА воістину невичерпна. Кожна епоха, кожна країна залишила і продовжує множити число творів ландшафтної архітектури, що втілює безперервний і живий зв'язок людини з довкіллям. Вірніше сказати, відкритим середовищем, оскільки в умовах великих міст ЛА, найчастіше, має справу зі штучно створеними просторами вулиць, площ, садів, водойм. І цей зв'язок носить особливий, своєрідний характер. Він полягає в безперервній мінливості творів ЛА. Кожну хвилину змінюється вигляд відкритого середовища. З'являються, йдуть, рухаються люди, тварини, машини. Протягом дня змінюється освітлення, погода. Сезони змінюють вигляд рослин і водойм. З роками змінюється просторове сприйняття зростаючих дерев, кущів, квітів. Мінливість вносить певну театральність до освоєного людиною ландшафту. І ця нестабільність в часі і просторі надає дух особливої чарівності природним і рукотворним ландшафтам, особливо якщо ефект сприйняття в часі заздалегідь передбачається автором композиції. Тому численні ілюстрації в підручниках треба розцінювати, передусім, як основу для створення у читачів різноманітних і мінливих образів поетичної форми творчості - ЛА.
ЛА - величезна, неосяжна область художньої і загальнокультурної спадщини людства. Природно, що невеликий курс лекцій не може претендувати на повний виклад її історії. Він, швидше, має бути первинним путівником у складному світі архітектури відкритих просторів.
Садово-паркове мистецтво пройшло тривалий шлях розвитку від утилітарних садів Стародавнього Єгипту до громадських парків сьогодення. Багато шедеврів цього своєрідного мистецтва назавжди втрачено, бо парки без догляду стають недовговічними. На щастя, ми маємо їх численні зображення та описи. Давні сади і парки вражають уяву багатством форм та засобів і мають величезний вплив на творчість сучасних паркобудівників.
Садово-паркове мистецтво завжди вирізнялось творчим розмаїттям у вирішенні своїх специфічних завдань. Характер цього виду творчості залежав від історичних умов, ландшафту, рівня культури, самобутніх народних традицій. Воно розвивалось за 2-ма основними напрямами - геометричним і живописним.
Композиції, базовані на принципі симетрії, називаються геометричними. Такі, що мають в основі принцип наслідування природи, іноді попередньо створювані живописцем на полотні, прийнято вважати живописними.
Зародженню та розквіту певного напряму паркової композиції в даній країні сприяли різноманітні умови: особливості клімату і рельєфу, суспільного ладу, ступінь могутності держави.
ТИПИ САДІВ ТА ПАРКІВ
Перші збережені згадки про організовані ландшафти відносяться до VI-II ст. до н. е. У той час на території Давнього Єгипту, Ассирії та Вавилону садівництво сформувалося як окрема область діяльності. Трохи пізніше в Персії з'явилися так звані "Парадізи" для царського полювання, у Стародавній Греції поширились суспільні сади при гімнасіях, а у внутрішніх двориках давньоримських будинків виникли невеликі перистильні. Сувора епоха Середньовіччя сприяла замкнутому життю людей, сади "ховалися" за монастирськими мурами і виконували, в основному, утилітарну функцію. Саме тоді поширились "кухонні" і аптекарські городи при лікарнях і богодільнях, сади лікарських трав. У сучасному розумінні сад – це сукупність рослин, доріжок, водойм, будівель, малих архітектурних форм, організованих на певній території.
В кожну епоху сади відігравали свою особливу роль: в Середні віки їх влаштовували для молитов і благочестивих бесід, в епоху Відродження – для нарад вчених і художників, прийомів знаті. В садах музикували, танцювали і проводили ігри. Парк періоду романтизму запам'ятався як місце для меланхолійних прогулянок та інтимних побачень. Протягом багатьох століть створення парків було привілеєм заможних людей. Сади мали площу по кілька гектарів і доглядались десятками садівників. Сьогодні ситуація змінилася: багато міщан мають невеликі клапті землі і прагнуть створити на них власний "райський куточок". І якщо 20 років тому наші дачі поголовно нагадували сільські "кухонні" городи, що забезпечують своїх господарів необхідними овочами, то сьогодні з'являється все більше суто декоративних ландшафтів.
Стильові напрями
У середовищі ландшафтних архітекторів зазвичай виділяють два головних стильових напрями: пейзажний і регулярний сад. Перший створюється за принципом наслідування природним ландшафтам, другий – протиставляється їм.
Регулярний сад – це сад прямих ліній, клумб правильної форми і стрижених дерев. В основу його вкладене геометричне, формальне планування. Рослини, доріжки, водойми та інші елементи розташовані симетрично щодо основної вісі (осей може бути кілька). Дерева й кущі постійно формують і підстригають, а перед будинком-палацом висаджують партерний газон. Овочеві культури, пряні і лікарські рослини оформлюють невеликими геометрично правильними грядками (квадратними, прямокутними, круглими), що утворюють своєрідну мозаїку. Підкреслені суворість і рукотворність протиставляються хаосу природних ландшафтів. Стиль був визначальним при створенні французьких, середземноморських і близькосхідних (наприклад, мусульманських) садів.
Пейзажний принцип організації саду зродився ще в Стародавньому Китаї, в Європі ж найбільшою популярністю користувався в Англії і Франції XVIII-XIX ст., за епохи класицизму і романтизму. Також пейзажний принцип характерний для японського саду, саду модерну і "кантрі". Вирізняється мальовничим, довільним планування. Архітектор насолоджується красою природних непрямих ліній, прагне відтворити побачені в природі форми і зробити їх більш яскравими і виразними. У пейзажному саду відсутня геометричність, мальовничі групи дерев вільно розміщуються на газонах і галявинах, звивиста доріжка нагадує стежку в дикому лісі. Водойми максимально наближені до природних: маленький став, водограй або струмок, що біжить уздовж дерев і огинає альтанку. У місці його перетину з доріжкою влаштовується місток. У такому саду квітуча галявина наче не доглянута, хоча садівник щодня відвідує її зі своїми ножицями. Пейзажний сад може ввести в оману щодо своєї "культурності" запущеними куточками, закинутими ставками, заболоченими ділянками і "дикими" скелями. Хоча про присутність людини забути складно: ні-ні та й з'явиться за поворотом дерев'яна лава, місток або альтанка.
Такий поділ на стилі дуже умовний - навіть "пейзажні" англійські парки дуже часто включали величезний квітник перед будинком в регулярному стилі.
Якщо ж розглядати семантику саду, тобто його змістове наповнення, більш розумним здасться поділ на європейський і східний ландшафт. Європейські парки створювалися виключно для насолоди красою “рукотворної” природи, для естетичного милування. На Сході (Японія, Корея, Китай і т. д.) у людей розвинене зовсім інше ставлення людини до природи, коріння якого можна знайти в східних релігіях. Не випадково з'явилася легенда про пілігрима, який перестав дзвонити у свій дзвіночок, щоб випадково не потривожити квіти сливи. Для жителя Сходу сад – та сама книга, про яку писав Лихачов, спосіб передачі філософської інформації про світ. Через сад людина пізнає глибину Всесвіту, глибину самої себе, тому краса ландшафту часто стоїть на другому місці після ідейного змісту.
Італійський сад
Гірська місцевість Апеннінського півострова сприяла створенню особливого італійського стилю ландшафтної архітектури. Він сформувався в Стародавньому Римі і поширився у XV ст., за епохи Відродження. Італійським називається терасований сад, організований ступенями на схилі пагорба. Кульмінація пейзажу – зведена на вершині пагорба вілла, яка возноситься над околицями і з якої відкривається вид на море чи долину. Терасований сад має відносне регулярне планування. Права і ліва частини саду зазвичай мають лише приблизну симетрію щодо основної вісі. Індивідуальний стиль італійського ландшафту створюють вічнозелені пірамідальні кипариси та оливкові дерева. Лави і кам'яні балюстради напівприховані кучерявими рослинами. Дикі гірські річки оформлюються як водоспади. Італійцям з їх живим темпераментом до душі великі обсяги води – її буйство, шум, бризки і сплески.
Середземноморський стиль зручно копіювати на горбистих ділянках із значними перепадами висот і відкритими просторами. А оскільки море для більшості українців рідкість, з вікон "палацу" має бути видно хоча б безкрає поле.
Французький сад
Французький величний "сад-свято" – це класичний приклад регулярного планування ландшафту. Такий принцип сформувався у XVII ст., в епоху абсолютистського правління монархії, і був покликаний відображати ідею загального порядку: тут є головний елемент і ціла ієрархія підлеглих. Зазвичай головним елементом, основною віссю парку є центральна алея, що перетинає всю територію і закінчується скульптурою, фонтаном, водоймою або лавою. Доріжки, розташовані перпендикулярно до центральної вісі, членують сад на невеликі геометричні ділянки. Алеї мають чіткі межі, їхні краї зазвичай обрамляються низькорослими або середньо-рослими підстриженими кущами – самшит, кизильник, барбарис, спірея, туя західна. Перед будинком обов’язковий парадний квітник-партер, яскравий і помпезний. Велич французького саду легше за все оцінити з верхньої оглядової точки, наприклад з балкона.
У французьких садах XVII-XVIII ст. було модним "пригощати" гостей різними диковинами: один з боскетів оздоблювали як вольєр з екзотичними тваринами, в іншому будували оранжерею з незвичайними рослинами або розміщували клітки з екзотичними птахами. Створювали зелені лабіринти. Господар розважав гостей цікавою бесідою і заводив углиб такого лабіринту, а потім несподівано зникав, залишаючи гостей у подиві. Розквіт французького саду збігся з періодом поширення стилів бароко і рококо. Пишність і примхливість цих напрямків у мистецтві відзначились в неприродно химерній стрижці дерев, у вензелевих орнаментах квітників, у витончених кам'яних рамах басейнів, експресивній скульптурі.
Найвідоміший з французьких садів – Версаль, спроектований архітектором Ленотром. Знаменита 3-променева композиція парку – це не просто архітектурний засіб, а й певний символ. Алеї променями розходяться від площі "сонячного" бога Аполлона, свого роду іпостасі "короля-сонця" Людовика XIV. Версаль розвивається зі сходу на захід, і в ранкові та вечірні години сонце віддзеркалюється в гладі водойм – в цей час відвідувач може побачити знамениту "золоту вісь" Версаля.
Англійський парк
Англійський парк залишає відчуття свободи і природності, невимушеності і нерегулярності. Але він оманливий у своїй простоті: насправді його композиція строго продумана, стиль витримано дуже тонко. Прогулянка повинна заспокоювати, умиротворяти – це найбільш романтичний парк. В англійському ландшафті немає приморського простору, він увесь заповнений рослинністю. Різноколірні декоративно-листяні дерева зазвичай переважають над хвойними, багато квітучих чагарників (бузок, жасмин, гортензія і вейгела), міксбортери (підбирають рослини з листям різних форм і відтінків – барбарис, свидина, бузина). Англійський квітник не міниться яскравими контрастами і не такий ефектний, як французький, – він ніжний і ненав'язливий. Перевага в ньому надається польовим і лісовим багатолітникам. У пейзажних парках архітектори вміло використовують дзеркальність води. І якщо в саду є став, то при посадці дерев обов'язково враховується точка огляду з протилежного берега. Мости над струмками та річками мають форму арки, яка зі своїм відображенням створює гармонійну кругову фігуру. Характерний елемент англійського парку – вівці. Вони не тільки добре "підстригають" газон, але й відіграють декоративну роль: рухомі білі плями на тлі статичної зелені додають композиції руху.
Англійський парк завжди сповнений сюрпризів. Один з них – це "хо-хо": паркові огорожі у вигляді прихованих від очей широких траншей з огорожею на дні, які абсолютно несподівано перетинають ваш шлях і змушують змінити маршрут прогулянки.
Існує і такий напрям англійського стилю – присадибні парки. Їх закладають в строго закритому просторі зі ставком та кількома ярусами рослинності (високі дерева, декор. чагарники, шпалери). Регулярність виражена тут яскравіше. На чавунних ліхтарях і хвіртках майже завжди є родовий герб господарів.
Сад у стилі модерн
Основний планувальний засіб цього саду – принцип подібності. Композиція одного мотиву обігрується в безлічі різних варіацій. Наприклад, за будинком розбивається ставок з лататтям, і його ж малюнок використовується у вітражах вікон. Для архітектури модерну дуже характерне використання вітражів з рослинними мотивами. Пейзажне, на перший погляд, планування підпорядковане центричній композиції: за аналогією з центром світобудови – сонцем, у парку виділено будинок. Садиба і навколишній краєвид обов'язково спроектовані в єдиному стилі. Понад усім панує витончена лінія: вона визначає межу між світлом і тінню, водною поверхнею і берегом, вона спрямовує погляд і задає траєкторію руху по парку.
Рослин в такому саду небагато, але їх розміщення ретельно продумане. Дерева з красивими кронами розташовані солітерами або невеликими групами. З листяних кращі породи з великим та оригінальним за кольором листям (наприклад, клен Drummondii, листова пластина якого має білу облямівку). Неодмінні атрибути стилю модерн – іриси, півонії та ліани (кірказон, капріфоль, клематіс), в квітковому асортименті саду також присутні примули, троянди, лілії і нарциси. Для архітектурних елементів – альтанок, лав, огорож і ліхтарів – характерне використання кованого металу. Модерн вирізняється вишуканою простотою та експресивністю форм. Для створення парку в цьому стилі потрібен бездоганний смак.
Голландський сад
Такого поняття в офіційній архітектурній науці немає, але згадки про голландський сільський сад зустрічаються досить часто. Перше враження спостерігача зазвичай пов'язане з його інтимністю, затишком і великою кількістю квітів. Земля в Голландії дорога, через що ділянки у селян невеликі, по кілька соток. Сад позаду будинку, – це група підстрижених дерев і чагарників плюс город на осонні. У невеликому "партері" перед парадними вікнами будинку – море тюльпанів, нарцисів, гіацинтів і крокусів, без яких Голландія просто немислима. Для "утвердження" сільського стилю сад прикрашають дерев'яні возики з квітами, старовинна чавунна водогінна колонка, іграшковий млин.
Мусульманський сад
У країнах арабського Сходу, в Ірані, Індії людина з давніх часів дбайливо ставилась до води як до найбільшої коштовності. Тому центром мусульманських садів часто ставали невеликі крапельні водоспади – повна протилежність буйних приморських каскадів. Не менш важливим символом саду є священне дерево життя: згідно з легендами, в Єгипті це сикомори, в Палестині – гранат, в Ірані – мигдаль.
Мусульманські сади легко впізнати за виразною геометричністю плану. Так звана структура "чор-бак" ("чотири сади") формується з кількох квадратів. Великий ділиться на чотири менші, які можуть дробитись на ще дрібніші. Це членування створюється не тільки доріжками і висадженими в ряд рослинами, але і за допомогою вузьких, неглибоких каналів з водою для зрошення саду.
Японський сад
Східним народам властива особлива повага до природи, її краси, розумності та одухотвореності. На думку японців, всі "рукотворні" ландшафти людина створює у співавторстві з природою: вона дає творцю саду свої "слова", він користується ними і висловлює новий, людський зміст. Композиція японських садів вирізняється стриманістю і лаконізмом, як і характер їх творців. Кожен його елемент - рослина, вода чи камінь, сповнені символічним змістом. Так, сосна уособлює довголіття, бамбук, що гнеться, але не ламається навіть в бурю, – стійкість і благородство. У пошані довговічні камені і мохи – згідно до релігії синтоїзму, поширеній у Японії ще до поширення буддизму, вони є житлом для різних духів. Для японця сад – це зменшена модель світу, своєрідний мікрокосм, який, окрім зовнішнього змісту, наповнений дуже глибоким філософським. Сад призначений для спокійного споглядання, роздумів, медитації та створення безтурботного настрою.
Острівне розташування і гірський рельєф держави сприяли визначенню головних елементів національного садового мистецтва. Це камінь ("скелет" природи, символ світлої чоловічої основи Янь) і вода ("кров" природи, символ темної жіночої основи Інь). Вода очищає, наповнює струмки і ріки, спадає водограями чи замкнена у спеціальній ємкості - цукубай. Вона являє собою кам'яну чашу з видовбаною у верхній частині ложбиною, де скупчується вода, що спадає з розміщеної вище бамбукової рурки. Для омивання рук і лиця, для приготування чаю воду черпають спеціальним бамбуковим ковшем. Інший водний пристрій, соцу, нагадує водну гойдалку. Краплі струмка, що стікають з гір, наповнюють бамбукове стебло, порожнисте з одного боку. Воно важчає і повільно опускається, а протилежний кінець піднімається. Вода виливається з порожнини і "гойдалка" повертається в початкове положення. Періодичний стук бамбука об камінь, що лежить внизу сприяє відлякуванню диких звірів – ось чому пристрій назвали "оленячим пугалом". До речі, в європейській літературі зустрічається ще назва "дулі-одоші".
Для японських садів характерні унікальні "сухі" водойми з гальки та піску. При влаштуванні "сухих" водоспадів підбирають різноколірну гальку, яка в променях західного і вранішнього сонця блистить як жива вода. При створенні "сухих" струмків та річок імітують кола на воді – з цією метою використовують інструмент, що нагадує граблі. До речі, пройти по річці з гальки для японця так само неможливо, як для європейця – ходити по водній гладі.
Не менш важлива складова японського саду – камені, що замінюють скульптурний декор. Вони підбираються за формою (статуя, низька вертикаль, плоский, лежачий, вигнутий), кольором, фактурою з відповідністю всіх цих якостей загальному характеру саду. Існує ціле мистецтво розташування каменів – суте-ісі. Камені підкреслюють вигини берегової лінії, акцентують острови, формують доріжки. Останні навмисно роблять "розривними", щоб злі духи (відповідно до давнього синтоїського переказу) не змогли перейти порожнечу. З каменю виготовляють ліхтарі і лавки.
Традиції японського саду в основному запозичені з більш давнього китайського пейзажного саду. Так, навколишній ландшафт активно залучається до створення образу саду. І якщо з його головних точок видно гори, майстер неодмінно перетворить їх на природну огорожу.
У японських садах відносно мало квітів, переважають вічнозелені дерева і чагарники (сосна чорна, вічнозелені дуби, азалії), що символізують вічність раю. При виборі рослин враховується час їх цвітіння і зміна забарвлення листя, щоб сад був гарний в кожну пору року. Весна – пора безтурботного радості і насолоди - квітучою сакурою. Як відомо, це не конкретна порода дерева – сакурою називають будь кісточкові квітучі рослини: сливи, вишні, абрикоси і навіть яблуні. Влітку цвітуть трави, камелії та рододендрони. Красу в'янучої осені відтіняють червоне листя японського клена і ніжні хризантеми ("кіку" – квітка печалі, улюблена японцями, зображена на імператорському гербі). Суворої зими (символ сивої старості) справжню насолоду відчуваєш, споглядаючи химерне плетиво гілок дерев і мужню красу бамбукових стебел. На жаль, високі бамбуки виживають тільки в південних районах України, в умовах Львова та Києва застосовні лише невисокі види філлостахісу і сази.
З усіх різновидів стилю японського саду українці більше тяжіють до імітації чайного саду. Чайний будиночок служить своєрідною альтернативою альтанки.
Китайські сади
За визначенням творців найдавніших пейзажів китайських садів, вони схожі на картину, в якій гармонійно поєднуються квіти, дерева, каміння і вода. Якщо японський сад – це, перш за все, місце для роздумів і філософствування, то китайський призначений і для розваг. І, на противагу японському, в китайському людина занурюється в простір саду, відчуває його навколо себе і насолоджується ландшафтом "зсередини".
Китайський сад наповнений кольорами – містки, черепиця на дахах та альтанки пофарбовані у яскраві відтінки оранжевого, червоного або "імператорського" жовтого. Ще один поширений колір – лазур. Доріжки викладені кольоровою галькою із зображеннями тварин – драконів, павичів, восьминогів, риб. У китайському ландшафті багато води, спокійної і тихої, – розмаїття фонтанів приморського водоспаду тут замінює плоска, рівна гладь озера. Основні видові точки часто розташовані на воді і передбачають подорож човном – від острова до острова, від одної затоки до іншої. Затоки і острови мають своє символічне значення, наприклад, острів черепахи асоціюється з давньою легендою про створення світу. Найбільш характерні для китайського саду рослини – айстри, хризантеми, гліцинії, верби, кипарисовики і яблуні. На півночі країни також поширені кедри і берези.
Китайські архітектори захоплювались створенням пейзажів настрою. "Звеселяючий" побудований на вмілій грі контрастів: з темної похмурої печери потрапляєш на сонячний березі мальовничого озера. Сувора вертикаль гострокінцевого кипарисовика тут сусідить з ніжними плакучими вербами, архітектор активно використовує гру тіні і світла. У "ідилічному" пейзажі рослини підібрані так, щоб створювати романтичний настрій і навіювати легкий смуток.
Китайські архітектори також захоплюються рукотворними лабіринтами з каменю. Вони піднімаються на кілька "поверхів" і зовсім не схожі на зелені, площинні лабіринти французів.
Сад у стилі "кантрі"
Крім уже згаданого голландського сільського стилю, можна назвати ще три "національних" сади "кантрі": слов'янський, скандинавський та американський.
Слов'янський "кантрі" припускає дерев'яну хатинку за високим парканом. Тут ростуть вишні, сливи, яблуні, груші і ліщина, перенесена з лісу. Соняхи та мальви спираються на пліт, а в злегка позеленілому ставку живуть коропи. Велика увага надається городу, збагаченого грядкою лікарських рослин. З декоративних порід вибирають дрібноквіткові (багаторічна айстра, жоржини, дзвоники). А от улюблені багатьма крупно-квіткові сорти ірисів, троянд і клематисів – мешканці не з цього саду. Лави виготовляють з деревини або солом'яних матів, встановлюють їх при плоті.
У фінському саду "кантрі"-переважають хвойні дерева. Тут немає надто яскравого різнобарв'я, а основними декоративними елементами є замшілі багатовікові камені. Хатина найчастіше наполовину вростає в пагорб і має вкритий дерном чи мохом дах.
Американське "кантрі" орієнтоване на випадкового перехожого: за півметровим декоративним парканом розміщені пластикові скульптури, які дивляться на вулицю. Обов’язковими елементами саду є віз або колесо від нього – символ численних переїздів перших поселенців та максимально барвистий квітник. Газон відкритий погляду перехожого, а от господарям доводиться дивитися на свої володіння "зі спини". Але американська психологія не налаштована на милування власним садом.
Сучасна еклектика
Більшу частину сучасних садів, створюваних зараз, неможливо віднести до певного стилю, це завжди суміш кількох напрямів або "варіації на тему". Велике поширення мають англійський та японський сади, хоча останній звичайно копіюється тільки зовні і не має жодного ідейного наповнення. Можливість подорожувати по світу сприяє тіснішому спілкуванню різних культур. Надихнувшись буйством приморської природи, господар майбутнього саду задумує створити його маленьку копію і починає "виготовляти" тераси з завезеної вантажівками землі. Добре, якщо ділянка розташована на схилі пагорба, – в цьому випадку роботи проводити швидше і дешевше. Прихильнику французького саду доведеться запастись терпінням, адже створення регулярної алеї, парадного партеру або мережі доріжок з боскетами – дуже ємкий процес. Для підтримки форм стрижених дерев і чагарників не обійтися без вмілого садівника. Монастирські сади, реалізовані сьогодні, видаються надто строгими – в них немає місця для ігор дітей чи святкувань дорослих. Тому в сучасних садах поширений поділ пейзажу на різні функціональні та стильові зони.