Будинок з химерами Городецького

Будинок із химерами (1901–1902^[]) — цегляна споруда з прикрасами на міфологічні та мисливські сюжети, є головною архітектурною спорудою раннього декоративного стилю модерн міста Києва, столиці України. Свою назву отримала через скульптурні прикраси, тематика яких — тваринний наземний та підводний світи, атрибути полювання, казкові істоти.

Розташована по вулиці Банковій, 10. Архітектор — Владислав Городецький, який збудував її у 1901–1903 роках як прибутковий будинок із помешканням для своєї родини. Місце для будови обрав над крутим урвищем на Банковій вулиці. Скульптурні прикраси за власними ескізами виконав скульптор Еліо Саля.Будинок спроектовано у формі куба: з боку вулиці Банкової він має три, а з боку площі Івана Франка — шість поверхів. У вільному плануванні використано принцип функціонального взаємозв'язку ізольованих груп приміщень (парадних, житлових, господарських), що притаманно розкішним помешканням початку ХХ сторіччя. У будинку було сім електрифікованих квартир: дво- та трикімнатні на першому поверсі (для служниць, кімната для гувернантки, запасна кімната, буфетна, посудомийна, два клозети, дві комори), шестикімнатна — на другому, восьмикімнатні — на третьому та шостому, дев'ятикімнатна — на п'ятому та десятикімнатна — на четвертому.Доволі скромна за розмірами земельна ділянка використовувалася проте раціонально. На подвір'я в'їжджали повз подвійні арки пандусом, з'єднаним з цегляною підпірною стіною. Ліворуч від центрального фасаду тішив око камерний садок з альпійською гіркою та фонтаном.Фасади оздоблені з характерним для модерну використанням різних стилів. «Будинок з химерами» отримав у народі таку назву завдяки скульптурним прикрасам на міфологічну та мисливську тематики на фронтоні. Цікавим є використання високого парапету на даху, що дозволило практично сховати покрівлю — перша будівля «без даху» в українській столиці. Зовнішньому вигляду будинку повністю відповідають його інтер'єри з художніми розписами, мармуром, ліпним декором, дерев'яним різьбленням, інкрустацією. Велику художню цінність становлять каміни відомої німецької фірми Мейсона. Тут і гвинтові сходи, і вітражі на мисливські теми, і багатокутні зали.

Вражає ліпнина, яка прикрашає стіни вздовж сходових маршів, що оточені фігурами путті з луками і стрілами, на балясинах — пташині лапи, на стелі — фризи з екзотичних рослин і фруктів, перемежовані скульптурними зображеннями черепів оленя, лося. При вході вас зустріне величезний спрут, ніби зроблений з найдрібніших морських мушель та морських зірочок. А насправді це звичайний, вкритий шаром перламутру гіпс. Стеля прикрашена ліпними ананасами. Наталія Косенко, керівник групи реставраторів, запропонувала відновити колірне оформлення інтер'єру. У результаті воно стало таким, яким було. А головні сходи тепер прикрашають зображення газелей — малюнки архітектора перенесли на стіни у вигляді фресок.

Фільм «Земля» О.Довженко

Земля — український радянський художній кінофільм (чорно-білий, німий)
Фільм О. Довженка «Земля» є одним з найвідоміших радянських фільмів. Цей гімн праці на землі, хліборобству та людині, яка працює на землі, є частиною космічного ритму буття. Довженко першим у світовому кіно виразив світогляд, якісно відмінний від досі зображуваного. Це світогляд нації хліборобської, в якої спокійна гідність зумовлена її способом життя. Середовище і люди — єдине і нероздільне, а їхній спосіб життя є споконвічним, світогляд непохитним. Символіка Довженка була тісно пов’язана зі світоглядом українського народу, з образністю народної поезії. Саме в цьому відмінність фільмів Довженка від фільмів російських авангардистів (формалістів) 20-х років.Сюжет

Керівництво «Українфільму» визнало, що «Земля» відповідає за своєю ідеологічною орієнтацією лінії партії та заходам, вжитим для земельної реорганізації у сільському господарстві. Але критики Павло Бляхін, Хрисанф Херсонський та особливо Дем’ян Бєдниймиттєво почали звинувачувати Довженка у нехтуванні висвітленням класової боротьби, пантеїзмі та біологізмі, у захисті куркулів та оспівуванні журби за минулим. Микола Бажан, один з небагатьох, що стали на захист режисера, розуміли його особливе ставлення до колективізації: перехід патріархального селянства до колективістського суспільства обов’язково проходитиме через постійний конфлікт людини та природи.Разом із фільмом «Броненосець „Потьомкін"», «Земля» вважаеться дуже цінною та важливою картиною радянських часів.

Режисер: Олександр Довженко Сценарист: Олександр Довженко Композитор: Лев Ревицький

92. Кіноповість О. Довженка «Україна в огні»

Цю кіноповість про невимовні страждання україн­ців від фашистів у роки другої світової війни та сумні «здобутки» довоєнного більшовицького панування письменник почав писати на початку війни. Швидко написав, зняв фільм, сподіваючись визнання та вдячності. Але сталося навпаки: і кінофільм, і повість були осуджені і заборонені. Фільм взагалі не вийшов на екрани (досі єдиний примірник його знаходиться в архівах московського держфільмофонду), а повість уперше опублікували вже після смерті письменника. Майже за всі кінофільми (і за «Звенигору», і за «Землю», і за «Арсенал», і за «Щорса») кінорежисера критикували. Однак такого терору, такої тотальної наруги, як за «Україну в огні», він ще не зазнавав. Досить сказати, що для розгляду кіноповісті 31 січня 1944 року було скликано спеціальне засідання політбюро ВКП(б), на якому і розпинали Довженка.Сценарій кіноповісті складається з 50-ти епізодів-картин, а кожна з них — з певної кількості кінокадрів., Це коли йдеться про кінотвір. А оскільки «Україна ^ в огні» за жанром ще й художня повість, доцільно говорити про її розділи, яким учитель разом з одинадцятикласниками може дати назви, наприклад:
У тихий літній день на Україні. Проводжала мати синів на війну. «Горять жита... Плач на всю Україну». Під вербою, край криниці, дівчина стояла... 1.Зміст зображеного в кіноповісті — це жах війни, про який «не забудуть і потомки в віках», бо це таке горе, така наруга над українським народом, яка «лежить за межами обурення і відчаю». Відразу виникає запитання, чи можна загоїти такі рани? Можна, бо народ, який «звик тисячоліттями до сіяння, до життєтворення у всьому», без­смертний. І свідчень цьому такий епізод: «Не догоріли ще пожари, а люди кинулися вже до роботи. Уже копалися в городах... діставали з вузликів насіння і з пристрастю садили в землю».
2. У кіноповісті пророчо передбачено рене­санс зраненої України. Хоча «національна гордість не виблискувала в наших книгах класової боротьби», але вона «засяє, та так засяє на весь добрий людський світ, що осліпнуть від заздрощів всі...» Це пророцтво здійснюється на наших очах.
3. Своєю кіноповістю Олександр Довженко захис­тив свою націю від різних наклепів з боку великодержавних російських шовіністів.
4. У кіноповісті створено безсмертну галерею образів, особливо Лавріна Запорож­ця, Олесі, Кравчини, Христі, які вже стали окрасою класичної української літератури середини і початку другої половини XX століття.
5. Завдяки оригінальній композиції, динаміці в роз­витку дії, неповторній кінометафоричності й стилістиці/, найвищого естетичного класу «Україна в огні» стала шедевром світової кінодра­матургії.