Творчість «пізніх» романтиків

Лекція №3

Тема: Огляд. Традиції та новаторські зрушення другої половини ХІХ ст. Декадентські настрої в літературі та інших видах мистецтва. Поетична революція. Історія створення збірки Волта Вітмена «Листя трави», її провідні теми, мотиви. Верлібр.

Мета:

· Дидактична: ознайомити з загальними тенденціями та явищами літератури другої половини ХІХ століття, з основними віхами життя та творчості Волта Вітмена, його світоглядними позиціями та морально-етичними переконаннями.

· Виховна: створити атмосферу емоційного підйому; виховувати творче мислення виховувати гуманізм, цілеспря­мованість, почуття справедливості.

· Розвиваюча: розвивати образне мислення, пам’ять, увагу, розвивати вміння сприймати інформацію на слух.

Методи навчання:словесний.

План:

1Естетичні та художні пошуки, течії, напрями в європейській літературі XIXст.:

· Творчість «пізніх» романтиків (Ф.Тютчева)

· «Чисте мистецтво»

· Декаданс

· Символізм

2Волт Вітмен та його збірка «Листя трави». Верлібр.

· Життєвий і творчий шлях Волта Вітмена.

· Збірка «Листя трави». Верлібр.

Матеріально-технічне забезпечення та дидактичні засоби, ТЗН: дошка, підручник, портрет Волта Вітмена, уривки зі збірки «Листя трави».

Література:

1Зарубіжна література : Посібник-хрестоматія. 10 клас / Упорядник Щавурський Б.Б. – Тернопіль – Навчальна книга – Богдан, 2005. – 592 с.

2Ковбасенко Ю.І. Світова література. Підручник для 10 класу загальноосвітніх навчальних закладів.– К.: Грамота, 2010.

3Наливайко Д., Шахова К., Волощук Є., Нагорна Н., Кисельова Л., Білик Н. Світова література. Підручник для 10 класу загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Генеза, 2010.

Історичне тло

Період позначений продовженням різноманітних революційних рухів. Завершувались європейські буржуазні революції, назріла революційна ситуація в Росії наприкінці 1850-х років, відбулась громадянська війна в США, національне повстання в Індії, тайпінське повстання в Китаї та багато інших антимонархічних та антиколоніальних виступів.

У Західній Європі період буржуазних революцій закінчився на початку 1870-х років, але у Центральній та Східній Європі питання буржуазних та національних перетворень продовжували залишатись актуальними. На Сході спроби якихось реформ завершувались нічим, окрім Японії. Наприкінці періоду починають формуватись нові імперії (США, Німеччина, Японія), які вступають у боротьбу зі старими.

Розвиток транспорту зближує колись дуже віддалені частини земної кулі. Зближенню сприяє також активний розвиток світової торгівлі.

Кінець XIX – початок XX ст. позначається загальною кризою, що охопила різні сфери життя – економіку, політику, культуру. Однак ідейне бродіння умів, невпевненість у майбутньому , передчуття близьких історичних і соціальних перетворень, хоча і сповнювали тривогою душі людей, але заохочували до пошуків нових ідеалів у житті і творчості. Митці, не задовольняючись засобами романтизму і реалізму, намагалися віднайти нові адекватні форми відображення змін, що відбулися передусім у людській свідомості, і вийти на новий рівень творення художніх цінностей.

Творчість «пізніх» романтиків

Людина і природа в поезії Федора Тютчева
І тут ми бачимо іншого Тютчева, виразника людських почуттів і співця природи, лірика, мислителя, чий талант спрямований на оспівування високої краси і духовності.
Від самого початку своєї творчості Федір Тютчев визначився як представник філософської поезії, в якій осмислюється життя всесвіту і таїнство буття. У порівнянні з вічним оновленням природи людина являє собою "злак земной":
Смотри, как на речном просторе,
По склону вновь оживших вод,
Во всеобъемлющее море
За льдиной льдина вслед плывет.
Для вираження складного світу людської душі поету часто доводиться використовувати образи природи: сонце, голубе небо, спів дерев, кольори веселки і безмежний океан:
Как океан объемлет шар земной,
Земная жизнь кругом объята снами;
Настанет ночь - и звучными волнами
Стихия бьёт о берег свой.
То глас её: он нудит нас, он просит...
Уж в пристани волшебный ожил челн;
Прилив растёт и быстро нас уносит
В неизмеримость темных волн.
Автор неначе зіставляє людину і природу, стан людської душі і стан природи, спостерігає кожний порух внутрішнього життя, биття сердець - природи і людини. Хочеться вглибитись у ці таємничі порухи, спостерігати за дивними, піднесеними і трепетними явищами. І мимохіть прислухаєшся до свого внутрішнього стану, до биття власного серця і в той же час - до життєвих сил природи за вікном оселі.
Хоча ідея зіставлення внутрішнього стану людини з тими чи іншими явищами природи в поезії не нова, вона існувала до Тютчева, проте сам він простежив і відтворив таємничі порухи душі через зримий розвиток явищ природи.
Лірика Ф. І. Тютчева являє собою надзвичайне поєднання зримих прикмет зовнішнього світу і того суб'єктивного враження, як справляє на поета світ:
Есть в осени первоначальной
Короткая, но дивная пора
Весь день стоит как бы хрустальный,
И лучезарны вечера...
Прихід песни поет вбачає у першому зеленіючому листочкові, розпал серпня відчуває у медовому подихові гречки.
Найголовніше, що Тютчев умів не просто передати красу навколишнього світу, а дав змогу читачеві відчути цю красу.
Федір Іванович Тютчев ніколи нарочито не вдавався до звукової організації вірша, проте мова звуків була йому близькою і зрозумілою:
Певучесть есть в морских волнах,
Гармония в стихийных спорах,
И стройный мусикийский шорох
Струится в зыбких камышах.
Ці рядки є своєрідним відбитком не лише зовнішнього боку природних явищ, але й власного єства людини, і власних відчуттів. Та є ще один аспект творчості Тютчева: читаючи його рядки, відчуваєш єдність фарб і звуків у відображенні кожного явища.
Лірика Федора Івановича Тютчева допомагає побачити зовнішній світ очима художника, де пейзажі, написані з натури, містять у собі і думку, і почуття, і настрій, і роздуми.

«Мистецтво для мистецтва», «чисте мистецтво» (фр. l'Art pour l'Art) — естетична доктрина, що утверджує самоцільність художньої творчості, незалежність мистецтва від суспільного життя. Як художній напрямок, «мистецтва для мистецтва» зародилася у французькій літературі середини 19 століття. ( Т. Готьє, група «Парнас»)

Декаданс ( франц. décadence – занепад)­ – узагальнена назва світосприйняття, яке виявляється у літературі, мистецтві, культурі.

Як конкретно - історичне явище постав у другій половині XIX ст., зокрема у Франції, де вперше було вжито цей термін на позначення нових художніх тенденцій. У Європейській літературі поширився на межі XIX-ХХ ст.

У центрі декадентської літератури стоїть людина, що відчуває свою відчуженість у світі, втрату моральних ідеалів, віру у майбутнє. Основними мотивами творів письменників-декадентів є сум, відчай, песимізм, розчарування. Підкреслена хворобливість і занепад життя стають улюбленими темами, які перетворюються на джерело витончених переживань.

Мистецтво декадансу знайшло адекватні форми для відображення духовного напруження епохи і дало яскраві зразки дійсно художніх творів. Декаданс у літературі ґрунтується на поєднанні різних напрямів, течій, стилів. Наприклад, від романтизму він бере неприйняття оточуючого суспільства, розчарування у дійсності, прагнення втекти від недосконалого життя у світ краси і прекрасної ілюзії. Одним із провідних мотивів декадентських творів є утвердження ролі мистецтва, його переваги над реальністю. Звідси прихильність до естетизму О.Уайльда, І.Анненського та інших письменників.

Декаденти тяжіють до фантастики, ірраціональності, містики, що допомагають відобразити тяжкі зрушення у свідомості людини ( М.Шваб, К.Мендес). Нерідко герой декадентських творів має вразливу психіку, що сприяє глибоким прозрінням, а оточуючий його світі змальовується у підкреслено брутальних тонах. Так відбувається поєднання натуралізму з романтизмом у межах декадансу ( К.Гюїсманс, О.Сологуб). Декаданс притаманний і деяким реалістичним творам, надаючи їм особливої трагічності та безнадії (А.Стріндберг, В.Винниченко, М.Арцибашев).

Писменниками декадентами були:

· Оскар Уайльд (1854-1900, Британія)

· Поль Верлен (1844-1896,Франція)

· Шарль Бодлер (1821-1867,Франція)

· Моріс Метерлінк (1862-1949, Бельгія)

· Жоріс-Карл Гюйсманс (1848-1907,Франція)

· Марія Кореллі (1855-1924, Британія)

· Сологуб Федір Кузьмич(1863-1927, Росія)

· Мережковський Дмитро Сергійович(1865-1941,Росія)

· Зінаїда Гіппіус (1869-1945, Росія)

· Бальмонт Костянтин Дмитрович(1867-1942, Росія)

· Добролюбов Олександр Михайлович (1876-1945 ?, Росія)

· Станіслав Пшибишевський (1868-1927,Польща)

Поетичне угруповання „Парнас”

Назва „Парнас” пішла від назви гори у Греції, на якій за уявленнями давніх греків жили чудові музи мистецтва і бог поезії Аполлон. Зараз це слово є символ мистецтва, символ поезії. У Франції в 70-ті роки ХІХ ст. парнасцями почали називати поетів, що за мету собі ставили створення „чистого мистецтва”, яке б оспівувало не щось з буденного життя, а тільки справжню красу: природу, кохання... Ці поети майже не звертали уваги на те що саме з цього вони оспівують, для них головним було те, як вони це роблять. Найвідомішими представниками цього поетичного угруповання були: Теофіл Гофьє, Поль Готьє, де Ліль, де Ларме, де Ередіа.

Отже, головним для парнасців став культ форми і вишуканість мовних засобів. Всього в збірнику брало участь 37 поетів.

Старшим серед парнасців був пізній романтик Теофіль Готьє, який у 1835 році проголосив гасло "мистецтво для мистецтва", стверджуючи: "Прекрасне тільки те, що нічому не служить; все корисне — потворне". Його збірка "Емалі і камеї" (1852) є шедев­ром надзвичайно багатого за розмаїттям відтінків словесного жи­вопису. Вловлюючи і передаючи словами витончені переливи на­півтонів, поет став своєрідним предтечею мистецтва імпресіонізму. Живописна поезія Готьє завжди народжується завдяки віртуозному використанню образів, рим і ритмів.