Пошуки складальної друкарської форми

Зрозуміло, що існуюча у першій чверті XV ст. практика виготовлення суцільногра-війованої дерев'яної друкарської форми не-

спроможна була задовольнити існуючий по­пит на книіу, оскільки лубочні блокові книж­ки мали невеликий обсяг і досить обмежені тиражі. А щоби виготовити, скажімо, блок-бух науково-популярного змісту обсягом 150 сторінок, потрібно було вигравіювати 150 повноформатних текстових сторінок на дере­в'яних дошках.

Нагадаємо, що на кожній дошці-сторінці містилося від 25 до ЗО рядків тексту, літери були великі, бо гравіювання дрібних знаків становило значні труднощі. Гравер повинен був дотримуватися ідентичності однакових за накресленням літер, які на кожній сторінці повторювалися іноді по кілька десятків разів. У результаті для виготовлення однієї дошки-сторінки професійний майстер затрачав ба­гато часу — не менше одного місяця. Стає зро­зумілим, скільки зусиль і часу мали б затра­тити навіть кілька майстрів-граверів, щоби вирізьбити форми для друкування книги об­сягом у 150 сторінок. Отже, неважко пояс­нити, чому в першій половині XV ст. європейські книжкові майстри жили прагнен­ням полегшити свою працю. Для цього їм потрібна була складальна друкарська форма з окремих рухомих знаків.

Досліджено, що виконання написів на по­верхні глиняної форми окремими знаками-штампами було відоме здавна. У 1908 р. на острові Крит італійські археологи поблизу м. Фест знайшли невеликий глиняний диск, який датується приблизно 1600 р. до н. є. З обох боків цього диска спіралевидний ідео­графічний напис витиснений окремими штам­пами із зображеннями птаха, риби, корабля, голови воїна, голови жінки з розпущеним волоссям і ін. Такі знаки — а їх на диску 241 — повторюються по кілька разів, але за своєю конфігурацією вони ідентичні. Це свід­чить, що витискували їх одними і тими ж шта­мпами. Описаний диск являє собою найдав­нішу в історії людства відому писемну форму з тисненням напису на глиняній поверхні шта­мпами. На жаль, і досі цей напис залишаєть­ся нерозшифрованим.

До нашого часу збереглася глиняна дош­ка, на якій у монастирі поблизу м. Реґенсбурґ (Німеччина) у 1119 р. було витиснено ритуаль­ний напис за допомогою вирізьблених із твер­дих порід дерева літер-штампів.

З китайських літературних джерел відомо, що тиражування зі складальної форми започат­кував у першій половині XI ст. (роки прав-

Передумови виникнення книгодрукування в Європі 189

ління імператора Цин Ліна) китайський ко­валь Бі Шен. Він навчився виготовляти з об­паленої глини ієрогліфи та складати з них «дру­карську» форму, яку потім вкривав водяними фарбами і отримував з неї відбитки на па­пері.

В енциклопедичному словнику Шен Куо (XV ст.) ґрунтовно описується методика ви­готовлення Бі Шеном складальної форми за допомогою металевої рамки, пластини та сос­нової смоли, до складу якої входили також віск і паперовий попіл. Бі Шен попередньо вкривав пластину грубим шаром смоли, по­тім накладав на неї рамку і в рамці розміщу­вав щільно один до одного глиняні брусочки літер приблизно однакової висоти. Щоб за­кріпити брусочки в рамці і зрівняти їх висо­ту, майстер підігрівав пластину на вогні і роз­м'якшував смоляний шар. Потім натискав гладкою дошкою на складені брусочки, щоби вони заглибились у смолу і вирівнялася їх поверхня. Коли смола застигала, складальна форма вважалася готовою. Після закінчення тиражування майстер знову підігрівав плас-тину-основу на вогні, щоби смола стала рід­кою. Він виймав брусочки ієрогліфів із рам­ки, відчищав їх від смоли і складав у плоский ящик, де для кожного знака було визначене окреме місце. Цей спосіб друкування мав, звичайно, серйозні недоліки: кожну літеру майстер вирізьблював окремо, тому вони не були ідентичні. До того ж глиняні ієрогліфи швидко зношувались, втрачали свою чіткість і їх треба було поновлювати. Тому, можли­во, тиражування рухомими знаками не отри­мало в Китаї загального визнання. І ще про­тягом кількох століть після його винайдення

майстри користувалися тільки ксилографіч­ним друком.

Зауважимо, що в численних наукових пуб­лікаціях з історії книгодрукування факт ви­найдення китайським ковалем Бі Шеном ти­ражування рухомими літерами загалом не під­дається сумніву, але до нашого часу дослід­ники книги ще не знайшли жодного аркуша або книги, які б підтвердили його пріоритет у друкарській справі. Тому деякі вчені вважа­ють цю історію тільки легендою.

Згодом, у XIII ст., в Китаї починають ко­ристуватися формою, складеною з олов'яних або дерев'яних рухомих літер. Олов'яні літе­ри одержували, заливаючи метал у формо­чки з глиняної суміші, а дерев'яні малювали і вирізьблювали на суцільній дошці (щоби вони мали однакову висоту), а потім ретель­но розрізали на окремі знаки у вигляді бру­сочків. Для літер були сконструйовані два круглих рухомих ящики — каси, які вміщу­вали близько 10 тисяч знаків. Складання ви­конували на дошці, обмеженій із трьох боків бортиками. За східними каліграфічними кано­нами рядки на кожній сторінці книги скла­дались із 17 знаків, розміщених вертикально. Класифікації розмірів знаків практично не існувало.

Китайський професор Лю Го-Цзинь за­значав: «У старому феодальному Китаї книги читала незначна меншість людей, тому не було потреби видавати яку-небудь книгу великим тиражем. Книги розходилися дуже повільно... Книговидавниче підприємництво було нерента­бельним і тому більшість майстрів продовжу­вали користуватися ксилографічними відбит­ками. Словом, широке розповсюдження скла-

Д>ш боки диска :і Фчста. Приблизно 1600 р. до н.е.

190 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

Сторінка :>

блокбуха

Елія Доната

«Яро вісім

частин мови».

Ксилографія.

Німеччина.

XV cm.

дальнего способу тиражування стримувала недостатня кількість грамотних...».

Подальший етап у виготовленні книг за допомогою рухомих літер відбувся в Кореї на зламі XIV—XV ст. Літери стали відливати з бронзи у формочках, зроблених із глиняної суміші. У післямові до книги, виготовленої в Кореї у 1409 p., надруковано наказ імперато­ра Тай Тзунга: «...Книги, виготовлені з дере­в'яних дощок, часто мають помилки, і крім того, важко виготовляти цим способом всі іс­нуючі книги у їх повноті. Тому я наказую, щоби були відлиті літери з бронзи і щоби всі

книги без винятку, які я отримую, були ними зроблені...».

Починаючи з 1403 р. бронзові ієрогліфи в Кореї відливали щорічно у величезній кілько­сті. Наприклад, в 1434 р. було виготовлено понад 200 тисяч знаків, за допомогою яких майстри складали до 40 сторінок щодня. Але й цей спосіб тиражування не отримав загаль­ного визнання через складність ієрогліфічно­го письма. Тому в 1446 р. корейці провели писемну реформу: відмовились від викорис­тання тисяч ієрогліфів і прийняли буквене письмо з 25 знаків.

Передумови виникнення книгодрукування в Європі 191

Практика виготовлення складальної фор­ми із рухомих літер поступово почала прони­кати з Китаю та Кореї на Захід. Цьому про­цесові сприяв розвиток торгівлі між східними країнами й арабським світом.

Французький археолог П. Пельо на тери­торії Китайського Туркестану (провінція За­хідного Китаю) в печерах «Тисяча Будд» знай­шов складальний шрифт, яким уйгури, що жили на цих землях, вже у XIV ст. виготовляли свої книги зі складених форм.

Можливо, і зразки книжкової продукції майстрів Сходу, і металеві літери, і саму ідею виготовлення складальної форми рухомими літерами завезли в Європу купці. Деякі дослі­дники книги навіть вважають, що бронзові літери з'явилися в цій частині світу разом із біженцями — вірменами, численна група яких поселилась у Голландії в першій половині XV ст. Вірмени підтримували тісні економічні та культурні зв'язки з народами Сходу, в тому числі з уйіурами, і, безперечно, були озна­йомлені з методом виготовлення металевих рухомих літер.

Історики книги наголошують, що науково обґрунтованих доказів прямого запозичення європейцями ідеї книгодрукування рухомими літерами немає. Ця ідея з'явилась у Європі самостійно, оскільки для її реалізації виникли всі матеріально-технічні передумови. І що, можливо, найголовніше, у країнах Західної Європи першої половини XV ст. сформувався великий попит на книгу. Зібрано достатньо фактів про активні пошуки способів тиражу­вання ідентичних відбитків у багатьох євро­пейських країнах середини XV ст.: Франції, Італії, Нідерландах, Бельгії та Німеччині.

Поява друкування рухомими літерами у Європі була сприйнята не як технічне вдос­коналення існуючого процесу виготовлення

блокбухів, а як винахід нового способу масо­вого книгодрукування, що здійснив перево­рот у книжковій справі та у розповсюдженні знань. Тому з середини XVI і в XVII ст. то­чилася патріотична боротьба багатьох євро­пейських країн і міст за пріоритет у винай­денні нового способу тиражування видань.

У Голландії винахідником європейського способу книгодрукування вважається меш­канець м. Гарлем — паламар місцевої кірхи Лауренс Янсен (близько 1405—1484), відо­мий під прізвищем Костер, що в перекладі значить «причетник». У 1823 р. під час свят­кування 400-річчя європейського книгодруку­вання у Гарлемі на його честь було спорудже­но монумент.

В одній із легенд про винахід Л. Костера розповідається, що ідея зародилась у нього при вирізьблюванні рельєфних літер на дерев'я­них кубиках для дітей.Використовуючи дру­карську форму спочатку з дерев'яних, а піз­ніше з олов'яних літер, він надрукував кіль­ка книжок, у тому числі, як припускають, книгу «Дзеркало людського порятунку». До речі, один примірник цієї книги придбав ро­сійський цар Петро І, коли перебував у Гол­ландії. У виданні, на жаль, відсутні вихідні дані: немає ні дати, ні місця друкування кни­ги, ні прізвища друкаря.

Існує ще така легенда: помічник Костера, Йоганн Фуст, у різдвяну ніч 1440 р. викрав у винахідника весь запас рухомих літер разом із пристосуванням для їх відливання, втік до м. Майнц, де і надрукував підручник-донат.

Дослідники ретельно вивчили всі існуючі архівні документи, але підтвердження того, що Костер є винахідником європейського спо­собу книгодрукування, не знайшли. Можли­во, Костер бачив друкарські вироби, які при­возили голландські моряки та мандрівники зі

Зліва — китайська складальна каса; справа — складальник за роботою. З китайської ксилографи. XVIII ст.

192 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

Форми

для відливання

олов'яних літер,

якими,

ймовірно,

користувався

Костер.

Реконструкція.

всього світу, або вивчив принципи книгодру­кування рухомими літерами у вірмен, які на той час поселялись у голландських містах. Можливо, це були тільки примітивні досліди друкування книги з форми, складеної рухо­мими металевими літерами.

Із легенд про костерівське книгодрукування вчені зробили висновок, що Л. Костер зупи­нився лише на способі відливання літер у спе­ціальних формочках, технологія якого була добре відома на той час. Це металеві або де­рев'яні формочки, в які накладалася глина. На поверхні формочок Костер дерев'яними пу­ансонами робив заглиблені відбитки, а потім заповнював їх розплавленим оловом. Коли метал застигав, глиняні форми розбивали і майстер отримував відлиті брусочки скла­дальних літер. З однієї формочки відливали тільки один знак. Після відливання багато часу затрачали на вирівнювання виливків, ручним способом підганяючи кожен знак під один ріст, щоб складати з них у подальшому друкарську форму.

Перше голландське видання «Дзеркало люд­ського порятунку», датоване приблизно 60-ми роками XV ст., було почато як блокбух, а закінчено друкарським способом. Хоча прізви­ще друкаря (справді голландського) залиша­ється невідомим, але історики встановили, що гравюри для книги вирізьблені в майстерні Роджера ван дер Вайдена в м. Брюссель. До того ж у Кельнській хроніці (1499) зазначе­но, що поряд із ксилографічним способом дру­ку в Голландії існував інший спосіб друкуван­ня книжок. Досліджуючи історичні матеріали

й донати, науковці дійшли висновку, що у Голландії в XV ст. справді почали друкувати книги із суцільнометалевих форм. Мається на увазі друкування із суцільновиливних мета­левих друкарських форм, які були відлиті за допомогою матриць, виготовлених із м'якого металу (олова або свинцю). З цього приводу історик книги Н. Варбанець зазначає, що ви­готовлення в західноєвропейських країнах у додрукарський період книжок за допомогою відлитих суцільнометалевих опуклих друкар­ських форм визнає сьогодні переважна біль­шість дослідників книги. Історики ще мають провести велику дослідницьку роботу з вивчен­ня багатьох аспектів книгодрукарської діяль­ності Костера.

Наприкінці минулого століття в архівах французького міста Авіньйон знайдено до­кументи, датовані 1444—1446 pp., з яких стало відомо, що ювелір Прокопій Вальдфогель, при­їхавши сюди із Праги, виготовляв вибійчані тканини та розробляв «штучне письмо». У до­кументах згадується про два сталевих алфа­віти, дві залізні форми, сталевий гвинт, 48 форм зі слів та різні інші форми, пов'язані з мистецтвом письма. Говориться в документах і про те, що ювелір відлив 27 єврейських лі­тер. Ці експерименти П. Вальдфоґеля свід­чать про пошуки ним способу друкування зі складальної форми. Книгодослідники не змо­гли, однак, знайти жодного аркуша, видруко-ваного «штучним письмом», про яке йдеться в архівних документах Авіньйона.

На півночі Італії городяни м. Фельтре спо­рудили пам'ятник ще одному «винахідникові»

Передумови виникнення книгодрукування в Європі 193

європейського книгодрукування — Памфіліо Кастальді. Підставою для цього послужила італійська хроніка XV ст., в якій написано, що італійський майстер П. Кастальді (він був також поетом, лікарем і доктором права) впе­рше на європейському континенті почав ти­ражувати тексти.

З архівних документів стало відомо, що цей майстер справді виготовляв книги в Мілані, але тільки починаючи з 60-х років. А про ви­найдення книгодрукування у документах не згадується взагалі.

Бельгійці вважають винахідником книго­друкування зі складальної форми свого спів­вітчизника Жана Бріто, адже в післямові до невеличкої книжечки проповідника Йоганна Герсона «Доктринале» («Вчення») надруко­вано, що Жан. Бріто, мешканець м. Брюгге,

виготовив цю книгу, «без будь-яких учителів винайшов гідне подиву мистецтво і не менш дивне знаряддя виробництва». Але, на жаль, у післямові немає дати виготовлення книги. До того ж французькі науковці датують її 1480 роком, а в цей період книгодрукування було вже налагоджене у багатьох країнах Європи.

Задля справедливості зауважимо, що у знайденому науковцями щоденнику абата Жана де Робера, котрий жив у ті часи, є такий запис: «...За надрукований «Док­тринале», який я через Маркета, писця з Валансьена, виписав із Брюгге для Жана у 1445 році — 20 сольдо». Але цих доказів надто мало, щоби порушувати питання про винайдення Жаном Бріто європейського спо­собу книгодрукування.

(ДО tcfecat/тогеотпеnetat quob camecreatuc С jb&fiu tenet impend nuflft rcucrctur CQaqjtificoc vie mit (i mobicoe/cunme bomitwtur. £<иі} Ьисібив fy ргіпсірів9 ramunie fldfctur.

Найдавніше зображення

друкарського

стану в книзі «Танок смерті*.

Ксилографія.

Ліон. 1499 р.

Багато обдарованих майстрів мріяли про винайдення способу «механічного письма», проводячи в різних містах Європи численні досліди друкування зі складальної форми. Дослідники книги віддають пальму першості в галузі винахідництва книго­друкування рухомими металевими літерами в Європі німцеві Йоганну Гутенбергу. Иоганн Ґутенберґ уперше поставив друкарський спосіб книговидання на практичну основу, що дало людству можливість у найкоротші терміни виготовляти великими тиражами книги з ідентичними текстами. Цей винахід створив умови для перевороту як у книговиробничій галузі, так і у справі розповсюдження інформації взагалі.

Технологія книговиробництва, розроблена Й. Ґутенберґом, була настільки досконала, що залишалася без суттєвих змін упродовж майже трьох з половиною століть. Перехід від практики виготовлення рукописів і ксилографічних (блокових) видань до книгодрукування рухомими металевими літерами, винайденого Й. Гутенбергом, став надзвичайною подією в історії всесвітньої культури.

Частина 2