Біографія та діяльність йоганна ґутенберґа

196 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

Портрет

Но/аннп

Гутенберґа.

З ксилографіі.

XVII cm.

ВИНАХІД

ЙОГАННА ҐУТЕНБЕРҐА

У своїй дослідницькій роботі Йо-ганн Ґутенберґ комплексно підій­шов до цілої низки технічних зав­дань. Він використав і власні ідеї, і технічні напрацювання й експериментальні знахідки інших майстрів, удосконаливши та пристосувавши їх до реалізації своїх задумів. Найголовнішим досягненням Й. Ґутенберґа вважається винайдений ним спосіб механіч­ного виготовлення ідентичних літер із мета­лу. За допомогою сконструйованого букво-виливного приладдя стало можливим відливати з однієї матриці велику кількість складальних знаків, однакових за кеглем (відстань між верхньою та нижньою стінкою літери) і рос­том (відстань між основою ніжки брусочка і друкуючою поверхнею вічка літери).

Експериментальним шляхом Й. Ґутенберґ підібрав склад металевого сплаву, з якого ви­нахідник, а в подальшому європейські кни-

Біографія та діяльність Йоганна Ґутенберґа 197

годрукарі виливали літери та весь прогалин-ний матеріал для виготовлення друкарської форми.

Й. Ґутенберґ розробив і спосіб перенесен­ня фарби зі складальної друкарської форми на папір за допомогою вдосконаленого ним преса. Цей прес відрізнявся від існуючих у винокурнях, ювелірних і палітурних майсте­рнях, на паперових млинах і монетних дво­рах тим, що давав можливість досягнути рів­номірного тиску на всю площину друкарської форми.

Відомо також про винайдений ним склад друкарської фарби, яка добре «лягала» на металеву друкарську форму і рівномірно «пе­реходила» з форми на папір щільним одна­ковим шаром.

До речі, історики книги припускають, що, можливо, одразу кілька майстрів у Європі впритул наблизилися до способу друкування зі складальної форми, і навіть схиляються до думки, що Л. Костер і Й. Ґутенберґ одночас­но підійшли до винайдення принципу виготов­лення рухомих металевих літер, але водночас наголошують, що Й. Ґутенберґ знайшов ра­ціональніший спосіб виливання друкарських знаків.

Й. Ґутенберґ був ознайомлений з велики­ми досягненнями європейських майстрів у галузі ливарного виробництва. Крім того, бу­дучи ювеліром, він добре знав технічні мож­ливості витонченого лиття малих форм. Ймо­вірно, майстер оцінив усі наявні на той час способи створення складальної друкарської

форми (виливання літер в опоку, різьблення рухомих знаків із дерева, а також виготов­лення суцільнометалевих форм за допомогою матриць) як малоефективні та не відповідні головному принципові складального проце­су — абсолютній ідентичності однакових знаків.

Й. Ґутенберґ почав розробляти принципо­во іншу технологію виготовлення рухомих лі­тер і прогалинного матеріалу, які б не вима­гали додаткового ручного оброблення, мали стандартні параметри (кегль і ріст) у межах одного шрифту, а також були взаємозамінні. Він вибрав найбільш перспективний шлях і знайшов спосіб, який зробив справжню революцію у виробництві. Цей спосіб — ви­ливання літер за допомогою матриць (від лат. matrix — матка) і розбірного ливарного пристрою з пересувними стінками.

Технічне приладдя для виливання літер доби Й. Ґутенберґа:

1) матриця;

2) пуансон;

3) букволиварна форма.

Схема

букволитіюї

форми.

198 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

Букволитник.

Ксилографія

Йоста Аммана.

XVI cm.

Складальна

літера:

а — ріст;

б — вічко;

в — кегль.

Щоби виготовити матрицю, попередньо вирізьблювали сталевий пуансон — патрицю (від лат. pater — батько), довгастий брусочок, на одному кінці якого був ретельно вигравію-ваний опуклий рисунок літери у дзеркально­му відображенні. Його ставили перпендику­лярно на мідну пластину зображенням дони­зу і вдаряли молотком по його зворотному боці

так, щоби на поверхні мідної пластини зали­шилося заглиблення літери в прямому відо­браженні. Готову матрицю вміщували у бук-вовиливний пристрій і завдяки рухливості сті­нок утворювали порожнину певного розміру залежно від ширини літери або лігатури. По­тім цю порожнину заповнювали розплавле­ним металевим сплавом. Коли сплав застигав, ливарну форму розкривали і отримували пря­мокутний брусочок з опуклим вічком літери у дзеркальному відображенні на кінці. Від бру­сочка обережно відпилювали конічний хвіст, так званий литник, а місце відпилювання зашліфовували — і друкарська літера була готова. З однієї матриці у буквовиливному пристрої можна було виготовити велику кіль­кість однакових літер, ідентичних за кеглем і ростом.

Склад типографського сплаву — гарту, який використовував Й. Ґутенберґ, нау­ковцям, на жаль, невідомий. Припускають, що він, крім свинцю, мав кілька інших ком­понентів. Досліджуючи сторінки ґутен-берґівської 42-рядкової Біблії, науковці дій­шли висновку, що шрифти виготовлені з ме­талу, який характеризується позитивними технічними якостями: низька температура плавлення (240—350°С) та високий ступінь текучості у розплавленому стані. Сплав шви­дко заповнював найтонші, навіть «волосяні» проміжки в буквовиливній формі, досить шви­дко застигав, не утворюючи при цьому ні трі­щин, ні пухирців. Сплав був досить твердий, тому витримував довготривале натискування при друкуванні і добре «віддавав» фарбу на папір.

Технологія ґутенберґівського виливання літер до нас не дійшла, тому описане виго­товлення Й. Гутенбергом літер за допомогою буквовиливного пристрою є науково обґрун­тованим припущенням багатьох провідних іноземних і вітчизняних дослідників книги. Науці не відомо, як виглядали перші відлиті знаки, але до нашого часу зберігся відбиток контуру літери, випадково залишеної на по­верхні складальної форми друкарем із Кельна Конрадом Вінтером у 1476 р. За своєю будо­вою літера наближена до сучасної: її ріст 24 мм. Для полегшення складання рядків у вер-статці літера мала з одного боку овальне заглиблення діаметром близько 3 мм, яке до­помагало майстрові правильно встановити лі­теру. Це заглиблення стали називати теж си­гнатурою.

Біографія та діяльність Йоганна Ґутенберґа 199

Літери одного комплекту шрифту певної гарнітури (однакові за рисунком вічка) і кег­ля викладали у спеціальну складальну касу. Це був відкритий зверху широкий плоский ящик, поділений на окремі гнізда для певних знаків. Розташування гнізд у касі, а також їх розміри залежали від частоти використання тих чи інших знаків у процесі складання дру­карської форми. Складальні каси мали по 100 і більше гнізд, які містили всі малі та великі літери, знаки пунктуації, цифри, спеціальні знаки (номер, параграф, виноска, плюс, мі­нус і т. п.), а також елементи прогалинного матеріалу, які за своїм ростом були нижчі від літер. Прогалинний матеріал поділявся на три типи. Для забезпечення рівномірних відста­ней між словами в рядку і чіткого формату­вання (виключення рядків) використовува­лися різної товщини шпації та квадрати, для створення необхідної міжрядкової відстані (інтерліньяжу) — різної товщини шпони та реглети, для створення книжкових полів навколо тексту і заповнення простору навко­ло заголовків — бабашки і марзани.

При виготовленні необхідної кількості скла­дальних знаків та елементів прогалинного матеріалу Й. Ґутенберґ, напевно, зіткнувся з багатьма труднощами, які доводилося долати самому, оскільки тут він був першопроходцем. Насамперед це стосується ускладнень накрес­лення літер у ґотичних шрифтах. Й. Ґутен­берґ не брав за взірець мистецький рівень звичайних паперових рукописів або лубочних ксилографічних блокбухів, бо тоді першодру-ки не привернули б уваги заможних покупців і книгозбирачів. Треба було не тільки дорівня­тися до мистецтва рукописної книги, а й піти далі, тобто забезпечити в друках естетику ба­гато оформлених кольорових манускриптів. А для цього книги мали бути надруковані тіль­ки Готичним шрифтом типу бастарда, літе­рам якого були властиві характерні готичні злами та різкий контраст товстих і тонких ліній.

У коштовних манускриптах каліграфи досягали краси і монументальності сторінок за рахунок різноманітності накреслень одна­кових літер, численних комбінацій скороче­них форм слів, лігатур, надрядкових знаків (титлів) та ін.

Й. Ґутенберґ не тільки не відмовився від спрощення графіки ґотичних літер, а й пішов шляхом ускладнення та збагачення комплек­ту складального шрифту: він виготовив кіль-

Ka Варіантів деяких ЛІТер, ЛІгатур І Скорочень Складання рядків

слів. Тому складальна каса Й. Ґутенберґа мала ш допомогою

верстки не сто, а кілька сотень гнізд. Дослідники кни-ги підрахували, що для 42-рядкової Біблії було відлито 290 лише літер, з них 47 знаків для великих та 243 для малих. До них слід дода­ти ЗНаКИ пунктуації, рІЗНІ ПОЗНачКИ, цифри,

різноманітний прогалинний матеріал. Для зруЧНОСТ1 при складанні касу було ПОДІленО На складальника.

ДВІ ЧаСТИНИ: у ГНІЗДаХ ВерХНЬОЇ ЧаСТИНИ МІСТИ- Із гравюри XVII cm.

верстатки.

Ізгравщи хуц ст

Складальна

каса "

інструменти

200 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

Друкарський

верстат

Йоганна

Гутенберга.

Реконструкція.

лися великі літери та знаки пунктуації, а в гніздах нижньої — малі літери.

Щоби досягти краси коштовних манускрип­тів засобами складання, Й. Ґутенберґ вима­гав від складачів ( а в його майстерні їх пра­цювало шестеро) високої майстерності. В се­редньому за один робочий день, який узимку тривав 8 годин, а влітку — 16, вони складали всього лиш одну сторінку із двох стовпців.

Майстри складали за допомогою винай­деного знову ж таки Й. Ґутенберґом спеціаль­ного інструмента — верстатки (можливо, виготовленої з дерева). Це був відкритий зве­рху і з одного боку довгастий ящик. Складач, читаючи аркуш із текстом, прикріплений до верхньої частини складальної каси, монтував із літер рядки. Щоби всі вони мали однакову довжину, між словами він вкладав або вий-

мав шпації різної ширини (робив формату­вання рядка). Складений на верстатці блок із кількох рядків потім викладався на окрему дошку, де версталися шпальти майбутнього видання.

Коли шпальти були зверстані, їх перено­сили до вдосконаленого Й. Ґутенберґом де­рев'яного друкарського верстата. Дуже маси­вний верстат був міцно прикріплений до під­логи та стелі, щоби він не зміщувався при виготовленні відбитків. Пристосування для друку кріпилося на дерев'яних брусах із го­ризонтальними поперечками. В середній по­перечці була вмонтована гайка, у котрій «хо­див» дерев'яний гвинт. Внизу до гвинта була прикріплена натискна дошка преса — піан, під нею стояв плоский стіл — талер. Талер, на який клали складену друкарську форму,

Біографія та діяльність Йоганна Ґутенберґа 201

був змонтований так, що висувався з-під пре­са. Переміщуючи ходовий гвинт за допомо­гою важеля — куки, опускали піан і притис­кали аркуш паперу до поверхні друкарської форми, попередньо покритої фарбою.

Друкування на такому верстаті відбувало­ся наступним чином. На висунутий за допо­могою каретки з-під преса талер клали дру­карську форму. Щоби при друкуванні літери не розпадалися, її закріплювали гвинтами у рамці. Потім за допомогою шкіряної маци вкривали форму тонким шаром фарби. Після цього на друкарську форму накладали папір і талер з нею просували під прес. Обертанням ходового гвинта друкар опускав піан на папір і отримував відбиток. Для того щоби краї па­перу не забруднювалися фарбою, існувало пристосування — декель, або тімпан. По­середині декеля внизу і вгорі були вмонтовані графійки — шипи, на які наколювали арку­ші паперу. Завдяки їм друкарі досягали чіт­кого суміщення рядків на сторінках з обох боків аркуша — рядки чітко «лягали» один на один. Для зручності в роботі на графійки нако­лювали відразу багато аркушів. Цей стіс па­перу притискали спеціальним маскуючим при­строєм — фрашкетом. Це була рамка з при­кріпленим до неї картоном, на якому були вирізьблені «вікна» відповідно до розмірів зве­рстаних шпальт. Коли фрашкет лягав на ар­куш, він не тільки притискав його, а й одно­часно оберігав книжкові поля від забруднення фарбою. Задруковані аркуші розвішували на мотузках для просушування, оскільки перед друкуванням їх попередньо зволожували, щоби фарба краще переходила на поверхню паперу. Після закінчення роботи друкарську форму

розбирали, розкладаючи кожну літеру та знак на своє місце у складальній касі. Робота дру­каря була трудомістка: за робочий день він міг зробити лише 500—600 відбитків.

Перші друкарські преси не збереглися, то­му ґутенберґівський друкарський верстат від­творено за тими малюнками, які дійшли до нашого часу. Найдавніше зображення друкар­ського верстата міститься у книзі, надрукова­ній 1499 р.(Ліон). Це гравюра «Танок смер­ті», сюжет якої побудований на деяких ета­пах друкарського процесу. Ми бачимо скла­дальну касу, складача, що тримає у руці вер­статку і друкарський верстат, який приводять у дію двоє майстрів.

Мотиви зображення друкарського процесу були популярні у XVI ст. при виготовленні книговидавничих марок. Найдавніша видавнича марка із зображенням друкарського верстата (1507) належить відомому французькому гу­маністові та друкарю Йодокусу Бадіусу Асцен-зію. А опис конструкції стану із використанням креслень уперше був оприлюднений тільки в 1607 р. (його виконав архітектор із м. Падуя Вітторіо Дзонко) у книзі, присвяченій конс­труюванню машин та механізмів.

У 1856 р. в м. Майнц під час ремонту під­валу будинку, де жив і працював Й. Ґутенберґ після повернення зі Страсбурга, були знайде­ні три дерев'яні деталі ґутенберґівського дру­карського верстата. На одному з дубових брусів зберігся напис: «І MCDXLI G». Перша і остання літери — це ініціали Йоганна Ґутенберґа, а римські цифри посередині — дата 1441 р.

Реконструкція першого друкарського вер­стата Й. Ґутенберґа зберігається в музеї істо­рії друкарства міста Ляйпциґ.

202 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

Видавничий знак

французького друкаря

Бадіуса Асцензія —

одне із перших

зображень

друкарського

верстата.

Ксилографія.

Перша половина

XV сіп.