Перші успіхи європейського книгодрукарства

Ранні друки обходилися досить дорого, тому коло покупців було обмежене і складалося в основному з представників міського патриці­ату, буржуазії та заможних ремісників.

Більшість міського населення ще не мало можливості придбати друковану книгу. Тому тиражі інкунабул були невеликі: у Й. Ґутен-берга — 150—200 примірників, а у його учнів і помічників, які згодом відкрили власні дру­карні, — 250—300 примірників.

Лише у 80-х роках XV ст., коли зріс по­пит на дешевшу друковану книгу, тиражі ви­дань почали сягати іноді навіть тисячі примі­рників. Урізноманітнюється зміст друків, збі­льшується кількість їх назв. Наприклад, від початку книгодрукування до 1460 р. інкуна-булознавці налічують близько трьох десятків назв друків, включно з дрібними виданнями, а за період від 1460 р. до 1500 p., тобто за 40 років, — більш ніж 40 000 назв книжок (з урахуванням перевидань) загальним ти­ражем приблизно 12—20 мільйонів примір­ників. Із них до нашого часу збереглося тіль­ки 500 000 інкунабул.

Друкарі бралися за виготовлення будь-якої друкованої продукції, яка мала читацький попит. Вони друкували народні книжки з ка­ртинками, молитовники, брошури повчаль­ного характеру, ілюстровані часовники-посіб-ники для проповідників, хроніки, лицарські романи, астрологічні та географічні видан­ня, комедії, байки, різноманітні календарі, університетські наукові трактати латиною, юридичні та медичні довідники, промови провідних гуманістів. До 1500 p., наприклад, граматика латинської мови Е. Доната друку­валась 365 разів, «Доктринале» Олександра де Вілладея — 301, а об'ємна Біблія, скла­дена з двох і більше томів (іноді з комента­рями) — 126: 94 — латинською, 14 — ні­мецькою, 11 — італійською, 3 — єврейсь­кою, 2 — чеською, по 1 — французькою та каталонською мовами. Монументальна пра­ця Авіценни «Канон медичної науки» — ен­циклопедія з теоретичної та клінічної меди­цини, — складена автором на основі аналізу досвіду відомих грецьких, римських і араб­ських лікарів, перевидавалася 29 разів. Ви­ник попит і на твори художньої літератури, надруковані національними мовами. Наприк­лад, твори Дж. Боккаччо італійською, німе-

Оядоблені

маюскульні

літери

латинського

шрифту,

вириіьблені на

мідних

пластинах

німецьким

ювеліром

Ізраелем

ван Меккенемом.

Мекенгайм.

Кінець XV cm.

246 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

Верстат

для друкування

відбитків а

мідьоритів.

Із гравюри

XVII cm.

цькою, французькою та іспанською мовами були перевидані 75 разів. Багато пере­видавалися і твори Данте Аліґ'єрі, Ф. Пет­рарки та інших відомих авторів. В Італії на­були широкої популярності твори античних авторів. У міських книжкових крамницях або на базарах заможним читачам пропонували рідкісні видання, які дублювали тексти кош­товних рукописів, не доступних широкому загалу (зберігались у монастирських або університетських бібліотеках).

Упродовж першого десятиліття після ви­найдення книгодрукування кожен кншодрукар самостійно виконував майже всі процеси ви­готовлення друків — від розроблення загаль­ного проекту майбутнього видання, проекту­вання та виливання шрифту, складання та верстання шпальт, друкування тиражу — і до реалізації своїх видань. Його професійна під­готовка і творчий потенціал мали бути для цього досить високими.

Пізніше, у зв'язку зі зростанням попиту на друки та виникненням численних друкарсь­ких підприємств, які почали виготовляти ве­личезні на той час тиражі книжок, власники друкарень стали запрошувати до себе підмай­стрів і помічників, а також навчати за власні кошти учнів. Наприклад, у більшості друка­рень, де налічувалося не більше одного дру­карського верстата і був невеликий асортимент шрифтів, крім майстра, працювали два під­майстри та один—два учні.

У 70—80-х роках XV ст. в потужних дру­карнях працювало вже по кілька десятків, а іноді й до сотні найманих робітників різного фаху. Наприклад, у Нюрнберзькій друкарні А. Коберґера, заможного ремісника, а потім нюрнберзького патриція, діяли 24 друкарсь­ких стани, які обслуговували понад 100 робі­тників. А це сприяло виникненню згодом у містах соціального прошарку фахівців книгодрукарської справи.

Для того щоби створити книгодрукарське підприємство, яке б мало в подальшому еко­номічний успіх, потрібні були величезні капі­таловкладення. А капітал концентрувався в руках міської буржуазії, представники якої, до речі, виявилися зацікавлені не тільки у створенні книгодрукарських підприємств, а й у розвитку надійних торговельних зв'язків і у відкритті нових ринків збуту. Власники май­же всіх великих друкарень у той час були переважно вихідці з міських буржуа.

Тому вже через 25—30 років після винай­дення Й. Ґутенберґом нового способу книго­друкування почала також розвиватися без­посередньо видавнича справа. Замовляючи в друкарні виготовлення книг, видавець мав певну можливість оперувати своїми, часто невеликими, коштами і вкладати їх у ті ви­дання, які користувалися на той час най­більшим читацьким попитом.

Протягом довгого часу друкована книга поступалась у конкуренції кольоровим ману-

Становлення кншодрукарства як мистецтва 247

скриптам, виготовлення яких активно підтри­мували заможні збирачі рукописів. Духовен­ство, землевласники та навіть певний проша­рок гуманістично настроєної інтелігенції ста­вилися до друкованої книги іронічно, бо ви­готовлена новим способом книга асоціювалась у них з лубочними блокбухами.

Під впливом творчих досягнень великого Й. Ґутенберґа деякі майстри продовжували дотримуватися художніх канонів, притаман­них рукописній книзі. Але згодом книгодру-карі відмовились і від великих форматів, і від двостовпцевих шпальт, і від численних ліга­тур та словоскорочень у тексті, і від багато­колірності в книзі. А наприкінці XV ст. під впливом гуманістичної літератури й удоскона­леної ксилографічної контурної орнаментики, заснованої на естетичних засадах доби Відрод­ження, друкарі практично відмовляються від червоного кольору в друках і розробляють новий шрифт, літери якого стають світліши­ми, круглішими та легшими.

Щоб розширити коло своїх постійних по­купців, видавці та друкарі стали приділяти велику увагу підвищенню культури видань. А це сприяло формуванню нового виду мистец­тва — книгодрукарського, — естетика якого була вже закладена Й. Ґутенберґом у його шедеврі — 42-рядкові Біблії.

Формування основ книгодрукарського мис­тецтва вимагало від майстрів виконання пев­них вимог:

— удосконалення технічних правил скла­дання та верстання на шпальтах тексту разом із графічним матеріалом, які б давали змогу

більш професійно виявляти логічну структу­ру тексту залежно від змісту і функціонального призначення видання;

— удосконалення техніки суміщення, щоби забезпечити «накладання» рядків з обох боків аркуша один на одного і запобігти забруднен­ню аркуша при друкуванні;

— удосконалення композиційного складу дру­карських фарб з тим, щоби вони пластичніше «переходили» з друкарської форми на паперо­вий аркуш при друкуванні;

— удосконалення технічних засобів дру­карського процесу, а також друкарського об­ладнання;

— розроблення технологічно обумовленої і водночас виразної графіки друкарських шри­фтів, літери яких були б читабельними та мали естетичний вигляд;

— розроблення нової системи ілюструван­ня книги завдяки використанню гравюри на дереві, яка дає змогу досягти суто друкарсь­кої виразності, побудованої на нових естетич­них критеріях, — на контрасті білого паперу і чорного шрифту та графічних елементів;

— пошуки пропорційних і водночас гармо­нійних співвідношень між форматом книги, форматом шпальти і розмірами книжкових полів для кращого сприймання інформації читачем.

Згодом професія книгодрукаря — «майстра друкарського мистецтва» («magister artis impressoriae») — набула дуже високого стату­су. Вона була піднесена до рівня професорської посади в університеті або членства в міському магістраті.

248 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

Друкарня

XVI ст.

Із мідьорита

Т. Галле.

Франція.

XVII ст.