Семінар 8: Світова культура

ХХ ст. – початку ХХІ ст.

План

1. Особливості розвитку світової культури в ХХ ст.

2. Модернізм та його еволюція у художній культурі (від експресіонізму до концептуального мистецтва).

Основні тенденції розвитку культури на початку ХХІ ст.

Теми рефератів

Кіномистецтво як феномен культури ХХ ст. : історія та здобутки.
Сюрреалізм і його місце в культурі ХХ ст.
Література «втраченного покоління» (Хемінгуей, Ремарк).
Феномен рок-культури
Творчість Сальвадора Далі.
Науково-технічна революція та її вплив на розвиток сучасної культури.

Список рекомендованої літератури

1. Богословский М. Парадоксы культуры XX века /М. Богословский. - Харьков: Харьковская госакадемия культуры, 2000. - 218 с.

2. Дейвіс Н. Європа. Історія[пер. з англ.]/ Н. Дейвіс. – К. : ОСНОВИ, 2008. – 1464 с.

3. Історія української та зарубіжної культури: Навчальний посібник /С.М.Клапчук, В.Ф.Остафійчук, Ю.А.Горбань та ін. – К.: Знання -Прес, 2004. – 262 с.

4. Краснодембський З. На постмодерністських роздоріжжях культури/ З. Краснодембський. – К.: Основи, 2000. – 196 с.

5. Кононенко Б. И..Культурология (альбом схем и таблиц) : учеб. пособие / Б. И. Кононенко, М. Г. Болдырева. - М. : Щит-М, 1999. - 186 с.

6. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и и писатели Запада о месте культуры в современном обществе.— М.: Политиздат, 1991.—366 с.

7. Пащенко Н. І. Культура ХХ століття. Місце та роль культури у житті суспільства: історія і сучасність : конспект лекцій / Н. І. Пащенко, І. П. Чілачава ; Київський національний ун-т будівництва і архітектури. - К. : КНУБА, 2005. - 116 с.

8. Хімчак В. В. Культура та її роль у суспільстві : конспект лекцій / В. В. Хімчак ; Київський національний ун-т будівництва і архітектури. - К. : КНУБА, 2002. - 14 с.

1. Враховуючи унікальність XX ст., його технологічну, екологічну, соціально-політичну та духовну своєрідність, вже зараз можна зробити деякі висновки з приводу того стану культури, в якому опинилося людство на рубежі III тис. своєї історії.

На перший погляд здається, що расово-етнічна, лінгвістична, соціально-економічна розмаїтість сучасних народів земної кулі не дає підстав для вживання таких категорій, як "світова культура", або "світова цивілізація XX ст.". Проте за зовнішнім проглядається цілісна картина із загальним сюжетом і навіть провідною ідеєю. Саме в нашому столітті заявили на повен голос про себе інтеграційні процеси. На планеті майже не залишилося культур, які б існували в ізоляції. Чинники зовнішнього впливу на культуру набули загальнопланетарного змісту, що привело до появи універсальних процесів у галузі духовного життя. Безумовно, універсалістські тенденції виявляються в кожній національній культурі залежно від конкретних складових історичного досвіду народу, його ментальності, соціального устрою та економічного укладу, що створює в кожному конкретному випадку особливу культурну ситуацію. Зокрема, в XX ст. виразно виявилися дві тенденції. З одного боку, криза духовності, яка характеризується передусім відчуженням мас від культурних надбань нації зокрема та людства взагалі, витісненням духовних цінностей на периферію людської свідомості, пануванням стереотипів масової псевдокультури. З іншого боку, посилюється протилежний процес, пов'язаний із прагненням частини суспільства повернутися до лона культури, зробити своє буття дійсно одухотвореним.

Студентам необхідно проаналізувати ті соціально-політичні потрясіння ХХ століття, які спричиняють сприймати культуру як "землю обітовану", як панацею, єдину рятівну силу, спроможну розв'язати гордіїв вузол проблем сучасного людства. При цьому слід пам'ятати, що індустріалізація культури являє собою одну з закономірностей даного століття. Наслідки цього процесу суперечливі в духовному відношенні. Розвинута, з одного боку, техніка репродукування та тиражування робить мистецтво доступним для широкої аудиторії. З іншого - загальнодоступність творів мистецтва перетворює їх на предмет побуту, знецінюючи їх. Полегшеність та спрощеність сприйняття робить не потрібною внутрішню підготовку до спілкування з мистецтвом, що різко знижує його вплив на розвиток особистості. З технічними можливостями відтворення мистецьких творів пов'язана й небезпека поширення “псевдокультури”, морально та естетично шкідливої, різноманітного кітчу, розрахованого на невимогливого масового споживача. На жаль, для більшості країн світу, в тому числі й для України, ця небезпека вже перетворилася в загрозливу реальність.

Протягом усього XX ст. відбувається поступовий занепад традиційних релігійних засад культури в масовій свідомості. Передусім це виявляється у концептуальних християнських моральних вимогах любові до Бога та любові до ближнього.

2. Однією з характерних рис культурного життя XX ст. є виникнення та поширення модернізму. Він виникає як своєрідна світоглядна та художньо-естетична реакція на поглиблення духовної кризи суспільства. При цьому модернізм заперечує можливості попередньої культури протистояти руйнівним силам. Звідси різкий, а іноді й войовничий антитрадиціоналізм модернізму, що інколи набуває бунтівних та екстравагантних форм виявлення. Філософсько-світоглядними підвалинами модернізму були ідеї ірраціоналістичного волюнтаризму німецьких філософів Артура Шопенгауера (1788 - 1860) та Фрідріха Ніцше (1844 - 1900), інтуїтивізму французького мислителя Анрі Бергсона (1859 - 1941), психоаналізу австрійського філософа та лікаря-психіатра Зігмунда Фрейда (1856 - 1939) та швейцарського психолога Карла Густава Юнга (1875 - 1961), екзистенціалізму французьких філософів та письменників Жана Поля Сартра (1905 - 1980), Альбера Камю (1913 - 1960) та німецького мислителя Мартіна Хайдеггера (1889 - 1976). Важливе значення для світоглядних засад модернізму мала й феноменологія німецького філософа Едмунда Гуссерля (1859-1938). Творчість усіх цих мислителів становить "золотий" фонд новітньої філософії, а разом з нею й сучасної культури, їхні роздуми про трагедію та крах традиційного гуманізму, історичну безвихідь, у якій опинилося людство, складний та суперечливий характер спілкування людини з навколишнім світом, її відчуженість від нього ж примусили людство багато в чому переглянути свої погляди на світ і місце людини в цьому світі. Зокрема, в художніх творах, естетичних трактатах та публіцистичних деклараціях модерністів найчастіше порушується проблема абсурдності світу, самотності та приреченості людини. Навіть ті твори модерністів, де домінують світлі, елегійні або навіть радісні емоції (наприклад, живописця та графіка Марка Шагала, 1887 - 1985; нідерландського живописця Піта Мондріана, 1872 - 1944; російського композитора та диригента Ігоря Стравинського, 1882 -1971; французького письменника Марселя Пруста, 1871 - 1922; англо-американського поета Томаса Еліста, 1888 - 1965; та ін.), просякнуті мотивами втрати зв'язків з реальністю, в них відчувається самотність митця, замкненого в колі своїх фантазій, спогадів та асоціацій.

Доктрину емоційно-колористичного живопису сповідували паризькі фовісти (від франц. - дикі). Вони утверджували свого роду живопис "без правил", за що й отримали від критиків цю іронічну назву. До групи фовістів входили А. Матісс, А. Дерен, М. Вламінк, А. Марке та ін., їх об'єднувало прагнення до створення художніх образів винятково за допомогою яскравої відкритої барви, експресивних, напружених кольорових симфоній.

Експресіонізм, який виник у живописі, так чи інакше виявився у всіх видах мистецтва. Він посідав суттєве місце в німецькій та австрійській поезії (Г. Тракль, Ф. Верфель, ранній Й. Бехер). Риси експресіонізму притаманні прозі І. Франка та Ф. Кафки. Одним з провідних жанрів експресіонізму є публіцистична драма, або "драма крику", з її "вселенськими конфліктами", абстрагованим образом людини, уривчастою "телеграфною мовою", різкою пластикою (п'єси В. Хазенклавера, Г. Кайзера, Е. Толлерата ін.). Розквіт європейського експресіоналізму у цілому завершується на початку 30-х років. Але його ідеї та прийоми продовжують впливати на творчість різних за своїми поглядами діячів культури, адже експресіонізму була властива найхарактерніша для культури XX ст. риса - загострено-контрастне бачення світу.

Студентам слід згадати ще один художній напрям, який мав довгочасні наслідки та спричинив значний вплив на розвиток модерністського мистецтва, а саме кубізм (від франц. cube - куб). Він виник у Парижі також на початку століття. На думку деяких тогочасних теоретиків мистецтва, кубізм зробив "революційний переворот", такий самий, що його зазнав живопис у добу Ренесансу. Так само, як і експресіоністи, кубісти прагнули виразити свій внутрішній світ, вважаючи його єдиним джерелом творчого натхнення. Вони відмовилися від традиційних художніх засобів - передача тривимірного простору, атмосфери, світла, почали розробляти нові форми багатовимірної перспективи, які б дали змогу показати об'єкт усебічно, у вигляді безлічі площин, які перетинаються між собою, утворюючи напівпрозорі чотирикутники, трикутники, півкола. Все це, на думку кубістів, повинно не лише допомогти глядачеві скласти панорамно об'ємне уявлення про об'єкт, але й показати вихідні форми речей. Конструктивна схожість усіх предметів, їхні взаємозв'язок та взаємодія - ось що в першу чергу цікавило та хвилювало кубістів. З кубізмом у різні часи пов'язувалася творчість багатьох митців, проте найголовнішу роль у становленні нового напрямку відіграли іспанець Пабло Пікассо (1881 - 1973) та француз Жорж Брак (1881 - 1963).

Розквіт сюрреалізму припадає на 1924-1938 рр. Найяскравішим представником сюрреалізму по праву вважається відомий іспанський художник Сальвадор Далі (нар. 1904 р.). Його картини являють собою ірраціональні комбінації суто реальних предметів, які мають натуралістичний вигляд або парадоксальним способом деформовані. Наприкінці 40-х років - початку 50-х усі школи західного мистецтва, зокрема сюрреалізм, були відсунуті на задній план абстракціонізмом (від лат. abctractio - далекий від дійсності). Найвідоміше визначення абстракціонізму належить апологету цього напряму, французькому мистецтвознавцю та художнику М.Сефору. Він називав абстрактним будь-яке мистецтво, яке не містить у собі жодного нагадування про дійсність, жодного відгуку цієї дійсності. Це - "безпредметне" мистецтво. Дійсно, на полотнах абстракціоністів важко знайти що-небудь, що нагадувало б звичайний світ, що оточує людину. Апофеоз абстракціонізму сягає другої половини XX ст., але студентам треба згадати його витоки. Першим художником та теоретиком абстракціонізму вважається Василь Кандінський. У 1912 р. в книзі "Про духовне в мистецтві" він висловлює кредо абстракціонізму. Переконаний ідеаліст, людина з яскраво вираженими релігійними почуттями, В. Кандінський не приймає дійсності, вважаючи, що митцю не потрібне те, що його оточує. Єдиний предмет творчості, що заслуговує на увагу митця, - це його власний духовний світ, стан власної душі. Символами цього стану можуть бути лише "чисті", взяті самі по собі, лінії, барви, форми.

Нове покоління абстракціоністів, яке прийшло в мистецтво після другої світової війни (Дж. Поллок, В. де Кунінг та ін.), продовжуючи пошуки абстракціоністів початку століття, розробило нові прийоми та засоби. Зокрема, американський живописець Джексон Поллок (1912 - 1956) став засновником "абстрактного експресіонізму". Акцент він зробив на самому процесі художньої творчості, який стає самоціллю. Звідси бере початок так званий живопис - дія. В процесі роботи художник хаотично, імпульсивно накладає фарби на полотно. Для цього використовуються не лише пензлі, але й палиці, ложки тощо. Все це відповідало принципу психологічного автоматизму, який застосовувався і в сюрреалізмі.

Поглиблення культурної кризи призвело до появи нових форм авангардизму в останній третині XX ст., які навіть власними адептами тлумачаться як антимистецтво. Умовно їх можна об'єднати в поняття "концептуальне мистецтво" (від англ. соncept - поняття, ідея, загальне уявлення.) Концептуальне мистецтво розглядається як засіб демонстрації понять, які застосовуються в різних галузях знання: філософії, соціології, антропології тощо, наприклад, "рух", "поняття", "пуста форма", "умовність", "художник". Для ілюстрації понять застосовуються різноманітні матеріали: літературні тексти, графіки, людське тіло, відео-записи, природні об'єкти, промислові вироби. Залежно від використання того чи іншого матеріалу в концептуальному мистецтві можна вирізнити такі течії, як боді-арт, ленд-арт, перформенс-арт, відео-арт тощо.

3. Поряд з цим для XX ст. характерна поява "масової культури". Виникненню її сприяв розвиток засобів масової комунікації - газет, популярних журналів, радіо, грамзаписів, кінематографа. Все це, з одного боку, демократизувало культуру, відкривало до неї доступ масовій аудитори, з іншого - зумовило проникнення в культуру комерційних інтересів, культура стала предметом бізнесу. Студенти мають розрізняти розвиток "масової культури" в Європі та США. В Європі "масова культура" (народні розваги, мистецтво жонглерів, мімів, гістріонів) завжди протистояла культурі офіційній, контрольованій державою та церквою. В США "масова культура" спершу пропагувала стереотипи й ідеї офіційної культури, основним регулятором якої стала реклама. "Масова культура" стала такою невід'ємною частиною культури американського суспільства, його культурної свідомості, що її вивчення переважає в системі американської вищої освіти. 56 % курсів США присвячені вивченню "популярних" видів культури (курси з телебачення, кіно, реклами, журналістики). Спираючись на власні естетичні принципи, свою систему естетичних ідей та механізмів, "масова культура" володіє високою, а часом і витонченою технікою. Головні засоби дії "масової культури" - імідж (образ), уявлення про речі та людей, - що цілеспрямовано нав'язуються засобами масової інформації, зокрема рекламою. Імідж нерідко асоціюється з поняттям престижності, репутації. Студенти мають орієнтуватися серед досягнень новітньої світової літератури, театру, кіномистецтва, архітектури тощо.

Тестові завдання

1. Загальна назва художніх течій ХХ ст., що висували “мистецтво майбутнього”

а) модернізм

б) авангардизм;

в) футуризм.

2. Модний музичний твір у ХХ ст. отримав назву

а) бестселер;

б) шансон;

в) шлягер.

3.Найвидатнішим сюрреалістом вважається іспанський художник:

а) Антоніо Гауді;

б) Луі Арагон;