Мистецтво Франції другої половини століття

У другій половині ХУІІ століття остаточно завершується централізація країни і влада короля після знищення Фронди набуває деспотичного характеру. Ряд заходів посилив економічне становище дворян. З метою підвищення дворянського престижу та поповнення державної скарбниці багатіїв, що покупляли собі титули, позбавили їх і змусили викупати вдруге. Людовик ХІV, який все життя боявся феодальної опозиції Фронди, фактично виїхав зі столиці, побудувавши собі унікальну резиденцію – Версаль. Король збирає навколо себе у Версалі все дворянство Франції. Існування двору регламентується суворим етикетом і аристократична верхівка країни проводить життя в помпезних урочистостях. Прагнучи підвищення статусу дворян, король переносить тягар державних податків на торгівлю та промисловість, підтримуючи водночас їх розвиток. Зниження податків на село вимагає пошуку іншого джерела доходів. Цим займався всевладний генеральний контролер фінансів Жан Кольбер. Він прагнув позбавити країну від імпорту і підтримував завойовницьку політику.

Королівський двір став політичним і культурним центром країни, навколо нього були зібрані кращі мистецькі сили, працюючи на замовлення короля-сонця. Образ Людовика ХІV служив постійною темою алегорій і батальних сцен, портретів, шпалер тощо. Різні напрямки нівелюються у “великому стилі” дворянської монархії. Як зазначалось, художнє життя суворо регламентується. Заснована в 1646 році Королівська Академія перетворилась після реорганізації Кольбера (1664) на цілком державну установу, поставлену на службу королю. Завдяки створеній в 1671 році Королівській Академії архітектури і Академії живопису і скульптури була підготовлена величезна кількість майстрів, що приймали участь у створенні грандіозних ансамблів. Загальнодержавне керівництво художніми установами обумовило виключну стилістичну єдність всіх видів мистецтваі сприяло органічному синтезу ансамблевих комплексів.

Провідним видом мистецтва у Франції другої половини століття була архітектура, тому що могла найповніше втілити ідеї даного етапу розвитку монархії. Вона відіграє організуючу роль в синтезі мистецтв і впливає на розвиток декоративного живопису, скульптури і прикладного мистецтва. Нові художні особливості архітектури – в грандіозному просторовому розмаху будівель і ансамблів, в стриманому застосуванні ордерів на фасадах, перевазі горизонтальних членувань над вертикальними. Застосовуються форми італійського бароко: криві фронтони, волюти, картуші, поздовжно-вісьова побудова ансамблів, помпезність та анфіладне рішення інтер’єрів.

Першим ансамблем нового типу став Во-ле Віконт, побудований архітектором Луі Лево (1612-1670) для міністра Фуке. Паркову частину ансамблю оформлював Андре Ленотр (1613-1700), а живописним оформленням керував всесильний Шарль Лебрен. Загальний силует і композиція нагадують Мезон-Лаффіт, але по більшості параметрів переважає класицизм, зокрема, в суворій раціональності плану палацу і парку. Великий овальний салон став центром всього ансамблю; він увінчувався купольною крівлею. Застосовані в оформленні пілястри “великого ордеру” та могутній класичний ансамблемент надають цілісності і репрезентативності. В інтер’єрах поєднуються елементи класицизму і бароко. В овальному салоні вперше в історії інер”єру в ніші, що відповідають віконним пройомам, введені дзеркала – це ілюзорно розширює простір. Парковий ансамбль сприймається як продовження інтер’єрів палацу, він планувався по регулярній системі.

Луі Лево побудував і коледж 4-х Націй в Парижі (Академія наук). Могутні півкола фасадів розкриваються в бік набережної Сени і Лувру і купольна церква як центр композиції знаходиться на осі Лувра. Це сприяє просторовій єдності міської забудови. Фасад Коледжу формує весь образ. Перро та Франсуа д’Обре зводять в цей час і Східний фасад Лувру, що є частиною ансамблю 2-х об’єднаних палаців: Лувра і Тюільрі довжиною 173 м. фасад має виділений центр і два бічних ризаліти. Між ними – на монументальному цоколі з рідкими пройомами – 12-метрові здвоєні коринфські колони, що утворюють з стіною глибокі лоджії. Велично виглядає ризаліт центру з 3-х дільним портиком і трикутним фронтоном. Бічні ризаліти членуються здвоєними пілястрами і виглядають скромно. В цілому структура споруди гранично чітка і проста, підпорядкована ритмічним ордерним засадам – втілення архітектури класицизму.

Видатним творцем значних громадських ансамблів був Жуль Ардуен Мансар (1646-1703). Він спорудив Церкву Будинку інвалідів, задуманого як притулок ветеранів війни. Це – грандіозний комплекс замкнутих по периметру корпусів з системою внутрішніх дворів, підпорядкований єдиному центру: великому двору і церкві. Церква є центричною спорудою з квадратним планом і великим куполом діаметром 27 м. в загальнокласицистичному образі відчувається і вплив бароко. Це помітно в пластичному збагаченні центру фасаду ордерними елементами, в масивних пропорціях купола – одного з найвищих і прекрасніших в світі. За проектом Ж.А.Мансара створено Вандомську площу (Людовіка ХІV) – зразок відкритого, тісно пов’язаного з міською забудовою громадського центру. Це прямокутний із зрізаними кутами комплекс. Всі фасади будинків, що формують площу, виконані за однією композицією і виконують роль обрамлення.

Найповнішим втіленням прогресивних ідей класицизму і його негативних рис став унікальний за масштабами ансамбль Версалю, головними творцями якого стали Ж.А.Мансар та А.Ленотр. Споруджувала Версаль величезна армія архітекторів, інженерів, будівельників, садівників тощо. До основного комплексу, розташованого на терасі, сходяться три проспекти: середній веде до Парижу, бічні – в палаци Сен-Клу та Со. Середній проспект продовжується за палацом у вигляді головної алеї вечичезного парку. Будівля палацу перпендикулярна цій вісі. Центральний корпус утворює в плані букву П і містить анфілади розкішних залів для прийомів: Миру, Війни, Марса, Венери, Аполлона, Зеркальну галерею та покої короля і королеви. Серцевиною корпусу служила спальня короля, що виходила в квадратний двір. Тут до ранішнього вставання монарха збиралась вся знать країни. В бічних корпусах розташувались кімнати для родичів, міністрів, придворних тощо. Окремі корпуси, утворюючи площу перед палацом, відводились під служби.

Вражає розкішшю оформлення інтер’єрів. Особливо уславилась Зеркальна галерея довжиною 73 м. Крізь широкі пройоми арок відкривається вид на парк; внутрішній простір розширений дзеркалами в нішах навпроти вікон. Стіни декоровані мармуровими коринфськими пілястрами і пишним ліпним карнизом, що переходить в помпезний живописний плафон. Пишна декорація, скульптурні прикраси, важкі помпезні люстри надавали залам суворої урочистості. Водночас, житловим покоям практично не приділялась увага і фактично величезний палац є незручним для повсякденного життя. Великою єдністю відзначається архітектура фасадів, особливо, паркового. В його композиції чітко виділено другий поверх на важкому цоколі, членований ордером колон і пілястр. Верхній поверх трактовано як аттиковий. Планування парку відзначається класичною чистотою і ясністю форм і ліній.

Найбільшою прикрасою Версалю був парк. Особливою його рисою була унікальна оглядовість: з балкону палаца, де часто бував король, парк відкривається у всій красі та правильності плану, у бездоганній чистоті та ясності форм. В плануванні зеленої архітектури парку Ленотр виступає послідовним класицистом: природа трактується як об’єкт раціональної дійсності. Від головної тераси палацу сходи ведуть до Фонтану Латони, далі алея стрижених дерев направляє до Фонтану Аполлона, а завершує композицію Великий канал. В єдності з парком і палацом знаходиться і скульптурне оформлення парку, яке приймає активну участь у формуванні ансамблю.

Будівництво Версалю дало поштовх унікальному розвитку художньої промисловості Франції. Меблі, дзеркала, гобелени, декоративні тканини, посуд тощо почали виробляти не лише для палацу, а й на продаж. Були створені королівські мануфактури. Організація централізованого виробництва спільно з академічною підготовкою обумовили незрівняну стильову єдність. Особливо слід відзначити серії чудових гобеленів за проектами Ш.Лебрена. великий внесок у розмаїтнення конструкції меблів та їх декору зробив Андре Буль (1642-1732).

Скульптура. Як зазначалось, скульптура розвивалась в межах “великого стилю”. Навіть портрет набуває рис монументальності. Кращі досягнення пов’язані з оформленням Версалю. Зокрема, декоративні роботи для Лувру, Тюільрі і Версалю виконував учень Берніні Франсуа Жирандон (1628-1715). “Викрадення Прозерпіни” з Версальського парку знаходиться в центрі вишуканої круглої колонади Мансара. На круглому постаменті з рельєфом розміщена складна динамічна група., розрахована на круговий обхід, позначена підвищеною декоративністю. Ці ж риси притаманні “Аполлону і німфам” в гроті на тлі зеленої стіни парку. Жирандон створив також кінну статую Людовика ХІV для Вандомської площі (зруйнована революцією). Король – в латах римського полководця і в перуці; добре прочитується ідея величі монарха. Гарні пропорції вершника, монумента, площі.

Більш академічний напрямок представлений Антуаном Куазевоксом (1640-1720), який прикрашав Зеркальну галерею та Зал Війни. Майстер створив велику кількість репрезентативних портретів – статуй та бюстів.

Особливо цікавою є спадщина П’єра Пюже (1620-1694). Митець може вважатись послідовником бароко, але без його екзальтації, образи митця – безпосередні і життєві. Найбільш відомий його “Мілон Кротонський”. Обличчя античного героя повне нестерпної муки, в кожному м’язі – напруження. При загальному складному повороті фігури композиція – чітка і ясна.

Живопис. Живопис ще більше залежав від офіційних вимог, ніж скульптура. Академія виробила “правила великого стилю”, посилаючись на авторитет Пуссена. Але, оскільки класицизму не вистачало помпезності, то у “великий стиль” включені і прийоми монументального бароко. Вождем академізму був Шарль Лебрен (1619-1690). Учень Вуе і прихильник Пуссена, він наслідував їх і був справжнім диктатором офіційного мистецтва. Найбільшою роботою став розпис плафону Дзеркальної галереї: пишної, надскладної композиції з “Апофеозом Людовика ХІУ”.

Суперником, теж академістом, але “рубенсістом” був П’єр Міньяр (1612-1695). Він був улюбленим портретистом двору. Слід також згадати значних майстрів портрету Гіацинта Ріго та Нікола Ларжильса, що були авторами яскравих зразків парадного портрету: Людовика (Ріго), жіночих образів.

Контрольні запитання.

1. Визначіть основні тенденції розвитку західноєвропейського мистецтва часів абсолютизму та ранньобуржуазних революцій (ХУІІ ст.).

2. Розкрийте суть основних стилів і напрямків мистецтва ХУІІ ст.

3. Які риси притаманні італійському бароко?

4. Охарактеризуйте основні пам’ятники барокової архітектури Італії.

5. Проаналізуйте творчість Л.Берніні – скульптора.

6. Окресліть програму навчання в болонській академії і проаналізуйте творчість братів Карраччі та їх учнів.

7. На які концепції опирається реалізм М. да Караваджо?

8. Які події лежать в основі розподілу Нідерландів і які держави були утворені?

9. Охарактеризуйте роль бюргерства в становленні фламандського живопису.

10. У чому полягає роль П.Рубенса як голови фламандської школи?

11. Яке значення мала творчість А. ван Дейка для розвитку англійського живопису та для формування загальноєвропейського типу репрезентативного портрету?

12. Проаналізуйте творчість відомих фламандських майстрів живопису: які стильові напрямки та жанри вони презентують?

13. Як загальноєвропейські художні тенденції відбились в пам’ятниках архітектури Іспанії ХУІІ ст.?

14. У чому полягає специфіка іспанської поліхромної скульптури?

15. Проведіть порівняльний аналіз творчості Х.Рібери та Ф.Сурбаран.

16. Які стилі, течії і жанри вплинули на формування художньої індивідуальності Д.Веласкеса?

17. Які новаторські тенденції притаманні творам Веласкеса: наведіть приклади.

18. Які особливості соціально-економічного розвитку Голандії обумовили переважний розвиток певних жанрів і яких саме?

19. Що відрізняє голанський живопис від інших національних шкіл ХУІІ ст.?

20. Охарактеризуйте творчість Ф.Гальса та ін. майстрів першої половини століття.

21. Реконструюйте історію становлення і розвитку творчості Рембрандта.

22. Проаналізуйте творчість “малих голандців”.

23. Що відрізняє світ образів Я.Вермесра?

24. Які майстри представляють пейзажний живопис Голандії та натюрморт?

25. Визначіть, як пов’язані французький абсолютизм і національна культура? Як ідеї абсолютизму вплинули на становлення класицизму?

26. Проаналізуйте художні ідеї Н.Пуссена в контексті його творчості.

27. Яке місце займає позастильова лінія у живописі Франції?

28. Охарактеризуйте специфіку французького класицизму др. пол. століття в галузі архітектури і скульптури.

29. Розкрийте значення ансамблю Версаля як прикладу синтезу мистецтв.

Рекомендована література.

1. Алпатов М.В. Этюды по всеобщей истории искусства. – М., 1979.

2. Арган Дж. К. История итальянского искусства: В 2 т. – М., 1990.

3. Виппер Б.Р. Статьи об искусстве. – М., 1970.

4. Власов В.Г. Стили в искусстве. – М., 1970.

5. Всеобщая история искусств: В 6-ти т. Т. 4. – М., 1963.

6. Гийу Ж.Ф. Великие полотна. – М., 1995.

7. Дмитриева Н.А. Краткая история искусств. Вып. ІІ. – М., 1989.

8. Дмитриева О.В. Искусство Франции ХУ-ХХ веков. – М., 1989.

9. Долгов К. Итальянские этюды. Человек и история, поиск истины и красоты. – М., 1987.

10. История искусств стран Западной Европы от Возрождения до начала 20 века. – М., 1988.

11. История искусств. Искусство 17 века. Италия, Испания, Фландрия. – М., 1988.

12. История русского искусства: В 2-х т. Под. ред. М.М.Раковой и И.В.Рязанцева. – М., 1979.

13. Мастера искусства об искусстве. Т. 3. – М., 1967.

14. Моран А. История декоративно-прикладного искусства. М., 1990.

15. Пятьдесят биографий мастеров западноевропейского искусства ХІУ-ХІХ века. – Л., 1968.

16. Памятники мирового искусства. Западноевропейское искусство 17 века. – М., 1971.

17. Прокофьев В.Н. Об искусстве и искусствоведении. – М., 1985.

18. Ренессанс. Барокко. Классицизм. Проблемы стилей в западноевропейском искусстве ХУ-ХУЫЫЫ века. – М., 1966.

19. Рославец Е.М. Живопись Франции ХУІІ-ХУІІІ веков. – К., 1990.

20. Ротенберг Е.И. Искусство Италии 16-17 веков. – М., 1989.

21. С веком наравне. Рассказы о картинах. – Т. 3. – М., 1990.

22. Сак Л.М. Фламандський живопис ХІУУ століття. – К., 1970.

23. Чегодаев А.Д. Мои художники. Избранные статьи об искусстве от времен Древней Греции до ХХ века. – М., 1974.

24. Шапиро Ю.Г. Искусство Голландии ХУІІ столетия. – Л., 1960.

Розділ VІ