Семінар 3. Культура античності

План

1. Крито-мікенська цивілізація – попередниця грецької культури.

2. Писемність, освіта та наукові знання стародавніх греків і римлян.

3. Театр та його роль в античному світі.

4. Архітектура та скульптура стародавньої Греції та Риму.

Теми рефератів

Міфологічна основа грецької культури.
Чудеса світу античного періоду (статуя Зевса, Фароський маяк та інші)

3. Олімпійські ігри: започаткування, розвиток, місце в історії культури.

4. Наукові досягнення доби еллінізму..

5. Видовища Стародавнього Риму.

6. «Золотий вік» римської літератури (Вергілій, Горацій, Флакк, Овідій, Тіт Лівій та ін.)

7. Побут, сім’я та звичаї Стародавнього Риму.

Список рекомендованої літератури

1. Античная культура: Словарь-справочник[под ред. В.Н. Ярхо]. – М.: Высшая школа,1995. – 383с.

2. Античность как тип культуры[под ред. А.Ф. Лосева]. – М.:Наука, 1988. – 336с.

3. Боннар А.С. Культура Древнего Рима/ А.С. Боннар.- М.:Просвещение, 1985. – 400с.

4. Винничук Л. Люди, нравы и обычаи древней Греции и Рима/ Л. Винничук;[пер. с польс.]. – М.: Высшая школа,1998. – 496с.

5. Кордон М. В. Українська та зарубіжна культура:Курс лекцій/ М.В.Кордон. – К.: ЦУЛ, 2002. – 508с.

6. Кнабе Г.С. Древний Рим – история и повседневность/Г.С. Кнабе. – М.: Искусство, 1986. – 206с.

7. Кун Н.А. Легенды и мифы древней Греции/ Н.А.Кун. – М.: Просвещение, 1981. – 463с.

8. Підлісна Г.Н. Світ античної літератури/ Г.Н. Підлісна. – К.:Наукова думка, 1989. – 276с.

9. Рим: эхо имперской славы [пер. с англ. Т. Азаркович]. – М.: Терра , 1997. – 168с.

1. Античним (від латинського antiquus — давній) світом називають групу держав, що склалися в давнину на узбережжі Середземного моря. Найважливішими серед них були міста-держави, створені грецькими племенами, і союз міст давньої Італії, очолюваний Римом. Їхня висока культура вплинула на подальший розвиток людської цивілізації загалом і фактично лягла в основу подальшого культурного розвитку народів Європи, будучи переосмисленою у світлі більш ніж тисячолітньої роботи християнської думки.

Грецькі мислителі й учені, використавши досягнення давньосхідної науки, багато в чому перевершивши своїх учителів, заклали основи наукових знань, дали назви різним галузям науки.

Перша епоха грецької історії - крито-мікенська (III - II тис. до н.е.) - охоплює час двох найдавніших цивілізацій, які відкрили першу сторінку європейської історії.

Назва цивілізації належить археологу Артуру Евансу, який у 1901р. почав ризиковані розкопки і виявив Кносський палац з його величними залами, лабіринтами коридорів, ванними кімнатами, з його вишуканими фресками і керамікою, який постав перед здивованим поглядом археологів та істориків як пам'ятник найдавнішої і, разом з тим, високорозвиненої цивілізації.

Час даної епохи - це час зародження перших держав, виникнення перших зразків справжнього мистецтва, появи перших пам'яток писемності в Європі. Події та герої цієї цивілізації послужили основою для міфотворчості пізніших греків, створення легенд про могутнього критського царя Міноса, подвиги Геракла і Тесея, трагічну долю Едіпа, мандри аргонавтів і Троянську війну.

Студентам необхідно докладно вивчити історію крито - міскенской цивілізації з її виникнення. Для досягнення даної мети треба виконати такі завдання:

а) показати роль історичних переказів, міфів і легенд античних авторів у вивченні крито - мікенської епохи;

б)вивчити найважливіші археологічні відкриття Криту і Мікен, які проллють світло на історію, культуру, побут і звичаї найдавніших держав;

в) дати характеристику періодів існування крито - мікенськой цивілізації та їхніх досягнень.

2. При підготовці другого питання студентам необхідно прослідкувати основні етапи освітньо-виховної системи греків і римлян. Вміти порівняти їх і знайти запозичення з інших культур. Слід пам’ятати, що діти вільних греків із 7 років ходили до школи, куди їх супроводжував раб, який звався педагогом( «той, хто водить дітей»). У школі діти навчалися читати й писати, співати, танцювати, грати на музичних інструментах — кіфарі, флейті тощо. Школяри вчили напам'ять уривки з поем Гомера «Іліада» й «Одіссея», вірші інших поетів. Діти заможних батьків продовжували навчання до вісімнадцяти років у спортивних школах — гімнасіях (звідси українські слова «гімнаст» і «гімназія»). Греки приділяли багато уваги фізичній підготовці юнаків. Дівчат навчали вдома господарюванню й рукоділлю.

Студентам потрібно підкреслити особливу роль сімейного виховання у римлян. Діти виховувалися в дусі поваги до вірувань і звичаїв предків, беззаперечного підкорення батьківській владі. Давньоримське законодавство передбачало суворі покарання за порушення батьківської волі, в цьому ж напрямі діяла державна релігія з її обожнюванням цивільної і військової доброчесності. Відповідаючи на питання, потрібно вказати, що в Римі освіту здобували діти в приватних початкових та середніх школах. Які предмети тут вивчалися? Які науки входили до комплексу “вільних мистецтв”?

За часів ранньої Республіки не існувало публічних школ, тому хлопців навчали читати і писати їхні батьки, або письменні раби, зазвичай грецького походження. Найпершою метою навчання в той час було дати молодим людям знання з сільського господарства, військової справи, римських традицій та суспільних відносин. У віці 16 років сини аристократів йшли в помічники до видатних політичних діячів, а з 17 років брали участь у воєнних діях.Часто заможні родини відправляли свої дітей до Греції задля отримання ними вищої освіти.

У V ст. до н. е. з'явилися елементарні («елементарний» з латини — основний) школи, де навчалися головним чином діти вільних. Заможні батьки надавали перевагу домашньому навчанню. У II ст. до н. е. виникли граматичні та риторські школи. Тоді ж і зародився прообраз сучасної освіти: діти проходили три стадії освіти — початкову, середню і вищу. Риторські школи були своєрідними вищими навчальними закладами (ораторське мистецтво, правознавство, філософія, поезія). Навчання починалося з 7 років. На практичних заняттях учні виконували вправи на складення промов на задану тему з історії, міфології, літератури чи суспільного життя. Поступово юристи-вчителя утворили досить стійкі групи, які отримали назву «кафедр». За таким же принципом оформляються кафедри риторики і філософії, медицини і архітектури. Учні ходили до школи кожен день, окрім релігійних свят і базарних днів. Також були літні канікули. У віці 17-18 років юнаки мали залишити навчання та пройти військову службу.

У період Республіки навчання було приватним, і держава в нього не втручалася. Однак у часи Імперії держава поставила навчання під свій контроль. Вчителі стали оплачуваними державними службовцями. Було встановлене число риторів і граматиків для кожного міста, в залежності від кількості жителів. Вчителі користувалися рядом привілеїв, а в IV ст. всі кандидатури викладачів підлягали затвердженню імператором.

Римляни піклувалися і про те, щоб освіту отримали жінки згідно з їхньою роллю, яку вони відігравали в сім'ї: організатор сімейного побуту та вихователька дітей в ранньому віці. Були школи, де дівчата навчалися разом з хлопцями, і вважалося почесним, якщо про дівчинку казали, що вона освічена дівчина.

Студентам необхідно знати історію походження грецького письма і латини. У IX—VIII ст. до н. е. греки запозичили у фінікійців алфавіт і на його основі склали свою азбуку. Вона мала 24 літери для голосних і приголосних звуків. Греки писали на папірусі, який привозили з Єгипту. Папірус згортали в сувої і вкладали в циліндричний чохол. Така книга звалася «бібліон», бо папірус привозили з міста Бібл. Звідси походить слово «Біблія», що грецькою означає «книги». Папірус був дорогий, тому в повсякденні греки писали на дерев'яних табличках, вкритих тонким шаром воску. Літери видряпували на табличках металевою паличкою з гострим кінцем, що називається стиль. Від грецької палички-стиля походить наше слово «стиль» у значенні «манера письма».

У свою чергу, латинська мова, появу якої відносять до середини ІІ тисячоліття до н. е., належала до італійських мов індоєвропейської мовної родини. У процесі історичного розвитку давньої Італії латинська мова витіснила інші італійські мови і з часом зайняла пануюче положення у західному Середземномор'ї. У своєму розвитку латина пройшла кілька етапів. Її особливістю є те, що порядок слів у реченні має дуже невелике значення; передача інформації йде через систему афіксів, що приєднуютсья до корня слова. Латинська абетка базувалася на етруській, яка, в свою чергу, походила від грецької. Хоча пам'ятки латинської літератури, що збереглися, майже повністю написані класичною латиною, штучною і стилізованою літературною мовою, побутовою мовою Римської імперії була народна латина, яка істотно відрізнялася від класичної латини граматикою, словниковим складом і навіть вимовою.

Греція уславилася своїми ученими, їх називали філософами, що означає «ті, хто люблять мудрість». У Греції було кілька філософських шкіл, на чолі яких стояли видатні вчені. Філософи мали учнів, які записували їхні крилаті вислови та розумні поради. Ось деякі з них: «Стримуй язик. Не говори про інших погано, щоб не почути про себе ще гіршого. З чужої біди не глузуй. Старших шануй. Мертвих не лай.» Особливо шанували греки правило «золотої середини». Вони дотримувались його в усьому — в архітектурі, їжі, у радощах і в горі. Це правило означало: нічого надміру, усе — в міру. Студенти мають знати Афінську школу та її видатних представників, їхні наукові досягнення й особливості викладання, вміти розповіси про філософів-софістів, аргументовано порівняти виховну систему Афін і Спарти. Давньоримська наука дістала у спадок низку грецьких досліджень, але на відміну від них (особливо у сфері математики та механіки) набула переважно прикладного характеру. Через це всесвітнє розповсюдження здобули саме римська нумерація та юліанський календар. У той же час характерною рисою римської науки були виклад наукових питань у літературно-цікавій формі. Розкажіть, які науки були розвинуті у Римі? Зазначте, що римське право було покладено в основу європейського законодавства. Які галузі знань представляли Гіппарх Терентський, Птолемей, Тіт Лукрецій Кар, Ератосфен, Вітрувій, Юліан, Колумелла? Студенти мають розповісти про систему Всесвіту за Птолемеєм, про науково-просвітницьку поему Тіта Лукреція Кара «Про природу речей», про найвизначніших представників природознавства.

Давньоримська філософія розвивалася переважно у фарватері грецької. Популярність отримали насамперед морально-етичні вчення. Майже офіційною доктриною римської держави став стоїцизм, який бачив мету філософії в тому, щоб указати шлях до щастя.

Видатних успіхів досягла римська наука у сфері медицини. Серед видатних медиків Стародавнього Риму можно відзначити: Діоскоріда — фармаколога та одного із засновників ботаніки, Сорана Ефеського — акушера і педіатра, Клавдія Галена — талановитого анатома, який розкрив функції нервів і головного мозку. Галену належить перша в історії науки концепція кровообігу. Вагомий внесок також зробили Скрибоній Ларг, Марцел Емпірик, Секстій Нігер.

Студенти повинні довести виняткову роль історичної науки. У Давньому Римі історики, як правило, займали високе суспільне положення і брали активну участь у політичному житті. Історичні твори належать перу Юлія Цезаря («Записки про галльську війну»). Близьким до Октавіана Августа був Тіт Лівій, твори якого є часто єдиним джерелом для вивчення цілих періодів в історії раннього Рима. Тацит намалював картину римської історії часів Імперії, приділивши значне місце опису варварських племен, що нападали на Рим, згадавши серед інших і венедів (одна з назв слов'янських племен у давні часи). Які наукові праці свідчать про розвиток римської історіографії? Яка наука вважалася царицею наук? Чим прославився Цицерон? Підкресліть, що римська наука йшла шляхом від примноження знань до систематизації і засвоєння раніше накопичених досягнень.

Студентам необхідно зробити висновки щодо спільного й особливого у розвитку наукових систем Греції й Риму. Визначити місце античного наукового доробку та його впливу на подальший розвиток європейської науки.

3. Саме в античній Греції вперше виник театр. Походження театру пов'язане зі святами на честь бога виноградарства Діоніса. Учасники ритуальних процесій зображали почет Діоніса, одягали козячі шкури, співали і танцювали (слово “трагедія” в перекладі з грецького – “пісня козлів”). Студентам треба дізнатися про історичне коріння театру та зміни, що відбувалися в акторському середовищі.

Театральні вистави стали невід'ємною складовою державних свят – Діонісій і Ліней. Для них будували грандіозні кам'яні театри, розраховані на тисячі глядачів (збереглися театр Діоніса в Афінах, амфітеатр в Епідаврі). Керівники міста знаходили хорега (людину, яка забезпечувала фінансування), за жеребом визначали порядок показу комедій, трагедій. Бідні люди отримували гроші на вхідний квиток. Акторами були тільки чоловіки, вони грали в особливих масках. Постановником був сам поет. Після закінчення вистав, які тривали декілька днів з ранку до вечора, спеціальні судді визначали кращих, вручали призи. Найуславленішими драматургами є трагіки Есхіл, Софокл і Евріпід. На превеликий жаль, більшість драматичних творів втрачено. Повністю збереглося лише сім п'єс Есхіла (написав 90 п'єс, 13 разів перемагав у драматургічних змаганнях), сім – Софокла (написано 123 трагедії, з них перемогли – 24), трохи більше – 17 – Евріпіда (108 п'єс, 4 перемоги). Театр став одним із найбільш дієвих засобів соціального виховання. Для відповідної оцінки ролі грецького театру як важливого фактору освіти необхідно враховувати передусім те, що у ньому існувала велетенська кількість місць для глядачів. У найбільшому в Елладі Мегалопольському театрі могло знаходитися 44 тис. глядачів, а в Афінському – до 30 тисяч. Спробуйте пояснити таку величезну кількість місць.

Слід відзначити, що в Афінах протягом дуже довгого часу не існувало акторів-професіоналів (усі ролі, в тому числі і жіночі, виконувалися аматорами-чоловіками). Нерідко театральні видовища тягнулися з ранку до вечора; серед публіки були і діти (хлопчики), і жінки. Вплив театру у великому грецькому місті був дуже значним, а кожна нова театральна постановка ставала подією, що викликала хвилювання .

Студентам треба зазначити, що театр займав у житті римлян значно менше місця, ніж у греків. Витоки римського театру і драма сходять, як і в Греції, до сільських свят збору урожаю. На цих святах виспівували веселі грубуваті пісні, так звані фесценіни. Як і в Греції, зазвичай виступали при цьому два полухорія, які обмінювалися один з одним жартами і кепкуваннями часом уїдливого вмісту. За свідченням письменника часів Августа Горація, в них знаходила віддзеркалення соціальна боротьба між патриціями і плебеями. Горацій говорить, що фесценінські кепкування не щадили і знать, яка і постаралася їх приборкати, – було встановлено суворе покарання всякому, хто засуджуватиме іншого в злобних віршах.

Існувала і інша форма примітивних видовищ – сатура. Ці зародки драми в Римі випробували на собі вплив етрусків. Сатури були драматичними сценками побутового і комічного характеру, що включали діалог, спів, музику і танці, причому музичний елемент грав в них істотну роль. З 235 р. до н.е. починає ставити на сцені свої п'єси драматург Гней Невій (близько 280-201 рр. до н. е.), який належав до римського плебейського роду. На відміну від грецьких драматургів, що писали зазвичай в одному певному жанрі, він вигадував і трагедії і комедії. Трагедії його були також переробками грецьких п'єс. Але Невій займався не лише переробками трагедій з міфологічним сюжетом. Він був творцем трагедій з римської історії. Проте найбільшої слави Невій досяг в області комедії. Одночасно з Невієм і після нього писали трагедії і інші поети. Назвіть відомих римських драматургів і згадайте, хто був головним героєм п’єс Плавта?

Після вбивства Цезаря і перемоги над Антонієм в 31 р. до н.е. імператором в Римі став Октавіан, що отримав згодом почесне прізвисько Август ("Священний"). Август добре розумів суспільне значення театру і всіляко сприяв його розвитку. Перш за все, Август хотів відродити на римській сцені трагедію грецького типу, вбачаючи саме в ній засіб поліпшення і виховання вдач своїх громадян. Ці прагнення Августа були підтримані одним з видатних римських поетів, Горацієм, і знайшли віддзеркалення в його "Науці поезії".

Вистави влаштовувалися в Римі під час різних державних свят. Постійної театральної будівлі в Римі не було аж до середини I ст. до н. е.. Для вистави зазвичай на форумі споруджувався дерев'яний поміст заввишки в половину людського зросту. На сценічний майданчик вела вузька драбинка в 4-5 сходинок, якою актори піднімалися на сцену. Глядачі сиділи на лавках перед сценою. Вся побудована для театральних ігор споруда ламалася відразу ж після їх закінчення. Грали в постановках вже не аматори, а артисти-професіонали. Їх називали акторами або гістріонами. Римські актори походили з середовища вільновідпущеників або рабів і в порівнянні з грецькими займали набагато нижче суспільне положення. Актори об'єднувалися в трупи на чолі з господарем-антрепренером, який за домовленістю з властями організовував театральну виставу, де сам зазвичай грав головні ролі. Всі жіночі ролі виконувалися чоловіками, жінок в трупи не брали.

Важливою подією в театральному житті Риму була поява першого постійного театру, побудованого з каменю. Цей театр був споруджений в 55 г до н.е. Гнєєм Помпєєм Великим і вміщав до 40 тисяч чоловік. В кінці I ст до н.е. в Римі було побудовано ще два кам'яні театри: театр Бальба і театр Марцелла. Від останнього до сих пір збереглися залишки зовнішньої стіни, розділеної на три поверхи, що відповідає трьом внутрішнім ярусам.

Таким чином досягнувши великих ідейних і художніх висот, античний театр заклав основи подальшого розвитку європейського театру.

4. Розкриваючи четверте питання треба пам’ятати, що в давньогрецьких полісах розвивалася система регулярного планування міст, з прямокутною мережею вулиць, площею – центром торговельного та суспільного життя. Культовим та архітектурно–композиційним ядром міста був храм, який будувався на вершині акрополя – високої й укріпленої частини міста. Елліни виробили абсолютно інший, ніж давньосхідні цивілізації, тип храму – відкритий, світлий. Він прославляв людину, а не викликав страх. Характерно, що в архітектурі присутнє людське метричне начало. Математичний аналіз пропорцій храмів довів, що вони відповідають пропорціям людської фігури. Класичний грецький храм був прямокутним у плані, з усіх боків оточеним колонадою. Дах будували двосхилим. Трикутні площини, які утворювалися з фасадів – фронтони, – як правило, прикрашалися скульптурами.

Серед характерних рис грецької архітектури студентам треба визначити чистоту і єдність стилю, а для цього необхідно розповісти про три основних архітектурних ордери (“ордер” – у перекладі з грецького “порядок”), що розрізнюються типами колон і перекриттів, пропорціями, декоративною прикрасою. Дорійський та іонічний стилі виникли в полісний період. Найошатніший – корінфський ордер – з'явився у часи еллінізму. Найбільш довершеним архітектурним ансамблем класичної Греції є афінський Акрополь. Він був споруджений у другій половині V ст. до н.е., у період найбільшої могутності Афін. Скеля Акрополя, яка на 150 м височить над рівнем моря, здавна була фортецею, а потім місцем розташування головних культових споруд. Однак під час персидського нападу древні храми зазнали руйнування. Після перемоги Перікл став ініціатором грандіозної реконструкції Акрополя. Роботами керував особистий друг Перікла – видатний скульптор Фідій.Саме скульптура була улюбленим видом образотворчого мистецтва еллінів. Статуї богів ставилися в храмах і на міських майданах, споруджувалися переможцям Олімпійських ігор і великим драматургам. Оволодіння, дуже поступове, досконалістю у цьому виді мистецтва сходить до архаїчних часів. Археологами знайдено десятки дуже схожих одна на одну архаїчних статуй двох типів: так звані куроси – статуї оголених юнаків і кори – жіночі статуї. Ці фігури виглядають ще дуже скуто, можна побачити поки тільки спроби передати живий рух.

Шедеври скульптури, якими не перестає захоплюватися людство, дала світу епоха давньогрецької класики. Сучасниками були великі майстри Фідій, Мирон, Поліклет. Фідія називали “творцем богів”. До нас його головні роботи не дійшли, судити про них ми можемо лише із захоплених описів та посередніх копій. Статуя Зевса, облицьована золотом і слоновою кісткою, в головному храмі Зевса в Олімпії була віднесена сучасниками до семи чудес світу. Він же створив видатні барельєфи і скульптури Парфенона, в тому числі головну статую – Афіни Парфенос (Афіни-Діви). Мирон досяг висот у прагненні передати в скульптурному зображенні рух людини. У його знаменитому “Дискоболі” вперше в мистецтві вирішено завдання передачі моменту переходу від одного руху до іншого, подолано статичність. У той же час відповідно до загального естетичного ідеалу обличчя атлета скульптор зображає абсолютно спокійним. Поліклету належить цикл статуй атлетів – переможців Олімпійських ігор. Найбільш знаменита фігура – “Доріфор” (юнак зі списом). Поліклет теоретично узагальнив досвід своєї майстерності в трактаті “Канон”. Найславетнішим творцем жіночих скульптурних образів був Пракситель. Його “Афродіта Кнідська” має безліч наслідувань. До цієї традиції належить і знаменита “Афродіта Мілоська” невідомого майстра. Пропорційність класичних скульптур стала зразком для майстрів багатьох епох.

З політичною і воєнною поразкою Греції та елліністичних держав від Римської держави антична культурна традиція не перервалася, почався її новий етап. Для практичних римлян мистецтво було одним із засобів розумної організації життя, звідси – провідне місце архітектури. В архітектурі римляни об'єднали етруську і грецьку традиції, східні елементи. Римляни урізноманітнили будівельні матеріали: використали дуже міцний з'єднувальний вапняковий розчин, винайшли бетон. Римські архітектори і будівельники досконало освоїли і дуже широко використали арочну конструкцію, її розвитком стали склепіння і купол.

Центрами політичного і культурного життя в містах були форуми (буквальне значення – ринкова площа). Тут на ранніх етапах проводилися народні збори, зводилися головні храми та інші громадські споруди (більшість з них являли собою базиліки – прямокутні в плані, розподілені поперечними стінами на декілька залів, у перекладі – “царський будинок”). Всіх перевершував уже в республіканську епоху, звичайно ж, римський форум. Юлій Цезар поклав початок традиції будівництва форумів кожним новим імператором (форум Августа, форум Траяна). Частиною форумів були меморіальні споруди, які прославляли перемоги римської зброї, видатних полководців, а потім імператорів: тріумфальні арки і колони (найбільш знаменита – колона Траяна). Як і раніше важливим було культове будівництво. На відміну від греків, римляни вміщували колонаду найчастіше тільки перед фронтальною стороною храму. Часто будували круглі в плані храми – ротонди (від латинського – кругла). Вони розробили свої варіанти дорійського, іонійського і корінфського ордерів, причому в їх використанні не було такої суворості, як у греків. По мірі зростання могутності Риму храми, спочатку досить скромні, ставали все багатшими і прекраснішими.

Свого найвищого втілення архітектурна й інженерна думка Стародавнього Риму дістала в Пантеоні – храмі всіх богів, побудованому у II ст. н.е., ймовірно, Аполлодором Дамаським. Розповісти про його характерні риси й особливості побудови.

У Стародавньому Римі створюється ряд абсолютно нових типів споруд. Це передусім амфітеатри. Найбільший – амфітеатр Флавіїв або Колізей (I ст. н.е.). Місця для 50 тисяч глядачів спиралися на конструкцію, фасад якої має вигляд триярусної аркади. Арена у формі еліпса була забезпечена складною системою підземних технічних приміщень. Важливою частиною римського способу життя були терми, які служили не тільки лазнями, але і культурними центрами, місцями зустрічей, відпочинку. В епоху імперії терми стали величезними спорудами з внутрішнім оздобленням, які не поступалися палацам. Крім приміщень з холодними і гарячими басейнами, вони включали зали для відпочинку, для фізичних вправ, а іноді й бібліотеки. У бідних міських районах уперше з'являються багатоповерхові житлові будинки – інсули.

Уславили римлян і їх технічні споруди. Мережа чудових мощених камінням доріг з'єднувала всі частини величезної держави. Найдавніша Аппієва дорога, яка вела в Рим, служить і зараз. Римляни запозичили на Сході і довели до досконалості арочну конструкцію мостів. Міста обов'язково оснащувалися складною системою водопостачання. Символом могутності і багатства Риму була проточна вода, яка струмувала в римських вуличних фонтанах. Водопроводи були як підземними, так і наземними. У наземних водопроводах – акведуках – керамічні труби клали на високу аркаду. Для брудної води будувалися підземні канали.

Зверніть увагу, що римська архітектура дещо поступалася грецькій у виразності й збалансованості елементів, але вирізнялася сміливістю інженерних рішень, монументальністю форм і технічною досконалістю. Який новий матеріал почали використовувати римляни у будівництві? Чим відомий Аппієв шлях? Згадайте, які досягнення етрусків у мистецтві запозичили римляни? Зверніть увагу, що провідним мистецтвом Стародавнього Риму була монументальна архітектура. Розкажіть про спорудження Колізею та Пантеону. Згадайте яка різниця між базилікою і ротондою?

На відміну від Греції, у Римі основним типом архітектурних споруд стали світські будови, що підкреслювали ідею могутності римської держави. Розкажіть про розвиток образотворчого мистецтва, яке носило світський характер. Що зображували у стінних розписах? Одне з найбільших досягнень римського мистецтва – скульптурний портрет. Запам’ятайте, що на відміну від класичного грецького портрету, який зображував ідеальну людину, римський портрет характеризувався реалістичністю, точністю. Якими прикладами Ви зможете підтвердити це твердження?

Зробіть висновок про місце і роль античності у розвитку європейської культури.

Тестові завдання

1. Археолог, який у 1871 році відкрив місцезнаходження Трої:

а) Артур Еванс;

б) Генріх Шліман;

в) Майкл Вентріс.

2. Суттю античної ідеології були:

а) теоцентризм;

б) антропоцентризм;

в) геліоцентризм.

3. Акрополь – це:

а) комплекс архітектурних споруд верхньої укріпленої частини грецького міста;