Східнослов'янські кириличні палеотипи

Вже на початку XVI ст. на пове­ління господаря Валахії Радула у м. Тирговиште (тепер Румунія) чернець Макарій виготовив три церковнослов'янських кириличних друки: пра вославний літургійний Служебник (1508), Осмогласник (1510), Четвероєвангеліє (1512). Через деякий час діяльність друкарні була припинена.

Деякі книгознавці, зокрема, відомий бол­гарський історик II. Атанасов, вважають, що в м. Тирговиште почала функціонувати дру­карня ієромонаха Макарія, який ще протягом 1494—1496 pp. друкував книги у Цетинє — столиці Чорногорії. Він, ймовірно, після на­паду турків-османів на Чорногорію і перевіз друкарню у Валахію.

Але більшість науковців, аналізуючи кни­ги, виготовлені в Цетинє і Тирговиште, засвід­чують їх несхожість не тільки за накресленням

Становлення киигодрукарства як мистецтва 269

Четвероввангеліє.

Початкова

шпальта.

Макарій.

Тщумюшите.

1512 р.

шрифтів та графікою ксилографічних прикрас, а й за внутрішньою структурною побудовою друків. Книги першого друкаря з Цетинє за своєю стилістикою наближаються до типо-графської культури Венеції, де у той час дру­карська справа перебувала на дуже високому професійному рівні, а видання другого — з Тирговиште — нагадують друки, виготовлені Швайпольтом Фіолем у Кракові. У книго­знавчій літературі також існує припущення, що чернець Макарій із Тирговиште, ймовір­но, працював підмайстром у фіолівській дру­карні в Кракові.

У першій половині XVI ст. в південно­слов'янських країнах Хорватії, Боснії, Чор­ногорії, Сербії та Болгарії, на землях яких панували Османська імперія та Габсбурзька монархія, книгодрукарська діяльність вва­жалася високопатріотичною місією. Ще з кі­нця XV ст. головним видавничим осередком

православних літургійних друків стала Вене­ція. Книги друкувалися різними алфавітами: глаголицею, кирилицею та босанчицею (бос­нійсько-кириличний шрифт, який виник під впливом кириличної та глаголичної орфо­графії).

Два чудово оздоблених видання невеликого формату в 1512 р. у Венеції видрукував Джур-джо Русконі: одна кирилицею — «Служба бла­женній Діві Марії», а друга басанчицею — «Молитви св. Бригіті».

Фундатором венеціанської потужної сло­в'янської друкарні (разом зі словолитнею) був чорногорський воєвода Божидар Вукович. Протягом 1519—1540 pp. він видав кілька добре оздоблених церковнослов'янських кири­личних друків, у тому числі Служебник (1519), Святкову Мінею (1538) та Молитовник (1540).

До процесу видання своїх друків Б. Вуко­вич ставився професійно. Наприклад, у пе-

270 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

Біблія руська.

Титульний

аркуш.

Франциск

Скорина.

Прага.

1519 і>.

редмові до Служебника він зазначає, що кни­ги, виготовлені в його друкарні, зроблені ним так, щоби кожен читач міг легко ними ко­ристуватися.

Незважаючи на жорстоке переслідування православ'я на територіях Сербії та Болгарії з боку османської влади, у 30-40-х роках XVI ст. в деяких сербських монастирях все ж виготовляли кириличні літургійні друки. Наприклад, у Грачанице друкар Яков Край-ков (із м. Софія) видрукував Октоїх (1539), а в Мілешеві — Псалтир (1544).

Крім цього, до середини XVI ст. кирилич­не книгодрукування виникало епізодично в Трансільванії та Волощині. Наприклад, ум. Сі-біу Филип Молдованин надрукував Євангеліє (1546), а Дмитро Любавич — два видання Апостола (1547).

Найбільш відомим книговидавцем кирилич­них книг у першій половині XVI ст. став бі­лорус Франциск Скорина. Він народився при-

близно у 1485—1490 р. у торговому білору­ському місті Полоцьку в родині купця Лу-к'яна Скорини. Його батько був кушнірем-купцем — виготовляв хутра та шкіри і торгу­вав ними. Після закінчення (можливо) школи монахів-бернардинців, заснованої ними у Полоцьку ще 1498 р., Франциск Скорина з 1504 р. продовжив навчання в Краківсько­му університеті, який закінчив у 1506 p., отримавши ступінь бакалавра вільних мис­тецтв. У період з 1506 до 1512 р. Ф. Скори­на з меток) поглиблення своїх знань побував у Чехії, Данії, Німеччині. Отримавши сту­пінь магістра вільних наук (не відомо, на жаль, у якому університеті), він 1512 р. при­був до Італії та з успіхом захистив дисер­тацію у провідному на той час університеті Європи — Падуанському, де отримав учений ступінь доктора. Він почав підписуватися: «Франтішек Скорина в науках визволених і лікарських доктор».

Становлення книгодрукарства як мистецтва 271

Біблія руська.

Автопортрет Фршщиска

/577 p.

Повернувшись додому, Скорина задумав перекласти та надрукувати Біблію церков­нослов'янською мовою. Пізніше у своїх пе­редмовах до видань він писав, що метою його видавничої діяльності було допомогти прос­тим людям подолати безграмотність, щоб вони «научившиеся мудрості, добро жили на све­те». Його книговидавничу діяльність підтри­мали заможні православні купці та члени ма­гістрату м. Вільно. Свою друкарню Ф. Ско­рина створив у Празі в 1517 р. і за три роки видав Псалтир та 22 книги (у 19 випусках) Старого Завіту під назвою «Біблия руська выложена доктором Франциском Скориною из славнаго града Полоцька Богу ко чти и людем посполитым к доброму научению». Для друкування кириличної Біблії Прагу він об­рав не випадково. У видавничих осередках Нюрнбергу та Авґсбурґу, розташованих не так далеко, можна було дешевше придбати необ­хідне обладнання та папір. А Венеція слави-

лася тим, що кириличні книги тут друкували ще з кінця XV ст.

У Празі, починаючи з виступів Яна Гуса, процвітали ідеї Реформації та патріотизму, Скоршій. тому Католицька Церква не мала тут такого впливу, як, скажімо, у Кракові чи Вільно. Ф. Скорина виконав велику перекладацьку роботу — наблизив архаїчну церковно­слов'янську мову до білоруської побутової мови того часу. На полях Псалтиря, щоб пояснити церковнослов'янські терміни, він нерекладас: «руським язиком что которое слово знамену­ет». Біблія друкувалася невеликими частина­ми. Наприклад, у 1517 р. були видані Книга Йова, Книга Притчі премудрого Соломона царя та Книга Ісуса сина Сірахова. У виданнях були вступні тексти та науково-популярні ко­ментарі, у яких видавець знайомив читачів з історією людства, розповідав про держави Стародавнього Сходу, де відбувались описа­ні події, про основи давньоєврейського зако-

272 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

Біблія руська.

Початкова

сторінка

книги «Есфір».

Франциск

Скорина.

Прага.

1517 р.

нодавства та про звід премудрого царя Соло­мона, а також висловлював на сторінках свої міркування з того чи іншого питання. Напри­клад, у передмові до видання Книги Юдиф (1519) Ф. Скорина порушує патріотичну тему: «От прирожения звери, ходящие в пустыни, знають ямы своя; птицы, летающие по възду-ху, ведають гнезда своя; рибы, плывающие по морю и в реках, чують виры своя; пчелы и тым подобная боронять ульев своих, — також и люди, игде зродилися и ускормлены суть по Бозе, к тому месту великую ласку имають. Протож и сия вдовиця Іудиф для места ро-жения своего выдала ест живот свой на не-безпеченство».

За три роки Ф. Скорина здійснив вели­чезну працю — переклад, редагування та дру­кування Псалтиря і Біблії руської загальним обсягом 2389 сторінок. У цих виданнях вико­ристано 49 чудових дереворитів, сотні заста-

вок, ініціалів і різноманітних декоративних прикрас. В одній із книг Біблії — Книги Бут­тя (1519) — Ф. Скорина помістив деревори-тний титульний аркуш, який став спільним до всіх видань Біблії руської; це перший ти­тульний аркуш у слов'янських кириличних друках. У деяких виданнях Ф. Скорина пода­вав свій портрет (відомі три його варіанти). Ф. Скорина привніс нове й у структуру кири­личної книги. Він відмовився від використання позошитної сигнатури, характерної для книг інкунабульного періоду, і першим почав ви­користовувати фоліацію кириличними циф­ровими знаками: в Псалтирі внизу на сторін­ці, а у біблійних виданнях — угорі справа або зліва. Книги Ф. Скорини надруковані чі­тким, економічним і зручним для читання шрифтом, який був значно менший від шриф­ту Ш. Фіоля (висота великих літер 4 мм, малих — 1,5—3 мм). Цей шрифт спроектований

Становлення книгодрукарства як мистецтва 273

на основі рукописного півуставу грамот Ли­товської метрики та західноруських церков­них книг. Виготовляючи друкарський шрифт, невідомий словолитник за рекомендацією Ф. Скорини значно спростив графіку кири­лиці, відмовився від використання лігатур, багатьох надрядкових знаків, відкинув такі маловживані літери, як «зело», «юс великий», «омега».

Видання Ф. Скорини мають багато мистець­ких достоїнств. їх художнє оформлен­ня — це своєрідне поєднання мистецьких тра­дицій руської рукописної книги з найкращими зразками західноєвропейської друкованої кни­ги. При оздобленні книг друкар дотримувався простоти та функціональності, тому в них від­сутній такий традиційний декоративний еле­мент кириличної книги, як в'язеві написи. Окрім цього, гравійовані заставки та декора­тивні ініціали наповнені новим функціональїшм змістом: для розділів використані великі заста­вки й ініціали, а для глав — менші.

Чудові гравюри видань Ф. Скорини по­в'язані зі змістом тексту. Пояснюючи його, вони також несуть додаткову інформацію. Друкар відмовився від трактування сюжетів у дусі традиційної іконографії і надав перева­гу реалізмові — реальні персонажі в його гравюрах живуть і діють у майже реальному середовищі. За манерою виконання гравюри наближаються до найкращих зразків нюрн­берзької ксилографічної школи. На початку 20-х років Ф. Скорина переїхав у Вільно, де заснував першу білоруську друкарню. Тут він надрукував дві книги: «Малую подорожную книжку» (бл. 1522) та Апостол (1525). В. Стасов писав, що мистецький рівень заста­вок і шрифтів «Малої подорожної книжки» (надрукована невеликим форматом — у 12-ту частку аркуша) робить цю книгу своєрідним слов'янським ельзевіром.

Загалом книги Ф. Скорини призначалися не для церковно-літургійного використання, а для домашнього читання, тому їх формати були досить функціональними: Біблія руська надру­кована у 4-ту частку аркуша, Псалтир — у 8-му, а «Малая подорожная книжка» — у 12-ту.

Останні роки свого життя Ф. Скорина про­вів у Празі, вивчаючи ботаніку та працюючи

в ботанічному саду короля Фердинанда І Габ­сбурга, дендрарій якого був на той час найбі­льшим у Європі.

Ф. Скорина — видатний просвітитель-гу-маніст, ідеї якого мали вплив на суспільно-політичне та культурне життя східнослов'ян­ських народів. З його іменем пов'язане ста­новлення білоруської літературної мови та розвиток білоруської писемності. Видання Ф. Скорини протягом XVI—XVII ст. швидко поширювались у Білорусі, Україні та південно­слов'янських країнах. У Москві Біблія руська й Апостол були сприйняті церковними діяча­ми негативно, оскільки сильно відрізнялися шрифтом, художнім оздобленням і форматом не тільки від рукописів, а й навіть від фіолів-ських друків.

Висока друкарська естетика книг біло­руського першодрукаря справила значний вплив на подальший розвиток мистецтва книгодрукування у Східній Європі. Його ви­дання у подальшому слугували взірцем для друкарів Білорусі, України,, Литви та Москов­ської Русі.

Апостол. Титульний аркуш «Послання апостола Павла». Франциск Скорина. Вільно. 1525 />.

Палітурка,

оздоблена в стилі

Жоффруа Торі.

Париж.

Перша половина XVI cm.

Наприкінці XV — у першій половині XVI cm. палітурна справа спита самостійним ремеслом зі своїми цеховими правилами та законами. До нашого часу збереглися

зображення палітурних майстерень, у яких ремісники користуються технічним приладдям для скріплення зошитів у блоки та для обрізування книжкового блока з трьох боків, а також: різноманітними штампами для витискування декоративних оздоб на шкіряних оправах блінтом і золотом та іншим палітурним інструментарієм. Процес демократизації книговидання у Європі підштовхнув і палітурників до пошуків дешевих палітурних матеріалів, удосконалення технології виготовлення книжкових оправ та їх

зовнішнього оформлення. Грубезні шкіри для політурних кришок замінюють па тонко вичинений марокен (козяча шкіра) різних кольорів. Цей пластичний матеріал добре піддавався декоративному оздобленню штампами. Замість дощок для палітурних кришок

почали використовувати картон або надійно склеєний у кілька шарів папір. Усе частіше книговидавці почали виготовляти та продавати частину своїх видань в <<одягненому>> вигляді, тобто у видавничих гарно оздоблених оправах.

Частина 5