Історія виникнення світового циркового мистецтва та інституту цирку, зокрема, цирків-шапіто. 4 страница

1.14 Творчо-організаційна діяльність українського радянського цирку

першої половини ХХ століття.

У 20-і роки ХХ століття українське циркове мистецтво переживає період реформації: виникає безліч нових завдань, найпершим і найважливішим з яких стає створення нових номерів, що відповідають запитам трудівників, номерів, здатних привернути принципово нову аудиторію. Ми маємо зазначити, що в цей перехідний період, поряд з державними, існувало ще чимало приватних стаціонарних та мандрівних цирків, господарі яких прагнули у будь-який спосіб, нерідко заощаджуючи на якості видовищ, отримувати великі прибутки.

Для вирішення поставлених перед державним цирковим мистецтвом нових завдань в першу чергу необхідно було зміцнити матеріальну базу, відновити вже існуючі циркові будівлі, які зазнали руйнації під час громадянської війни, привести до ладу циркове господарство. У Києві проводиться ремонт будівлі цирку (під час ремонту циркові вистави йшли в іншому приміщенні по вулиці Городецького, 4) і 10 січня 1924 року в новому, відремонтованому приміщенні "Театру народних видовищ", відбулася перша вистава. Очолив відновлений цирк А. Г. Кіссо.

Незважаючи на безліч труднощів, програми в Київському цирку стають все більш різноманітними і видовищними: приїжджають відомі артисти, що відновили свої номери, а також талановита молодь. Якщо простежити, виступи яких артистів довелося побачити киянам у період з 1924 по 1928 рік, то перед нами пройдуть, мабуть, всі найкращі номери і атракціони того часу.

Після майже десятирічної перерви до Києва приїжджає Володимир Леонідович Дуров. Йому вдалося відновити свій номер, придбати та навчити новий "акторський склад" - нових тварин. До Києва він привіз слона, морських левів, лисиць, собак, кішок, щурів. Сам Володимир Леонідович тепер все більше відходить від клоунади, зосередивши увагу на тому, щоб повніше показати можливості дресури різних тварин. Його виступи в Києві відбуваються з величезним успіхом. Дуров орієнтувався насамперед на робочу, учнівську молодь, виступав перед дитячою аудиторією, давав вистави для колишніх безпритульних. Артистичну та просвітницьку діяльність В. Л. Дурова високо цінували не тільки вдячні глядачі, а й держава. Як ми зазначили вище, йому першому з майстрів манежу було присвоєне звання заслуженого артиста республіки, а вулиця Божедомка в Москві, на якій знаходився Куточок Дурова, була рішенням Моссовета, названа ім'ям видатного артиста.

В ці часи маємо відмітити виступи в Україні відомого гімнаста і акробата Б. Ю. Кухарж-Коха. Також, три сезони поспіль, з 1925 по 1927 роки, киянам демонстрували своє мистецтво доньки артиста - Зоя і Марта Кох. Саме в Києві відбулася прем'єра їх нового номера "Подвійний дріт". Мусимо зазначити, Болеслав Юзефович був не тільки видатним артистом, його талант проявився і в цирковій режисурі, і навіть у винаході нового циркового реквізиту - спеціально сконструйованих ним самим конструкцій, які дозволяли артистам виконувати ефектні трюки.

У 1928 році відзначалося 10-річчя Радянського цирку. Дата ця була встановлена ​​умовно, виходячи з того, що в 1918 році цирки були муніціпалізовані, тобто передані в розпорядження рад, які здавали приміщення в оренду старим господарям, Декрет про націоналізацію цирків був прийнятий лише в 1919 році.

На ювілеї відзначалися не лише досягнення радянського циркового мистецтва за цей період, а й ставилися нові завдання; щоб найповніше задовольнити запити нової радянської аудиторії, потрібно було більше нових, яскравих і оригінальних номерів, а тому треба було досить енергійно вирішувати непрості проблеми поліпшення циркового репертуару.

1941 рік. У перші ж дні війни пішли на фронт десятки і сотні циркових артистів зі зброєю в руках захищати Батьківщину. Акробат В. Довейко[35] під час війни був льотчиком, здійснював вильоти на бомбардувальнику, в рейдах відважних кавалеристів генерала Л. М. Доватора брала участь група циркових наїзників на чолі з М. М. Тугановим[36]. У числі 28 героїв-панфіловців загинув смертю хоробрих акробат І. Шепетко, загинув на фронті повітряний гімнаст І. Кулешов, пораненого акробата О. Донемана фашисти живцем замурували в катакомбах міста-героя Севастополя. Вже після війни в багатьох цирках країни були встановлені меморіальні дошки з іменами артистів і співробітників цирку, героїчно загиблих на фронтах Великої Вітчизняної.

"Коли говорять гармати - музи мовчать"[37]. Цей відомий вислів було спростовано самим життям. Гармати били біля самих стін Києва, день за днем ​​тривала героїчна оборона древнього міста, але музи не мовчали! На сценах театрів йшли вистави, на екранах кінотеатрів показували військову кінохроніку, бойові кінозбірки, довоєнних "Чапаєва" та "Веселих хлоп'ят", продовжували працювати палаци культури і музеї, готувався до відкриття сезону й український цирк.

4 вересня 1941 року в Київському цирку відбулася перша вистава нового сезону. Глядацька зала, як і в мирний час, була переповнена. Однак у всьому відчувалася близькість фронту: багато глядачів були з протигазами, у фойє ходили військові патрулі, по всьому цирку були укріплені покажчики, що повідомляли глядачам і артистам, куди направлятися в разі повітряної тривоги.

Адміністрація цирку повідомила кореспонденту газети «Радянська Україна»: «Ми вжили всіх заходів для того, щоб відвідувачі нашого цирку отримали гідний відпочинок, приємну розвагу й зарядку на нові бойові та виробничі подвиги»[38].

Щоб виконати дану обіцянку, програму постійно поповнювали новими номерами і постановками, стежили за тим, щоб репертуар був гостро злободенним, актуальним. Циркові артисти освоювали нові незвичні для багатьох форми публіцистичної подачі матеріалу, вивчали ролі та брали участь в номерах, присвячених захисту Вітчизни.

Вистава починалася під звуки знаменитого маршу з популярного в ті роки кінофільму «Цирк». Першим номером програми йшло інсценування фейлетону В. Катаєва «Фарби Геббельса», в якому автор висміював брудну і брехливу кухню геббельсівської пропаганди, потім демонструвався героїко-патріотичний скетч П. Григор'єва «Наш обов'язок». Артисти Туган та Туманова виконували ролі молодого лікаря та його дружини, які вирішили віддати всі сили фронту для перемоги – обидва йдуть працювати у військово-польовий шпиталь. Демонстрували й традиційні циркові номери: Касапарді виступав з номером «Людина-акваріум» та «Лялька-мотофозо», артистка Марія Вишневська виконувала оригінальний пластичний етюд. Були включені в програму балетні номери у виконанні Жидецькій та Петренкова. Завершував циркову виставу ансамбль ліліпутів.

Ми хочемо зазначити, що артисти цирку, так само, як і їх колеги в театрі, кіноактори і артисти естради, організовували фронтові бригади і виїжджали зі своїми виступами в діючу армію, в шпиталі, на призовні пункти (додаток 18). Політуправління Південно-Західного фронту вимагало: «Обов'язково надішліть артистів цирку!» І вже 6-го вересня, лише за два дні після відкриття сезону, на фронт вирушила перша бригада циркових артистів – до групи увійшли улюбленець киян комік Г. Мішевський, який виступає в образі «Паташон», і музичний ексцентрик Т. Гріньє. Фронтові бригади формувалися з числа кращих майстрів манежу – виступали в діючій армії знаменитий і улюблений глядачами багатьох поколінь клоун Карандаш (М. Рум'янцев), заслужений артист РРФСР Борис Вяткін і багато інших. Артистів у військових частинах зустрічали радо і тепло. Їх мистецтво, як ніколи раніше, вселяло в серця бійців оптимізм, бадьорість і віру в перемогу. Було неймовірно важко – з побутом, житлом, продовольством. Голодні, змерзлі, знесилені і вимучені військовим життям артисти віддавали всі сили для того, щоб відвідування цирку для глядачів, незважаючи на тяготи військового часу, все ж залишалося святом, надихало на оптимізм, формувало віру в перемогу та в життя.

Ми мусимо зазначити, що як і сьогодні, артисти цирку власною ініціативою проводили збори коштів до фонду оборони. Наприклад, були зібрані гроші на будівництво бомбардувальника, який так і вирішили назвати – «Радянський цирк». Багато хто з тих циркових артистів, що боролися в роки війни зі зброєю в руках, нерідко в години затишшя, влаштовували для своїх бойових товаришів імпровізовані концерти, кожен, як міг, або зброєю, або мирною працею на арені цирку вносив свій внесок у перемогу над окупацією.

6 листопада 1943 року радянські війська звільнили столицю України від фашистських окупантів. Місто було зруйноване, найкрасивіша вулиця, гордість киян – Хрещатик і прилеглі до неї вулиці знаходилися в руїнах. Зруйновано було і будівлю Київського цирку.

Але поступово Київ оживав. В місто поверталися різні евакуйовані установи, відкривалися підприємства, відновлювали свою діяльність концертні організації та художні колективи. Незважаючи на суворі побутові умови, на напружену працю з відновлення міста, люди, як ніколи раніше, прагнули доторкнутися до прекрасного. Незабаром після звільнення, в Києві вже працювало сім кінотеатрів. У серпні 1944 року на площі перед входом в Центральний стадіон, поряд з Театром музичної комедії відкрив сезон цирк-шапіто, кияни з нетерпінням чекали зустрічі з життєрадісним, святковим і барвистим цирковим мистецтвом.

Незважаючи на труднощі військового часу було вирішено провести огляд нових творів, створених під час війни – циркових номерів, інсценувань та вистав. Циркам розіслали листа, в якому містився заклик сміливо експериментувати, створювати нові номери і атракціони, не зважаючи на тяготи військового часу. В листі йшлося: «В умовах Великої Вітчизняної війни ці завдання на тільки не знімаються, але, навпаки, зростають у своєму значенні. На артистів, які продовжують працювати на цирковій арені в дні війни, лягає особливо значна відповідальність за подальше зростання радянського цирку – улюбленого народного мистецтва».

Огляд відбувся, і в 1944 році переможці виступили в столиці СРСР Москві, де демонструвалися номери та атракціони, визнані досягненнями, та які увійшли в історію розвитку вітчизняного циркового мистецтва. Багато лауреатів огляду незабаром показали створені ними номери і в Україні.

Циркові вистави все більше нагадували людям про мирне довоєнне життя, от тільки йшли вистави тепер під брезентовим куполом: повітряні гімнасти, виконуючи сальто-мортале, перелітали з трапеції на трапецію, смішили публіку коверні, дивували своєю майстерністю віртуози-жонглери та спритні наїзники. Проте ані глядачі, ані артисти не забували, що бої тривають, що ворог ще не переможений. Артисти та співробітники цирку брали участь у роботах з відновлення міст, давали шефські концерти для передовиків виробництва – тих, хто ударно трудився на підприємствах і будівництвах. Грошові збори від декількох вистав артисти Київського цирку передали до фонду інвалідів Великої Вітчизняної війни.

1.15 Творчо-організаційна діяльність українського радянського цирку

другої половини ХХ століття.

В середині 50-х років ХХ століття вирішено було створити Український цирковий колектив. Необхідно було об'єднати номери високопрофесійного рівня, які б відображали національний характер і відтворювали український колорит, а також підготувати нові номери. Своєрідність цій програмі повинні були надати характерні, притаманні українському народові молодецтво, відвага, завзяття, колоритні українські мелодії, запальні народні танці. Велика увага приділялася і репертуару розмовного жанру, на манежі мав звучати той самий, влучний і дотепний український гумор, який так захоплював великого Гоголя. Для програми були створені яскраві, барвисті українські костюми, реквізит, декорований народними орнаментами. Була створена і постановча група. До її складу увійшли літератори В. Глазовий, М. Татарський, І. Муратов. І. Золотаревський, режисери В. Скляренко, А. Івашутіч, Е. Зискинд, В. Арєстов, композитори Д. Клебанов, О. Свєшніков, А. Філіпенко, І. Додюк, балетмейстер Б. Таїров. Керівником колективу був призначений заслужений артист РСФРР П. Маяцький.

В цей час створюється державне підприємство «Дирекція пересувних циркових колективів України», яке є театрально-видовищним підприємством Міністерства культури України, до складу якого входить 8 циркових колективів, серед яких один цирковий колектив складається виключно з маленьких артистів-ліліпутів та два цирки-шапіто «Вогні Києва» та «Орбіта».

ДП «Дирекція пересувних циркових колективів України» розпочала свій шлях 29 липня 1950 року у тяжкі післявоєнні роки і мала назву «Українська група «Цирк на сцені» (група атракціонів №5) з підпорядкуванням ВТВО «Союздержцирк».

Ми мусимо зазначити, що першими артистами були герої, які щойно повернулися з війни, серед них З. Лін – перший директор з 1950 року, а також заслужений артист УРСР В. Фоменко – головний режисер Дирекції. Глибоке знання специфіки циркового мистецтва і багата художня фантазія засновників, допомогала успішно ставити і тематичні вистави того часу, і високохудожні атракціони. Важливо, що сама ідея створення такої установи була спрямована на те, щоб у найвіддаленіших куточках країни люди змогли побачити власними очима що таке циркове мистецтво, отримати задоволення та відчути себе на рівних умовах з іншими людьми українського суспільства. Слід зауважити, що починалася робота лише на ентузіазмі і не один рік знадобився для того, щоб налагодити механізм роботи.

За 65 років свого існування в Дирекції відбувся ряд реорганізаційних змін. Вона була перейменована в Дирекцію Українських колективів «Цирк на сцені», а 16 грудня 1991 року в часи початку життя України як незалежної держави, розпочала і своє нове життя з новим ім'ям – Дирекція пересувних циркових колективів України та перейшла в підпорядкування Міністерства культури України.

Основним напрямком діяльності Дирекції є збереження та розвиток національного циркового мистецтва. За роки творчої циркової діяльності Дирекція постійно проводила показ та пропаганду Українського циркового мистецтва як на території країни, так і за її межами, з метою реалізації ідеї національного відродження і розвитку України. Неодноразово артисти Дирекції побували на гастролях в Польщі, Чехії, Ізраїлі, Лівані та інших.

Протягом свого творчого існування за часів СРСР Дирекція займала призові місця серед Дирекцій ВТВО «Союздержцирк». ЇЇ артисти постійно приймали участь в оглядах-конкурсах циркового мистецтва, де неодноразово нагороджувалися почесними грамотами та дипломами, серед яких заслужений артист України В. Шульженко, який до недавніх часів в м. Луганську виховував покоління за поколінням молодих артистів. А заслужені артисти України Є. Чеколтан, Б. Поташнік та В. Маренков складали успішну режисерську групу. В. Маренков, який пройшов всю війну з Ю. Нікуліним, працював в Дирекції до останнього свого подиху. Він був надзвичайно відданою цирковому мистецтву людиною, мав дуже багато почесних відзнак.

У червні 1989 року на честь святкування 70-річчя Радянського цирку за вагомі творчі досягнення Дирекції була присвоєна перша премія і звання Лауреата Всесоюзного конкурсу артистів цирку. З шости Дирекцій колишнього ВТВО «Союздержцирк» наша єдина діюча Дирекція, яка до сьогодні зберегла свій творчий потенціал.

Дирекція за роки свого існування дала путівку в циркове життя не одному поколінню артистів і навіть багатьом артистичним династіям. Серед них багато заслужених артистів УРСР, таких як Г. Картуков, Ю. Савельєв (старший), М. Свідерська, О. Груздєва, В. Руденко, Ю. Шкуратько, В. Солодовникова та багато інших. Маємо зауважити, що Заслужений артист України Павло Книш П.П на 2015 рік працює в Дирекції вже 44 роки, з них 25 років – генеральним директором. А Л. Кулієва та Л. Баранчіков отримали звання Заслужених артистів України вже у 2000 році з нагоди 50-річчя з дня заснування Дирекції. Є серед митців Дирекції й такі, що займаються виховною роботою з підлітками, а деякі і за часів сьогодення разом з молодими артистами славлять національне циркове мистецтво як на території України, так і за її межами.

Розділ 2