М.Т.Юрій Етногенез та менталітет українського народу

…На нашу думку, менталітет - це не особливий націо­нальний логос і не апріорна система цінностей (частина ідеології), а певний соціально-психологічний стан суб'єк­та - етносу, нації, народності, громадян, що втілив у собі (не "в пам'яті народу", а в його підсвідомості) результати тривалого й усталеного впливу етнічних, природно-геогра­фічних і соціально-економічних умов проживання суб'єкта менталітету.

Можна стверджувати, що за своєю структурою менталітет включає в себе передусім дещо колективне, певні елементи національного характеру, які діють, не проходячи крізь свідомість, спонтанно, подібно до певного емоційно-психологічного коду, що викликає у суб'єкта менталітету такі, а не інші реакції на зовнішні чинники. Це колективне підсвідоме є певною сукупністю світоглядно-психологічних настанов, які перетворилися на принципи та звички і, без сумніву, виявляються у рисах характеру, системі вкорінених способів, форм і норм життєдіяльності, тобто у низці найбільш глибоко вкорінених традицій, стереотипів поведінки. Таким чином, говорячи про менталітет тієї чи іншої нації, народу або громадян, ми зачіпаємо складний механізм, тісно пов'язаний з багатовіковою культурою народу, знайденими і закріпленими способами реагування на зміни зовнішнього світу, що визначають поведінку нації або її громадян.

…Менталітет і релігія

Слід з'ясувати…, які ми є?

З огляду на проблеми сьогоднішньої вестернізації, як уже зазначалося, існують два підходи: 1) Україна збилася з накресленого їй цивілізаційного шляху і 2) Україна в геополітичному розумінні знаходиться на перехресті захід­ної і східної цивілізацій. Ми дотритримуємось другого підходу, на основі якого виявляються основні риси мен­тальності українського народу.

Передусім звернемося до проблем тих економічних пе­ретворень, які відбуваються в країні.

На сьогоднішній день нам нав'я­зуються ринкові відносини за суто західним взірцем …У країнах Заходу в період пер­винного накопичення капіталу офіційно пропагувався не культ грошей, а передусім протестантська, а згодом като­лицька інтерпретація євангельського морального вчення.

Слід сказати, що ділова активність протестантів (це успіх, будь-який земний успіх через працю, яка б прино­сила гроші, потрібні не на задоволення власних потреб, а як свідчення обраності богом) підштовхувала в тому ж на­прямку і католиків. Однак і досі неозброєнним оком вид­но різницю в психологічному складі, менталітеті, способі життя.

Ставши цивілізаційною домінантою, православ'я значною мірою визначило етнічну, географічну стрілу роз­витку української історії.

У догматичних концепціях, в ритуальній практиці, в системі релігійної нормативності відкладаються головні особливості культури, спільні для багатьох племен і на­родів. Конфесія інтегрує локальну різноманітність куль­тур навколо фундаментальних цінностей. Концепція без­кінечного - Творця - є особливою і найважливішою сут­нісною формою саморефлексії, самознайдення широкої ментальної та психологічної спільності.

Католицизм і православ'я склалися як наслідок цивілізаційного синтезу в рамках двох культурних кіл – Заходу і Сходу, що розділили між собою спільнохристиянське культурне коло.

Чим же різнилися Схід і Захід християнського світу? З моменту утвердження християнства основним об'єктив­ним змістом європейської історії став розтягнутий на ти­сячоліття процес формування християнської цивілізації. Важливо підкреслити, що цей процес відбувався через син­тез християнства й античності. Спочатку гола християн­ська схема, високовалентна, тобто здатна до асиміляції культурного матеріалу, але різко протиставлена античності в перші століття, починає із становленням нового сус­пільства притягувати античний культурний матеріал. За­своюючи і освоюючи його, християнство все більше відхо­дило від образу секти, що протиставляла себе світові, і все більше перетворювалося на цілісний культурний кос­мос. Сталося так, що цей процес розвивався двома на­прямами.

На Заході відбувається цілковита загибель античного суспільства. Культурний матеріал античності знищується, дробиться на найдрібніші елементи. Так, римська архітек­тура розпадається на ордери, література - на синтаксичні одиниці латесні, римське право - на окремі постулати. Були атомізовані школа й освіта. Античність, розкладена на простіші матриці культури, потонула в хаосі варварської свідомості. Така реальність так званих "темних століть" (У-УІІІ ст). Відтак кожні сто років спостерігається маленький - Каролінзький, Оттоновський, Фрідріховський тощо, тобто цілеспрямований рух до побудови хри­стиянської цивілізації через якісне перегрупування еле­ментів античності.''"Ренесанси" середньовіччя спрямовані на освоєння нового матеріалу, при цьому кожен "ренесанс" піднімався все вище і вище. До XIII ст. споруда христи­янської цивілізації була зведена. Настала епоха готики, схо­ластики, теорії феодального права, час Фоми Аквінського.

Інша картина вимальовується на Сході. Для цього було кілька причин. Передусім та, що Візантійська імперія не впала під натиском варварів, і традиція пізньої античності тут не перервалася. Якщо римський етнос зник, розчи­нився у варварських хвилях, то грецький етнос, отримав­ши новий пасіонарний поштовх на початку нової ери ра­зом із слов'янами, з'єднав дві епохи. Крім того, Візантія знаходилася в регіоні, який тисячоліття входив до стародавньосхідного цивілізаційного процесу. Народи, які формували її культуру, були послідовниками стародавніх азіатських цивілізацій. Вони принесли у візантійський культурний синтез архаїчну ментальність, ідею обожнен­ня влади. Суттєвим фактором такого синтезу була могут­ня культура Ірану, що задавала дуалістичну домінанту світосприймання.

Схід узяв від християнства й античності далеко не найвиграшніші риси. Від Риму - імперську свідомість, сваво­лю і деспотизм, гедонізм. Від християнства - аскетизм, ригоризм, нетерпимість, а також акцентування на відчутті початкової гріховності людського роду й окремої люди­ни, які досить швидко трансформувалися в ідею соціаль­ної провини, тобто початкової провини кожного перед ли­цем владної ієрархії.

Цивілізаційний синтез на Заході і на Сході по-різному задає історичні долі особистості. На Заході в ході пере­осмислення традицій римського права складається жорст­ка, корпоративна суспільна система, в якій кожен член сус­пільства через належність до певної корпорації знаходить сукупність законних, а тому непорушних і безумовних прав, обов'язків і свобод. Поступово ці права розширю­валася й наповнювалися змістом. Етап за етапом євро­пейська людина впевнено виділялася зі свого соціально­го, корпоративного, культурного контексту і перетворю­валася на автономну особистість, повністю індивідуалізу­вавшись в епоху Реформації.

Цілком іншого характеру набув розвиток на Сході Тут складалася культура, в якій людина була розчинена в соці­альному абсолюті. Невиокремленість особистості - одна з найголовніших характеристик візантійського соціокуль-турного організму. Придушення неминучих тенденцій до автономізації було закладено на всіх рівнях культури.

Річ у тому, що типологія домінуючої ментальності за­дає соціальні форми суспільства. Виокремлення особис­тості є наслідком, соціальною експлікацією розпаду синк­ретичної свідомості. Раціонально-дискусійне мислення, розвалюючи міфологічну цілісність, дає змогу окремій людині сформувати самодостатній автономний космос. Відбувається неминуча суб'єктивація людини, яка знахо­дить свій вияв у системі соціальних відносин. Православ'я наділяє нерозділений стан свідомості вищою цінністю. Нормативний у культурі суб'єкт протиставляється розсуд­ливому аналітичному світосприйманню.

Якщо в європейській культурі послідовно утверджу­валась апеляція до раціональних аргументів, до судження як базису духовної позиції особистості, то православ'я апелювало до ритуальних моментів, до ритмічно відтво­рюваних сугестивних процедур, заснованих на навіюванні й наслідуванні колективного переживання, яке е надзви­чайно важливою категорією у православному культурно­му космосі. Колективне релігійне переживання сприйма­лось як експлікація істини і замінювало собою дослідження й доведеність останньої. Все це можна об'єднати в по­няття "культ". Культ - гра в особливу роль. Дивуючи уяву варвара, ритуали стали ідеальним механізмом відтворення ментальної та соціальної нерозділеності.

У цьому зв'язку варто згадати поняття "соборність", яке осмислює одну із найважливіших і найстійкіших ха­рактеристик православної свідомості. Соборність можна трактувати як містичне єднання правовірних у часі і про­сторі. В ідеї соборності глибоко архаїчне, родо-племінне світосприймання, що мислить рід як єдине ціле, яке про­лягає з минулого в майбутнє, об'єднанез почуттям містич­ної єдності всіх віруючих в ритуали. Ідея соборності - кон­цепт, який тотально протистоїть автономному особистісному світосприйманню. Крім того, згідно з цією ідею, світ досконалий, він багатогранний, але гармонійний, тобто поліфонічне неподільний. Якщо роз'єднати щось у цій гар­монії, світ помре, гармонія загине. Чи варто після цього запитувати, чому Україні так важко дається нині розподіл влади. Соборна уява про світ століттями виховувалася пра­вослав'ям. З ідеї соборності випливають і деякі інші особ­ливості уявлення про світ. Так, для західної ра­ціоналістичної свідомості очевидно, що частина є лише елементом цілого, частина не може дати уявлення про ціле, тільки склавши всі частини, можна дістати уявлення про ціле. Здавалося б, хіба можна розуміти інакше? Виявляєть­ся, можна. У православ'ї і ціле, і частина цього цілого мають повний, однаковий набір ознак. Вони тотожні за суттю, різняться лише масштабом, ступенем. Таке уявлен­ня випливає з наступного: якщо частина містить у собі лише окремі елементи цілого, то вона неповна, отже, по­рушується гармонія світу. Здавалось би, бог з ними, з цими релігійними тонкощами розуміння світу. Що нам до них? Однак не будемо поспішати (наприклад, ради: Верховна Рада і місцева рада - одні і ті ж структура й функції, різни­ця лише в масштабі). Православ'я впливало не лише на культуру, а й на суспільно-політичне життя.

І ще один дуже важливий момент. Цивілізація Заходу створила завершену троїсту модель всесвіту. В ній кос­мос уявлявся у вигляді трьох сфер: божої, диявольської і проміжної— людської. При цьому остання має надзви­чайне значення, оскільки створює реальний культурний простір свободи у всіх її виявах. Серединна сфера - це самоцінний простір, який володіє власним достоїнством самореалізації, соціально-культурного прогресу і люд­ського буття. Троїста модель культури психологічно по­в'язана з відчуттям закоріненості людини в космосі.

Наслідувана Київською Руссю, а відтак Росією, у складі якої з кінця XVIII ст. опинилась Україна, візантійська мо­дель космосу складається з двох зон - небесної (сакраль­ної) і диявольської (низинної). Звідси фундаментальна не­завершеність культури, а тому напружений, дуалістичний її характер. У цій картині світу сакральна зона територіально збігається зі сферою Влади і Церкви. А сфера цивіль­ного життя виявляється у зоні диявольській. Ця фунда­ментальна особливість нашого життя реалізується в конкретних прикладах.

У Західній Україні, де більше сповідується грекокато-лицизм і католицизм, ніж православ'я, ми бачимо карти­ни доглянутого людського побуту, які поступово на схід і далі на Лівобережжя змінюються часом кривими огоро­жами чи не завжди охайними дворами. Це наочний прик­лад зміни двох ментальних культур, про що мовилося вище. Коли поряд із храмом, що увібрав у себе величезну працю і на спорудження якого потрачено величезні кош­ти, сиротіють вбогі хати, де живуть люди, які жертвували на храм і будували його, ми маємо справу з тим самим.

Розглянемо одну вкрай важливу різницю між Захо­дом і Сходом В історії людства відпрацьовані дві моделі регуляції. В одній із них фундаментом соціальної регуляції є право. При цьому право розуміють як головну суспільну конвенцію. Воно незмінне, має всезагальний характер, тобто зрівнює всіх і вся, гарантує кожній людині деякі безумовні, невід'ємні права і трактує ії обов'язки. У межах суспільства право сакралізується і переживається як найбільш значна со­ціальна цінність. В рамках цієї моделі всі соціальні групи, владні структури змушені існувати і досягати своєї мети в межах права.

У другій моделі в основі соціальної регуляції лежить ієрархія, тобто влада. При цьому вона усвідомлюється як онтологічно істинна сублімація, що виявляє себе як втіле­на воля. Сакральна влада також породжує право (однак воно має інструментальний характер), спрямована зверху вниз, Влада перебуває поза і над правом. Влада - джерело істини, тотожна істині. Водночас сама Влада не підлягає моральній оцінці. Мо­ральні регулятиви діють на горизонтальному рівні і зверху вниз. Будь-яке звинувачення носія влади межує з єретиз­мом Вища Влада, в принципі, поза оцінками.

Статус буденного життя, тобто місце і роль цінностей окремого людського життя, радостей - один із ключових моментів, що визначає обличчя культури. Соціальний іде­ал, що утвердився у православній культурі, може бути оха­рактеризований як аскетичний. Єдине виправдання багат­ства - високий соціальний статус, владі необхідно бути сяючою. Намагання досягнути своїми силами багатства, що не відповідає соціальному статусу, "не по чину", натикається на гнівний осуд.

Окремої, повністю виокремленої особистості в пра­вославній культурі бути не може. Кожен суб'єкт усвідом­лює себе лише як частину соціальної спільноти - грома­ди, православного світу, трудового колективу, общини, роду, сім'ї. Притаманний людині нахил до особистого ви­окремлення розглядається як гріховність і придушується як нею самою, так і її оточенням.

До початку феодальної роздробленості Київської Русі всі охарактеризовані особливості візантійського право­слав'я міцно прижилися у східнослов'янских душах з кінцевим утвердженням цезарепапізму.

Таким чином, стає очевидним консерватизм право­слав'я порівняно з католицизмом, а надто - з протестан­тизмом, оскільки православ'я не пережило періоду рефор­маторства, воно не несе в собі реформаторського потенці­алу. І всі його особливості (незважаючи на те, що пра­вославна церква в Україні порівняно з російською мала певну своєрідність під впливом католицизму) тією чи іншою мірою притаманні українському православ’ю.

ПАМ'ЯТКИ

Список пам’яток

1-3. Трипільський розписний посуд. Енеоліт.

4. Збруцький ідол (Святовит). 10 ст. Вигляд з чотирьох боків.

5. Бронзова антропоморфна фібула з Пастирського городища. 7ст.

7. Успенський собор у Володимирі-Волинському. 1160.

8. П’ятницька церква в Чернігові. Кін. 12- 13 ст. Заг. вигляд.

9, 10. Успенський собор Елецького монастиря в Чернігові. Сер. 12 ст.

11. Софійський собор в Києві. 1037. Східний фасад.

12. Інтер’єр центрального нефа Софійського собору в Києві.

13. Богоматір Оранта. Мозаїка апсиди Софійського собору в Києві.1043-1046.

14. Пантократор. Мозаїка купола Софійського собору в Києві.1043-1046.

15. Престол з фігурами ангелів й Христа з “Євхаристії”. Мозаїка апсиди Софійського собору в Києві.1043-1046.

16. Апостоли з “Євхаристії”. Мозаїка апсиди Софійського собору в Києві.1043-1046.

17. Христос з “Євхаристії”. Мозаїка апсиди Софійського собору в Києві.1043-1046.

18. Святительський чин. Мозаїка апсиди Софійського собору в Києві.1043-1046.

19. Дмитрій Солунський. Мозаїка собору Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві. 1112.

20. Богоматір Володимирська. Ікона. Поч. 12 ст.

21. Собор Благовіщення в Ковелі. 1505.

22. Богоявленська церква в Острозі. 16.

23. Замок в Хотині 13-16 ст.

23 а.. Замок у Межибожі. 14-16 ст.

24.Покровська церква у селі Судківці. 1476. Вигляд зі сходу.

25. Тайна вечеря. Фреска палацової каплиці в Люблині. 14-18 ст.

26. Стрітення. Фреска палацової каплиці в Люблині. 14-18 ст.

27. Розп’яття. Фреска в церкві Миколи в Горянах. 13-14 ст.

28. Каплиця Боїмів у Львові. 1609-1617.

29. Церква св. Юра в Дрогобичі. Кін 15-поч.16 ст.

30. Лавки в костелі бернардинців у Львові. Пер. пол. 17 ст. Фрагмент різьби.

31. Й.Пфистер. Молодший син Павла Боїма. Деталь епітафії вівтаря капели Боїмів у Львові.

32. Архангел Михаїл. Пер.пол.17 ст.

33. Вівтар каплиці Боїмів у Львові. 1609-1611.

34. Успіння. Деталь розпису церкви св. Духа в Потеличі. 1620.

35. Петро Могила. Деталь фрески “Моління” церкви Спаса на Берестові в Києві. 1644-1646.

36. Богоматір і св. Петро. Ікона з Наконечного. 1570-і.

37. Різдво Богородиці. Ікона іконостаса П’ятницької церкви у Львові.

38. Богоматір. Ікона з церкви св. Духа в Рогатині. 1646.

39, 40. Архангел Михаїл. Ікона з церкви св. Духа в Рогатині. 1646.

41. Нікольський собор у Києві. 1690-1696. Західний фасад.

42. Георгієвський собор Видубицького монастиря в Києві. 1696-1701.

43, 44. Покровський собор в Харкові. 1689.

45. Троїцька надвратна церква в Києво-Печерській Лаврі 1722-1729. Західний фасад.

46. Брама Зборовського в Києві. 1746-1748.

47. Колокольня Софійського собору в Києві. Фрагмент фасаду першого ярусу.

48. П. Шелудько. Вознесенська церква в с. Березне. 1761.

49. Церква св. Параскеви в Крехові. 1758.

50. Колокольня церкви Михаїла в Ясениці. 18ст.

51, 52. В.В.Растреллі. Андріївська церква в Києві. 1747-1753. Общий вид. Купол.

53. Фрагмент кафедри Андріївської церкви в Києві. 18 ст. Дерево.

54, 55. Колокольня церкви Різдва Богородиці на Дальніх печерах в Києві. 1761.

56. С. Шалматов. Іконостас собору Мгарського монастиря. 1762-1765. Дерево.

57. Портрет гетьмана Петра Сагайдачного. З книги Саковича “Вірші на жалобний погреб”. 1622.

58. “Розп’яття” з полковником Леонтієм Свічкою. Ікона. Кін. 17 ст.

59. “Покрова” з портретним зображенням Богдана Хмельницького. 2-а пол. 17 ст.

60. Св. Уляна (портрет Уляни Апостол). Ікона Преображенської церкви в Сорочинцях. Бл. 1732.

61. Портрет Василя Дуніна-Борковського. 1701-1703.

62. Портрет Даниїла Єфремовича. 1752.

63. Майсер Самуїл. Портрет Дмитрія Долгорукого.1769.

64. Портрет Семена Сулими. Бл. 1754.

65. Люстро. 18 ст.

66. Архітектура у стилі класицизму.

67. Кобелєв. Держбанк у Києві. 1902-1905.

68. Г.Гельмер, Ф.Фельнер. Оперний театр в Одесі. 1884-1887.

69. Львів. Оперний театр.

70. О.Бекетов. Земельний банк у Харкові. 1898.

71. Володимирський собор. Київ.

72. Врубель. Богоматір. Володимирський собор. Київ.

73. Архітектура у стилі класицизму.

74. В.Максимов. Церква-пам’ятник на козацьких могилах під Берестечком.. 1912-1914.

75. В.Городецький. Житлоий будинок у Києві. 1902-1903.

76. Кричевський. Губернське земство в Полтаві. 1903-1908.

77. Київ. Житловий будинок на ву. Челюскінців. 19010.

78. Козак Мамай. 18 ст.

79. Тропінін. Дівчина з подолу. 1804-1807.

80. Т.Шевченко. Катерина. 1842.

81. Т.Шевченко. Портрет Маєвської. 1843.

82. Г.Васько. Портрет юнака з родини Томари. 1843.

83. Пейзаж

84. В. Орловський. Хати в літній день. 1882.

85. М.Пимоненко. Святочне ворожіння. 1888.

86. С.Світославський. Вітряк. 1880-і.

87. С.Васильківський. Бездоріжжя. 1890-і.

88. К.Костанді. Бузок. 1902.

89. О.Мурашко. У кав’ярні. 1902.

90. О.Мурашко. Портрет дівчини в червоному капелюсі. 1902-1903.

91. Т.Бойчук. Біля яблуні.

92. О.Новаківський. Натюрморт. 1916.

93. О.Новаківський. Автопортрет з дружиною. 1910-і.

94. О.Богомазов. На гойдалці. 1907.

95. О.Богомазов. Київ, Львівська вулиця (Трамвай). 1914.

96. О.Богомазов. Потяг. 1916.

97. О.Архипенко. Диригент В.Менгельберг. 1925.

98. О.Архипенко.Стоячий конкейв (Грація). 1925.

99. В.Баранов-Россіне. Симфонія №1. 1913.

100. О. Екстер. Місто1912.

101. К. Малевич. Супрематична композиція. 1916.

102. К. Малевич. Жниця. 1928.

103. К. Малевич. Голова селянина. (селянський Спас). 1928.

104. О. Екстер. Обкладинка київського часопису “Гермес” 1918.

105. В.Татлін. Обкладинка. 1927.

106. М.Синякова. Єва. 1916.

107. Ф.Манайло. Скорбота.1938.

108. А.Петрицький. Портрет поета. Я.Савченка. 1929.

109. Г.Собачко-Шостак. Тривога. 1916.

110. Ф.Кричевський. Замріяна Катерина. 1937-1940.

111. Л.Крамаренко. Натбрморт з самоваром. 1929.

112. А.Петрицький. Різдвяний ранок. Ескіз до мультфільму “Ніч перед Різдвом”. 1951.

113. М.Дерегус. Дума про козака Голоту. 1960.

114. Т. Яблонська . Життя триває. 1971.

115. Т. Яблонська . Вечір у Флоренції.

116. Одайник. Звуки літньої ночі. 1980.

117. В. Микита. Ягнятко.1969.

118. Ю.Химич. Ткт лежить козак Яким. (П ереяслав-Хмельницький). 1965.

119. Р. Глувко. Ісус Христос в терновому вінку. 1980-і.

ЛІТЕРАТУРА

1. Горський В.С. Історія української філософії: Навч. посібник. – К.: Наукова думка, 2001. – 375 с.

2. Горський В.С. Святі Київської Русі. – К.: Абрис, 1994. – 176 с.

3. Гумильов Л.Н. От Руси к России: очерки этнической истории. – М. 1992Гуревич П.С. Старые и новые расовые мифы (скорочено) / http://www.rusdrakon.ru/praktic

4. Гуревич П.С. Философия культуры. Учебное пособие для студентов гуманитарных вузов. – М., 2000.

5. Давня українська література: Хрестоматія. – К.: Рад. шк., 1991. – 576с.

6. Данилевский И.Н. Древняя Русь глазами современников и потомков (ІХ-ХІІ вв.): Курс лекций. – М.: Аспект Пресс, 1998. – 399 с.

7. Елиаде М. Миф и ритуал. – М., 1995.

8. Зеров М.К. Твори: в 2 т.// Книги буття українського народу. – К.: Дніпро, 1990. – Т.2: Історико-літературні та літературознавчі праці. – С.139-145. Златоструй. Древняя Русь. Х-ХІІІ вв. – М.: Мол. Гвардия, 1990. – 302с.

9. Золотий гомін. Українська література: Хрестоматія З-80 для 11 класу. – К.: Освіта, 1995. – 623 с.

10. Історія європейської ментальності/ За. Ред. Пітера Дінцельбахера. – Львів: Літопис, 2004.

11. І прадіди в струнах бандури живуть: Укр. Романт. Поезія: Зб.: Для серед. та ст. віку. – К.: Веселка, 1991. – 239с.

12. КостомаровМ.І. Слов’янська міфологія. Вибрані праці з фольклористики й літературознавства. – К.: Либідь, 1994. – 383.

13. Котляревський І.П. Енеїда // Твори. – К., 1957. – 43-248.

14. Коцюбинський М.М. Цвіт яблуні // Вибрані твори.– К.: Дніпро, – 1977. – С.197-203.

15. Культурологія: теорія та історія культури. Київ, 2004.

16. Леві-Стросс К. Первісне мислення: Пер. з фр. – К., 2000.

17. Любимов Л. Искусство Древней Руси. – М.: Просвещение, 1981. –335 с.

18. Макаров А. Світло українського бароко. – К., 1994.

19. Мєднікова Г.С. Українська і зарубіжна культура XX століття: Навч. посіб - К 2002

20. Мириманов В. Искусство и миф: Центральный образ картины мира. – М., 1997.

21. Неборк В.В. Епос про тридцять п’яту хату: Вибрані поезії. – Львів: Аз-Арт, 1999. –100с.

22. Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури: Навч.посіб. - К., 2006.

23. Повість врем’яних літ: Літопис (За Іпатським списком). – К.: Рад. письменник, 1990. – 558с.

24. Поликарпов В.С. Лекции по культурологи. – М.: «Гардарика», «Экспертное бюро», 1997. – 344 с.

25. Попович М. Нарис історії культури України. – К., 2001.

26. Рыбаков Б. Язычество Древней Руси. – М., 1988.

27. Сковорода Г.С. Повне зібрання творів. – К.: Наук. думка, Т.1, 1972. – 531с.

28. Степовик Д. Скарби України. – К.: Веселка, 1991. – 191 с.

29. Тайлор Э.Б. Первобытная культура. – М., 1989.

30. Турчинов В. Эпоха романтизма в России. М.: Искусство, 1984. – 450с.

31. Українське бароко та європейський контекст. – К., 1991.

32. Українська література ХІ-ХVІІІ ст.: Хрестоматія з коментарями. – Чернівці: Прут. – 1997. – 368.

33. Українська література: Хрестоматія для 11 кл. серед.У 45 навч. Закладів. – Київ; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2000. – 576с.

34. Хвильовий Микола. Твори: У 2-х т. – К.,1991. – Т. 2. – С.576—621.

35. Ушкалов Л. Світ українського бароко. –Харків, 1994.

36. Фрэзер Дж. Золотая ветвь. Исследование магии и религии. – М., 1986.

37. Чижевський Д.І. Історія української літератури (від початків до доби реалізму). – Тернопіль, 1994, – 480с

38. Якимович А.К. Новое время. Искусство и культура ХVII – ХVIII веков. – СПб.: Азбука-классика, 2004.

ЗМІСТ

39. Передмова………………………………………………………………………3

40. СТАТТІ ЛЕКЦІЙ…………………………………………………………..…..3

41. Основні напрями світової культурологічної думки та культурологічна думка в Україні …………………………………..……………………………………3

42. Поняття ментальності в культурологічному аспекті………………………...7

43. Українська культура в контексті світової культури: основні історичні віхи………………………………………………………………………….………….12

44. Архаїчні джерела української культури………………………………………12

45. Тенденції розвитку культури за часів Середньовіччя в Західній та Східній Європі та Київській Русі……………………………………………………………...18

46. Культура Київської Русі……………………………………………………….28

47. Європейське Відродження та українська культура ХІV–ХVІ ст………........38

48. Ідея “прогресу” та специфіка культурного розвитку країн Західної Європи і України в ХVІІ –ХVІІI ст……………………………………………………………..39

49. Культура епохи Просвітництва………………………………………………..44

50. Культура 19 ст. Загальний історичний тип (західна Європа) та українська культура………………………………………………………………………………..51

51. Світовий культурний процес ХХ ст. і культура України в його контексті...55

52. Сучасна українська культура та проекція майбутнього……………………..64

53. ХРЕСТОМАТІЯ………………………………………………………………...69

54. НАУКОВІ СТАТТІ……………………………………………………………..96

55. Шумов К.Э. Мифический и эпический хронотоп: пространственные перемещения героя……..……………………………………………………………96

56. Гумильов Л.Н. От Руси к России: очерки этнической истории…………....103

57. М.Т.Юрій Етногенез та менталітет українського народу…………………..104

58. ПАМ'ЯТКИ……………………………………………………………………110

59. Список пам’яток………………………………………………………………126

60. ЛІТЕРАТУРА………………………………………………………………….129

[1] У формулюванні цієї загадки використовуються застарілі граматичні форми іменників, що також є підтвердженням давнього походження загадки.

[2] Слово Біблія в перекладі з грецької мови означає «книга». Біблія складається з двох частин – Старого Заповіту, де розповідається про створення Богом світу й історичні події до народження Христа, й Нового Заповіту, присвяченого подіям від народження Іісуса Христа.

[3] Апокаліпсис (грец. «одкровення» ) – «Одкровення Іоанна Богослова», заключна книга Нового Заповіту, яка пророкує кінець світу, Страшний Суд і встановлення Царства Небесного.

[4] Оскільки в Біблії говорилося, що саме жінка була винною у скоєнні першородного гріха, становище жінки в середньовічній родині і в суспільстві загалом було залежним, головував у всьому чоловік. Навіть у церкві під час проповіді жінкам відводили «гіршу» ліву сторону – північну, «сторону ночі». Крім релігійної була ще й економічна причина залежності жінки: в сувору епоху війн і тяжкої праці чоловіки були більш затребуваними. Особливим у середньовіччі було й ставлення до дітей: дитина, яка не досягла віку, коли вже можна працювати чи навчатися військовій справі, фактично не існувала для суспільства. Родині, що потерпала від голоду й хвороб, потрібні були помічники в господарстві, а не «зайві роти», тому, якщо дитина помирала, цьому не надавали особливого значення. Тяжкі умови життя призводили до того, що діти дорослішали дуже швидко: у 14 років хлопчик вважався цілком самостійним, а дівчинку можна було видавати заміж. Таке ставлення до дитини знайшло відображення й у середньовічному мистецтві, для якого не характерне зображення дітей: навіть Христа на руках у Діви Марії зображали не немовлям, а умовною фігуркою дорослої людини зменшених пропорцій.

[5] Зауважимо, що ікона як культовий предмет – це феномен православної культури, тоді як у католицькому світі, у зв’язку з невизнанням обов’язковості дотримання іконописних канонів, ікона перетворилася на картину на релігійну тематику. Про іконописний канон докладніше йтиметься далі.

[6] Словом канон у грецькій мові називалася палиця або мотузка, призначена для вимірювання й креслення ліній. Зараз це слово означає систему правил, зразок.

[7] Антиномія – суперечність між двома взаємовиключними положеннями.

[8] Парсунний живопис розвивався також у Польщі, Росії.