Європейська палітурна справа у першій половині xvi ст.

роцес формування нових стильових ознак у європей­ському палітурному мистецтві останньої чверті XV ст. почав­ся з Італії. Купці потужних італійських міст — Венеції, Флоренції та інших — активно торгу­вали з країнами ісламського світу та з Іспані­єю, завозячи багато арабського товару, оздоб­леного східним орнаментом. Зокрема, арабес­ковий декор у вигляді складних геометрич­них і рослинних прикрас мавританського та стрічкового характеру і був запозичений іта­лійськими майстрами ужиткового мистецтва, в тому числі й палітурниками. Наприкінці XV ст. в Італію почали переїжджати майстри-па-літурники з Німеччини та Нідерландів, а на початку XVI ст. — і з арабського Сходу. За­вдяки їм через кілька десятиліть палітурка іта­лійської книги досягла високого мистецького рівня і досить швидко здобула популярність у західноєвропейських країнах.

Конструювання й оздоблення палітурок друкованої книги 277

За приклад можна взяти оздоблені в іта­лійських майстернях численні палітурки для книг особистої бібліотеки угорського короля Матвія Корвіна (1448—1490). Система їх оздо­блення розроблена на основі східного декору: середину лицьової палітурної кришки займа­ла велика арабескова форма, яка вибагливо перепліталася з декоративними прикрасами у чотирьох кутах і з орнаментальним обрам­ленням країв кришки. Іноді в центрі скла­дного орнаменту закомпонований герб коро­ля або герб Угорської держави. Оздоблення на палітурках, як і в східній книзі, викону­вали за допомогою дрібних штампів і пуансо­нів. Величезну на той час бібліотеку М. Кор­віна нащадки короля не зуміли зберегти у по­вному обсязі: лише її частину було вивезено до Константинополя, а пізніше повернуто у Будапешт.

Наприкінці XV ст. італійські майстри усклад­нили художню виразність палітурок, збага­тивши їх декоративне оздоблення золотим і срібним тисненням.

Спочатку на тонкий сап'ян наносили малю­нок, потім виконували безколірне блінтове тиснення штампами з цупкої верблюжої шкі­ри, які не пошкоджували поверхню тонкого сап'яну. Обробивши сап'ян сумішшю яєчного білка з оцтом, на місця блінтового тиснення накладали смужки золотої або срібної поталі. Підігрітими на вогні металевими штампами втискували поталь у «сліпі» заглибини.

Художніми взірцями для італійських май­стрів при оздобленні палітурок слугували оздо­би східної книги: заокруглені арабескові фор­ми різної конфігурації, мавританський геоме­тричний орнамент, стрічковий орнамент і деко­ративне зображення дельфіна, заповнене де­кором. Золоте тиснення іноді виконували за декоративними взірцями давніх коптських оправ.

Особливістю оздоблення італійських паліту­рок кінця XV ст. було те, що, на відміну від німецьких, нідерландських і англійських, зо­всім не використовувалися зображення Ісуса Христа, Богородиці Діви, євангельських пер­сонажів і портрети патронів.

До нашого часу збереглися палітурки кін­ця XV ст., виготовлені італійськими майстрами для франкфуртського книголюба Петера Уге-льгеймера, який тривалий час мешкав у Ве­неції. Характерною прикрасою цих палітурок було блінтове зображення римських монет і медалей.

арабескового типу. Різьблення на дереві. XV ст.

РОЗКВІТ Італійського палітурного МИСТеЦТВа Орнаментальна

доби Відродження пов'язаний перш за все з книговидавничою діяльністю венеціанця А. Мануція. Його знамениті альдини — неве­ликого розміру видання грецьких і римських класиків, частково видані в оздоблених золо­том видавничих палітурках, — користували­ся великою популярністю у Європі. Золоті декоративні прикраси витискували на сап'я­нових палітурних кришках дрібними метале­вими штампами.

У палітурній майстерні Альда Мануція виго­товлялися численні чудово оздоблені золотим тисненням палітурки, замовниками яких були заможні збирачі книг із різних країн. Основ­ним декоративним мотивом слугував картуш (від італ. cartoccio — згорток) у вигляді напів-розгорнутого сувою чи декоративно обрамле­ного щита посередині палітурки, оточеного вибагливими завитками та стрільчатим орна­ментом.

З Італії новий художній напрям оздоблення палітурки прийшов у Францію. Французьке палітурне мистецтво багато чим завдячує ві­домому французькому любителеві книг Жану Грольє де Серв'єр (1479—1565). Він багато мандрував, деякий час проживав у Мілані та Римі, а в 1535 р. французький король Фран­циск 1 призначив його послом в Італії та го­ловним скарбником королівства.

Бібліотека Ж. Грольє складалася майже з 3000 томів. Перебуваючи у Венеції, він нала­годив дружні стосунки з добре відомим у Єв­ропі книговидавцем Альдом Мануцісм і почав колекціонувати його видання.

Для книжок Ж. Грольє палітурки зде­більшого прикрашали геометричною стріч-

278 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

Палітурка книги

з бібліотеки

Шана Гральє.

Венеція.

Перша

половина

XVI cm.

ковою плетінкою з використанням в юнких рослинних елементів. Посередині палітурки компонувалися картуші різної форми (ова­льні, прямокутні, чотирикутні), у яких розміщували написи. Майстри викорис­товували й нові штампи типу аз юре, за до­помогою яких одержували заштриховані зображення листків і квітів. Тло навколо прикрас торшонували пуансонами, внаслі­док чого воно набувало оксамитового відті­нку. На краях палітурних кришок робили геометричні стрічкові бордюрні рамки. У цій же творчій манері, з використанням штам­пів типу азюре, оздоблені палітурки, які виготовлялися на замовлення Ж. Грольє у палітурних майстернях Парижа та Ліона. Невеликі томики були оправлені в коричне­вий, червоний, зелений, синій і жовтий ма-рокен. Крім назви книги, на палітурці було надруковано: «Належить Ж. Грольє та його друзям».

У Франції першої половини XVI ст. ввій­шов у моду новий оздоблювальний принцип — семі (від франц. semis — грядка): пачітурні кришки заповнювали однаковими орнамен­тальними смужками, складеними з декоратив­них елементів, які ритмічно повторювали. Наприклад, палітурки книг колекції короля Франциска І прикрашала багаторазово повто­рювана літера «F», а книги Генріха IV— зо­браження королівської лілії та літера «Н».

У цей період відомий французький худож­ник і книгодрукар Жоффруа Торі створив на основі його власного видавничого знака ви­шукані контурні ескізи для штампів-пластин. Це були варіанти зображення глечика, розміще­ного внизу палітурки, від якого розходилися тонкі стрілчасті лінії по всій поверхні палітур­ної кришки, обрамленій стрілчастим бордюром.

У 40-х роках XVI ст. великої популярності у Франції набули майстерно оздоблені палі­турки з колекції французького скарбника Тома

Конструювання й оздоблешш тишпурок друкованої книги 279

Маю, який замінив на цій посаді Ж. Грольє. Неважко помітити спільність технічних мето­дів оздоблення книг, зібраних Ж. Грольє і Т. Маю — можливо, їх оздоблював один май­стер. Це й арабескові композиції зі стрічко­вим орнаментом, і використання пуансонів для фактурної обробки загального тла та вибаг­ливих бордюрних рамок. Поряд із цим палі­турки книг колекції Т. Маю відзначаються значно багатшими та пишнішими оздобами.

Оновлення палітурного мистецтва, що, як зазначалось, почалося в останній чверті XV ст. в Італії, було підхоплене і розвинене французь­кими майстрами. Починаючи з 20-30-х років XVI ст., Ліон і Париж демонстрував кращі творчі досягнення у палітурному мистецтві.

Цікаво, що нові творчі ідеї італійських і французьких палітурників не знаходили ак­тивної підтримки у країнах, де книгодрукар­ська та видавнича справи були досить добре розвинені, — зокрема, в Німеччині, Нідерлан-

Иенсція. Перша половина XVI ст.

Дах, АНГЛІЇ. Тут майстри паЛІТурНОГО МИСТеЦтва продовжувати використовувати традицій- книги :і бібліотеки

НІ ТЄХШЧН1 СПОСоби ПобуДОВИ И ОЗДОблеННЯ Тами Маю.

шкіряних оправ, притаманні рукописній кни­зі. Як і раніше, палітурні кришки являли со­бою дошки, які обтягували телячою або сви­нячою шкірою і прикрашали за допомогою блінтового тиснення металевими штампами різних профітів з опуклими або заглиблени­ми декоративними зображеннями.

У добу пізнього середньовіччя Німеччина займала провідне місце в мистецтві оздоблен­ня європейської книжкової оправи готичного типу, тому що цей стиль відповідав тогочас­ним естетичним вимогам покупців. Крім не­величких металевих штампів із зображеннями квітів, листків, пальмет, плодів граната, гі­лок, у першій половині XVI ст. німецькі май­стри-палітурники почали користуватися роле­вими штампами та великими штамнами-нла-стинами, на яких були вигравіювані біблійні

280 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

Палітурка

а книжкової

колекції короля

Генріха TV.

Стиль сі'мі.

Франція.

Перша

половина

XVI cm.

та євангельські сцени, портрети замовників або впливових покровителів, а також портре­ти Мартіна Лютера та інших діячів реформа­торського руху. Були популярними також блі­нтові зображення побутових сцен або сюже­тів на товстих шкіряних палітурках, запози­чені з лубочних аркушів, добре знайомих чи­тачам.

Майстри-палітурники, дотримуючись тра­диційних композиційних схем, розміщували посередині лицьової палітурної кришки пря­мокутник із зображенням герба, сюжетної сцени або портрета, яке потім обрамляли па­ралельними вертикальними і горизонтальними лініями. В кутах палітурних кришок декора­тивні лінії перетиналися, створюючи різнома­нітні ритмічні сполучення. Центральні великі зображення витискували штампами-пластина-ми, а бордюрний декор — ролевими штампа­ми. Бордюрні прикраси могли складатись і з елементів ґотичного орнаменту — стрілчас­тих прикрас, розгалужених гілок чи декора­тивних елементів рослинного орнаменту.

З часом стало модним витискувати на ли­цьовій кришці палітурки портрети власників книжок або монограми замовників із зазна­ченням року виготовлення палітурки, іноді —

прізвище й ім'я палітурника та гравера. Ім'я автора та назву подавали не на корінці опра­ви, а на лицьовій палітурній кришці, оскіль­ки книги ще не було прийнято ставити на полицях корінцями назовні. Лише у другій чверті XVI ет. німецькі палітурники поруч із блінтовим тисненням почали поступово ви­користовувати тиснення золотом. На розви­ток нового стилю в зовнішньому оздобленні німецької книги вплинули творчі роботи іта­лійських і східних палітурників, які у той час на замовлення німецьких курфюрстів, здебі­льшого саксонських, та заможних бюргерів виготовляли палітурки для книг в італійських містах. У другій чверті XVI ст. нові стильові напрями у мистецтві, в тому числі і книжко­вому, з Італії та Франції проникали до Німеч­чини переважно через Авґсбурґ — великий культурний осередок тогочасної Центральної Європи. У цьому місті діяла майстерня вида­тного німецького майстра-палітурника Якоба Краузе (1531—1585), що набув ґрунтовних знань і практичних умінь в Італії та Франції. У 60-х роках він отримав високу посаду при­дворного палітурника в м. Дрезден при дворі курфюрста Августа Саксонського і виготовив для його книжкової колекції цілу низку чудо­во оздоблених палітурок у дусі німецького Відродження.

Творча система оздоблення палітурок Я. Краузе характеризувалася щільною оброб­кою поверхні палітурних кришок золотим тис­ненням. Крім цього, він використовував окремі дрібні штампи, штампи-ролі та штампи-плас-тини. Я. Краузе застосовував художні прийо­ми, притаманні французьким та італійським майстрам: у центрі палітурної кришки роз­міщував декоративний картуш, який органічно сполучав з орнаментальними формами, заком-понованими в кутах палітурної кришки. Піз­ніше майстер розробив свої власні компо­зиційні схеми: середню і кутові частини палі­турки він поділяв на кілька прямокутників, квадратів або овалів, які потім заповнював пасмоподібним та арабесковим орнаментом. Іноді посередині палітурної кришки художник розміщував герб або портрет замовника.

Крім палітурних кришок із золотим і сріб­ним тисненням, Я. Краузе оздоблював багато оправ за допомогою блінтового тиснення, у суто німецькому (пізньоґотичному) стилі. Виготовляв він і м'які обкладинки з перга­менту, які скріплювалися тільки з корінцем книжкового блока (без використання дерев'я-

Конструювання й оздоблення палітурок друкованої книги 281

І

Палітурки

з книжкової

колекції

курфюрста

Августа

Саксонського.

Якоб Нраузе.

Аш'сСщрґ.

Перша

полонина

XVI сіп.

282 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

Зразок

оздоблення

пергаментної

м'якої

обкладинки.

Ерхард

Ратдольт.

Авґсбурґ.

1494 р.

Паперова

обкладинка

до політичних

памфлетів.

Ксилографія

Лукаса

Кранаха

Старшого.

Віттенберґ.

1521 р.

них дощок). У ці м'які, добре оздоблені золо­тим тисненням обкладинки «одягалися» кни­ги, які саксонський курфюрст брав із собою у подорож.

Творчий стиль оздоблення німецької палі­турки, створений у середині XVI ст. німець­ким майстром-палітурником Я. Краузе, про­існував без суттєвих змін до XVIII ст.

В Англії, як і в Німеччині, майстри-па-літурники досить довго дотримувалися при оздобленні шкіряних палітурок готичного сти­лю. У 30-40-х роках XVI ст. популярними стали палітурки, виготовлені з оксамиту та шовку, а потім оздоблені ручною вишивкою і коштовними каменями. Такі палітурки мають книги з особистої колекції англійського коро­ля Генріха VIII та його доньки Єлизавети.

Лише у середині XVI ст. англійські майс­три почали оздоблювати палітурні кришки у новому стилі, перейнявши техніку золотого тиснення на сап'яні від італійських, фран­цузьких і східних палітурників.

В інших європейських країнах першої по­ловини XVI ст., в тому числі слов'янських, майстри-палітурники продовжували художні традиції своїх талановитих попередників.

У потужних західноєвропейських видавниц твах, які були створені Альдом Мануцієм у Венеції, Антоном Коберґером у Нюрнберзі, Ерхардом Ратдольтом в Авґсбурзі, ще напри­кінці XV — на початку XVI ст. виникла прак­тика виготовлення оздоблених палітурок для певної частини тиражу видань у стінах дру­карні. Цю практику згодом прийняли книго-друкарі в Ліоні та Базелі. Такі книжкові па­літурки ще не можна було назвати видавни­чими, бо вони не були ідентичними. їх виго­товляли для окремих заможних книголюбів і, хоча оздоблювали одними й тими ж ролеви­ми штампами, зрозуміло, що кожна з папіту-рок мала якісь індивідуальні особливості. Пі­зніше, коли книготоргівля відокремилася від видавничої справи, безпосередньо в друкарні почали виготовляти й оздоблювати певну кі­лькість палітурок для тих видань, які замов­ляли торговці для своїх постійних покупців.

Можна залучити до видавничих обклади­нок м'яке шкіряне покриття книжок малого обсягу, блоки яких скріплювали зі шкірою в корінці у вигляді брошур. Такі обкладинки виготовляли Е. Ратдольт у Авґсбурзі та інші книгодрукарі у Венеції та Феррарі. За вигля­дом вони нагадували сучасну суперобкладинку. На них друкували ім'я автора, назву видання

Конструювання й оздоблення палітурок друкованої книги 283

та ксилографічну ілюстрацію. Одна з перших брошур, «одягнута» у м'яку пергаментну об­кладинку, була видана 1482 р. в Авґсбурзі друкарем Й. Шенсперґером.

Перші спроби виготовлення у друкарнях невеликої частини тиражу видань з однаково оздобленими палітурками почали тільки у XVII ст. Наприклад, частина географічних атласів великого розміру вийшла з друкарні нідерландського видавця Віллема Янсзоона Блау з більш-менш однаково оздобленими палі­турками («Новий атлас», Амстердам, 1634).

Нагадаємо, що наприкінці XV — у першій половині XVI ст. друковані книги мали ви­гляд комплектів незброшурованих зошитів, які складали у стоси, зв'язували мотузкою і транс­портували до крамниць у спеціальних бочках. Покупці, придбавши один із цих комплектів, уже самі зверталися до палітурної майстерні, де книжковий блок «одягали» у палітурні кри­шки й оздоблювали їх згідно зі смаком замов­ника.

ЕКСЛІБРИС, СУПЕРЕКСЛІБРИС І КНИГОВИДАВНИЧА МАРКА

Екслібрис (від лат. ex libris — із книг) розвинувся з написів, які вказували в руко­писній книзі на її власника. Ще на футлярах для сувоїв, що належали єгипетським фарао­нам, прикріплювали таблички, де спочатку вказували ім'я фараона-власника, а вже по­тім — дані про твір.

У західноєвропейських рукописах кодекс -ного типу екслібрис малювали на першому аркуші у вигляді герба власника зібрання або його каліграфічно написаного прізвища. У кириличних рукописах здебільшого на перших сторінках подавали імена їх власників. Збе­реглося багато богослужбових кириличних книг з так званими вкладними записами. Коли заможні парафіяни дарували храмові гарно оздоблені рукописи, вони писали на сторінці число і рік, назву церкви чи мона­стиря, яким робився дарунок, вказували мету дарування та ім'я власника книги.

Найстарішим мальованим екслібрисом у кириличних рукописах є знак, який належав засновникові бібліотеки Соловецького монас­тиря ігуменові Досифею. Цей знак датуєть­ся 1493-1494 pp.

На зміну мальованому екслібрисові у дру­гій половині XV ст. прийшов друкований. На папері робили відбиток із дерев'яної гравю-

ри, а власник бібліотеки наклеював його переважно на внутрішній бік лицьової криш­ки палітурки.

У західній Європі першим гравійованим екслібрисом вважається вирізьблений на де­реві у 1460 р. знак німецького лицаря Берн-гарда фон Рорбаха.

Мистецтво німецького екслібриса творили в XVI ст. такі видатні художники, як Альб­рехт Дюрер, Лукас Кранах Старший і Ганс Гольбейн Молодший. Наприклад, А. Дюреру належить авторство близько 20 екслібрисів. Одним із найкращих є намальований і вирізьб-

Екслібрис ш

рукописів

Соловецького

монастиря,

штопаний

ігуменом

Досифеєм.

1493-1494 pp.

Суперекслібрис, виконаний на основі герба французького короля Франциска І. XVI ст.

284 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

Альбрехт

Дюрер.

Екслібрис

В. ТГцжгаймера.

Ксилографія.

20-ті роки

XVI cm.

Альбрехт

Дюрер.

Екслібрис

Гектора

Помера.

Ксилографія.

1525 p.

лений ним на дереві у 20-х роках екслібрис для нюрнберзького гуманіста Віллібальда Піркгаймера. Вартий уваги також створений А. Дюрером у 1525 р. екслібрис для Гектора Помера нюрнберзького настоятеля церкви св. Лаврентія. На цьому екслібрисі під зображен­ням святого зроблено напис латиною, грець­кою та давньоєврейською мовами: «Чистому все чисто».

Залежно від призначення, екслібриси по­ділялися на знаки-присвяти, які виготовляли на конкретне замовлення і навіть за ескізом замовника і потім вклеювали в книгу, та уні­версальні екслібриси, які за бажанням замо­вника одразу вдруковували у книгу. Нерідко малюнок екслібриса та прилучений до нього девіз давали лаконічну характеристику влас­никові книгозбірні. Наприклад, Ж. Грольє робив на книгах своєї колекції напис: «Нале­жить Грольє та його друзям». На екслібрисах французьких збирачів книг були й такі деві­зи: «Підіть до продавців і купіть собі самі», «Це вам не бібліотека для читання», «Хай буде проклятий той, хто вкраде цю книгу».

З розвитком мистецтва оздоблення оправи у XV ст. з'явився суперекслібрис — знак власника книги, витиснений на лицьовій або задній кришці оправи, а пізніше — і на корі­нці книги. Це було зображення родового гер­ба або початкові літери імені та прізвища вла­сника бібліотеки. Наприклад, на виготовлених італійськими майстрами палітурках для книг угорського короля М. Корвіна у 80-х роках XV ст. було витиснено або герб короля, або герб держави. Суперекслібрис як оздоб­лювальний елемент набув особливої попу­лярності у Франції першої половини XVI ст. Зображення родових гербів використовували у різноманітних художніх варіаціях. Здебіль­шого герб слугував композиційним центром складного оздоблення. Іноді його зображали блінтовим або золотим тисненням посередині палітурної кришки без використання будь-яких інших прикрас. Так, на палітурних кришках видань для колекції книг короля Франції Франциска І були майстерно виконані герби, витиснені золотою фольгою та блінтовим ти­сненням.

З поширенням книгодрукарської справи у виданнях стали з'являтися знаки, які засвідчу­вали причетність друкаря або видавця до ви­готовлення даної книги. У книгознавчій літе­ратурі цей знак іноді називають сигнетом (від нім. Signet — друкарська або видавнича мар-

Конструювання й оздоблення палітурок друкованої книги 285

ка). Найпершим сигнетом вважається книго­друкарський знак Й. Фуста і П. Шеффера, який вони розмістили після передмови у Майн-цькому Псалтирі (1457). Згодом сигнети ста­ли чи не обов'язковими у виданнях кни-годрукарів майже всіх європейських країн.

Перші сигнети здебільшого розміщували у колофонах. Згодом власники потужних вида­вництв почали переносити їх на титульні ар­куші, рекламуючи тим самим свою друковану продукцію.

На титульних аркушах палеотипів з'яви­лося більше видавничої інформації. Поруч із фірмовими сигнетами друкарів почали компо­нувати й видавничі марки з прізвищами видав­ців, на кошти яких ці видання виготовлялись. У подальшому, щоби не перевантажувати ти­тульні аркуші та зберегти їх композиційну зрівноваженість, видавничу марку залишили на титулі, а друкарський сигнет перенесли у кінець видання.

На початку XVI ст. широкої популярності набули невеликі за розміром книжки з твора­ми римських і грецьких класиків, видані зна­менитим італійським книговидавцем Альдом Мануцієм. На титульному аркуші альдин зав­жди стояла видавнича марка у вигляді дель­фіна, який обвиває якір. Ця марка передава­ла зміст римського прислів'я «Festina lente» («Поспішай поволі»). Дельфін був зобража­льним синонімом таких понять, як швидкість і гнучкість, витонченість і прогрес, а зобра­ження якоря символізувало міцність, стійкість і солідарність.

На марці видавця Анрі Етьєна (Париж, початок XVI ст.) зображено гілку дерева жит­тя, яку обвиває змія — символ мудрості. А на марці його сина і спадкоємця Робера Етьєна бачимо філософа, який стоїть під деревом життя. Від дерева відпадають сухі гілки, а під його кроною написаний девіз: «Не велико-мудрствуй, але бійся».

Цікавими та цінними для історії є видав­ничі марки із зображенням друкарських про­цесів. Наприклад, на друкарській марці французького книгодрукаря і гуманіста Баді-уса Асцензія бачимо великий друкарський верстат, на якому працює робітник-відбива-льник. Справа біля вікна трудиться складач: у лівій руці він тримає верстатку — присто­сування для складання рядків. Зліва майстер тримає в руках маци — спеціальні грибоподі­бні шкіряні подушки для нанесення фарби на друкарську форму.

286 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

Друкарська

марка

Ровера

Етьена.

Ксилографія.

Франція.

Перша

половина

XVI cm.

Для інкунабульних сигнетів характерні ще досить спрощені графічні зображення у ви­гляді військових щитів, ініціалів і стилізованих хрестів. У палеотипах першої чверті XVI ст. видавничі марки ускладнюються: їх вигадли­ві, іноді напівребусні, композиції здебільшого складаються із зображення герба, імені та пріз­вища книговидавця, а також різноманітних девізів, як правило, латиною, обрамлених складним декором. Іноді, щоби вмістити в одному зображенні всі бажані символічні та геральдичні елементи, деякі книговидавці ство­рювали особисті марки майже на цілу шпаль­ту. Зокрема, такі видавничі марки викорис­товували французькі книговидавці Жоффруа Торі, Антуан Верар, Етьєн Доле та ін.

КНИГА третя