Критерії визначення ступеня важкості захворювання.
Клінічні прояви
Перебіг кашлюку складається з 4 періодів:
Інкубаційний період у середньому триває 5—8 днів. Мінімальна його тривалість — 3—5 днів, максимальна — 15 днів.
Катаральний період триває 1— 2 тиж. Початок малопомітний, з'являється легкий кашель. Пізніше з'являються скарги на сухий, більш частий кашель, нежить, субфебрильну температуру тіла. Під час об'єктивного обстеження не вдається визначити патологічних змін. У дітей 1-го року життя катаральний період скорочується до 3—5 днів.
Період спазматичного кашлю продовжується 2—3 тиж. Головною ознакою цього періоду є типові напади спазматичного кашлю, що має характерні симптоми:
— розвивається раптово, частіше вночі; складається з серії кашльових поштовхів, що йдуть один за одним під час видиху; такі кашльові серії змінюються судомним свистячим вдихом — репризом;
— чергування кашльових серій на видиху з репризами може повторюватися від 2—3 до 20 разів і більше.
Після закінчення класичного нападу кашлю виділяється в'язке, тягуче харкотиння, що супроводжується блюванням. У дітей раннього віку напад закінчується підсвідомим актом сечовиділення або дефекації. Напади повторюються від 5—8 до 50 разів на добу.
Під час нападу спазматичного кашлю у дитини спостерігають такі симптоми:
— обличчя стає червоним або багрово-ціанотичним; шийні вени роздуваються, пульсують;судини очей переповнюються кров'ю, з'являються сльози;язик висунутий; виділяється велика кількість слини; може виникнути носова кровотеча або крововиливи в рогівку і кон'юнктиву ока.
Між нападами можуть зберігатися такі прояви:
шкірні покриви бліді; обличчя ціанотичне, набрякле; повіки набряклі; часом виникають петехії на шиї та верхній частині тулуба; на вуздечці язика утворюється виразка, яка довго не загоюється.
Під час аускультації в легенях вислуховують сухі і вологі хрипи. Перкуторно над легенями — коробковий звук.
Період зворотного розвитку продовжується від 1 до 3 тиж. Кашель втрачає типовий характер, напади виникають рідко, зникає блювання, поліпшується апетит.
Стерті форми кашлюку характеризуються короткими нападами кашлю без репризів, відсутня зміна періодів хвороби, перебіг захворювання короткий.
У дітей грудного віку і особливо перших тижнів та місяців життя перебіг кашлюку має свої особливості:
— інкубаційний та катаральний періоди скорочені;
— типові напади кашлю відсутні;
— після одного-двох кашльових поштовхів настає затримка і зупинка дихання;
— ціаноз може бути першою ознакою захворювання;
— під час зупинки дихання розвиваються судоми;
— перебіг захворювання тривалий, хвилеподібний та загрозливий тяжкими ускладненнями з боку легень і центральної нервової системи.
Ускладненнями найчастіше є пневмонія особливо у дітей раннього віку. М.б. енцефалопатії, пневмоторакс, емфізема, ателектази, пупкові та пахові грижі; випадання прямої кишки, носові кровотечі, крововиливів у шкіру, кон’юнктиву та в тканини головного мозку.
Критерії визначення ступеня важкості захворювання.
Оцінка стану пацієнта з легкою формою кашлюку ґрунтується на задовільному самопочутті дитини без розвитку ціанозу. Головним критерієм важкості цієї форми є повторення нападів 10—15 разів на добу, які нетривалі і складаються з 5— 8 репризів.
Оцінка стану дитини з формою захворювання середньої важкості ґрунтується на зміні загального стану:млявість, мала активність;плаксивість;порушення апетиту;блідість шкіри; ціанотичне обличчя з набряклими повіками.
Головний прояв — часті напади 15—25 разів на добу, достатньо тривалі, мають до 15 репризів.
У дітей з важкою формою захворювання оцінка стану ґрунтується на різкому порушенні загального стану дитини: різке збудження;повна апатія до всього, що оточує дитину;порушення сну;відсутність апетиту;тахікардія та підвищення артеріального тиску; часті носові кровотечі.Головним проявом є дуже часті напади спазматичного кашлю, до 50— 60 разів на добу, які довго тривають і мають понад 15 репризів.
Діагностика рентгенологічне дослідження. які вказують на наявність здуття легень. Такі прояви вказують на розвиток емфіземи легень.
У діагностиці кашлюку допомагають дані лабораторних досліджень та специфічних реакцій.
У крові спостерігають лейкоцитоз з лімфоцитозом, помірне збільшення ШОЕ. Сеча в спазматичний період має високу відносну густину, незначне забарвлення і містить велику кількість сечової кислоти, кристали якої осідають на дно пробірки у вигляді дрібного порошку ("кашлюкова" сеча).
Особливе значення має бактеріологічне дослідження збудника в перші тижні захворювання. Матеріал отримують методом кашльових пластинок, методом назофарингеальноъ аспірації або за допомогою тампона з задньої стінки глотки. Використовують також серологічні реакції На сучасному етапі необхідно розробляти і впроваджувати нові методи лабораторної діагностики кашлюку з кращими показниками специфічності та інформативності, зокрема — ПЛР для виявлення ДНК збудника та ІФА для виявлення специфічних протикашлюкових імуноглобулінів
Лікування
1. Організувати домашній стаціонар з ізоляцією хворого в окремій кімнаті.
2. Провітрювати приміщення, контролювати проведення вологого прибирання, підтримання в кімнаті температури повітря 18—20 °С.
3. Скласти охоронний режим з позитивним емоційним тлом. Не допускати додаткового інфікування вірусною (ГРВІ) та бактеріальною мікрофлорою.
4. Організувати влітку максимальне перебування на свіжому повітрі. Зимою — прогулянки на свіжому повітрі при температурі повітря до -10 °С.
5. Годувати дитину часто і дрібними порціями.
У спазматичний період кашлюку За призначенням лікаря проводити медикаментозну терапію:
— з метою поліпшити прохідність бронхів використовувати еуфілін— 4—5 мг на 1 кг маси тіла на добу;
— антибіотики в перші 3 тижні від початку захворювання еритроміцин або інші макроліди. Тривалість курсу – 14 днів (азитроміцину – 5 днів). Препаратом другого ряду (при непереносимості макролідів): бисептол, гросептол, ампіцилін, які призначаються тривалістю 14 днів.
— .проводити аерозольну терапію: інгаляції натрію гідрокарбонату, еуфіліну, новокаїну. Можуть бути використані для зняття бронхоспазму іпрадол, беротек, атровент, дитек тощо;
— застосовувати постуральні дренажі з використанням муколітичних засобів; лазолван или амбробене,
— препарати, що подавляють кашльову домінанту: аміназин 1-2,5 мг/кг/добу на 2-3 введення перед денним і нічним сном; седуксен у дозі 0,3 мг на 1 кг маси тіла на добу. Дітям віком понад 2 роки можна давати глаувент у дозі 1 мг на кожен рік життя на прийом 3 рази на добу; кофекс, тусупрекс, синекод, інгаляції з протеолітичними ферментами хімопсином та хімотрипсином, що полегшить відкашлювання харкотиння;
— антигістамінні препарати у вікових дозах;
— у разі виникнення ускладнень застосовувати антибіотики макропен (7 дней) или амоксициллин (флемоксин, оспамокс) - 5 дней. цефалоспорини
При важкому перебігу кашлюку в дитини раннього віку – госпіталізація
1. Постійно контролювати характер дихання.
2. Під час зупинки дихання проводити штучну вентиляцію легень методом "рот у рот і ніс". штучне дихання з використанням ручних респіраторів.
3. Після відновлення дихання провести оксигенотерапію в домашніх умовах за допомогою кисневої подушки.
Медична сестра стаціонару організовує індивідуальний нагляд за дитиною.
1) створити щадний режим;
2) підтримувати температурний режим повітря в палаті;
3) годування дитини відповідно до віку;
4) боротьба з гіпоксією — застосовувати кисневий намет ДПК-1 з подачею 40% кисню;штучну вентиляцію легень;
5) для запобігання апное за призначенням лікаря вводити преднізолон — 2 мг на 1 кг маси тіла;
7) за призначенням лікаря проводити заходи з відновлення прохідності бронхів, боротьби з гіпоксією: вводити еуфілін, кокарбоксилазу, аскорбінову кислоту, токоферол, аерозольні препарати — беротек, атровент, задитек, а також препарати седативної дії — седуксен, літичну суміш, фенобарбітал;
8) у разі необхідності під контролем лікаря проводити інфузійну терапію.
Дітям раннього віку з важким перебігом кашлюку доцільно вводити специфічний протикашлюковий імуноглобулін внутрішньом'язово в дозі 1,5—3 мл протягом 3 діб.