Лекція 8. Перше культурно-національне відродження.

Діяльність письменників.

1. Роль полемічної літератури у розвитку культури.

2. Перші українські граматики і словники.

3. Постать Петра Могили в культурі.

4. Два напрямки у розвитку культури періоду Відродження.

Список літератури:

1. Кралюк П. Особливості вияву національної свідомості в українській суспільній думці XVI – першої половини XVII ст./П. Кралюк – Луцьк, 1996.

2. Кралюк П. Луцьке хрестовоздвиженське братство. / П. Кралюк – Луцьк, 1996.

3. Кралюк П. Діоптра. / П. Кралюк – Луцьк: Твердиня, 2007.

4. Криса Б. Пересотворення світу. Українська поезія XVII – XVIII ст. / Б. Криса – Львів, 1997.

5. Нічик В. М. Петро Могила в духовній історії України. / В. М. Нічик – К., 1996.

6. Старовойт О. Стефан Зизаній. / О. Старовойт – Львів, 1996.

7. Філософія Відродження на Україні. – К., 1990.

1. На період першого культурно-національного Відродження (XVІ-XVIІ ст.) в Україні припадає розквіт полемічної літератури. Розвиток словесності пов’язаний із увагою до гуманістичних студій, які включали філологію (граматику, риторику, поетику), історію, моральну філософію, а також музику, право, медицину. Ці науки, на думку гуманістів, найбільше впливали на формування самосвідомості особи, на утвердження ідеї активності людини. Відомий дослідник української духовної культури Вілен Горський зауважив, що для ренесансної культури характерний передусім “надзвичайно розвинутий культ письмового слова”. “Для представників епохи Відродження, – пише він, – слово ототожнюється з культурою взагалі, знанням і чеснотами. Бути культурним – це означає досконало володіти прекрасним і чистим класичним мовленням. Як інструмент спілкування воно було носієм громадянськості. А тому слову відводять одне з центральних місць у соціально-політичних доктринах раннього Відродження. Звідси пильна увага до проблеми вивчення класичних текстів, що, на думку представників ренесансної культури, є важливим чинником розвитку культури”.

Підтвердженням сказаного є численні факти з духовного життя України XVI – XVIІ ст. Братські школи активно впроваджують вивчення риторики і поетики. Риторика з граматикою названа “коренем наук” у “Евхаристионі” (1632), а поетика повинна навчати не тільки складати вірші різного змісту, а й виховувати в людині шляхетні почуття, надихати на героїчні вчинки. Увага до слова проявилася у полемічній літературі.

Дослідники схильні поділяти численні літературні твори того періоду на першу і другу хвилю полеміки. До першої хвилі належать твори діячів Острозького культурно-освітнього осередка – Герасима Смотрицького, Клирика Острозького, Василя Суразького, Христофора Філалета та ін. “Календар римски нови” (1587, Г. Смотрицький), “Книжиця о єдиной вірі” (1588, Василь Суразький), “Отпис на лист Іпатія Потія” (1598, Клирик Острозький), “Апокрисис” (1598, Христофор Філалет).

Прийнято вважати, що полемічна література Острозького гуртка була відповіддю на закиди єзуїтського полеміста Петра Скарги, який у книзі “Про єдність Божої церкви під одним пастором” (1577) закликає главу православних русинів прилучитися до латинського обряду. У творі Скарги звучить образлива для православної Церкви критика: автор злорадно звинувачує ієрархів – байдужі єпископи, неграмотні священики, недосконала організація церковного життя, немає шкіл, відсутня дисципліна духовенства і мирян. Милосердно співчуває Русі: вона стала наївною жертвою греків, які навмисне не вділили їй своєї культури й мови, залишили при слов’янщині, що не може бути засобом освіти й науки. Спасіння вбачає у приєднанні до благословенної Богом римо-католицької церкви.

Перша відповідь анонімна – автор сховався за іменем “Убогий Василій”. Твір називається “Посланіє до Латин із їх же книг” (1587). Описує скандальні історії папства, згадує папісу Іоанну (ХІІІ ст.), яка під час процесії народила сина. Називає папу Антихристом. Цей автор наче задає тон усій полемічній літературі першої хвилі: полеміка близька до лайки, вживаються грубі слова, низький стиль, випади проти суперників не підкріплені науковими аргументами. Відчувається брак ерудиції полемістів, нестача освіти європейського рівня.

1582 р. папа Григорій ХІІІ вводить у католицькій церкві новий календар згідно з новітніми астрономічними даними, а Бенедикт Гербест пише нові закиди проти Русі “Виводи віри римської Церкви” (1586), де осуджує Русь ще різкіше, ніж Скарга.

Відповів на закиди Г. Смотрицький. У творі “Календар римски нови” закликає триматися своєї віри, своїх обрядів і календаря. Картає земляків, які змовчали на закиди Скарги і Гербеста. Закликає замислитися над тим, що Христос любить усіх однаково, а порізнили народ папи, які відступили від ортодоксії. Василь Суразький у “Книжці” близький до Г. Смотрицького, виступає проти верховенства папи у Церкві. Твір є компіляцією з різних джерел, найбільше з Максима Грека, може бути підручником для богословів.

“Апокрисис” Хр. Філалета – це історія Флорентійського собору 1439 р., яка засвідчує, що Берестейська унія не є відновленням його рішень. Стверджує, що згода на унію має йти від Бога, з любові, а не з насильства. Перші дві книги твору – історія змови владик, політика уряду проти православних, оцінює становище православної церкви з погляду польської конституції і прав громади щодо церковних справ. Третя і четверта книги – це устрій Римської Церкви, безпідставність її претензій на вселенську владу, полеміка зі Скаргою. Але тон коректний, без грубих випадів. На цей твір відповів Іпатій Потій твором “Антиризис”, де вдається до образливих випадів, вульгарного тону: “невипареная губа”, “безмозкое пудло” тощо. Єпископ І. Потій писав анонімно, але йому належить твір “Унія” (1595), де викладає мотиви згоди з папою, обговорює 5 умов, які заважають об’єднанню: “і (filioque) від сина”, чистилище, верховенство папи у церкві, календар, антихрист. Виклад тут стриманий, коректний. Розуміє занепад Візантії як культурного джерела, тому треба повернутись лицем до Європи.

Друга хвиля полемічної літератури пов’язана з братським рухом і діяльністю гуртка Києво-Печерської лаври. Твори тут сповнені гідності, засвідчують високу наукову культуру авторів, їх ерудицію, особливо ж знання мов та історії церкви, а також власної історії, знайомство з науковим доробком європейських учених. Спрямовані вони, зазвичай, проти унії та шляхетської експансії.

У середовищі Львівського братства народилася “Пересторога” – анонімний трактат, датований 1605/06 р. Автор вважає, що унія несе зло Україні, вболіває за трагічну долю українців, які потрапили у неволю. Причину нещастя автор вбачає у тому, що будували багато церков і прикрашали коштовностями, а те, що було найпотрібніше – школи для широкого загалу – не будували. Порятунком автор вважає розповсюдження освіти, розвиток культури. Мелетій Смотрицький опублікував “Тренос” (1610) та “Верифікацію прав народу руського” (1621), а також інші твори. Захищає від нападів латинян православну віру, традиції культури українців і білорусів, їх звичаї. Закликає читачів до усвідомлення себе народом, пізнання своїх коренів, традицій культури.

“Палинодія” Захарії Копистенського (1622) започатковує нову фазу в полеміці – наукову полемічну літературу. І. Франко назвав цей твір фундаментальним, а його автора таким, що “стоїть на висоті історичного розуміння релігійного розвою” і з усіх полемістів найбільше “підходить до типу новочасного вченого”. Автор “Палинодії” науково обґрунтовує безпідставність ідеї про зверхність римського папи над усією християнською церквою, спростовує це історичними фактами. Стверджує за допомогою наукових фактів фальшивість грамоти Костянтина, яка дозволяє вважати папу главою церкви. Главою церкви може бути лише сам Христос, а не світська людина. Для викриття аморальності кліру використовує аргументи гуманістів Європи.

Прославляє свій народ – “россове”, виводить їх прадавнє коріння від синів Ноя. Усі слов’яни – брати, а унія їх роз’єднала. Латинська вченість походить від греків, а це якраз православне коріння наук. Та вченість, якою хваляться латиняни – це “чужий плащ”, мудрість грецька – Платона й Арістотеля. “І ми, россове, єсли для наук в краї немецкиє удаємося, не по латинский, але по грецкий разум удаємося, где як свое власноє знаходим, от греков на час короткий повіреноє отбираємо з розторопностю однак сметє отметаємо, а зерно беремо”, – пише автор “Палинодії”. Полемічні твори писав і П. Могила, і брати Зизанії й ін.

2. Полемічна література апелювала до громадської думки, розбуджувала самосвідомість українського народу, переконувала в його праві бути господарем на своїй землі і сповідувати свою релігію. Сприяли зміцненню самосвідомості й перші наукові праці, які обґрунтовували право народу на власну мову. Це перші граматики слов’янської мови і перші словники.

Вдатися до обґрунтування наукової граматики слов’янської мови змусила українських культурних діячів все та ж праця Петра Скарги “Про єдність Божої церкви”, де він переконував, що слов’янська (давньоукраїнська) мова не здатна бути мовою Біблії, вона не має своєї власної граматики. Першу граматику і буквар під назвою “Наука ко читанню й розуменю писма словенскаго” (“Граматика словенска”) написав Лаврентій Зизаній 1586 р. Він же створив перший український тлумачний словник “Лексис” (1590). Під час написання “Граматики словенскої” Л. Зизаній наслідував грецькі граматики Ласкаріса, Крузія, Меланхтона, де частини пов’язані між собою, помітні сліди впливу живої української мови, яку вживали в літературі XVI – XVII ст. До неї додано “Толкування молитви “Отче наш”, що підкреслює її навчальний характер. Буквар Л. Зизанія “Наука ко читанню й розуменю писма словенскаго” є найдавнішим підручником, за яким вчилися читати у братських школах. Поряд з азбукою та складами подана молитва до Христа з поясненнями, яка думка міститься в кожному слові, який догмат, проти яких єресей, так само подано й інші молитви. Наприкінці подано короткий виклад православної віри Стефана Зизанія, де у формі діалогу православного та іновірного роз’яснено основні догмати православ’я, що вказує на полемічне забарвлення книжечки. З цією метою написаний і короткий катехизм. “Лексис” – це словник церковнослов’янських слів і висловів з поясненнями розмовною українською мовою.

Повну наукову граматику старослов’янської мови, яка увібрала особливості живих розмовних мов України, Білорусії та Московщини, створив Мелетій Смотрицький під назвою “Грамматики словенския правилное синтагма” (Єв’є, 1619). Це був підручник для шкіл, який запозичили у всіх слов’янських країнах – Росії, Сербії, Болгарії та ін. На її основі розвинулися літературні мови південних і східних слов’ян, на її основі написана граматика М. Ломоносова. Її застосовували під час написання та перекладання книг українською мовою.

1627 р. у друкарні Києво-Печерської лаври з’явилося знаменне для української культури і мови видання “Лексикон славеноросскій і имен толкованіе” Памви Беринди. Це підсумок його тридцятилітньої праці над друкуванням книг. Крім словничка Л. Зизанія, П. Беринда користувався й давніми рукописними джерелами. Поряд церковнослов’янських слів і виразів Беринда подає “руські” значення, розуміючи під цим терміном слова, спільні для всіх східнослов’янських мов, насамперед розмовних мов, тобто живих. Є тут і полонізми, і чисто українські слова, всього 7 тис.

І граматики, і словники були відповіддю діячів української культури на закиди П. Скарги, нібито українська мова не має відповідних слів для перекладу Святого Письма, а також науки – граматики. Л. Зизаній, М. Смотрицький і П. Беринда реабілітували не лише українську, а й усі споріднені слов’янські мови.

3. Петро Могила – син Симеона, молдавського господаря, народився 31 грудня 1596 р. Закінчив Львівську братську школу, брав участь у битві під Хотином 1621 р. Висвячений у чернецтво, 1627 р. став архімандритом Києво-Печерської лаври, а від 1631 р. – митрополит Київський. Виборов повернення прав православній церкві, заснував у Києві перший навчальний заклад європейського зразка, об’єднавши школу Київського братства та Лаври. З 1632 р. діяв Києво-Могилянський колегіум, що фактично був університетом. Започаткував книгодрукування польською та латинською мовами у Лаврській друкарні, сам написав кілька полемічних творів в обороні православ’я, серед яких виділяється “Літос”. У колегії запровадив викладання усіх предметів латинською мовою, щоб підняти освіту до світового рівня.

Під керівництвом П. Могили створено “Требник” (1646) – найповніший літургічний збірник для церковних потреб. Крім служб і різних чинів, він містить замітки й повчання з поясненнями, причому молитви та служби укладені церковнослов’янською мовою, а в повчаннях і поясненнях має перевагу українська мова. Метою “Требника” П. Могили було уніфікувати в Україні церковну практику і обряди. Дбав про освіту духовенства. Підготував виправлений Катехизис, мав на меті виготовити виправлене видання Біблії та збірник Житій Святих, однак передчасна смерть 1 січня 1647 р. не дозволила здійснити задумане. Своєму найвизначнішому творові – Київському колегіуму П. Могила заповів бібліотеку, митрополичий хрест і всі свої скарби, що засвідчило, що освіта в Україні та в усьому православному світі була його найбільшою турботою.

Заснована П. Могилою вища школа відкривала українцям і всім православним двері до європейських університетів, до європейської науки, виховувала симпатії до європейської літератури. Знання класичних мов, насамперед латинської, давало православним сильну зброю для оборони своєї самобутності, традицій своєї культури, адже вони могли виходити на європейський рівень і сперечатися з суперниками на рівних.

4. У розвитку української культури періоду Відродження чітко прослідковують два напрямки: перший із них, очолюваний Іваном Вишенським, явно тяжіє до візантійської традиції, обстоює збереження засад первісної християнської громади, консерватизм православного віровчення, застерігає від будь-яких контактів з латинізованим Заходом (Європою). І. Вишенський (навчався в Острозькій академії) вважав, що людині не варто прагнути світських знань, а достатньо читати “Псалтир” і “Часослов”. Кожен християнин має дбати про духовне вдосконалення і молитву, не втручатися у світське життя, тим більше у боротьбу між конфесіями. Він обрав шлях аскези, більшість життя провів у печері на святій горі Афон, звідки писав гнівні послання відступникам-єпископам, що покинули свою віру і перейшли в унію, тобто спокусилися латинством – прагнули європейської науки. Він не сприймає активної праці братських громад на ниві освіти, вважає, що краще бути неграмотним, бідним, навіть убогим, аби лиш “дотиснутися до Христа”. Красномовно засвідчує його позицію твір “Послання до стариці Домнікії”, написаний 1605 р.

Його однодумцями були засновник Скита Манявського Йов Княгиницький, почаївський ігумен Йов Почаївський (Желізо), якому приписують працю “Пчола Почаївська”, а також Ісайя Копинський, автор книги “Алфавіт духовний” про шість ступенів духовного очищення людини, також поет Віталій із Дубна, автор книги “Діоптра”. Усі вони прославляли відречення від світу, очищення через молитву і піст, невтручання у світське життя, аскезу і чернецтво, матеріальну бідність.

Другий напрямок може бути названий прогресивним (на відміну від першого, консервативного). До нього належали діячі братського руху, письменники-полемісти, Петро Могила, діячі Лаврського гуртка. Вони вважали, що шлях української культури у майбуття пролягає через контакти із Західною Європою, навчання у тамтешніх університетах. У творах намагалися демонструвати власну вченість, здобуту тяжкою працею. Всіляко заохочували до вивчення античної спадщини, а також спадщини діячів Відродження. Наприклад, у творі М. Смотрицького “Тренос” знаходимо вибір цитат із римських поетів, з творів Петрарки, європейських, насамперед польських поетів і мислителів та богословів. Вони вивчили латинську й польську мови, ними писали свої твори, намагаючись бути доступними широкому освіченому загалу Європи. Заохочує до навчання і активної суспільно-корисної праці Кирило-Транквіліон Ставровецький, прославляючи мудрість і старання людини: “Зерцало богословії” (1618), “Євангеліє учительне” (1619). Полеміст закликає: “Возненавидим ліность і праздность проклятую!”, бо у суспільстві в той час “жатва многая, ділателей же розумних мало”. Осуджує паразитизм, неробство, дармоїдство, яке часто ченці представляють як “святу простоту”. Людина повинна працювати, і чесно нажите багатство – це великий здобуток, який дає користь суспільству. Належать сюди і брати Зизанії.

Запитання для самоконтролю:

1. Що означає увага до гуманістичних студій?

2. Коли і де виникла полемічна література?

3. Який зміст першої хвилі полемічної літератури?

4. Чим характерна література другої хвилі полеміки?

5. Які твори діячів братського руху Ви знаєте?

6. Хто створив першу граматику і словник слов’янської мови?

7. Чим прославилась “Грамматика словенска” Мелетія Смотрицького?

8. Яке значення має в культурі “Лексикон” Памви Беринди?

9. Що Ви знаєте про життя і творчість Петра Могили?

10. Які два напрямки розвитку культури позначились у період першого культурно-національного відродження?

11. Хто очолив консервативний напрямок? Його послідовники?