Просвітницькі концепції культури.
Думки французьких просвітителів стосовно культури визначались живим зв’язком з суспільною практикою, були найбільш радикальними у питаннях соціальної перебудови, характеризувались високою гуманністю. Саме людина, її інтереси і потреби були центром їх уваги. Розуміючи суперечливість прогресу, вони однак вірили в нього, шукали шляхи гармонійного поєднання особистих і суспільних ідеалів.
Німецькі просвітителі зробили свій внесок в розробку теорії культури. Для всіх них характерним було перенесення проблем суспільно-культурної практики в теоретичну площину і акцентування уваги на необхідності перебудови свідомості шляхом естетичного та етичного виховання і освіти. Відштовхнувшись від ідеалів античності, вони поступово прийшли до усвідомлення витоків і кордонів європейської культури.
| Найменування | Видатні представники | Коротка характеристика сутності |
| Концепції культури французьких просвітителів | Ф. Вольтер, Д.Дідро, К.Гельвецій, Ж.-Ж. Руссо | В епоху Просвітництва відбувся третій після Відродження і Реформації духовний переворот, який назавжди покінчив з середньовічною системою цінностей. Проголосивши розум єдиним мірилом людини, французькі просвітителі на перше місце поставили мистецтво, етику і науку як найефективніші фактори соціальних перетворень. В поняття просвітництво вони вкладали дуже широкий зміст: це і розвиток знань, і громадянське виховання, і пропаганда нових ідей, і руйнування старого світогляду. Серед першого покоління французьких просвітителів особливо виділяють Ф. Вольтера. Ф.Вольтер(1698-1778), родоначальник нової ”філософії історії”, підкреслював цінність культури, розглядав її в контексті історії і розумів як боротьбу за прогрес і освіту. Визначальною він вважав духовну сферу культури, стояв на позиції самоцінності кожної культури і був противником євроцентризму. Величезне значення Вольтер надавав вихованню, а його найважливішими частинами називав мистецтво і такі моральні цінності як любов до рівності і поміркованості. Найбільш яскравими представниками другого покоління французьких просвітителів були Д.Дідро, К.Гельвецій, Ж.-Ж. Руссо. На думку Д.Дідро, людина від початку здатна розрізняти добро і зло, вона від природи моральна і розуміє необхідність заради власного блага об’єднуватись з іншими людьми в суспільство. Зло породжується спотвореннями цивілізації, грубими порушеннями природного порядку. Воно переборюється шляхом просвічення, виховання, формування такого соціального середовища яке б відповідало природності людини. Особливе значення він надавав мистецтву і моралі. Кожен твір мистецтва повинен виражати “велике правило життя” і вчити, інакше “він буде німим”. |
| К. Гельвецій вважав, що мистецтво повинно розважати людину, давати їй те чого вона позбавлена в буденності. Гельвецій зосередив увагу на пошуку шляхів гармонійного поєднання особистих і суспільних інтересів, і все ж пріоритет віддавав останнім. Суспільна користь, на його думку, повинна примушувати народи жертвувати “всіма своїми почуттями, навіть почуттям гуманізму”. Особливу роль у французькому Просвітництві відіграв Ж.-Ж. Руссо (1712-1778). Духовний предтеча Великої Французької революції, Руссо одним з перших виразив протест проти ідеалів епохи Просвітництва, заявив, що поряд з прогресом культури йде падіння моральності. Голос природи і розуму заглушаються забобонами і оманами, обрядженими в наукоподібну форму. Блага культури сумнівні, науки і мистецтво сприяють деградації моралі. Кризі сучасного суспільства Руссо протиставляв ідеал “ природної людини”, яка живе у гармонії із собою і світом. Він висунув лозунг “Назад до природи!” Криза особистості , вважав Руссо, може бути подолана зведенням культури до стійких традиційних форм. Руссо аналізував причини відчуження особистості від природного середовища. Головну із них він знаходив у стабілізуючій функції культури, яка гасить контрастність природного середовища. Природні коливання є сприятливим фактором розвитку культури. Чим складніші умови існування суспільства, тим повільніше розвивається культура, тим вона більш традиційна і тим здоровіше середовище існування людей. Руссо зробив значний крок вперед у дослідженні співвідношення варварства і цивілізації. Цивілізовані народи не повинні привласнювати собі права “розвивати” народи варварські. Вони не менш самобутні ніж культурні західноєвропейські спільноти. Руссо наполягав на тому, що прогрес культури відносний, що кожна культура унікальна і не повинна підлягати насильницькому зовнішньому впливу. Локальні неповторні форми культури піддаючись зовнішньому тиску, або відкидають чужі цінності, або, приймаючи їх, гинуть. Культура не об’єднує, а роз’єднує людей. Ці думки Руссо будуть глибоко засвоєні згодом прибічниками теорії локальних цивілізацій | ||
| Теорії культури німецького Просвітництва | І.Г.Гердер І.Кант | Вінкельман (1717-1768) вперше зробив спробу проаналізувати тип античної культури виявивши принцип який забезпечує її цілісність. Він знайшов його в фізичному типі досконалої людини античності, прекрасної і закоханої в красу. Лессінг (1729-1781) у дискусії з Вінкельманом зумів окреслити межі європейської духовності, звернувши погляд на свого предка – північного варвара. На цій підставі він розвів цінності європейської і античної культур. Особлива роль в німецькому Просвітництві належить Гердеру. Сформульована ним теорія культури в подальшому стала основою європейської культурологічної традиції. Гердер називав культуру світом людських винаходів породжених боротьбою людини з природою. У числі природних факторів розвитку культури Гердер виділяв природне середовище і багатство навколишнього тваринного світу. Вони впливають на характер уяви народів і проявляють себе в естетиці. Гердер стверджував, що культури мають особливу здатність розвиватись із самих себе. Це складає закон прогресу в історії. В будь якій події Гердер намагався виявити тенденцію до вищої мети. Так, якщо закон прогресу у природі він розумів як зростаючий ряд органічних істот, то в історії вбачав його у прагненні людства до гуманності. Гуманність при цьому він не зводив до простої людяності, а розглядав як всебічний розвиток людського суспільства і окремої людини. Особливо Гердера цікавила реконструкція епічного періоду життя європейських народів, фольклор яких він збирав і вивчав. Гердер вважав, що мова втілена в дію, є тією силою яка пробуджує дрімаючий розум природного людства. Думка і мистецтво починаються з мови. Мова, таким чином, є визначальним показником переходу людини від природного стану до культурного. Вона ж єднає покоління. Німецька класична філософія виступала як продовження і разом з тим як критика ідеології Просвітництва. ЇЇ родоначальник І.Кант висунув на перший план фундаментальну проблему: культура як винахід людства. Людині, вважав Кант, від природи дістався тільки розум, щоб вона “все витворила із себе” по своїм законам. Так людина створила захисне штучне надприродне тіло – культуру. Тільки через неї вона віднині і вступає у стосунки з предметами своїх природних потреб. Рушійна сила розвитку культури –бажання, яке виникає у момент, коли предмет потреб починає віддалятись від людини. Таким чином, Кант по-новому осмислив ідею Гердера про культуру як про світ створений людиною у результаті боротьби її волі і розуму з природною необхідністю. Різниця полягає у тому, що Кант не ототожнював, як Гердер, закони розуму з законами природи. |