Макробиология газовой гангрены 7 страница

Специфическая профилактика. Для создания искусственного иммунитета против анаэробной инфекции созданы препараты из различных анатоксинов, однако широкого применения они не получили.

Ботулизм — тяжелая форма пищевой токсикоинфекции, связанная с употреблением продуктов, зараженных Clostridium botulinum, и характеризующаяся специфическим поражением центральной нервной системы.

Возбудитель болезни был впервые обнаружен в 1896г. Э. ван Эрменгемом в остатках колбасы (от лат. botulus — колбаса), а также в селезенке и толстых кишках людей, погибших от ботулизма.

С.botulinum — довольно крупные полиморфные палочки с закругленными концами, , иногда образуются укороченные формы; располагаются беспорядочно, иногда парами или в виде коротких цепочек; в старых культурах могут образовывать длинные нити; грам+, подвижны, имеют перитрихиальные жгутики. Кап­сулы не образуют, споры овальные, располагаются субтер­минально, придавая палочке форму, напоминающую теннисную ракетку.

C.botulinum образует 8 типов токсинов: А, В, Cl, C2, D, E, F, G, различающихся по антигенной специфично­сти. Соответственно различают 8 типов возбудителя, од­ним из важных признаков которых является наличие или отсутствие протеолитических свойств. Эти свойства опре­деляются по способности гидролизовать казеин и проду­цировать H2S. В соответствии с этим различают протеолитическую группу, к которой относятся все штаммы типа А и часть штаммов В и F, и непротеолитическую группу, к которой относят все штаммы типа Е и некоторые штам­мы типов В и F. Возбудители типов С и D занимают промежуточное положение между этими группами, так как часть из них продуцирует протеолитиче-ские ферменты, но многие штаммы С и D не образуют их (табл. 43). Серотип G отличается от всех других серотипов тем, что он, обладая протеолитическими свойствами, не ферментирует углеводы.

Способность возбудителя ботулизма продуцировать протеолитические ферменты играет важную роль в токсинообразовании. Протеолитические группы возбудителей обеспечивают активацию протоксинов своими эндогенными протеазами, а активация нейротоксинов, продуцируемых непротеолити-ческими вариантами серотипов C.botulinum, осуществляется экзогенным путем, т. е. с помощью протеаз желудочно-кишечного тракта при заражении или, in vitro — трипсином.

Помимо выраженной нейротоксической активности, различные типы C.botulinum обладают лейко-токсической, гемолитической и лецитиназной активностью. Особенность лейкотоксина заключается в том, что он подавляет фагоцитоз без разрушения лейкоцитов. Различные сроки накопления в культу-ральной среде лейкотоксинов, гемотоксинов и лецитиназы при инкубации C.botulinum указывают на то, что они имеют, по-видимому, разную химическую природу.

Генетический контроль синтеза ботулинических токсинов изучен слабо. Однако получены данные, которые указывают на то, что способность C.botulinum к синтезу нейротоксинов кодируется привне­сенными в ее геном генами конвертирующих профагов.

Ботулизм не контагиозен. Заболевание наступает лишь при употреблении пищи, содержащей возбудителя и его токсины. Поскольку C.botulinum — строгий анаэроб, наилучшие условия для его размножения и продукции токсина создаются в консер­вированных продуктах, куда споры могут попасть с частичками почвы. Они могут выдерживать термическую обработку консервов, а затем прорастать и продуцировать токсин, чему способствует длительное хранение консервов. Заболеваемость ботулизмом невысока, он встречается чаще как спорадическое заболевание.

Особенности патогенеза и клиники. Ботулизм протекает как токсикоинфекция. Организм пора­жается не только токсином, содержащимся в пищевом продукте, но и токсином, который образуется в пищеварительном тракте и тканях в связи с проникновением туда возбудителя. Люди чрезвычайно чувствительны к ботулиническим токсинам типов А, В, С, Е и F. Заболевания наблюдались даже тогда, когда человек брал в рот зараженный продукт, но не проглатывал его. Смертельная доза токсина для человека составляет 1 нг/кг массы тела. Ботулинический токсин быстро всасывается в желудке и кишечнике, проникает в кровь и избирательно действует на ядра продолговатого мозга и ганглиозные клетки спинного мозга. Следует отметить, что, попадая в пищеварительный тракт челове­ка или животного, клостридии ботулизма размножаются, проникают в кровь и оттуда во все органы, продуцируя при этом токсины.

Инкубационный период у людей варьирует от двух часов до 10 дней, но чаще всего он составляет 18-24 часа. Чем больше инфицирующая доза, тем короче инкубацион­ный период и тем тяжелее протекает заболевание.

Клиническая картина ботулизма обычно складывается из сочетания различных мионеврологиче-ских синдромов, из которых раньше всего проявляется офтальмоплегический: у больного нарушается аккомодация, неравномерно расширяются зрачки, появляется косоглазие, двоение в глазах, опущение век, а иногда и слепота. Эти симптомы связаны с поражением глазодвигательных нервов. Затем присоединяется парез мускулатуры языка (афония), глотание затрудняется, мышцы шеи, туловища и кишечника ослабевают (парезы, запоры, метеоризм), наблюдается выделение густой тягучей слизи. Температура может быть нормальной, иногда повышается. Сознание сохраняется. Как правило, ника­ких острых явлений воспаления со стороны желудочно-кишечного тракта не отмечается. В заключи­тельной стадии болезни основную роль играет расстройство дыхания, смерть наступает от паралича дыхания и сердца. Летальность составляет 35-85%.

Постинфекционный иммунитет. Перенесенное заболевание, очевидно, оставляет типоспецифический антитоксический иммунитет, перекрестный иммунитет не формируется. Продолжительность и напряженность постинфекционного иммунитета и роль в нем антимикробных антител и фагоцитов изучены недостаточно.

Лабораторная диагностика. Материалом для исследования служат: от больного — промывные воды желудка, испражнения, кровь, моча, рвотные массы; от трупа — содержимое желудка, тонких и толстых кишок, лимфатические узлы, а также головной и спинной мозг. Исследованию подвергают и продукт, послуживший причиной отравления. Исследования проводят с целью обнаружения и иденти­фикации C.botulinum или, чаще всего, с целью обнаружения ботулинического токсина и установления его серотипа. Для выделения культуры C.botulinum материал засевают на плотные среды и накопи­тельную среду Китта-Тароцци (часть пробирок при этом прогревают при 85 °С в течение 20 мин для уничтожения неспорогенных бактерий). Из жидких культур после инкубирования делают посевы на плотные среды с целью получения изолированных колоний, а затем и чистых культур, которые идентифицируют по морфологическим, культуральным, биохимическим и токсигенным свойствам. Для обнаружения ботулинического токсина в исследуемом материале или в фильтрате полученной культу­ры можно использовать следующие 3 способа:

1. Биологическая проба на мышах. Для этого берут не менее 5 мышей. Одну из них заражают только исследуемым материалом, а каждую из остальных четырех — смесью материала с 200 АЕ антитоксической сыворотки соответствующего типа — А, В, С и Е. Смесь при комнатной температуре выдерживают 40 мин для нейтрализации токсина антитоксином. При наличии в исследуемом материа­ле ботулинического токсина погибают все мыши, кроме той, которой была введена смесь материала с антитоксической сывороткой, нейтрализовавшей действие гомологичного типа токсина.

2. Использование РПГА с антительным диагностикумом, т. е. эритроцитами, сенсибилизированны­ми антитоксинами соответствующих типов.

3. Высокочувствительный и специфический метод обнаружения ботулинического токсина осно­ван на его способности подавлять активность фагоцитов. В присутствии соответствующей антиток­сической сыворотки лейкотоксическое свойство токсина нейтрализуется.

Лечение. Наиболее эффективным методом лечения ботулизма является раннее применение анти­токсических сывороток. Пока не установлен тип токсина, вызвавшего ботулизм, больному вводят внутримышечно по 10 000ME антитоксической сыворотки типов А, С и Е и 5000 ME сыворотки типа В (всего 35 000 ME). В первые сутки сыворотку вводят повторно через каждые 5-10 ч. тяжелых случаях — внутривенно. Всем лицам, которые употребляли пищу, ставшую причиной отравления, но не заболели, с профилактической целью вводится антитоксическая сыворотка по 200В ИЕ тех же типов. После установления типа токсина вводят только гомологичную антисыворотку. С пгтш стимулирования-выработки активного иммунитета больному вводят также анатоксины типов А. Б Е, а после определения типа токсина — только гомологичный анатоксин. Промыванием дачей слабительного добиваются скорейшего удаления токсина и возбудителя из кишечника. Сероте­рапию дополняют антибиотикотерапией, а также симптоматическим и общеукрепляющим лечением.

Профилактика. Для создания искусственного антитоксического иммунитета против ботулизма получены анатоксины, однако широкого применения они не нашли. В основе профилактики ботулиз­ма лежит строгое соблюдение санитарно-гигиенического режима

Патогенные бактероиды

К семейству бактероидов (Bacteroidaceae) относятся анаэробные грамотрицательные прямые и изогну­тые палочки. Оно включает 13 родов, из которых наибольший интерес представляют два: Bacteroides и Fusobacterium. Их виды широко распространены в природе. Важнейшей средой их обитания являются слизистые оболочки ротовой полости, желудочно-кишечного тракта, мочеполовых путей человека и различных животных. При определенных условиях представители многих видов этих двух родов могут быть причиной гноино-вошал^гельтах ъг&ъшъъкяк ф&я&ршА лота$\изащ\и\ аштавдщита, перитонита, сепсиса, парапроктита, гангрены отдельных органов, раневой инфекции и т. д. Весьма часто эти процессы вызываются бактероидами и фузобактериями (аспорогенная анаэробная микрофлора) в ассоциации с другими микроорганизмами (факультативные анаэробы и облигатные спорогенные анаэробы). Особеннос­тью течения заболевания при такой микст-инфекции являются быстрота развития процесса, некротиза-ция тканей, признаки выраженной интоксикации, трудность диагностики и лечения. Все это является следствием синергизма, когда патогенные свойства различных микроорганизмов взаимно усиливаются. Довольно редко бактероиды и фузобактерии выделяются из патологического материала в чистой культу­ре, чаще наблюдается рост в ассоциации с другими бактериями; в чистой культуре они чаще выделяются посевом крови при сепсисе и спинномозговой жидкости — при менингите.

Важным условием для развития инфекции, вызываемой бактероидами или фузобактериями, служит наличие одного или большего числа предрасполагающих факторов, приводящих к снижению уровня кислорода и окислительно-восстановительного потенциала в тканях. Такими факторами являются травма, спазмы и сужения сосудов, некроз, сопутствующие инфекции, вызванные другими бактерия­ми. Общими предрасполагающими факторами следует считать также хирургические вмешательства (особенно при операциях на кишечнике или в полости рта), лейкозы, злокачественные новообразова­ния, диабет, артериосклероз, алкоголизм, использование антибиотиков, иммунодепрессантов, кортико-стероидов, рентгеновское и гамма-облучение.

Род Bacteroides состоит из 22 видов облигатных анаэробов, большинство из которых могут быть причиной заболеваний человека. По морфологии это прямые или слегка изогнутые палочки размером 0,5—0,8x1 -2мкм, могут располагаться поодиночке, парами или короткими цепочками из 3-4 клеток, грамотрицательны, спор не образуют, некоторые виды образуют капсулы, некоторые — подвижны (перитрихи). По последним двум свойствам и требовательности к питательным средам и особенностям роста все виды можно условно разделить на 3 группы (по Prevot, 1966): 1. Неподвижные, иногда образующие капсулы бактероиды {B.fragilis, B.melaninogenicus и др. виды). Именно представители этой группы чаще всего являются причиной заболевания человека. 2. Неподвижные, образующие капсулу-среде бычьей сыворотки или асцитическои жидкости значительно ускоряет рост. В строго анаэробншж условиях на сывороточном агаре фузобактерии образуют маленькие, круглые с ровными или неронвлш краями, непрозрачные, грязновато-белые с желтоватым центром колонии. На кровяных средах обмв вызывают гемолиз.

Желатин и свернутую сыворотку не разжижают, обычно не восстанавливают нитраты в нитрат» Как правило, выделяют индол и сероводород, не растут в присутствии желчи и желчных солей.

Биохимические свойства могут быть использованы для дифференциально-диагностических целей: в зависимости от вида фузобактерии могут или не могут ферментировать глюкозу, левулезу, маннозу. гидролизовать эскулин и крахмал, выделять липазу, образовывать летучие органические кислее -пептонно-дрожжевом бульоне с глюкозой.

Антигенное строение фузобактерии, как и постинфекционный иммунитет, мало изучены. Патоге--ные свойства связаны с эндотоксином — липополисахаридом клеточной стенки, а также с фермента­ми агрессии и защиты: плазмокоагулазой, фибринолизином, нуклеазами. Некоторые штаммы выраба­тывают гемотоксин; такие штаммы обладают значительной вирулентностью и иногда могут вызвать внутрилабораторное заражение.

Фузобактерии при 65 °С погибают в течение 15 мин, при кипячении — моментально. П:-высушивании на воздухе погибают через 24-48 ч. Рабочие растворы дезинфицирующих веществ убивают их в течение 10-20 мин. В испражнениях животных и человека фузобактерии могут сохраняться до 30-50 сут.

При лабораторной диагностике заболеваний, вызванных фузобактериями, можно использовав микроскопический, бактериологический и биологический методы. Микроскопический метод применяют для диагностики поражений кожи и слизистых оболочек. Материал для приготовления мазка берут на границе живой и некротизированной ткани, мазок фиксируют и окрашивают по Граму, Леффлеру нла водным фуксином. Возбудитель имеет вид зернистоокрашенных длинных нитей и палочек. Для бактерио­логического исследования берут гной из язв на поверхности тела или из полостей при поражени-внутренних органов, трупный материал. Посев чаще всего делают на кровяной агар, инкубируют в анаэробных условиях. Чистую культуру идентифицируют по биохимическим свойствам. Биологический метод используют параллельно с бактериологическим и чаще применяют при работе с сильно загрязнен­ным посторонней флорой патологическим материалом. Белым мышам материал вводят у основания хвоста, где развивается некроз, и они погибают на 8-10-е сутки; при посеве материала, взятого на границе живой и пораженной ткани, легко можно выделить возбудителя. Кроликов заражают подкожно в область брюшных мышц или под кожу уха и внутривенно. Некротический процесс захватывает большие участки кожи, где на 4-5-е сутки можно легко обнаружить возбудителя или выделить чистую культуру

Специфическая профилактика не разработана. Лечение проводят антибиотиками, к которым данный штамм чувствителен, в сочетании с парентеральным введением метронидазола (метрогила).

ЗБУДНИК ТУБЕРКУЛЬОЗУ

Збудником туберкульозу є особливий мікроб, що ма« назву МусоЬасіегшт іиЬегсиіозіз, був відкритий у 1882 р Р. Кохом.

Туберкульоз — переважно хронічне захворювання, різно­манітне у своїх проявах, Як правило, уражаються легені рідше — інші органи.

Збудник туберкульозу буває 3-х типів: Мусоbacterium tuberculosis— людський тип, патогенний для людини. Мусоbacterium tuberculosis bovis - бичачий тип—патогенний для великої .рогатої худоби і людини. Мусоbacterium tuberculosis avium — пташиний тип, патогенний для птахів, і в меншій мірі для людини.

Тріада Генле-Коха: і виявити мікроб в усіх випадках хвороби;

Виділипі в чистій культурі; викликати експериментальну інфекцію тварин.

Роберг Кох блискуче виконав це завдання при вивченні
туберкульозного мікроба.

Морфологія

Мікобактерія туберкульозу паличкоподібний мікроб. Паличка пряма або трохи зігнута, тонка. Такий, як правило, вигляд мають ці бактерії у вихідному матеріалі — в гної, мокротинні.

Поряд з цим зустрічаються й інші форми: короткі паличкі і зерна — круглі, кислотоупорні. У культурах бактерії туберкульозу теж мають різний вигляд: в молодих — більш довгі (до 10 мкм), в старих — коротші і товстіші; бувають гіллясті форми.

Одним із видів мінливості мікобактерій туберкульозу утворення форм, що фільтруються: дуже дрібні, здатні проходити через фільтри, затримувати бактерії, а в організмі людини проникати через природні бар'єри (наприклад, пла­центу); невидимі при звичайній мікроскопії, але виростають при висіві на живильні середовища; відзначаються слабкоь вірулентністю.

Другою формою мінливості, яка пов'язана з частковою абс повною втратою клітинної стінки, є утворення Lформ, пщ різко відрізняються від типових мікобактерій: змінюється] форма мікроорганізму і здобуваються незвичайні властивості.

Утворення L-форм бактерій іноді супроводжується зни-| женням вірулентності, в результаті чого створюється вражен­ня повного клінічного і бактеріологічного видужання при три­валому збереженні в організмі людини збудника.

Якщо в цей період закінчуються лікувальні заходи або з якихось причин відбувається послаблення імунітету,- L-форми реверсують у звичайні бактерійні клітини і ..викликають рецидив захворювання (доведено В. Д. Тимаковим в 1969 р.). Реверсія L-форм в їх початковий бактерійний вид свідчить про активізацію туберкульозного процесу. Значить, виявлен­ня Ь-форм має діагностичне і прогностичне значення.

В електронному мікроскопі видно складну будову мікро­ба. Є 3-шарова оболонка (клітинна стінка). У цитоплазмі розташовані рибосоми,- лізосоми; нуклеотид—накопичення ни­ток у вигляді гранул, дезоксинуклеопротеїду у вигляді гранул.

Паличка нерухома. Капсул і спор не утворює. Велика стійкість мікроба в зовнішньому середовищі пов'язана з особ­ливостями хімічного складу клітин. У них міститься багато жировоскових речовин — до 40%, в тому числі специфичій жирні кислоти — міколова, фтіонова, туберкулостеаринова і спирт — фтіоцероль.

Вони розташовані в оболонці й протоплазмі бактерій і роблять їх важкодоступними для дії кислот, лугів, барвників і лікарських речовин., .

Тинкторіальні властивості туберкульозної палички особливі. Як правило, барвники важко проникають у мікобактерії.

Наприклад, звичайним способом Грама можна забарвити цю і личку за 6 годин. Тому застосовується видозмінений більш швидкий спосіб Грама,— що має назву спосіб Муха. Туберкульозна паличка забарвлюється в фіолетовий колір, тобто вона грам+. При цьому добре видна зернистість її протоплазми, що є важливою ознакою її відмінності від

нипічних бактерій, у яких зернистість не виявляється (суцльна фіолетова паличка).

Другий специфічний метод забарвлення туберкульозних мікобактерій називається методом Ціля-Нельсена, За допомогою цього методу відрізняють кислотостійкі бактерії від інших. У препараті—кислотостійкі бактерії яскраво-червоні, некислотостійкі - сині.

Кислотостійкість і стійкість до спирту в туберкульозної п.ілички виражена в більшій мірі, ніж у сапрофітних мікобактерій.

Культуральні властивості

Умови росту для мікобактерій туберкульозу: доступ Кисню повітря, оптимальна температура 37—38°С, рН 7,0-7,2.

На простих живильних середовищах мікобактерії ' не |ростуть, вони потребують спеціальних середовищ, що обумов­лено хімічним складом бактерій. Обов'язковою складовою Чистиною середовищ є гліцерин, як основа для побудови жи-ріших речовин. До рідких середовищ додають 5%.гліцерину, до густих 3% гліцерину. Мікробові потрібні амінокислоти, ишірнклад, аспарагін, ряд солей — фосфорнокислий калій, іїимопокисле залізо та інші.

Як завжди готують середовища складної сполуки. Для циділення чистих культур, використовують густі живильні середовища—яйцеві (Левенштейна-йєнсена, Петраньяні, Виноградова, Петрова). Рідкі середовища — гліцериновий м'ясо-пептопний бульйон (МПБ+5—10% хімічно чистого гліцери-щ), синтетичне середовище Сотена.

Ростуть мікобактерії повільно: в середньому —• 19—21 |дніь, до ЗО днів. Мікроб—жадний аероб. На рідких середови-Ших мікобактерії через 10—15 днів утворюють ніжну плів-

ку, яка поступово потовщується, стає крихкою, складчастою, Підіймається на внутрішню стінку пробірки. Середовище залишається прозорим.

На густих середовищах — колонії R-форми, зморшкуваті, сухуваті, різко виступають над поверхнею середовища.

Патогенез

Найчастіше причиною захворювання служать бактерії людського типу. Бичачий тип викликає в людини пе­реважно нелегеневі форми туберкульозу. Пташиний 'іпн ма-лопатогенний для людини і захворювання викликані ним, досить рідкі. Шляхи зараження: повітряио-краплипіїнп, по-вітряно-пиловий, аліментарний, можливе виутрішиьоутробпе інфікування через плаценту, контактний (прямий і непрямий).

Наслідок зустрічі організму з туберкульозними мікобакте­ріями залежить від багатьох причин: віку інфіктіанпх, ста­ну їх організму, типу і вірулентності збудники, масипності інфекції тощо, Інкубаційний період білл 2-х тижиіи, иле мо­же бути й тривалим.

У клітинах мікроба містяться тубсркулоироїе'іи (тубер­кулін) і ліпідні фракції, які мають токсичні іілапшюсті. Спо­чатку в тканині, де осідає паличка, шишки*¹ запалення, яке потім перетворюється в сікчіифічну гранулему — ту­беркульозний горбик. У центрі горбики знаходиться паличка. Вона оточена особливими клітинами з'єднувальної тканини— епітеліоїдними; по периферії роиташоиапі плазмобласти, плазматичні клітиии, лімфоцити, У тому випадку, якщо за­хисні сили організму значні, рмітишонана по периферії горб­ка з'єднувальна тканин,і, яі,;і нірачіи- вапно, може перство рюватись у капсулу і и>чі притч¹ подальшого розповсюджен­ня не відбувається.

Але, якщо итраіа панна не нідбупні тьої, н ір/шулсмі виникає сирковий (качеояипн) ро.члид, Гранулема — безсу-динне утворення, тому клітнпн легко піддаються розпаду. Ко­ли в ділянку розпаду потрапляє судина пГіи брпич, то па­лички розповсюджуються (наприклад, течкіо крові) і осіда­ють в інших тканинах і органах.

Лабораторна діагностика

У залежності віт; клінічних форм туперкульозу для мі:< робіологічного дослідження використовується той чи інший матеріал. Так прн туберкульозі легенів мокротиння, плев­ральна рідина, змив з бронхів, при туберкульозі нирок—се­ча, при суглобовому туберкульозі - кістковий могюк, при ту­беркульозному менінгіті — спинно-мозкова рідина, а також пунктати із закритих порожнин, гній із -свищів, виділення ран, відкритих порожнин.

Методи дослідження

I. Для виявлення збудника хвороби застосовують мето­ди: бактеріоскопічний, алергічний, бактеріологічний, біоло­гічний.

II. Для встановлення фактора інфікованості людини ту­беркульозними мікробами використовується алергічна реак­ція Манту.

III. Для виявлення антитіл до мікобактерій туберкульо­зу розроблені серологічні реакції.

І. Бактеріоскопічний метод.

Бактеріоскопія мазка із забарвленням за Цілем-Нельсе­ном після флотації. Принцип. Мікобактерії туберкульозу, що містяться в патологічному матеріалі, при струшуванні водної суспензії цього матеріалу з вуглеводнем, прилипають до краплин "вуглеводню, враховуючи, що вони легші за воду, випливають, утворюючи піну, в якій концентруються мікобак­терії туберкульозу.

У хворих зі свіжевиявленими ранніми формами тубер­кульозу, а також у хворих, що піддавалися більш або менш тривалій антибактеріальній терапії, мікобактерії іноді виділя­ються в такій незначній кількості,, що можуть бути виявлені в препаратах, приготовлених звичайним способом.

Для збільшення процента знаходження мікобактерій за­стосовуються ті чи інші методи їх накопичення або концент­рації у взятому матеріалі,—крім флотації, можуть застосо­вуватись і інші методи збагачення, такі як гомогенізації, еле­ктрофорезу.

1. Метдд гомогенізації. До великої кількості мокротиння
додають рівну за об'ємом кількість 1% їдкого натрію, помі­
шуючи до повного розчинення. Центрифугують, зливають
рідину, а осад — нейтралізують 1-2 краплинами 10% розчи­
ну соляної кислоти. З осаду, в якому сконцентровані тубер­
кульозні мікобактерії, готують мазки і забарвлюють за Ці­
лем-Нельсеном. Метод електрофорезу заснований на здатності мікро­
бів, що мають позитивний заряд на поверхні клітини, руха­
тись в електричному полі до негативного полюсу, де відбува^:
ється їх скупчення.

2. Бактеріоскопія мазка із забарвленням люмінесцентни­
ми барвниками (за Адамчпком). Застосування люмінесцентної мікроскопії виявилося більш ефективним, ніж забарвлення мазків за ЇДілем-Нельсеном, У цьому випадку на темному
фоні швидко виявляються палички, що світяться. Для забарвлення мазків застосовують акридин оранжевий, родамін, аурамін. Відтінок свічення домомагае орієнтовно відрізнити
туберкульозні палички від інших¹ мікобактерій: туберкульозні палички світяться золотисто-оранжевим кольором на чорному фоні, сапрофіти сіро-зеленого кольору, атипічні міко­бактерії лимонно-жовтого або лимонно-зеленого.

Електронна мікроскопія застосовується, в основному, для вивчення структури мікроба і показує складну структуру ту­беркульозної палички.

ІІ. Бактеріологічний метод застосовується з метою ви­ділення чистої культури. Однак цей метод тривалий: резуль­тати отримують лише через 2-3 тижні. Цеп метод більш ві­рогідний і дає можливість визначити типи, вірулентність, лі­карську стійкість бактерій. Виділення чистої культури прово­диться на густих середоппщах. Для культивування мікобак­терій туберкульозу застосовується згорнена сироватка, гліце­риновий агар, Гліцеринова картопля, гліцериновий бульйрн, яйцеві середовища (Петрова, Петраньяні, Левенштейна-йен-сена), синтетичні¹ середовище Сотеиа,

На гліцериновом} агарі через 2 З тижні спостерігається сухий палії слабо-жовтого кольору; на яйцевому середовищі ріст мікобактерій відбувається шйидше (на 6-8 день).

На густих живильних середовищах утворюються К-формгі* (шорсткі густі колонії зі зморшкуватою поверхнею і нерівни­ми краями), колонії мікобактерій дисоціюють з типових К-форм в атипічні 8-форми.

У гліцериновому бульйоні оЗйакою росту є крихка плів­ка, що поступово потовщується, здобуває горбпсіір-зморщку-ватий вигляд і жовтий колір, бульйон прозорий,

Прискорені методи культивування мікобактерій тубер­кульозу. Ці методи засновані на обліку росту мікобактерій

мікроскопічним засобом. У 1941 р. Прайс запропонував ме-:шд мікрокультивування мікобактерій ми і клі. Д ія нього ма­теріал, що досліджується, наносять на стерильне предметне

скло, висушують, препарат-мазок переносять у стерильну ча­шку Петрі і обробляють протягом 5 хвилин 5% розчином Н28О4, потім кислоту виділяють, препарат промивають тричі дистильованою водою і занурюють у живильне середовище—• свіжу гемолізовану, цитратну людську кров—цільну або роз­ведену в 3-4 рази.

У такому середовищі відбувається швидке розмноження мікобактерій і утворення мікроколоній, розташованих на склі, які при мікроскопічному дослідженні після забарвлен­ня за Цілем-Нельсеном мають вигляд змієподібних скупчень. Розвиток мікроколоній починається з^і^б-го дня інкубації. Коли в досліджуваному матеріалі є лише небагато особин з послабленою життєздатністю, це латентна фаза (прихова­ний період) інкубації може подовжуватись. Як правило, ре­зультати посіву в 50% випадків можна врахувати на 6-Ю день досліду і 80% випадків до 15-го дня. Користуючись ме-• тодом Прайса, при посіві бактеріоскопічного негативного мок­ротиння різні автори одержали різні результати в 6,5—10% випадків.

А. Є. Щкодьникова видозмінила метод Прайса, тому ме юд. носить назву Прайса-Школьникової.

Біологічний метод. Класичною експериментальною твари­ною для діагностики туберкульозу є морська свинка, високочут­лива до мікобактерій людського й бичачого типів навіть у тому випадку, коли вони знаходяться в досліджуваному матеріалі.у вигляді одиничних особин. Цей метод слід про­водити для підтвердження туберкульозної етіології захворю­вання у нелікованих хворих, а також для встановлення ба-циловиділень у хворих, що вживали тривалий час протиту­беркульозні препарати.

Досліджуваний матеріал вводиться морській свинці або в необробленому вигляді, або після оброблення сірчаною кис­лотою в.кількості 1-2 мл під шкіру в паховій ділянці або внутрішньовенно. Через 1,5-2 тижні падіння ваги тварини і збільшення пахових залоз свідчать про розвиток туберкульоз­ного процесу. В пунктаті із залоз виявляють туберкульозні

палички.

Тварини гинуть через 3-6 тижнів. При розтині знаходять горбики в органах, в мазках з них — туберкульозні палички.

III. Алергічний метод виявлення інфікованості організ­му туберкульозним мікробом.

Підлягають вакцинації всі новонароджені і иеіифікова-ні туберкульозом діти, підлітки і дорослі.

- ^;Одиак, однієї вакцини недостатньо. Для профілактики туберкульозу велике значення мають загальнооздоровчі і загальносанітарні заходи, бо це захворювання в значній мі­рі пов'язане з умовами життя населення.

-Проводиться велика систематична робота по виявленню і оздоровленню контактних осіб, які захворіли, і хіміопрофілактика.