Шумеро-вавилонська культура

Студентам варто знати, що найдавніша цивілізація виникла в південній частині Месопотамії – Дворіччі. В цій дуже складній за умовами проживання місцевості перші жителі з являються в період неоліту. Пройшовши шлях від полювання та рибальства до землеробства (спочатку мотичного, потім орного), люди були змушені зайнятися іригацією – осушувати болота, захищати лани від повені, створювати запаси води на випадок посухи, вдосконалювати системи зрошення.

Процес розпаду первісного ладу, переходу від роду до патріархальної родини та сільської общини та від племені (або союзу племен) до держави тривав приблизно з середини V тис. до середини III тис. до н. е. За археологічною періодизацією – це енеоліт (мідно-кам’яний вік).

Отже, у III–І тис. до н. е. тут виникли спочатку стародавні шумеро-аккадські держави, а потім Вавилон, Мітанні, Ассирія.

Культура Дворіччя – результат творчої діяльності ряду народів – шумерів, аккадців, ассирійців, амореїв.

Одним із найважливіших досягнень шумерського народу було винайдення писемності (середина ІV тис. до н. е.). Як й інші давні системи писемності, шумерська писемність виникла з малюнків. Часто той самий малюнок мав кілька значень, і тому читання тексту перетворювалося у вирішення ребусів. Поступово зовнішній вигляд знаків спрощувався. До кінця ІІІ тис. до н. е. образотворчий принцип, покладений ь основу картинної писемності, був замінений зображенням звуків (фонем). У шумерській писемності з’явилося багато складових знаків та кілька абеткових, які були необхідні для передавання голосних. Зберігалися також і образотворчі ідеограми.

Основним матеріалом для письма слугувала м’яка глина. До нас дійшли сотні тисяч книгописних текстів, в основному на глиняних пластинках, іноді на металевих предметах.

Шумерський клинопис був запозичений вавилонянами, а потім поширився по всій Передній Азії. Клинопис застосовувався в Аккаді, Ассирії, у хеттських країнах, в Урарту, Фінікії, Стародавній Персії. Звичайно, кожен народ пристосовував клинопис до особливостей своєї мови. В середині II тис. до н. е. в торгових містах Північної Фінікії, а потім у Персії в І тис. до н. е. клинопис набув найбільш простої фонетичної форми, перетворившись на один з найдавніших з відомих нам алфавітів.

Писемність у Дворіччі була привілеєм незначної меншості. Школи були при храмах та палацах. У школах давали загальну, а також спеціальну освіту. У загальну освіту входило вивчення писемності і мови, елементів арифметики, геометрії та астрономії. Майбутніх жерців вчили астрології. Спеціальна освіта передбачала вивчення богослов’я, права, медицини, музики. Методика викладання була досить примітивною. Вона зводилася до запитань вчителя, відповідей учня, перекладів з однієї мови на іншу, вивчення напам’ять. Під час розкопок знайдено навчальні посібники, письмові роботи школярів.

Літературна та наукова творчість народів Дворіччя мала відбиток релігійно-міфологічного мислення.

Шумеро-вавилонська література бере свої витоки з усної народної творчості. Значне місце у ній посідає епос, що бере свій початок з шумерської доби. Сюжети епічних поем шумерів були пронизані релігійним світоглядом, тісно пов’язані з міфами, в яких розповідається про «золоту добу» сивої давнини, створення богів, світу та людини. Для істориків особливий інтерес становлять ті етнічні поеми, в яких відбито реальні історичні події та факти.

Шумерський клинопис, література та вся культура справили великий вплив на ассиро-вавилонську літературу. Численні літературні твори, що виникли у шумерську епоху, були в дещо зміненій формі перекладені на аккадську та ассирійську мови і у такому вигляді збереглися до більш пізніх часів. Найбільш видатним твором вавилонської літератури була «Поема про Гільгамеша». Окремі частини цієї поеми беруть свій початок від шумерської давнини. Сьогодні вважають, що Гільгамеш був реальною особою. При ньому місто Урук, де він правив, стало головним містом Дворіччя. Основна думка поеми полягає в тому, що навіть наивеличнішии герой не в змозі досягти вічного життя і повииеи змиритися перед богами. Блаженство у загробному житті мають лише ті, хто виконує заповіти релігії, вимоги жерців, обряди релігійного культу.

Такі самі повчання та релігійно-філософські тенденції зустрічаємо в «Поемі про Адапа», «Поемі про Етана» та в інших творах.

Ще в шумерську добу з’являються перші зразки релігійної драми. Основний цикл релігійної драми був пов’язаний з культом вмираючого та воскресаючого бога природи.

Релігійні погляди наклали свій відбиток майже на всю вавилонську лірику. На честь богів складалися гімни. Вершина вавилонської поезії – це «Поема про страждаючого праведника» та «Бесіда пана з рабом». Ідея останнього твору – вельможа такий же безсилий перед царем, як і раб перед вельможею.

Наукова діяльність також розвивалася під сильним впливом релігій-но-міфологічиого світогляду, оскільки нею займалися переважно жерці. Разом з тим потреби повсякденного життя примушували людину уважно стежити за явищами природи та, по можливості, об’єктивно розуміти їх зміст.

Найбільші досягнення в цей період народи Дворіччя мали в царині математики. Починаючи з шумерської доби, народи Дворіччя використовували системи числення, в основі яких були числа 5, 6, 10 та похідні від них 30 та 60. Пізніше з’явилася більш раціональна десяткова система – також компромісна, в якій основними числами були 60, 360. До речі, від цієї системи бере свій початок поділ години на 60 хв, кола – на 360 градусів. Шумерійці застосовували піднесення до степеня, добування квадратних і кубічних коренів, вміли обчислювати об’єм. Звичайно, математика мала суто практичний характер.

У шумерську добу виникли перші календарні системи, що свідчить про знання шумерами астрономії. Найдавніші обсерваторії влаштовували на горі храмових башт (зіккуратів). Вавилонські жерці відрізняли зорі від планет, виділяли сузір’я, вміли передбачити затемнення. У Дворіччі був розроблений сонячно-місячний календар, який згодом поширився по всій Передній Азії.

Накопичувалися знання у ветеринарії та медицині. Третім тисячоліттям до н. е. датується створення порадника з виготовлення ліків з мінеральних, рослинних та інших речовин. Зароджувалася хірургія. Відомо, що ще за часів Хаммурапі (XVII ст. до н. е.) вавилонські лікарі робили досить складні операції на очах, хоча найкращими засо-бами лікування продовжували вважати молитви, заклинання, різні ритуали.

Рівень знань з історії та міфології був незначним. Складали річні списки найважливіших подій, причини яких вбачали у волі богів Було створено шкільні посібники для вивчення мов – шумерської та семітської. До речі, вже після того як шумерійці «розчинилися» серед більш пізніх семітів та інших племен, шумерська мова все ще зберігалася як мертва (аналогічно латинській мові у Середньовічній Європі).

Завдяки археологічним розкопкам маємо уявлення про мистецтво архітекторів, скульпторів, живописців Дворіччя.

Для архітектури були характерні монументальність, застосування цегли-сирцю, асиметричність внутрішнього планування. Храми зводили на великих штучних насипах, що захищали їх від повені. Стіни прикрашали вертикальними виступами, нішами, мозаїчними фризами. Дерев’яні колони, на які спиралися примітивні склепіння, іноді вкривали міддю. Більшість храмів мали вигляд багатоступінчастої п’яти-семиповерхової башти. Ймовірно, що спогади про них збереглися в біблійній легенді про «вавилонську башту».

Скульптура, живопис були досить примітивними. Проте в цей час був зроблений великий крок уперед у розвитку мистецтва. Зображення людського тіла поступово набуло реалістичної форми.

Релігійні уявлення перших осідлих землеробів Дворіччя зводилися в основному до первісного фетишизму. Подальший розвиток релігії призвів до появи культу природи, адже низький рівень матеріальної культури та техніки ставив людину в залежність від природи, що її оточувала.

В епоху родового ладу і виникнення патріархальної родини культ природи був пов’язаний також з культом предків. Обожнених предків вважали покровителями роду та родини. Культ предків був пов’язаний з вірою у загробне життя. Давній культ природи зазнає змін у часи формування рабовласницького суспільства та деспотичної держави. Давні боги природи трансформуються у богів влади та панування, покровителів держави та царської влади. їх зображують у вигляді царів, а земних царів – у вигляді богів. Поступово, у зв’язку з перетворенням малих держав на великі та сильні, царів починають вважати не тільки посередниками між богами та людьми, а й нащадками богів, їх живим втіленням на землі.

Оскільки Месопотамія часто зазнавала нападів іноземних завойовників і тут не виникло такої міцної централізованої держави, як, скажімо, в Єгипті, тому в кожній державі Дворіччя складалися своєрідні форми обожнення царя та царської влади, які сполучалися зі складними богословськими системами. Знання цього богослов’я, а також відправлення релігійних культів покладалося на жерців.

Поступово обрядовий бік релігії ускладнювався. Релігія дедалі більше набувала державного характеру, накладала свій відбиток на літературу, образотворче мистецтво. Релігійно-магічний світогляд глибоко проникав у свідомість жителів Дворіччя.

Шумеро-вавилонська культура значною мірою вплинула на культурний розвиток близькосхідних та європейських народів. Шумеро-вавилонський клинопис був запозичений ассирійцями, хеттами, мітан-ніицями, урартами, племенами Сирії, Фініки. Культурна спадщина давніх народів Дворіччя була використана в часи створення античної цивілізації.