Ранок добрим не буває

Крізь закриті повіки нещадно пробивалося сонячне світло, змушуючи важкі руки потягнутися до очей, щоб прикрити їх. Голова, здавалося, налилась свинцем, а кожен рух віддавав болем по всьому тілу.

Софі насилу розплющила очі і, зітхнувши, повільно піднялась. Вона спробувала пригадати, що відбувалося після тієї вишневої отрути, але їй так і не вдалося воскресити в пам'яті події вчорашнього вечора. Зручне м’яке ліжко геть відбивало бажання покидати його. Дівчина потерла скроні, опустивши ноги на прохолодну підлогу. Ну що ж, для початку не погано, могло бути й гірше. Розуміння того, що вона сидить лише у білизні, пронизало свідомість, подібно електричному струму. А ось це вже паскудно.

Уникаючи різких рухів, Софі роззирнулася: сірі стіни, велике вікно, стелаж з книгами, м’яке крісло і декілька ретро-постерів у рамках – ця затишна, охайна кімната не належала ані їй, ані Патріку, а це куди ускладнювало ситуацію. Сподіваючись на те, що все ще може обійтись, дівчина глянула позад себе і жалібно застогнала, усвідомивши, що всі її надії, одним махом пішли коту під хвіст.

На іншій половині ліжка, закутавшись у ковдру по самісінькі вуха, спав незнайомий хлопець. На мить увагу Софі привернув блиск тонкої хрестоподібної сережки у його вусі, і дівчина пригнулась, намагаючись краще роздивитись незнайомця. Розкуйовджене попелясто-русяве волосся закривало більшу частину його обличчя, і вона, не ризикнувши відкинути неслухняні пасма, дійшла висновку, що ніколи раніше його не зустрічала.

Софі повільно сповзла з ліжка, підібрала з підлоги свої речі, і поспіхом одягнувшись, навшпиньки вийшла з кімнати, тихо зачинивши за собою двері.

Вочевидь, у цій квартирі продовжилася їхня вечірка після «Механічної дами», так як тут панував повний хаос. Найбільша кімната, яка швидше за все добу тому була милою вітальнею, зараз нагадувала місце детонації бомби – повсюди були розкидані речі, пляшки, пластикові стаканчики і коробки від піци. А декілька хлопців так і заснули, де довелося.

У самому епіцентрі безладу, на краю журнального столика сидів Орфей.

Замислено потираючи щетину, він виглядав добряче пом'ятим і спантеличеним.

– Принаймні, не прокинувся в одному ліжку невідомо з ким, – ледь чутно пробурмотіла Софі, свердлячи поглядом товариша. Хвиля роздратування накотила одночасно з нудотою, шлунок судомно скрутило у спазмі. Вагаючись між бажанням влаштувати йому добрячу прочуханку за ідею з випивкою, і бажанням вислизнути звідси, не привертаючи уваги, дівчина все ж зупинилась на першому варіанті.

– Тепер ти у моєму чорному списку! – люб’язно повідомила вона, оглядаючись в пошуках найкращого друга, але Патріка ніде не було видно.

– Що? А-а-а, Софі, доброго ран… Виглядаєш жахливо.

– Заткнися! Як тобі взагалі вчора прийшло в голову…

Орфей перебив її на півслові. Підвівшись і розминаючи занімілу шию, він сказав:

– Якщо ти готова, йдемо звідси. Естель вже рве і метає, шукаючи вас.

– Про що це ти? – насупилась Софі.

– Дай вгадаю: ти залишила компас вдома, як і ми, за винятком страждаючого надмірною розсудливістю Кука. І б’юся об заклад, цей ботан вже давно вималювався у кабінеті директорів, готовий отримати нове завдання. Тільки вся сіль у тому, що сьогодні їм потрібен склад Альфи, і голомозий пролітає, як фанера над Парижем.

– Звідки знаєш? І прикуси язика, він все-таки твій напарник, – дівчина засунула руку в кишеню жакета, але пальці не намацали там звичного пристрою.

– Дорогенька, я б не прокинувся в таку рань просто так. Голомозий заходив сюди і забрав Патріка. І повір, у мене немає ніякого бажання дізнатися, як він нас знайшов.

– А якого біса вони не потурбувались про те, щоб знайти мене? – обурилась Софі, але одразу ж замовкла. Все-таки, враховуючи, що вона прокинулася в одному ліжку із незнайомцем, це було їй на руку, адже слухати наступні кілька днів їхні уїдливі жартики вона не хотіла. Орфей мовчки стенув плечима і прослизнув повз неї до вхідних дверей. Зупинившись на порозі, він не озираючись, додав:

– Ворушись, в нас всього година. Патрік чекатиме у «Ракеті», а далі – на розправу до Чорної Вдови.

Тільки Орфей, в силу своєї недалекоглядності, наважувався так називати Естель. Якщо вона про це дізнається – від хлопця й мокрого місця не залишиться.

Часу дійсно було обмаль, тож зазирнути додому і прийняти душ, не виходило. Важко зітхнувши, Софі попленталась вслід за ним.

* * *

Патрік сидів у майже порожній кав’ярні, підперши голову рукою і розглядаючи залишки кавовій гущі на дні чашки. Годинник над барною стійкою показував всього сьому ранку. Люди почнуть сходитись сюди не раніше аніж через годину, а поки можна насолоджуватися тишею. Кук сидів навпроти, і з похмурим виглядом вже тривалий час крутив у руках ламінований аркуш меню, не роблячи замовлення, що зовсім не подобалося огрядній офіціантці, яка раз за разом пропливала повз їхній столик.

В повітрі витав запах свіжоспеченої здоби. У інший день, це обов’язково б розбурхало апетит юного організму, але не сьогодні. Патрік гидливо зморщив ніс, і знесилено опустив важку голову на прохолодний стіл.

– Заради усього святого, навіщо ти мене притягнув сюди?

– Подумав, ти захочеш підкріпитися перед важким днем. Сьогодні ж важкий день, чи не так? – запитав Кук, жестом підкликавши невдоволену офіціантку, і замовивши по чашці кави з чорничними тістечками.

– У мене кожен день, як фестиваль у Ріо-де-Жанейро. Не тягни кота за хвіст і переходь до суті справи.

Кук з полегшенням зітхнув, відкинувшись на спинку крісла. Що йому завжди подобалося у цьому хлопцеві, то це його вміння дивитися в корінь проблеми.

– Гаразд, – погодився він. – Слухай, я хочу потрапити у вашу команду.

– А я хочу золотий велосипед, фломастери і півкоролівства в придачу, – відповів Патрік, не піднімаючи голови. Він чекав нотацій за те, що потягнув Кука в клуб, за свою легковажну і безвідповідальну поведінку, чи хоча б заслужений запотиличник за Дороті Фінч, але тільки не повернення до цієї теми. – Ти ж знаєш, що я нічим не можу допомогти. Для директорів рейтинг говорить сам за себе. В Беті ти – останній в списку, Іва – друга, а якщо когось із вас і вирішать перевести в Альфу, то Орфея.

– Безглуздя! У вас порожнє місце! В Кодексі сказано, що у складі Альфи вас повинно бути троє… І цим третім повинен стати я! – Кук похапцем замовк, розуміючи, що сказав зайвого.

Запала пауза. Патрік повільно підняв голову і завмер, дивлячись на Кука. На його кам’яному обличчі не здригнувся жоден м’яз, лише карі очі, здавалося, ще більше потемнішали. Відсьорбнувши щойно принесеної кави, він заговорив зловіще спокійно:

– Ще раз назвеш смерть Гаррі «порожнім місцем», і я за себе не відповідаю.

Кук злегка кивнув, винувато потупивши погляд.

На щастя, Патрік був не з тих, хто вмів довго злитися, а особливо з похмілля. Бажаючи якнайшвидше відігратись, він глузливо запитав:

– Як пройшов твій романтичний вечір?

– Та пішов ти! – огризнувся Кук, прийнявшись за тістечка.

Така відповідь цілком задовольнила Патріка.

Про нездорову одержимість Дороті Фінч бідолашним Куком ходили легенди. Все почалося в день, коли йому виповнилося вісім. Саме тоді, в сусідній будинок оселилась сім’я із рудоволосим дівчиськом. І це, на перший погляд миле чудовисько, незабаром перетворило його тихе життя у справжнісіньке страхіття. Задуваючи свічки на святковому торті, Кук загадував, щоб йому подарували цуценя, а замість кумедної тваринки отримав привіт із Пекла і маленького Цербера у подобі Дороті.

З роками її каверзи ставали все грубішими. До переслідування додались знищений будинок на дереві, вибитий молочний зуб, десятки жувальних гумок у волоссі і повний крах усіх шансів на те, що Ліна Еванс, його таємна дитяча любов, дізнається про Кукове існування раніше, аніж побачить його голий зад крізь пропалені штани. Тому Патрік чудово знав: хочеш вколоти – спитай про Дороті.

Брязкіт дзвіночка над вхідними дверима і знайомі голоси повернувши до реальності, відігнавши надокучливі думки. Софі важко опустилась поряд з Патріком на м’яке крісло, безцеремонно вихопивши чашку у нього з рук.

– Господи, з якої канави ти вилізла? – Кук прискіпливо зміряв її поглядом. Удостоївшись у відповідь лише непристойного жесту, він тихо хмикнув, взявшись за наступне тістечко.

– Ми шукали тебе вранці. Куди ти поділась? – Патрік провів долонею по голові подруги, пригладжуючи волосся.

– Нікуди, – пробурмотіла Софі, – просто ви бездарні шукачі.

– Софі, ти наче ніндзя. От ти стоїш тут, а варто мені відвернутися, як ти зникаєш.

– Вона не ніндзя. Щоб сховатися, їй достатньо просто стати в профіль. Погодуй її, і нікуди вона не дінеться, – посміхнувся Кук. – Послухай, Софі, я досі не можу зрозуміти, звідки у тебе стільки сил? На тренуванні в парі з тобою проходить менше хвилини, як я лежу носом до підлоги з заламаними руками! А я вдвічі більший за тебе! – додав він, з легкою досадою в голосі.

Патрік солодко потягнувся.

– Не слухай цього ідіота, він просто заздрить.

– Так, що у нас на порядку денному? – Орфей повернувся з підносом, повним їжі.

Софі поспіхом затулила ніс рукою – різкі запахи все ще викликали у неї приступи нудоти. Орфей ж, без зволікань, взявся наминати все підряд.

Ніхто не поспішав із відповіддю. Софі перевела погляд на велике вікно зліва від неї. Вниз по вулиці можна було розгледіти будівлю тренувального центру. Величезний ідеальний куб височів над тутешніми спорудами, привертаючи увагу своєю незвичайною архітектурою, різко виділяючись на тлі кольорових будиночків у старовинному стилі.

Гладкі стіни з чорного мармуру виблискували під прохолодним ранковим промінням, а над великими вхідними дверима з дзеркального скла сяяв триметровий знак Ліги Мисливців. Мисливців за головами. Переплетення м'яких ліній, що нагадували стилізоване полум'я, немов витікали з поєднаних кіл, схожих на мішень. Таким знаком таврували кожного адепта, позначаючи його приналежність до Ліги на все життя. В народі його називали Чорної Міткою, а їх самих – головорізами. Їх боялися і вважали жорстокими найманцями, готовими виконати найбруднішу роботу за відповідну платню. Впізнаючи мисливців на вулиці, люди намагалися якомога швидше звернути з шляху, не потрапляючи їм на очі.

Софі здригнулася, відчуваючи, як між лопатками почало пекти від самих лише спогадів, і знову спрямувала погляд у вікно.Навпроти якраз зупинилась пара Ловців, гаряче про щось сперечаючись. Специфічна уніформа і військова виправка відразу виділяли їх серед натовпу. Вони були повсюди, патрулюючи місто двадцять чотири години на добу, без вихідних та перерви на обід. "Права рука Порядку в особі самого міністра" – саме так їх величали місцеві газети.

– Ти був сьогодні у Естель? – питання Патріка адресувалось Куку, і вочевидь застало його зненацька. Відсунувши порожні чашки і тарілку, він опустив очі, взявшись розсіяно розглядати свої черевики.

– Звісно, був, – фиркнув Орфей. – Побачивши мигаючий компас, він першим побіг лизати їй зад, щоб отримати завдання. І здається мені, вона знову цього не оцінила. Тож, зрозумівши, що йому нічого не світить, Кук пішов шукати вас. Я правий?

Кук насупився, кинувши невдоволений погляд спочатку на Патріка, а потім на Орфея:

– Ти мені зовсім не подобаєшся.

– Ну, знаєш, я також не у твоєму фан-клубі, – у свою чергу відрізав той.

– Я отримав сигнал, коли повертався з «Механічної дами» і подумав, що ви вже там, – напруженим голосом продовжив Кук. – Звідки мені було знати, що ніхто із вас, телепнів, не взяв з собою компас! Уявіть собі моє здивування, коли прийшов тільки я!

– Здивування? – насмішкувато перепитав Орфей, – та ти, либонь, від щастя, ще й станцювати встиг перед дверима кабінету.

– Орфей, вгамуйся, – урвала Софі, помітивши, як Кук важко дихає від роздратування. Хлопець вчепився в край столу з такою силою, що кісточки пальців побіліли. Йому вартувало чимало зусиль, щоб не накинутись на цього білобрисого, і не витовкти з нього останні клепки. – Кук, то що вона сказала? – запитала дівчина якомога м’якше.

– Чорний сектор… Ви повинні бути о восьмій в конференц-залі.

Патрік тихо присвиснув:

– Ого… Софі, давненько ми там не були, еге ж?

– Давненько? – Орфей скорчив гримасу. – Дехто там взагалі не був.

– На твоє щастя, – Софі схопила Кука за зап’ястя, потягнувши на себе через увесь стіл. – Туди викликають тільки у двох випадках: або справи дійсно лайно, і для нас знайшлась мерзенна робота, або їм урвався терпець, і всі наші походеньки сьогодні вилізуть боком.

Масивний годинник на руці мисливця показував за чверть восьму. Поспіхом попрощавшись, Софі та Патрік вилетіли з кав’ярні, помчавши в бік тренувального центру. Орфей провів їх поглядом і коли вони зникли у натовпі, обернувся до Кука, і, грюкнувши долонею по столі, заговорив, несподівано різко:

– Ти можеш запудрити мозок їм, але не мені. Я бачу тебе наскрізь, Кук. Ти прогнив до мозку кісток, деручись кар’єрною драбиною в ряди кращих з кращих. Ти все ніяк не змиришся, що тобі доводиться викладатись на повну, а хтось без видимих зусиль отримує те, чого так хочеш ти. І тобі легше пояснити це несправедливістю, аніж відсутністю у тебе потрібних якостей. Ти готовий йти по головах, аби тільки домогтися бажаного. Але це слизький шлях, хлопче, тож дивися під ноги і бережи зуби. Принаймні, старайся тримати їх подалі від мене.