Друкарська діяльність Івана Федорова

Іван́ Федоро́вич, Іван Феодорович, Іван Федоров, Друкар (1510—1530— † 5 (15) грудня 1583, Львів) — діяч східнослов'янської культури, один із перших (після Швайпольта Фіоля та Франциска Скорини) східнослов'янськихтипографів

1580—1581 рр., спільно зі сином, палітурником (інтролігатором) Іваном Друкаревичем, видав першу повну слов'янську Біблію за одним із списківГеннадієвої Біблії (т. зв. Острозька Біблія) з власною післямовою. Вийшли два наклади, у кожному — своя редакція тексту післямови видавця.

1581 р. вийшло останнє видання І.Федоровича — «Хронологія» Андрія Римші (на 1 аркуші).

Розійшовшись із князем Костянтином Василем Острозьким, І.Федорович повернувся до

Львова; відновити друкарню не спромігся. Вона перейшла увласність Львівського Успенського Братства, пізнішого Ставропігійського Інституту, який користувався орнаментами Івана Федоровича до початку XIX ст.

Написав передмову до Заблудівського Псалтиря, післямову до Апостола 1564 р.,Львівського Апостола і Львівської Абетки. У літературному відношенні найбільший інтерес становить післямова до Львівського Апостола, де Іван Федорович пише про те, що змусило його взятися за нелегку працю друкаря й продовжувати її в найважчих обставинах.

Першим опублікував найдавніші пам'ятники слов'янської літератури: болгарське«Сказаніє о письменах» Чорноризця Храбра (поч. X ст.) у додатку до Острозької Азбуки й одне зі слів Кирила Туровського (в Учительному Євангелії).

Апостол. Москва, друкувався з 17/IV 1563 по 1/III 1564, 6 ненумерованих листів + 262 нумерованих (тут і далі мається на увазі нумерація кириличними буквами), формат сторінок не менший 285 x 193 мм, друк в два кольори, тираж близько 1000, збереглось не менше 47 екземплярів.

. Часлословець. Москва, два тиражі (7/VIII — 29/IX та 2/IX — 29/X 1565), 173 (у другому тиражі 172) ненумеровані листи, формат не менший 166 x 118 мм,друк в два кольори, збереглось не менше 7 екземплярів.

. Євангеліє учительне. Заблудів^[5], 8/VII 1568—17/III 1569, 8 ненумерованих + 399 нумерованих аркушів, формат не менший 310 x 194 мм, друк у два кольори, зберіглося не менше 31 примірника.

. Буквар. Львів, 1574, 40 ненумерованих листів, полоса набору 127,5 x 63 мм, друк в два кольори, тираж, ймовірно, 2000, але наразі знайдено лише один екземпляр (зберігається в бібліотеці Гарвардського університету).

Щ

. Азбука (Читанка). Острог, 1578, 48 ненумерованих листів, полоса набору 127,5 x 63 мм, друк в один колір, тираж був більшим, але збереглися лише два неповні екземпляри (один вже згадувався вище, інший зберігається в Королівській бібліотеці Копенгагена). Повтор львівського букваря 1574 року з доданим «Словом о буквах» Черноризця Храбра. Є електронна версія цієї книги та попередньої.

13. Острозька Біблія Острог, 1581. 8 ненумерованих + 276 + 180 + 30 + 56 + 78 нумерованих листів п'яти рахунків, формат не менший 309 x 202 мм, набір в дві колонки, в тому числі деякі на грецькій мові; друк переважно в один колір (кіновар тільки на титулі). Тираж до 1500, зберіглось біля 400 (рекордно багато, навіть серед новіших видань).

Білет 19. Сутність і зміст поняття *Культура*

Людина почала відокремлювати себе від оточуючого середовища вже на початку свого існування. Першими свідченнями цього процесу є примітивні малюнки на стінах печер, на ранньому етапі наші пращури просто лишали відбитки своїх рук або малювали пальцями «хвилі», що, ймовірно, вже свідчить про бажання змінити навколишній світ за допомогою власних творчих сил.

Слово «культура» — латинського походження, яке буквально означало обробку, догляд, поліпшення (colo, colere — обробіток, займатися землеробством). У класичній давнині воно вперше було зафіксоване в праці Марка Порція Катона«De agri cultura» (ІІІ ст. до н. е.), присвяченій турботам землевласника, який обробляв землю з використанням рабської праці. Турботи відповідали духові часу: автор рекомендував утримувати рабів надголодь, завантажувати їх роботою без міри, щоб втримати від крадіжки і легковажних занять. Господареві наказувалося бути скупим і обачним, не впадати в надмірності і нікому не довіряти. При цьому стосовно землі Катон писав не просто про технічну обробку ділянки, а й специфічне, духовне ставлення до неї.

Набагато ближче до нашого розуміння культури те, що думали про землеробство римські

вчені Варрон, Колумелла (І ст. до н. е.). Вони пропонували такі способи організації сільського господарства, які підвищили б продуктивність праці, зацікавленість рабів.

Римський оратор і публіцист Марк Тулій Цицерон, говорячи про оброблення, мав на увазі не землю, а духовність, виховання, розвиток розумових здібностей. У одному з своїх листів він говорить про «культуру духу», тобто про розвиток розумових здібностей, що є гідним завданням для вільної людини і дається завдяки заняттям філософією.

У середньовічній Європі слово «культура» вживалося в словосполученнях і означало ступінь майстерності в якій-небудь галузі, придбання розумових навичок (наприклад, cultura juris — вироблення правил поведінки, cultura scientiae — засвоєння науки, cultura literarum — вдосконалення письма).

До XVIII ст., згідно з висновками лінгвістівслово «культура» стало окремою, самостійною лексичною одиницею, означаючи обізнаність, освіченість, вихованість — все те, що і зараз ототожнюють з культурністю. Як його синонім, використовувалося також поняття «цивілізація». За останні три сторіччя латинське слово увійшло у всі європейські мови, набуло універсального значення, перетворилося на філософське поняття і стало об'єктом наукових досліджень.

Слово почало вживатися в сучасному розумінні (як результати діяльності суспільної людини) в працях німецького юриста й історіографа С. Пуфендорфа (1632–1694). Тоді ж культура стала розумітися як надприроднє, як протистояння людини дикій природній стихії.

Сутність — те, що явище або предмет є саме по собі, на відміну від його мінливих станів або інших явищ та предметів. Існує релігійний та світський підхід до пояснення суті культури.