Лекція 9. Культура бароко. Києво-Могилянська академія

1. Роль Києво-Могилянської академії в розвитку культури.

2. Низове і козацьке бароко.

3. Йоанн Георг Пінзель, його творчість.

4. Жовківська малярська школа.

Список літератури:

1. Києво-Могилянська академія в іменах ХVІІ-ХVІІІ ст. – К., 2001.

2. Нічик В. Петро Могила в духовній історї України. / В. Нічик – К., 1996.

3. Нога Геннадій. Звичаї тії у давніх школярів бували… / Г. Нога – К., 2001.

4. Овсійчук В. А. Майстри українського бароко. / В. Овсійчук – К., 1991.

5. Ушкалов Л. Світ українського бароко. / Л. Ушкалов– Харків, 2004.

6. Хижняк З. І. Києво-Могилянська академія. / З. Хижняк – К., 1988.

1. Києво-Могилянська академія заснована 1632 р. на ґрунті об’єднання школи Київського братства (1615 р.) та школи при Києво-Печерській лаврі. Оскільки уряд Речі Посполитої не бажав схвалити створення університету європейського зразка на українських землях, то засновник Академії Петро Могила погодився називати утворений заклад колегією. Проте він відразу започаткував викладання всіх предметів латинською мовою, як це було в Європейських навчальних закладах. Відряджені до Європи викладачі братських шкіл – Йосиф Кононович-Горбацький, Ісайя Трофимович-Козловський, Іннокентій Гізель та інші добре засвоїли систему навчання європейських університетів і привезли її зразки в Україну. Вони стали першими професорами Колегії.

Незважаючи на всі перешкоди (проти викладання латинською мовою виступали козаки та міщани Києва), Колегія розвивалася як перший в Україні вищий навчальний заклад типу Європейських університетів і стала невдовзі відомим у всій Європі центром освіти, науки й культури. Зберігши традиції братських шкіл, вона все ж підняла рівень освіти на вищий щабель. Крім циклу “вільних наук” – трівіума (граматика, риторика й діалектика) та квадрівіуму (арифметика, геометрія, астрономія й музика), тут згодом запроваджено викладання філософії й богослов’я. Після остаточного приєднання Києва до Росії царський уряд надав ректорові Йосафату Кроковському грамоту, якою було дозволено читати курс богослов’я, а також надано права приймати і навчати дітей усіх станів та бути самоврядною у своїх внутрішніх справах. Фактично це був статус університету, що закріпив Петро І грамотою від 26 вересня 1701 р., в котрій дозволено називати заклад Києво-Могилянською академією. Патроном і спонсором Києво-Могилянської Академії (КМА) був засновник Петро Могила, а після його смерті – інші митрополити.

Розвиток духовної культури України у ХVІІ-ХVІІІ ст. нерозривно пов’язаний з історією Києво-Могилянської академії. Посилення інтересу до наукових знань, зокрема гуманітарних та природничих наук, сприяло розвиткові філософської та історичної думки, тут приділялась увага вивченню навколишнього світу, природи, людини. Численні літописи, хроніки, узагальнюючі історичні праці, авторами яких були вихованці КМА, сприяли розповсюдженню історичних знань, інтересу до своєї історії.

Важливе значення мало вивчення в академії національних мов – слов’янської та української та впровадження їх в освітнє й наукове життя. Саме в Академії формувалася українська літературна мова, література й поезія, започатковано перший в Україні театр. Змістом і рівнем навчання Академія відповідала вимогам тогочасної вищої школи. Її вихованці діставали ґрунтовну й різнобічну, та все ж гуманітарну освіту. Вони могли вільно навчатися у європейських університетах, якщо бажали знати медицину чи природничі науки, як це зробив М. Ломоносов. Саме з Академії пустили у світ низку визначних громадських, державних, церковних, політичних і освітніх діячів, вчених, письменників, поетів, художників, композиторів. Вони працювали у різних галузях суспільного і культурного життя, були організаторами й викладачами численних освітніх закладів країни, поповнювали органи управління Війська Запорізького, працювали у державних та церковних установах, сприяли проведенню державних реформ. Творча діяльність композиторів і художників, вихідців з Академії, справила значний вплив на розвиток мистецького життя країни.

Серед найвідоміших випускників Києво-Могилянської Академії – філософи й державні та церковні діячі Теофан Прокопович, Георгій Кониський, Тимофій Щербацький, Іннокентій Гізель, Мануйло Козачинський; історики – Феодосій Сафонович, Григорій Граб’янка, Самійло Величко, Самовидець (автори козацьких літописів), Григорій Полетика – (автор “Історії Русів”) та ін., Василь Рубан, Микола Бантиш-Каменський, перший археолог Максим Берлінський. Письменники і поети – Лазар Баранович, Іван Величковський, Антон Радивиловський, Іоаникій Галятовський, Т.Прокопович, Г.Кониський та ін., композитори – Артем Ведель, Максим Березовський, Дмитро Бортнянський, маляри-графіки – Іван Щирський, Григорій Левицький, Іван Мигура, Леонтій Тарасевич, Михайло Карновський.

Вплив Київської Академії сягав далеко за межі України. Її міжнародні культурні зв’язки збагатили вітчизняну духовну скарбницю й сприяли духовному поступові інших народів, передусім слов’янських.

У 1817 р. Академія була закрита, її традиції перейняла спершу Київська духовна академія, а згодом Київський університет, відкритий у 1834 р.

2. Бароко – (химерний, вибагливий) – творчо-синтетичний напрям європейської культури, що виник між епохами Ренесансу та Просвітництва. Характеризується тяжінням до контрастності, “поєднання непоєднуваного” (Є.Маланюк), поглибленим баченням конфліктності й парадоксальності буття, драматичним розкриттям життя як арени дії антагоністичних сил, динамізацією та символізацією реальності. З’явившись в Італії у ХVІ ст., набуває різної орієнтації у різних регіонах. Розвиток бароко в Україні збігається з часом існування Гетьманської держави, дух якої виявляється у прославленні військових подвигів, лицарських чеснот, людської жертви, перемоги життя над смертю. Героїчним символом барокової епохи в Україні стає образ воїна-вершника, а означенням буття – образ саду як символу “квітучого світу” та його мудрості. Інтенсивно розвивається в цей час гімнографія, музичне потвердження урочистих подій. За визначенням Д. Чижевського бароко в Україні було культурним виразом цілої епохи, проявилося в архітектурі, скульптурі, малярстві, літературі, музиці. Він вважає слушним вбачати у бароковій культурі “синтез” культур Середньовіччя (готики) та Ренесансу. Власного індивідуального характеру мистецтву епохи надає динамізм, рухливість бароко, у пластичному мистецтві – це любов до складних кривих ліній, на відміну від простої лінії та гострого кута готики та ренесансу. В літературі та житті – це потреба руху, зміни, мандрівки, трагічного напруження та катастрофи, пристрасть до сміливих комбінацій та авантюри. У природі бароко відшукує не стільки статику та гармонію, як напруження, боротьбу, рух. Головне ж – бароко не лякається найрішучішого “натуралізму” – зображення життя й природи в їх суворих, різких, часто неестетичних рисах, поруч із зображенням напруженого, повного життя знаходимо в бароко якесь замилування темою смерті. Для мистецтва бароко важливо викликати зворушення, розбурхання, сильне враження, потрясіння. З прагненням схвилювати, занепокоїти людину пов’язане у культурі бароко тяжіння до перебільшення, гіпербол, парадоксів та любов до чудернацького, дивовижного, гротеску, антитези, пристрасть до великих форм, універсальності й всеохоплення. Іноді простежується перевага зовнішнього над внутрішнім, внутрішній зміст поступається чистій декоративності, намагання посилити напруження, протилежність, все дивне й вразливе, а також замилування у мистецькій грі, в чудернацтві призводить до переобтяження творів бароко формальними елементами.

У культурі бароко виділяють високе або козацьке бароко і низове – творчість мандрівних дяків – український бурлеск і гротеск. Козацьке бароко проявилося в архітектурних спорудах, надмірно переобтяжених зайвими деталями, декором пишним і золоченим. Таким зразком є Андріївська церква у Києві, дзвіниця Св. Софії, будинок шпиталю на території Печерської лаври, Домініканський костел та собор Св. Юра у Львові тощо. У літературі високе, або козацьке бароко представлене творчістю Івана Величковського, Київськими поетиками, зокрема Михайла Довгалевського, а також трагікомедіями викладачів класу поетики, де високі теми переплетені з інтермедіями – побутовими колізіями. Дивує форма творів.

Низове бароко представлене творчістю мандрівних дяків і студентів – це переважно пародії на колядки і щедрівки, навіть церковні служби, жартівливі, сатиричні твори на теми зі Святого Письма, сатира на жадібних священиків тощо. Їх проаналізував Геннадій Нога як український святковий бурлеск ХVІІ – ХVІІІ ст.. Твори сповнені оптимізму, випромінюють радісне світосприйняття їхніх творців.

Барокова музика – це мадригал і опера. Особливо яскраво стиль бароко представлений у творчості “галицького Мікеланджело” – скульптора Йоанна Георга Пінзеля (прибл. 1707 – прибл. 1761).

3. Жив і творив видатний скульптор у м. Бучач на Тернопільщині. Припускають, що народився він 1707 р., тому області – Львівська, Тернопільська та Івано-Франківська оголосили 2007 р. роком Пінзеля. Мистецтвознавці виявили його автопортрет на плечі “Алегорії Мужності”, зобразив застигле обличчя, скривлене від болю. Нині відомі 62 твори майстра, відшукані у зруйнованих церквах, на звалищах, врятовані від розпилювання на дрова директором галереї мистецтв у Львові Борисом Возницьким. Сорок із них знаходяться у Львівській галереї мистецтв, 15 – у Тернопільському краєзнавчому, а 6 – в Івано-Франківському художньому музеях.

Про життя скульптора відомо мало, не відоме ні точне місце народження, ні дата смерті. Навіть прізвища пишуть у документах по-різному: Пілзень, Пінзель, Пілце. Мистецтвознавці й скульптори ставлять його поряд з визначними європейськими майстрами епохи бароко, а творчу манеру порівнюють із роботами видатного чеського майстра Матея Брауна, італійського скульптора й архітектора Лоренцо Берніні. Кам’яні постаті Львівської ратуші своїм динамізмом, темпераментом, потужною енергією нагадують барельєф великого Мікеланджело “Битва кентаврів”.

Творчість Пінзеля свідчить, що одержав добру освіту, напевне, навчався в Італії і бачив роботи Мікеланджело. Добре знав міфологію Стародавньої Греції, історію, зокрема й України. Канони того часу не дозволяли підписувати свої твори, тому митець міг лише залишити автограф. Символічно Пінзель обрав саме “Алегорію Мужності” для увічнення свого обличчя. Частина його робіт зібрана у музеї Пінзеля на площі Митній у Львові. Твори відповідають усім вимогам стилю епохи, є шедеврами барокової скульптури.

У 2007 р. випущений альбом його найвизначніших робіт.

4. Діяльність Жовківської малярської школи пов’язана з іменем італійського майстра Мартіно Альтамонте, якого привіз із собою в Україну стипендіат Яна ІІІ у Римі, в академії малярства ім. Святого Луки Юрій Шимонович. Академія вважалася найавторитетнішою в Європі школою живопису, тому в часи навчання там Ю. Шимоновича розквітав стиль бароко. Довкола італійця сформувалася плеяда талановитих майстрів іконопису, батального живопису та барокового портрета. Сюди зачислюють Івана Рутковича, Йова Кондзелевича, Миколу Петрахновича, Миколу Доморадського та ін.

Творчість майстрів барокового живопису втілена насамперед в оздобленні церков Львова, Жовкви, багатьох прилеглих сіл. Багатством кольорової гами, виразністю постатей святих і ангелів вражають іконостаси Успенської, П’ятницької церков у Львові, іконостас у с. Воля-Висоцька, с. Грибовичі, Жовківський іконостас. Створений Іваном Рутковичем 1697-1699 рр. Жовківський іконостас (недавно відреставрований) вперше у повному обсязі представляє ікони і декоративну різьбу, характерну для тієї епохи. У Жовківській пам’ятці мистецтвознавці знаходять відображення всіх новацій, впроваджених у стилістику іконостасів ХVІІ ст. Зокрема, йдеться про розміщений над намісним ряд додаткових ікон зі сценами Старого й Нового Завітів, та ряд неділь П'ятидесятниці, що притаманне тільки для західноєвропейських ансамблів. Наслідуючи Львівських майстрів, Іван Руткович використав тему страстей Христових, що досить рідко з’являлося в іконостасах. Іконостас вражає не лише багатством кольору, різьби та позолоти, а й характерними для барокової епохи гігантськими розмірами – майже 11 на 12 метрів. Він є справжньою перлиною не лише творчості Івана Рутковича, а й всієї спадщини жовківського осередку.

Батальними картинами, зокрема “Битва під Віднем” захоплювався Мартіно Альтомонте. Йов Кондзелевич та Іван Руткович тяжіють до емоційного й психологічно складного втілення образу людини, яка втілює яскраві національні риси. Навіть риси святих набувають портретного характеру, тонко виписані не лише особливості одягу чи прикрас і зачісок, коли йдеться про портрети дам, а й риси обличчя, за якими приховані характери осіб. Кожен із майстрів тяжіє до творчої манери бароко, однак демонструє свою індивідуальність.

Запитання для самоконтролю

1. Чим була Києво-Могилянська колегія?

2. Що означала латинська мова викладання в Києво-Могилянській Академії (КМА)?

3. Які особливості культури бароко?

4. Чим характеризується високе (козацьке) бароко?

5. Які особливості низового бароко?

6. Що знаєте про Йоана Пінзеля?

7. Де зберігаються твори “українського Мікеланджело”?

8. З чим пов’язане виникнення українського театру?

9. Яких знаєте майстрів Жовківської малярської школи?

10. Які їхні твори збереглися до сьогодні?