Глава 84 - Загальні положення про спадкування

Стаття 12. Здійснення цивільних прав

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.

Особа може відмовитися від свого майнового права.

Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства.

Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом.

Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Стаття 13. Межі здійснення цивільних прав

1. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. 2. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. 3. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. 4. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. 5. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. 6. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Стаття 14

1. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного

законодавства.

2. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

3. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

4. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

3.види цивыльних правовыдносин

За підставами виникнення цивільні правовідносини поділяються на ре­гулятивні й охоронні.

Регулятивні відносини - це правовідносини, через які здійснюєть­ся регулювання нормальних економічних відносин (власності, товарно- грошових) і особистих немайнових. Тож за їхньою допомогою здійснюється правомірна діяльність фізичних та юридичних осіб. Саме тому вони вини­кають із договорів, односторонніх правочинів.

Охоронні відносини є цивільно-правовою формою усунення наслідків правопорушень, поновлення нормального правового й економічного чи осо­бистого становища. Отже, воші виникають із правопорушень, тобто пору­шень правових норм, суб’єктивних прав і заподіяння шкоди потерпілим.

За характером взаємозв ´язку між управомоченою і зобов ’язаною осо­бами правовідносини поділяються на абсолютні та відносні.

Абсолютні правовідносини - управомоченому суб’єкту протистоїть необмежене коло осіб, від яких уповноважена особа може вимагати вико­нання певних обов’язків, й утримуватися також від порушення її прав і за­конних інтересів (наприклад, право власності).

Відносні правовідносини - особі, суб’єктові права протистоїть певна особа (особи), наділена правами й обов’язками, що мають виконуватися. За­звичай, кожна зі сторін має комплекс прав і обов’язків. До цього виду від­носяться, наприклад, зобов’язальні правовідносини.

За характером поведінки зобов ´язаної сторони правовідносини поді­ляються на активні та пасивні.

Так, якщо зобов’язана сторона характеризується активною поведін­кою, то суб’єктивне право вичерпується лише двома повноваженнями — правом вимоги та правом захисту порушеного суб’єктивного права (у разі невиконання обов’язку). При цьому суб єкгивне право покликане забезпечи­ти виконання обов’язку, тобто досягнення активної діяльності зобов язаної сторони. До активних правовідносин належать зобов’язальні відносини. У них боржник зобов’язаний вчинити на користь уповноваженої особи (креди­тора) певну дію — передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо.

У пасивних правовідносинах сутністю суб´єктивного обов’язку є па­сивна поведінка: зобов’язана сторона повинна утримуватися від порушення суб’єктивного права уповноваженої сторони. До пасивних правовідносин належать відносини власності, авторські та винахідницькі відносини, осо­бисті немайнові відносини.

Залежно від характеру задоволення інтересів уповноваженої особи ді­ями інших осіб правовідносини поділяються на речові й зобов’язальні.

Якщо майновий інтерес уповноваженої особи може бути задоволений її власними діями, а всі інші особи зобов’язані лише не заважати їй, то такі правовідносини називаються речовими (правовідносини власності).

Якщо ж для задоволення інтересу уповноваженої особи необхідні ак­тивні дії конкретних зобов’язаних осіб, то такі правовідносини називають зобов’язальними.

За структурою змісту правовідносини можуть бути простими та складними.

Прості правовідносини містять одне право й один обов’язок або по одному праву та одному обов’язку в кожного з його суб’єктів.

Складні правовідносини характеризуються наявністю кількох прав і обов’язків.

4.поняття спадкевання,його види

Глава 84 - Загальні положення про спадкування

Стаття 1216. Поняття спадкування
1. Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Стаття 1217. Види спадкування
1. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Стаття 1218. Склад спадщини
1. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Стаття 1219. Права та обов'язки особи, які не входять до складу спадщини
1. Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:
1) особисті немайнові права;
2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;
3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;
5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Стаття 1220. Відкриття спадщини
1. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
2. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
3. Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них.
4. Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб.

Стаття 1221. Місце відкриття спадщини
1. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
2. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Стаття 1222. Спадкоємці
1. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
2. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу).

Стаття 1223. Право на спадкування
1. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
2. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. 3. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Стаття 1224. Усунення від права на спадкування
1. Не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя.
Положення абзацу першого цієї частини не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом.
2. Не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.
3. Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини.
Не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.
4. Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.
Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.
5. За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
6. Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

Стаття 1225. Спадкування права на земельну ділянку
1. Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
2. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.
3. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Стаття 1226. Спадкування частки у праві спільної сумісної власності
1. Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.
2. Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.