Будівництво Великої китайської стіни 1 страница
2. Духовна культура:
- ієрогліфічне письмо;
- перша філософська школа;
- перший університет (тайсюе);
- музичне мистецтво;
- медицина: голкотерапія, масаж, лікувальна гімнастика, лікувальні
- властивості кореня жень-шень;
- зоряний каталог;
- книгодрукування;
- ритуальний посуд.
Зробити висновок про вплив китайської культури на світову цивілізацію. Зберігши власну самобутність, Китай дав світові перші тверді кроки на шляху до опанування та осмислення навколишнього світу і усвідомлення місця людини в ньому.
Питання 17. Культура Японії: єдність з природою, особливості релігії та естетики
Література: 26, ст. 107 – 118; 21, ст. 41- 44.
Розкрити самобутність японської культури завдяки її феноменам: синтоїзм, самураї, сумо, дзюдо, ікебано, чайні церемонії, декоративний сад. Синтоїзм «шлях богів» - найдавніша національна релігія, сформувалась у YІ – YІІ ст.. н.е. Пов’язана з виникненням японського племені ямато, релігія якого мала назву синто. Основу релігії становлять культи природи, предків та японського імператора – мікадо, віра в магічні сили і забобони. Синтоїзм налічує близько 8 млн божеств. Головна богиня - богиня сонця – Аматерасу. Синтоїзм сповідує поклоніння космосу і предкам. Мета життя – злиття з космосом і служіння предкам. Японський храм торій є національним символом Японії. Храм має дві обов’язкові частини – хонден (святилище), де зберігається священний предмет, в якому перебуває божество синтай та хайден – зал для тих, хто прийшов молитися. Біля вівтаря скринька для пожертвувань, куди віруючі можуть кинути монети, плеснути в долоні і викласти словами чи подумки своє бажання і воно неодмінно здійсниться. Обряди здійснюються у домашньому вівтарі і за допомогою жерців. Мета – викликати задоволення духів, нагадати їм про свою повагу і висловити їм своє прохання. Обряд починається з очищення – миття рота і рук біля храму. Потім викладають жерцю свої бажання, той записує їх на спеціальну дощечку, отримує плату і далі самостійно звертається до божества. Основне храмове свято – мацурі. Обряди, які супроводжують мацурі, є пишними, перетворюються на театралізовані вистави.
Показати особливості формування культури Японії:
- складалася під впливом буддизму;
- увібрала в себе досягнення великих культур Азії;
- унікальний суверенітет перетворив Японію на скарбницю азіатського мислення і культури; (Японський музей азіатських культур)
- яскраво виражено традиційність японської культури;
- унікальність в насичені контрастами духовного життя;
- надзвичайна працелюбність японців співіснує з їх загостреним почуттям честі і обов’язку, відданості імператору;
- здатність японців запозичувати і переймати, засвоювати і розвивати досягнення інших народів та культур, зберігаючи при цьому своє, національне;
Розкрити специфічні риси культури Японії:
- японська культура сформувалася під впливом китайської культури, синтоїзму, буддійського ірраціоналізму та художніх форм Індії;
- японська культура базується на принципі «природа – міра всіх речей». В процесі осягнення краси природи виникає естетична інтуїція, що дозволяє людині осягнути основи буття (поезія хайкай – нанизані строфи);
- традиційне японське мистецтво засноване на каліграфії. Писемність виникла з божественних небесних образів;
- тісний зв'язок японської поезії з живописом (мистецтво укійое);
- анімістська основа театру Но (фантазії та кабукі);
- вплив релігії на архітектура (замки, палаци, павільйони для чайної церемонії);
- японський сад є втіленням філософських уявлень;
- чайна церемонія як широко розповсюджена форма спілкування між людьми – від імператора двору до простого народу;
- мистецтво аранжування квітів – ікебана;
- мистецтво комбінування ароматів;
Зробити висновок про те, що ефективність дії японської культури обумовлена її універсальним принципом – прирощення чужих культурних цінностей відбувається на основі існуючих традицій, але ні в якому випадку не шляхом заперечення їх.
Питання 18. Культура Стародавньої Індії
Література: 16, ст. 35 – 36; 14, ст. 52 – 57.
Показати значення місця розташування Індії для формування цивілізації – великий шовковий шлях, завдяки чому Індія увібрала в себе здобутки культур інших народів. Розкрити особливості культури Стародавньої Індії:
- замкнутий, однорідний, самобутній характер;
- розвиток в долині р. Інд міської культури з високим рівнем будівельної техніки і управління комунальним господарством;
- зв'язок художньої культури з традиційними релігійними та філософськими системами;
- релігійна архітектура представлена печерними комплексами;
Охарактеризувати основні досягнення культури Стародавньої Індії:
- Індія – батьківщина бавовни;
- розвиток прядіння та ткацтва;
- станова-кастова система (брахмани, воїни, простолюдини, слуги. Залежно від суспільного стану розроблена система регламентації життя та поведінки людини;
- суспільно-політичне життя засноване на етичних принципах буддизму;
- оригінальність численних напрямків філософської думки (брахманізм, джайнізм, індуїзм, буддизм);
- ідеї, характерні для релігійних вірувань, надихали індійців на творчість в архітектурі, скульптурі, живописі (статуї Будди, Брахми, Вішну, Шиви);
- фрески печерних храмів вражають витонченістю зображень, винятковою майстерністю, досконалістю архітектурних та скульптурних форм.
Зробити висновок про те, що унікальна індійська стала прототипом пізніших культур.
Питання 19 Антична культура, її характерні особливості
Література: 16, ст. 39 - 41; 18, ст. 108 - 112; 26, ст.123 - 124.
Античність разом з цивілізаціями Стародавнього Сходу є складовою частиною культури стародавнього світу. Термін «античний» введено італійськими вченими доби Відродження для означення давньої греко-римської культури з ХІІ ст.до н.е. до Y ст.. н.е. Грецький період античної культури тривав до падіння міста Корінф у 146 р. до н.е., римський – до 475р. н.е. Історія античної культури – це період формування, розвитку, розпаду та загибелі стародавніх суспільств, які існували в умовах рабовласницького ладу в період з ІІІ тис. до н.е. до середини Y ст. н.е.
Вказати на те, що антична доба була періодом якісних змін в історії людства, коли виникли нові форми суспільного і культурного життя:
- створені держави-поліси з розвиненою формою демократичних засад громадської спільності;
- відбувся перехід до приватної власності;
- змінився спосіб життя людини – вона стала вільною, політично активною.
. В початковий період свого розвитку антична культура запозичила багато ідей від культур Стародавнього Сходу. Водночас вона стала глибоко оригінальним явищем, культурою гуманістичною за своїм змістом, інтерактивною, раціоналістичною, антропоцентричною, позбавленою східної традиційності. Антична культура здійснила прорив від міфу до логосу, від словесно-художньої творчості до поезії, риторики та витонченого мистецтва Антична культура базується на принципах науковості. Культ краси, пропорції, гармонії ставали символами не лише мистецтва, а й методом виховання нової особистості. Погляд на людину як на унікальне явище природи, повага до особистості вільного громадянина поліса зумовили таку рису культури як антропоморфізм – перенесення властивих людині рис на природу і навіть на богів, яких греки уявляли собі у вигляді людей – безсмертних, прекрасних, молодих. Ідея гармонійного розвитку людини, єдність фізичної і духовної краси перебувала в центрі античної філософії. Показати вплив культурної спадщини античного світу на розвиток європейської культури. Античність є історичним фундаментом сучасної Європи, спільним минулим всіх європейських народів. Людина, не знайома з витворами античного мистецтва, прожила життя, не знаючи краси (Гегель). Античність по праву вважається вогнищем духовності в світовій культурі. В сучасне життя органічно вплелися численні наукові поняття, назви, імена, вирази. Наприклад, з грецького лексикону в українській мові вживаються вирази: панічний жах, яблуко розбрату, річ достатку, олімпійський спокій, ахіллесова п’ята, троянський кінь. З Греції походять такі слова як академія, ліцей, школа, партія, демократія, політика, республіка. Античність дала людству таких вічних супутників його культури як Сократ, Платон, Піфагор, Аристотель, Есхіл, Софокл, Арістофан, Геродот, Фідій, Демокріт та ін.. Безкорислива любов до істини, тяжіння до мудрості в добу античності є основною передумовою фундаментальних відкриттів і творчих досягнень взагалі. Перехід від емпіричних уявлень до понятійно-доказових знань знаменував відкриття науки як нового виду інтелектуальної активності Оригінальним продуктом національної культури античної доби є діалектика – «змагання в мові». Фундаментом тези про те, що в суперечці народжується істина була висока оцінка свободи як найвищого дару і впевненість у тому, що вільна людина може сама домогтися щастя власними зусиллями. Зовнішнім виразом свободи в добу античності стала демократія. Демократична парадигма і сьогодні вселяє надію в людські можливості. Зробити висновок про те, що греки, які дали світові великих вчених, митців, поетів, не мали переваг в історичній долі. Навпаки, римляни, які були строгими реалістами, прагматиками і менш обдарованими інтелектуально, підкорили світ, довівши своєрідну перевагу здорового глузду, орієнтованого на практику. Але це було перевагою у зовнішньому суспільно-політичному житті, а не у внутрішньому, тобто не в культурній галузі.
Питання 20. Культура Стародавньої Греції
Література: 16, ст.41 – 47; 18, ст. 110 -118.
Вказати на те, що давньогрецька культура охоплює період від ІІІ тис. до н. е до І ст. н.е. Стародавня Греція створила чудові зразки людського генія, що пронизували усі грані людського життя – філософію, поезію, архітектуру, скульптуру, живопис. Охарактеризувати основні досягнення давньогрецької культури:
1. Період крито-мікейської цивілізації (ІІІ тис. до н .е – ХY ст до н.е.):
- міфологія – перша історична форма культури;
- релігія (антропоморфізм богів): уроджене естетичне відчуття стародавніх греків під впливом чудової природи формувало уявлення про богів як людиноподібних істот, сповнених сили, краси, молодості;
- вазова кераміка;
- палацова цивілізація;
2. Гомерівський період (ХІ – ІХ ст. до н. е):
- володіння технікою оброблення заліза;
- створення на демократичних засадах держав-полісів;
3. Архаїчний період (YІІІ - YІ ст.. до н.е.):
- вироблення етичної самосвідомості та відчуття культурної ідентичності;
- Олімпійські ігри (776 р. до н. е);
- оракули – храми, що займались віщуванням майбутнього;
- перехід від релігійно-міфологічних уявлень про світ до його філософського осмислення. Виникла натурфілософія, що вивчала загальні закономірності та раціоналізм, заснований на логіці. Це свідчить про інтелектуальну революцію;
- започаткування діалектики Гераклітом (« все тече, все змінюється», не можна двічі увійти в одну й ту саму річку»);
- розвиток алфавітного письма;
- становлення грецької літератури та архітектури;
- рання грецька скульптура – зображення юнацької та дівочої фігур, що мали риси героїки та міфічності;
4. Класичний період (Y- ІYст. до н. е):
- розквіт філософсько-естетичної думки (Сократ, Демокріт, Платон, Аристотель);
- розвиток спеціальних наукових дисциплін (математика, астрономія, медицина, історія);
- містобудування (міста з прямокутними кварталами, розділеними вулицями, що перетиналися під прямим кутом);
- спорудження комплексу Афінського акрополя – підвищена і укріплена частина міста, верхнє місто, фортеця на випадок війни. Акрополь як витвір архітектурного мистецтва був і святилищем, і укріпленням, і громадським центром;
- скульптурне мистецтво трактується як краса людського тіла в поєднанні з величчю духу. Класична скульптура зображала тіло в динаміці, що дало можливість передати не лише виразність форми тіла, а й порухи душі (Мірон, Фідій, Поліклет, Скопас, Пракситель, Лісіпп);
-театр (Есхіл, Софокл, Арістофан);
- риторика – ораторське мистецтво (Ісократ, Демосфен);
Зробити висновок про те, що культура Стародавньої Греції є неперевершеною («грецьке диво») і має значний вплив на формування не лише європейської, а й світової культури.
Питання 21. Культура епохи еллінізму
Література: 16, ст. 48 -51; 14, ст. 119 - 131; 18, ст. 117 - 121; 26, ст. 135- 138.
Показати, що доба еллінізму (остання третина ІV – І ст.. до н. е.). є новим ступенем розвитку матеріальної та духовної культури, форм політичної організації і соціальних відносин народів Середземномор’я, Передньої Азії та інших регіонів, що об’єдналися в одну державу внаслідок походів Олександра Македонського.
Добо еллінізму означає в перекладі з грецької – грецька доба, тобто епоха поширення грецької культури на всій території імперії Олександра Македонського. Елліністична культура мала космополітичні риси, без кордонів, націй і держав. Вона являла собою синтез грецької та східних культур, але пануючою була грецька культура. Це не одноманітна культура. У кожному регіоні вона мала свою специфіку. Створення єдиного економічного простору для різних національних культур замінило замкненість держави-поліса на відкритість міста, що належало великій імперії. Відмінними рисами елліністичної культури був синкретизм, індивідуалізм та перевага природничо-математичних та технічних наук над гуманітарними. Еллінізм характеризується руйнуванням релігійної замкнутості. Традиційні релігійні форми породжують нові форми. Поширилося ототожнення богів грецького пантеону з східними божествами. Тенденція до універсалізації релігійних вірувань стає прологом майбутнього монотеїзму. Виникає потреба в магічних образах, в магії, астрології.
Елліністичний період позначився небаченим розвитком науки, яка виділялася з філософії. Науковим центром стала Александрія з її анатомічними театрами, обсерваторіями, ботанічними садами, найбільшою в світі бібліотекою. Науковими надбаннями епохи стали праці Евкліда, Архімеда, Апполонія. Особливим досягненням була поява історичної науки, зокрема мемуаристики, грецької філології.
Характерними рисами елліністичного мистецтва була світськість, патетика та інтерес до побутових тем. Літературі притаманні аполітизм, педантизм, еротика, в основу сюжетів покладена інтрига.
Триває розвиток архітектури і скульптури. Видатними пам’ятками еллінізму є храм Артеміди в Ефесі, храм Аполлона поблизу Мілета, храм-гробниця в Галікарнасі. В скульптурі переважав поетичний стиль. Поряд з класичними зразками з’являються гігантоманія та скульптурна мініатюра (статуя богині Ніки, бронзова скульптура бога Геліоса – родоський Колос, що став одним із семи чудес світу, Венера Мілоська).
Важливими чинниками розвитку елліністичної культури є поширення грецької системи освіти та способу життя.
Зробити висновок про те, що елліністична культура на відміну від класичної грецької, створена громадянами світу, а не грецького полісу. Вона стала засвоєнням найкращих здобутків культурного розмаїття об’єднаного світу. Вона віддзеркалює основні проблеми перехідного періоду – від античної полісної колективності до індивідуалізму, народжуваного монархією. Витончена багатомірна культура еллінізму стала завершальним етапом в розвитку культури стародавньої Греції.
Питання 22. Культура Стародавнього Риму
Література: 16, ст. 57 - 67; 14, ст. 131 - 152; 18, ст. 121 - 127.
Визначити історичний період, впродовж якого існувала культура Стародавнього Риму – з VІІІ ст. до н. е. до 476 р. н.е. Це була своєрідна та оригінальна культура зі своєю системою цінностей. Це проявлялося в панування ідей патріотизму, уособлювалося в багатообразності римлян, в громадському обов’язку служити Риму всіма силами, в суворому дотриманні закону і встановленим звичаям шанувати богів – покровителів сімей.
Римська культура має світове значення. Більшість наукових, медичних, юридичних термінів – латинського походження. Неперевершеними є досягнення римлян в архітектурі, образотворчому мистецтві, в системі управління, приватного права, форм організації суспільного життя. Вказати, що давньоримська культура утворилася від етрусків та інших народів, від яких римляни запозичили поліпшені методи обробітку землі, перейняли алфавіт, гладіаторські бої, техніку металургійного виробництва, будівельного мистецтва та архітектурних стилів. Але римську культуру не можна уявити без грецького культурного впливу. Охарактеризувати досягнення культури Стародавнього Риму:
1. царський період (753 -510рр.до н.е.):
- зародження класів і держави в римському суспільстві;
- анімістична релігія з пережитками тотемізму;
- існування землеробського культу;
- антропоморфізм римських культів в часи правління етруської династії;
2. період республіки (510 -27 рр. до н.е.):
- кодифікація римського права;
- фіксація законів – важливий елемент переходу від родового суспільства до класового і становлення римського полісу;
- спорудження базилік – критих залів для зборів купців, судових засідань;
- відкриття форуму як загальновизнаного центру не лише політичного, а й усього громадського життя;
3. період імперії (27 р. до н .е – 476 р. н.е.):
- перетворення Риму на світову столицю;
- спорудження грандіозних архітектурних комплексів і будівель величезного просторового розмаху (Пантеон, Колізей, Тріумфальна арка, вівтар Миру на Марсовому полі);
- скульптурний портрет (портрет Ю.Цезаря, імператора Нерона );
- розвиток освіти, основою якої була риторика;
- розвиток літератури (Ю.Цезар, Варрон, Вергілій, Лукрецій Кар);
- визнання християнства як державної релігії.
Зробити висновок про те, що незважаючи на розпад Римської імперії, антична культурна спадщина стала надбанням світової культури. «Римський міф» виявив надзвичайну живучість і нагадує, як завдяки мужності, доблесті, патріотизму, волелюбству громадян провінційність може покорити світ.
Тема 4. Еволюція культури
Історія людства як історія культури. Проблеми культури як багатопланового, багатофункціонального суспільно-історичного явища.
Закон еволюції культури. Античні традиції в культурі Візантії.
Середньовічна культура Західної Європи. Основні фактори становлення культури. Особливості менталітету середньовічної людини.
Передумови становлення та особливості культури доби Відродження. Культурологічна проблематика у вченнях про природу і людину, морально-етичних і космологічних концепціях доби Відродження. Посилення світських напрямів у культурі. Особливості культури Ренесансу. Сутність гуманізму доби Відродження. Особливості мистецтва і науки.
Європейська культура доби Просвітництва. Парадокси і протиріччя доби Просвітництва.
Студенти повинні:
знати різноманітність підходів до визначення феномена культури; основні фактори становлення і особливості розвитку культури Візантії, доби Середньовіччя, Відродження, Нового часу.
Методичні рекомендації.
Із цієї теми для контрольної роботи визначено 8 питань (23- 30)
Питання 23. Історія людства, як історія культури. Проблеми культури доби Середньовіччя
Література: 16, ст. 59 - 61; 25, ст. 75 - 85.
Показати, що середньовіччя є окремими культурно-історичним періодом розвитку людства. V - XV ст. – це період, коли закладався фундамент європейської цивілізації. Вперше термін «середні віки» з’явився в Італії для визначення періоду історії від загибелі Західної Римської імперії до XV ст. В цей період європейської історії відбувається Велике переселення народів, внаслідок чого на історичній території Європи з’являються нові народи та держави. Зароджуються сучасні нації, їх мова та культура. Саме в період Середньовіччя починається історія народів таких держав, як Англія, Франція, Німеччина, Швейцарія, Бельгія, Голландія, Данія, Норвегія, Швеція. Європейська цивілізація базується на культурах «варварських племен» кельтів, готів, галів, тоді як самобутня культура була вже на достатньо високому рівні розвитку, коли відбулося її злиття з античною культурою. В середні віки відбулося становлення міської культури, освіти, відкриття університетів, покладено початок географічним відкриттям. В галузі архітектури і мистецтва сформувалися готичний і романський стилі.
Довести, що основною рисою культури середньовіччя є домінування християнської теології. Це пояснюється тим, що церква жорстко контролювала діяльність людини, постійно впливала на її свідомість та поведінку. Церква мала великий авторитет в суспільстві, впливала на духовне життя, зміцнювала сутність європейських народів, залучала їх до нових морально-етичних цінностей. Церква переконувала кожну людину про вічну і незмінну дійсність, встановлену вищою силою – Богом. Відповідно до цього визначалося і місце людини в земному світі – бути як усі, підпорядковувати особисте загальному, служити Богу. Людина виступала як канонічна особистість, для якої характерне тяжіння до загального, відмова від індивідуального. Християнство формувало нові орієнтири, що стали основою світогляду. В період варварських завоювань церква була єдиним осередком освіти і культури. В церковних та монастирських школах вивчалися твори отців церкви, видатних мислителів античності. З ХІІ ст. в вищих школах – університетах однією з провідних наук була релігійна філософія (схоластика). Вона підпорядковувалася теології, поєднувала догматичні обґрунтування з формально-логістичним роздумами (П’єр Абеляр, Фома Аквінський).
Вказати, що основними досягненнями церковної культури були:
- виникнення монастирів;
- іконопис;
- аскетизм, теологія;
- готичний та романський стилі в архітектурі
Світськими досягненнями середньовічної культури були:
- відкриття університетів (Болонський, Оксфордський);
- виділення літератури в самостійний вид мистецтва;
- формування жанрової системи, яка відображає станові ідеали (лицарська література, куртуазна поезія, міська література, народна творчість);
- канонічний тип краси у мистецтві (суворо регламентований, обмежений системою правил);
- принцип єдності духовного та тілесного втрачений.
Зробити висновок поро вплив культури середньовіччя на культуру наступних історичних епох.
Питання 24. Античні традиції в культурі Візантії
Література: 16, ст. 68; 14, ст. 152 - 166; 18, ст. 151 - 156.
Вказати, що Візантія є першою християнською імперією, яка утворилася на теренах Східної Римської імперії (330-1453 рр.). Назву державі дало грецьке місто Візантій. Візантія є країною церков та монастирів, 7 Вселенських соборів, найбільш авторитетних учителів церкви, батьківщина християнської містики, оплот християнства, берегиня культури від варварства. Розкрити особливості візантійської культури:
- культура розвивалася на перехресті кількох цивілізацій;
- до її творення прилучалися поліетнічні народи;
- основу візантійської культури становить грецька культура;
- власні традиції об’єдналися з терпимістю до культури інших народів, що емігрували в імперію;
- цілісність – провідна тенденція візантійської культури;
- високий рівень розвитку дипломатії і військового мистецтва;
- формування візантійської культури відбувалося в умовах гострої боротьби християнського віровчення з філософією, етичними, естетичними та природознавчими поглядами пізньоантичного світу;
- світогляд візантійського суспільства опирався на традиції еллінізму та християнства;
- візантійська культура стала берегинею античної спадщини, творчо впорядкувавши її християнським духом;
- візантійська культура – це переважно християнська культура;
- основу культури становили дві потуги в своїй єдності – імператорська влада та християнська віра;
- філософська розсудливість, глибока віра в добро і світле життя;
- у поєднанні ідей християнства з неоплатонізмом перепліталися античні
риторичні форми з новим ідейним змістом, розумінням буття як блага.
Охарактеризувати основні досягнення культури Візантії:
- освіта та наукові знання мали церковно-релігійний характер;
- у літературі виділилося 2 напрямки: перший базується на античній культурній традиції, другий – на церковному світогляді. Основними літературними жанрами були промови, епіграми, любовна лірика, еротична повість, церковна поезія;
- культове будівництво: переважали 2 архітектурні форми – базилікальна та хрестово-купольна. Базиліка – це прямокутна, витягнута в довжину будівля, розділена колонами на 3, 5 і більше нефів. Хрестово-купольні споруди – квадратні 4 внутрішніх стовпи ділять простір на 9 частин, увінчаних арками і підтримують купол, що знаходиться в центрі (храм святої Софії у Константинополі);
- головними видами живопису були: мозаїка, фреска, іконопис, книжкова мініатюра. Мозаїка – це сюжетні або орнаментальні композиції, виконані з природних каменів, смальти або керамічних плиток. Фреска – це зображення водяною фарбою на свіжій штукатурці. Іконопис – це мистецтво малювання ікон. Ікона – це зображення лика святого або подій, пов’язаних з діями святих. Книжкова мініатюра - це художнє оформлення книги. Фігурні зображення виконуються прямо в текстах, на полях, а сам текст та орнаментальні заставки вільно розміщуються на листку пергамента;
- образотворче мистецтво поєднувало в собі 2 начала - видовищність та витончений спіритуалізм і представляло собою єдину художню систему строго нормативну, канонічну, просякнуту духом урочистого і таємничого церемоніалу;
- музичне мистецтво: духовна музика, основними формами якої є канони, кондаки, гімни. Кондаки – це багатострофні драматичні поеми з монологами і діалогами героїв. Канон призначався для співу народом. Гімни – це святкові релігійні пісні, що складалися за текстами Біблії.
Зробити висновок про значення візантійської культури. Традиції античної цивілізації зародили у Візантії гуманістичні ідеї, які позитивно вплинули на західноєвропейську культуру та культуру слов’янських народів.
Питання 25. Середньовічна культура Західної Європи
Література: 16; ст. 89 - 82, 18, ст. 56 - 166, 26, ст. 156 - 177.
Охарактеризувати соціальні та світоглядні основи західноєвропейської середньовічної культури. Середньовіччя є закономірним культурно-історичним періодом розвитку людства (Y –XY cт.). Це втілення величі католицизму та примату сліпої віри над розумом, період розквіту монархій та станових привілеїв, влади грубої сили і дикості. Це часи рицарів і прекрасних дам. Але найголовнішим надбання цього періоду є творення нових націй, їхніх індивідуальних мов і культур, що сягали своїм корінням у мову міжнаціонального спілкування – латину. Середньовічна доба – це доба феодалізму. Феодальні відносини характеризуються поєднанням політичної влади з землеволодінням, васальною ієрархією. Відносини особистої залежності становили систему васалітету. Васал (феодал) отримував землю на правах феода від вищестоящого сеньйора, який був чийсь васал. Феод – це одержане в спадщину земельне володіння васала, надане сеньйором. З розвитком міст, ремесел і торгівлі відбуваються зміни в духовному житті суспільства. Міста завойовують самоуправління (магдебурзьке право), тобто частково звільняються від влади центральної адміністрації та феодалів.
Середньовіччя – це період росту самосвідомості варварських народів, що вийшли на арену європейської історії. Культура середньовіччя пережила складний процес синтезу пізньоантичної, християнської та варварської традицій. Після розпаду Римської імперії Захід опинився в становищі занепаду. Цю територію заселяли варварські племена – франки, готи, сакси, англи, які мали власні багатовікові культурні традиції. Вони заклали основу, а якій формувалась культура Західної Європи. В добу середньовіччя складається особливий вид духовного життя, в якому головну роль відіграють християнська релігія та церква. Християнство було тією прийнятною формою, що відповідала потребам масової свідомості епохи. Середньовіччя перейняло від античності римську шкільну традицію – систему «семи вільних мистецтв». Засобом культурної спадковості стала латинська мова, яка була одночасно мовою церкви, державною мовою, мовою міжнародного спілкування та культурного розвитку.
Охарактеризувати досягнення культури Західної Європи доби середньовіччя:
- освіта: будувалася на античній основі і передбачала вивчення «семи вільних мистецтв».Школи ділилися на монастирські, кафедральні і приходські. Кафедральні школи у ХІІ ст.. перетворилися в університети (Болонський, Паризький, Оксфордський, Орлеанський та ін. )
- наука: особливий інтерес був до експериментальних знань Основи експериментального методу заклав Роджер Бекон. Значного поширення набула алхімія – донаукова хімія, в основі якої лежала помилкова ідея про можливість перетворювати неблагородні метали на золото та срібло за загального «філософського каменя»;
- лицарська культура: (лицарі – представники військово-аристократичного стану, що зародився в ХІІ ст. Мета лицаря – прагнення слави). Оригінальними явищами лицарської культури були куртуазна література, поезія трубадурів, творчість труверів;