Архітектура Індії в ісламський період

Сільське господарство

Це головне заняття індійського населення зараз і в найближчому майбутньому. Аграрні відносини, техніка і агротехніка здебільшого доіндустріальні. Виробництво дрібне і трудоінтенсивне. Розміри господарств, як правило, не перевищують 1 га і на одного працездатного в середньому припадає 0,7 га орних земель. Продуктивність і товарність низькі. Незважаючи на низку позитивних зрушень, для більшості селян, як і 3000 років тому, знаряддям праці є дерев'яне рало і серп, паливом — гній та солома, транспортом — віл або буйвіл, формою обміну — бартер. Третина сільських жителів не має власної землі і є наймитами. Безперечним досягненням незалежної Індії стала так звана «зелена революція» (впровадження високоурожайних культур) і будівництво сучасних іригаційних систем. Завдяки цьому країна значно збільшила виробництво зерна, ліквідувала загрозу періодичного голоду і практично забезпечує себе продовольством, хоча рівень його споживання продовжує залишатися низьким.

Природне середовище Індії дозволяє займатися землеробством упродовж всього року. Реалізувати цю можливість і одержувати два, а то й три врожаї на рік на більшості території можна лише за допомогою штучного зрошення. Воно існує тут з давніх часів. Нині за розмірами зрошуваних земель (75 млн га) Індія посідає з Китаєм перші місця в світі. Неодмінні атрибути ландшафту країни — греблі, канали, колодязі, водосховища. Серед іригаційних систем є старі, архаїчні, і нові, сучасні.

У структурі сільського господарства, як і всюди в мусонній Азії, різко переважає рослинництво. Для його потреб використовують половину площі країни — 168 млн га. Сільськогосподарські роботи на більшій частині території починаються у червні з приходом мусонних дощів. Урожай, що достигає з липня-серпня до вересня-грудня, відомий під назвою «хариф», а той, що з жовтня-грудня до лютого-березня — «рабі».

Вирощують різноманітні культури, але домінують зернові. Про обсяги збору свідчать такі дані: рис очищений — 73 млн т (друге місце після Китаю), пшениця — 57 млн т. Всі зернові разом — це 166 млн т, а з бобовими — 180 млн т. Рис — культура сезону «хариф». Його вирощують скрізь, але панівною зерновою культурою він є лише в районах з річною сумою опадів понад 1000 мм. Це північний схід і узбережжя. Як правило, це густозаселені райони, і рис споживається на місці. Пшениця, навпаки, — головна товарна зернова культура. Найбільша концентрація її посівів у Північно-Західній Індії, де її вирощують в сезон «рабі» на зрошуваних землях.

Крім зернових, вирощують багато бобів (джерело білків), овочів і фруктів, прянощів, олійних (джерело жирів), цукрову тростину. Серед овочевих і плодових культур — червоний перець, баклажани, капуста, манго, апельсини, папайя, банани. Головні олійні — арахіс, сезам (кунжут), рицина, гірчиця, льон. Олію одержують також з насіння бавовнику і кокосових горіхів. Долину Ґанґу вважають батьківщиною цукрової тростини, її збирають в Індії найбільше в світі.

Серед непродовольчих культур найважливішими для Індії є бавовник, джут і тютюн. Тютюн (це в основному дешеві сорти) розрахований на місцевий попит. Бавовник і джут — головні товарні культури індійського сільського господарства. Як джерело сировини для текстильної промисловості, вони відіграють величезну роль в економіці країни. Бавовник вирощують у західній частині Індії. На північному заході (в Пенджабі і на Індо-Ґанґському вододілі) застосовують штучне зрошення. Західна частина Декану (район деканських лав з його грунтами-регулами) — найбільший у світі район неполивного бавовництва. Джут з його міцними і грубими волокнами потребує багато тепла й вологи і дуже виснажує ґрунт. Батьківщиною його є дельта Ґанґу і Брахмапутри. І зараз це найголовніший район вирощування джуту в світі.

Тваринництво Індії розвивається в дуже складних умовах. У країні найбільше в світі поголів'я великої рогатої худоби: 196 млн биків і корів і 77 млн буйволів і буйволиць — 1/5 світового поголів'я. Крім того, нараховують ще 45 млн овець і понад 100 млн кіз. Велика рогата худоба використовується перш за все як тяглова сила в полі і для транспортування вантажів.

Головними продуктами тваринництва є шкіри, овеча та козяча вовна і лише частково молоко та масло. Індійці — вегетаріанці. Виробництво яловичини взагалі не має товарного значення. Багато проблем виникає також через те, що індуїзм вважає корову священною твариною і забороняє її забій. Дуже напруженим є кормовий баланс тваринництва. На алювіальних рівнинах, де сконцентрована більша частина населення і відповідно більша частина великої рогатої худоби, все розорано і пасовищ практично немає.

Промисловість Індії

Структура індійської промисловості відбиває як відсталість, так і досягнення країни. В обробній промисловості розрізняють три великі групи виробництв: кустарне і дрібне, традиційне фабрично-заводське і нові галузі важкої промисловості.

Сільська домашня промисловість заснована на праці однієї родини: вона очищає рис, давить олію, вичиняє шкіри, відтоплює масло, виробляє неочищений цукор. Важлива роль у селах ковалів, теслярів і гончарів. Значне місце посідає ручне прядіння і ткацтво.

Дрібна промисловість у містах виробляє сільськогосподарський реманент і вози, ручний інструмент, посуд, меблі та інші предмети домашнього вжитку, шкіряні товари і взуття, дрібні залізні вироби, мило, сірники, цигарки тощо. Частка кустарного і дрібного виробництва в усій промисловій продукції весь час знижується, але й досі стоїть на рівні 1/3 — 1/4. В ньому зайнято мільйони чоловік і його географія збігається з розміщенням населення. В Індії немає жодного міста чи села, в якому не було б кустарів, ремісників і дрібних виробників.

Традиційна фабрично-заводська промисловість з використанням машин і найманої праці зародилася в Індії ще в колоніальну епоху. Вона охоплює галузі легкої і харчової промисловості: бавовняну, джутову, цукрову, олійну, чайну, шкіряно-взутгєву, а також деревообробну та інші. Географія цих галузей тісно пов'язана з розміщенням відповідних сировинних зон. Найголовнішими є бавовняна і джутова. Близько 15 млн чоловік зайнято в текстильній промисловості і її частка у вартості всього промислового виробництва становить майже 20 %. Близько сотні міст, розташованих у зонах вирощування бавовнику в західній частині країни, мають текстильні фабрики. Джутове виробництво, навпаки, вирізняється великою концентрацією в метрополітені Калькутти.

Нові галузі важкої промисловості з'явилися в Індії вже в другій половині XX ст. і є безперечним її досягненням. Як правило, вони представлені новими сучасними підприємствами, що створювалися при фінансовій і технічній допомозі колишнього Радянського Союзу та західних держав. Чимало з них є державною власністю. По суті, заново створені чорна металургія, алюмінієва, нафтопереробна і хімічна промисловість, більшість галузей машинобудування.

Виплавка сталі досягла 13 млн т, алюмінію — 0,5 млн т. З п'яти великих металургійних комбінатів чотири (в Бокаро, Дурґапурі, Роуркелі і Бхілаї) побудовані за роки незалежності. Лише один комбінат у Джамшедпурі існує з початку століття. Всі комбінати мають чудову залізорудну базу, але забезпеченість країни коксівним вугіллям незадовільна.

В машинобудуванні визначилися декілька напрямів. Транспортне машинобудування представлене головним чином виробництвом рухомого складу для залізниць, мотоциклів і велосипедів. Випуск автомашин становить 330 тис. одиниць на рік. Виробляється устаткування для легкої і харчової галузей. Зростає випуск продукції, розрахованої на масовий внутрішній ринок — помпи, водоміри, електролампи, вентилятори та інша побутова електротехніка, швейні машини, годинники тощо. Новим є поява важкого машинобудування і приладобудування (устаткування для металургійних заводів і шахт, теплових і гідроелектростанцій). Серед слаборозвинених країн тільки Китай та Індія мають важке машинобудування.

Розвиток обробної промисловості Індії стримується передусім вузьким платоспроможним внутрішнім ринком. На світовому ринку найбільш конкурентними виявилися товари традиційних галузей з низькою заробітною платою, в першу чергу текстильної (бавовняні і джутові вироби та одяг). Експортують також товари шкіряно-взуттєвої промисловості, спортивні товари, килими, вироби кустарів і ремісників. Специфічна експортна галузь — ювелірна: ввозять велику кількість алмазів, інше дорогоцінне і напівдорогоцінне каміння, а експортують його у вигляді готових прикрас. Частка продукції машинобудування і хімічної промисловості в експорті також потроху зростає. З мінеральної сировини вивозять залізну і марганцеву руди та слюду.

Енергетика. Характерні її риси — недостатня забезпеченість власними ресурсами, відстала структура енергобалансу і низький рівень споживання енергії. Володіючи 16% світового населення, Індія має тільки 2,5% розвіданих паливних ресурсів. Основне мінеральне паливо Індії — вугілля. Найважливіші родовища знаходяться на північному сході в долині річки Дамодар. Нафту видобувають у штаті Ґуджарат, на шельфі біля Мумбаю, і значно менше в штаті Ассам. Гідроенергетичний потенціал досить значний за рахунок гімалайських річок. ГЕС побудовані поки що в найдоступніших районах Західних Ґатів і південних брилових гір. Майже половину енергії Індія все ще одержує за рахунок непромислових джерел: дрова, кізяк (гній), відходи рослинництва, м'язова сила тварин.

Видобуток вугілля становить 300 млн т, нафти — 30 млн т (і 30 млн т імпортується). 71% електроенергії виробляють ТЕС, 27% – ГЕС, 2% — АЕС. Загальне споживання енергії в розрахунку на одного жителя становило тільки 320 кг у вугільному еквіваленті. Перспективними для Індії є використання вітрової, сонячної та біогазової енергії.

Транспорт

Воздушный транспорт

В Индии хорошо развита сеть международных воздушных перевозок, осуществляемых «Air India» и другими авиакомпаниями. Компания «Indian airlines» обеспечивает перелеты по внутренним линиям и в близлежащие стран, осуществляет также регулярные рейсы в соседние страны – Пакистан, Непал, Бангладеш, Шри-Ланку, Афганистан и Мальдивы. В последнее время появились частные авиакомпании, которые работают под названием «Авиатакси». Наряду с государственными, девять частных компаний могут предложить удобные и выгодные программы по всей стране. Расписания авиарейсов публикуются в журналах «Divan» и «Excel» и демонстрируются в телетекстах. Узнать их вы также можете в туристических агентствах и в крупных аэропортах.

В Индии около 70 внутренних аэропортов (аэропортов местного назначения), что позволяет путешествовать с комфортом на самолете в самые удаленные уголки страны. Аэропорты соединены с близлежащими городами автобусным и/или железнодорожным сообщением.

Практически во всех внутренних аэропортах Индии есть комнаты отдыха, банкоматы, магазины продуктов, кафе, туалеты и другие удобства для пассажиров. При всех аэропортах есть стоянки предоплачиваемого такси.

В Индии наиболее крупные четыре аэропорта, из которых два международных в Дели и Бомбее.

Железная дорога

Железнодорожное сообщение – самый массовый вид транспорта в Индии.

Сеть международных железнодорожных перевозок Индии вторая по величине в мире и самая крупная в Азии. Ее составляют 11200 локомотивов, 62300км рельсов и более 7030 железнодорожных станций. Цены на проезд по ней сравнительно небольшие. Множество экспрессов соединяет все крупные города. Есть так же и высоко комфортабельные местные поезда, обслуживающие многие маршруты. Там, где железнодорожное сообщение прерывается, можно добраться от станции до станции автобусом.

В Индии поезда ездят медленно по сравнению с Европейскими, поэтому, если вы торопитесь, пользуйтесь экспрессами.

Автотранспорт

В Индии имеется разветвленная сеть автобусных маршрутов, соединяющих между собой все части страны. Особо актуально это для тех районов, в которых нет железнодорожного сообщения, в частности для высокогорных территорий. По большинству сельских дорог ходят старенькие автобусы, но на магистральных трассах все больше появляются автобусы-экспрессы со всеми удобствами. На многих маршрутах, даже местных, билеты можно заказать заранее. Автобусы, как правило, совсем небольшие, и обычно они заполнены пассажирами до предела. Основная часть багажа перевозится на крыше автобуса, поэтому чемоданы надо запирать, а во время остановок проверять их наличие.

В городах Индии имеется такси, которые окрашены в традиционный желтый цвет. У них не всегда имеются счетчики.

В крупных туристических центрах к услугам туристов большое количество автомобилей с шофером. Прейскурант их услуг, утверждаемый Департаментом по туризму правительства Индии, несколько выше, чем у обычных такси. Поездки же автостопом по дорогам Индии настоятельно не рекомендуется.

До сегодняшнего дня основным индийским транспортом считаются рикши – велорикши и моторикши. Они ориентируются в городах порой лучше таксистов, и стоимость проезда на трехколесных рикшах примерно в два раза дешевле стоимости проезда на такси. Они помогут вам найти любой уголок города.

Водный транспорт

Главные морские порты – Мумбай (Бомбей), Калькутта, Кочин, Ченнай (Мадрас), Каликут, Панаджи (Гоа) и Рамешварам.

Водный транспорт в Индии развит достаточно слабо. Морское сообщение существует между Порт-Блэр (Андаманские острова), Калькуттой и Мадрасом (только во время туристического сезона), а также между Калькуттой и Мадрасом. Более современная линия – между Кочином и Лакшадвипскими островами. Вдоль побережья Кералы ходят регулярные пассажирские суда, несколько рейсов, связывают Аллапуджу и Ковалам (бывшие Аллеппи и Квилон). Между Бомбеем и Гоа курсирует современный катамаран с кондиционированными салонами. Иностранным туристам разрешается оплачивать проезд в рупиях при наличии квитанции об обмене валюты.

Найбільші міста Індії

Делі — одне із найбільш економічно розвинених міст Індії з відносно високим рівнем життя. Наприклад, мешканці Делі володіють 17 % всіх приватних автомобілів країни, більше, ніж мешканці інших великих агломерацій Індії — Калькутти, Ченнаї і Мумбаї — узятих разом. Крім того, у Делі одна з найкращих у країні систем громадського транспорту та дуже добра за індійськими стандартами інфраструктура. Зараз місто проходить період інтенсивного економічного росту, у самому місті та його передмістях, таких як Нойда і Ґурґаон, останніми роками активно розвиваються торгівля, фінанси, автомобільна промисловість, засоби масової інформації, виробництво товарів народного споживання. Делі є важливим центром країни в області телекомунікацій, фундаментальної та прикладної науки. Тут зосереджено 30 % компаній країни, що працюють в галузі інформаційних технологій.

За довгий період існування, що починається з 6 століття до н. е., Делі багато разів ставав політичним центром державних утворень імперського розміру. Розташування міста на перехресті важливих торгових шляхів Індо-Гангської рівнини принесло йому не тільки процвітання, але й міграцію багатьох народів та переселення численних завойовників. В результаті у місті склалася унікальна багатонаціональна культура, тут перемішані найрізноманітніші етнічні, мовні та релігійні групи. Чудовою ілюстрацією цього різноманіття є й архітектура міста, що поєднує у собі споруди різних епох та стилів.

Кальку́тта— город в дельте Ганга на востоке Индии, столица штата Западная Бенгалия, второй по площади город в Индии после Мумбаи. Население 5,1 млн (собственно город, данные 2009 г.), в городской агломерации проживает порядка 13,2 млн человек (3-е место среди городов Индии).

Во времена британского владычества Калькутта была столицей всей Британской Индии вплоть до 1911 года, благодаря чему, ныне она является крупным центром образования, науки, культуры и политики. С другой стороны, в городе имеют место такие проблемы, как бедность, загрязнение воздуха и пробки на дорогах.

Культура Індії

Індійська культура є однією з найстаріших і найрізноманітніших культур світу. Це має вирішальне значення для всієї Південної і Південно-Східної Азії. Вірування й релігії відіграють в Індії значну роль, це країна походження кількох світових релігій (індуїзм, буддизм, джайнізм, сикхізм) які своїм впливом формували культуру цієї країни. Майже незліченна мовна різноманітність і численні народності також впливали на специфіку та культурні особливості Індії. Країна не залишалася й поза загальними світовими тенденціями завдяки впливу ісламу та через європейські колоніальні держави, котрі також залишили свій слід в культурі Індії.

Архітектура

Індійська архітектура є однією з областей, у якій найяскравіше представлене розмаїтість індійської культури. Більша частина архітектурних пам'ятників Індії, включаючи такі монументи як Тадж-Махал й інші приклади монгольської і південно-індійської архітектури, являють собою змішання древніх і різнорідних місцевих традицій різних регіонів Індії й зарубіжжя.

Архітектура Індії в ісламський період

Іслам почав проникати в Індію з VІІІ століття; у 1398 році в країну прийшли армії Тамерлана. Його нащадок Бабур у 1526 році завоював практично всю Індію та заснував Імперію Великих Моголів. Вона проіснувала до 1857 року.

Завойовники намагалися пристосувати залишки зруйнованої архітектури для власного мистецтва та будівництва. Так фрагменти будівель, перш за все колони, стовпи, скульптурні прикраси були перенесені до нових мусульманських споруд.

У ХІІ — ХІІІ ст. в Індії з'явилися основні типи культових споруд мусульман, у першу чергу мечеті, мінарети, медресе, мавзолеї. В основних типах архітектурних споруд раньоісламського періоду простежуються ісламські традиції, але в деталях культових будівель також видно вплив індійської архітектури. Колони, деталі архітектурних прикрас із великою кількістю рослинного орнаменту запозичені з буддійських та індуїстських будівель. Також характерною рисою архітектури ранньоісламського періоду є вписаність у навколишнє середовище.

Література

Найбільш ранні твори індійської літератури протягом багатьох століть передавалися усно й тільки пізніше були записані. До них відноситься санскритська література — Веди, епоси «Махабхарата» і «Рамаяна», драма «Абхиг'яна-шакунталам» і класична санскритська поезія махакав'я — і тамільська література сангам.

Переломне для Індії XX сторіччя породило багату літературну спадщину. Класиками не тільки індійської, але і світової літератури стали письменник Премчанд та Рабіндранат Тагор — поет, прозаїк та драматург, що писав на мові бенгалі, лауреат Нобелівської премії з літератури 1913 року. Їхні твори відображали прагнення індійського народу до національного та соціального визволення.

Соціальні виклики, що постали перед незалежною Індією, породили літературу, яка описувала нелегке життя трудового народу країни, складну долю особистості у несправедливих соціальних реаліях. Українському читачеві відомі глибоко соціальні твори індійських письменників Нагарджуна, Рамеша Бакші, Бгішама Сахні, Крішана Чандара.

Музика

Індійська музика є однією з найдавніших і самобутніших музичних культур. Важливий етап розвитку індійської музики пов'язаний з найдавнішими літературними пам'ятниками — Ведами, насамперед з хвалебними Самаведами. Сполучення музичних звуків розглядалися давньоіндійськими мислителями як енергія космосу і життя, та втілення ритмів розвитку Всесвіту.

Класична індійська музика відрізняється самобутньою системою ладів, які називаються рагами, що не стільки розглядаються як певна система звуковисотностей, скільки виражає взаємозв'язок природних, емоційно-психологічних та музичних законів. При цьому в індійській музиці існують лади, що поділяють октаву на інтервали менше за півтон (до 25 ступенів).

Народна музика важлива для збереження ідентичності численних народів Індії. У період мусульманського завоювання індійська музика увібрала й асимілювала ряд традицій й інструментів арабської музики, а в період європейського колоніального панування — елементи й інструменти музики Європи. Незважаючи на це у XX столітті зусилля багатьох індійських музикантів були спрямовані на збереження і примноження національних традицій. В постмодерну епоху індійська музика стала одним зі значних компонентів музичної розмаїтості загальносвітової культури.

Танець

В індуїзмі, танці завжди відігравали важливу роль в побуті, часто танець представляв собою як версію молитви, в інших випадках його поєднували з міфологічним темами з уяви індійського суспільства. Також не дивно, що в Індії величезну кількість класичних танців, розроблено саме з елементами гри. Танець є одним з найбільш розвинених форм мистецтва в Індії. Часто, навіть найнезначні рухи і вирази обличчя нестимуть якесь символічне значення. Класичні танці, як правило, покладені на літературну основу, або ж черпають мотиви саме з літературних першоджерел.

Найбільш відомими індійськими народними танцями є бхангра в Пенджабі, біху в Ассам, чхау в Західній Бенгалії, Джаркханді та Орісса і гхумар в Раджастані. Індійською національною академією музики, танців і драми надала статус класичних восьми танцям. Це: бхаратанатьям[15] штата Таміл-Наду, катхак в Уттар-Прадеш, катхакалі[16] и мохіні-аттам в Кералі, кучипуді в Андхра-Прадеш, маніпурі в Маніпурі, одіссі в Оріссі і саттрія в Ассамі.[17] Доволі багато в Індії регіональних народних танців. Їх застосовують в різних випадках, наприклад, на весіллях, місцевих громадських заходах, або ж зборі урожаю чи початку мусону.

Театр

Індійський театр часто сполучає в собі музику, танці й імпровізований діалог.[18] Сюжети часто засновані на мотивах, запозичених з текстів індуїзму, а також на середньовічних літературних творах, соціальних і політичних новинах. Деякі регіональні форми індійського театру це: бхавай в штаті Гуджарат, джатра в Західної Бенгалії, наутанки і рамліла у Північній Індії, тамаша в Махараштрі, терукутту в Таміл-Наду, і якшагана в Карнатакі.[19] Існють також багаті традиції маріонеткового театру — традиційні, здебільшого тепер, в сільських районах Індії

Кіно

Індійська кіноіндустрія є найбільшою у світі, а її головний кінематографічний майданчик знаходиться в Болівуді в мегаполісі Мумбаї, тут продукуються комерційні фільми на гінді і вона є найбільш плідною кіностудією в світі. Але ще й по всій країні розкинулися національні й дуже продуктивні студії, які творять свої фільми на національних й поширених мовах всієї Індії — розвиваючи тим самим культурне й мовне різноманіття Індії. Крім того, авторського кіно Індії також здобуло визнання, особливо в світовому кінематографі. Є два всесвітньо відомих бенгальських режисерів Сатьяджит Рай (Satyajit Ray) та Мрінал Сен (Mrinal Sen).

Але Кіно, поза сумнівом, один з найважливіших елементів сучасної популярної культури в Індії. Більше ніж 1000 кінострічок в році така продуктивність індійської кіноіндустрії, безперечно, найбільшої у світі. В кінострічках відображаються культурні, мовні особливості країни, національна різноманітність й сучасний стан все це відображено в цьому жанрі мистецтва. Шагрух Хан (Shahrukh Khan), Амітабг Баччан (Amitabh Bachchan), Амір Хан (Aamir Khan) та Рані Мукхерджи (Rani Mukerji) є популярними і відомими акторами Болівуду.

Живопис

Хоча скульптура в Індії протягом тисячоліть була як найвища форма мистецтва, спостерігалися ще ранні високорозвинені форми традиційного індусам живопису. З появою ісламу (ХІІ століття), перевага почала надаватися зображенню в картинах, спочатку як придворне мистецтво в традиціях персидських й поступово збільшуючи своє значення в індійському суспільстві. Кульмінацією цього мистецтва стало ХVI-XVIII століття, коли в часи Великих Моголів живопис розквітнув найзначніше, увібравши всі кращі елементи ісламського орнаменталізму та поєднавши з індуським мініатюрним живописом. В цих роботах показано, майже виключно, світські речі: портрети важливих персон імперії, а також зображення двірцевого життя і важливих історичних подій.

Сучасний живопис в Індії продовжує напрямки західних мистецьких рухів, а також поєднує їх з індійськими традиціями, найяскравішим сучасним представником цієї течії є художник Макбул Фіда Хусейн. Крім того, в Індії завжди були сильні традиції народного малярства, особливо вони збереглися у сільській місцевості, в розмальованих та оздоблених хатинах селян ( Мадхубані картини з штату Біхар). Все частіше мистецтвознавці привертають увагу на творчі та художні роботи інших індійських племен.