Завдання і проблеми кримінального законодавства в умовах формування інформаційного суспільства

За своєю сутністю, виходячи зі змісту ст. 1 КК, завдан­ня кримінального права визначається через категорію "без­пека" — "забезпечення". Категорія "небезпека" також тра­диційна для теорії кримінального права і, звичайно, не­одноразово зустрічається у змісті КК. Наприклад (виділе­но авт. — В.П.): ст. 11 — "Злочином є передбачене цим Кодексом суспільне небезпечне ... діяння...".

Методом теорії гіперсистем можна змоделювати і зміст у майбутньому ст. 2 Кримінального кодексу. Вона буде формулювати цілі другого порядку — завдання криміналь­ного законодавства України:

• визначення, які суспільне небезпечні діяння є злочи­нами;

• визначення ознак і складу злочину;

• визначення покарання (кари) за злочини;

• запобігання злочинам.

Виходячи тільки з названих прикладів, виникає необхід­ність визначення категорії "безпека". Кримінальне зако­нодавство такого визначення прямо не дає. Якщо зверну­тися до наукових джерел, можна налічити близько ЗО ви­значень категорій "безпека" та похідних від неї — "небезпе­ка" "забезпечення", "інформаційна безпека" тощо. Вини­кає питання, як все-таки розуміти ці категорії, якої думки дотримуватися. Можна за аналогією звернутися до іншого законодавства України. Але у ст. З КК це прямо забороне­но. Можна застосувати положення бланкетності норм кри-

Розділ 9

Безпека в інформаційному суспільстві

мінального права. Але це можливо тільки у випадках, пря­мо визначених у диспозиціях статей Особливої частини КК. Виникає питання, якщо практики будуть по-різному ро­зуміти зазначені категорії (тобто ці категорії викликати­муть різну рефлексію у різних учасників суспільних відно­син), то чи можна беззастережно говорити про правильне виконання функцій кримінального законодавства.

Можливий вихід: у низці Законів України є відсилання до КК, кримінального законодавства. Наприклад, у Законі "Про захист інформації в автоматизованих системах" (да­лі — Закон), у ст. 17("Відповідальність за порушення Зако­ну про захист інформації") зазначено, що особи, винні в порушенні порядку і правил захисту оброблюваної в АС інформації, несуть ...кримінальну... відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Тобто у цьому Законі (як і в низці деяких інших Законів України) робиться бланкетна прив'язка до КК. Коли звер­таємося до Особливої частини КК, то подібність за змістом таких відносин можна знайти у Розділі XVI (Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж).

Але знову виникає питання: названий Закон не узго­джений з КК щодо визначення предмета злочинного пося­гання: у цих законодавчих актах вживаються різні кате­горії (у КК — "комп'ютерна інформація", у Законі — "інфор­мація в автоматизованих системах"). Чи можна їх вважа­ти ідентичними? На нашу думку — так, це ідентичні за змістом категорії.

Подібна колізія є в кримінальному законодавстві й щодо категорій "майно", "власність". Парадоксально, але досі ці категорії у Законах України не визначено. У правовій док­трині вони існують на інтуїтивному рівні. Але, як відомо, інтуїція у всіх може бути різна. Виникає необхідність ви­рішення парадоксу через нові парадигми.

9.2. КАТЕГОРІЯ "БЕЗПЕКА" ЯК ПРОВІДНИЙ ЧИННИК РОДОВОГО ОБ'ЄКТА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА

Повернемося знову до розгляду категорії "безпека" у структурі Особливої частини КК. У ній категорія "безпе­ка" є визначальною ознакою низки родових об'єктів. На­приклад: Розділ І "Злочини проти основ національної без­пеки України"; Розділ IX "Злочини проти громадської без­пеки"; Розділ XX "Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного порядку".

Категорія "безпека" визначена також у складі окремих статей в інших розділах Особливої частини КК. Наприклад, у Розділі II "Злочини проти життя та здоров'я особи", у ст. 132 ("Розголошення відомостей про проведення медич­ного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіци­ту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби") це зазначено так: "...що є небез/іечною для життя людини...".

Тобто названі категорії посідають визначне місце у кри­мінальному праві. Але, як свідчить структура Особливої частини КК, вони не набули означеного місця. Пояснити такий стан можна тим, що вітчизняна теорія криміналь­ного права зупинилася у розвитку свого системного підхо­ду. Системний підхід у традиційній науці кримінального права базується на спрощеному (застарілому) розумінні за моделлю "система — підсистема".

На межі правознавства та інформатики виникла нова теорія систем — теорія гіперсистем права. За цією теорією, право (у тому числі кримінальне) розглядається як вели­ка, складна система з підсистемами та субсистемами пер­шого, другого та наступних порядків зі специфічними гіперзв'язками. Адаптація теорії гіперсистем права до по­треб науки кримінального права є питанням майбутнього.

Розділ 9

Безпека в інформаційному суспільстві

Серед галузей правознавства теорія гіперсистем права вже набула застосування у цивільному та інформаційному праві.