Людина, творчість, культура в філософії М. Бердяєва
Зараз це дуже популярне ім’я і, дійсно, немає таких культурологічних проблем, яких би не торкнулася думка цього філософа. Бердяєв розглядає дух і мислення в руслі християнської традиції. Саме дух поєднує сферу людського зі сферою божественного: “Дух однаково і трансцендентний (потойбічний), і іманентний” (тобто має коріння в цьому світі - О.К.). Саме особистість, а не безособовий розум - справжній творець культури. І свобода духу - справжнє джерело творчої активності. Свободу духу людині надає не Бог, а вона, за Бердяєвим, має коріння у добуттєвому “нічого”, з якого Бог створив світ.
Вільна творча особистість стоїть вище за культуру.
Але культура і її форми часто протистоять особистості, сковуючи її свободу. Це може бути і благом (коли зберігає від свавілля творчої особистості), але може бути і драмою. Бердяєв, в чомусь продовжуючи О. Шпенглера, побачив драму творчості і культуру як деспота. Вільний дух і символічні форми культури, в яких повинен мислити дух творчої людини, - це протиріччя, яке породжує драму.
Культура і несвідоме: концепція Зігмунда Фрейда
З. Фрейд (1856 – 1939) - австрійський психолог, невропатолог і психіатр, засновник нового напряму в медицині - психоаналізу. Але ми звертаємося до його теорії тому, що фрейдизм - це вчення, яке стало філософським узагальненням психоаналізу і визначило напрям культурологічної думки нашого століття (роботи з психоаналізу створені у 20 – 30 рр. ХХ ст.).
Фрейдизм - дуже складне вчення, але якщо узагальнювати, можна сказати, - головне в ньому те, що австрійський вчений відкрив у людині несвідоме. Воно існує незалежно від волі людини в його душі й активно втручається в життя людини. У роботі “Я і Воно” (1923 р.) Фрейд стверджує, що це тільки ілюзія, що нашим життям керує наше “Я” (свідоме).
“Воно” Фрейда має суто природне походження, біологічну природу і зосереджує в собі всі первісні потяги людини. Ці потяги зводяться Фрейдом до двох головних:
1) сексуальні бажання;
2) потяг до смерті, який реалізується як тяга людини до руйнування (сплав цих двох потягів - “напій відьми”, який ми зараз називаємо “головний інстинкт”).
“Воно” кипить, клекоче під тонкою плівкою свідомості. Йде постійна боротьба між “Я”, яке керується принципом реальності, і “Воно”, яке керується принципом насолоди. Фрейд порівнює “Я” з вершником, котрий повинен підкоряти “Воно” - коня. “Воно” намагається замаскувати бажання, потяги під усвідомлені рішення “Я” (це, за Фрейдом, “хитрощі Воно”). Людина (“Я”) перемагає “Воно” тільки завдяки розуму та культурі.
Питання відносин між Людиною і Культурою - одне з центральних для Фрейда. У праці “Незадоволення культурою” (1930) філософ дійшов висновку, що людське щастя зменшується пропорційно прогресу культури, бо ключові для людини імпульси несвідомого, антиномічні культурі, потрапляють під подвійну цензуру “Я” і “Над-Я”. Культура “Над-Я” виступає в ролі цензора “Я”, яке зачинене між двома полюсами культури.
Блокуючи людські інстинкти, культура подавляє людську агресивність, але за це людина платить психічним здоров’ям. Якщо культура вимагає від людини більше, ніж людина може, “у індивіда це викликає бунт, або невроз” (див. Фрейд З. Недовольство культурой // Фрейд З. Психоанализ. Религия. Культура. - М., 1992. - С. 132). До речі, релігію Фрейд розглядає як “колективний невроз”. Цей перший наслідок зіткнення протилежних бажань (бажання людини “Я” і бажання культури “Над-Я”) можна вважати негативним.
Другий, позитивний наслідок, пов’язаний з ключовим для Фрейда поняттям “сублімації” (переключення). На думку австрійського психоаналітика, психічний розвиток людства - біологічно детермінований процес переключень заборонених бажань у творчу енергію. Сублімація - перетворення (або переключення) сексуальної і агресивної енергії людини в енергію творчості, використання енергії “Воно” не в прямому біологічному призначенні (для насолоди або продовження роду), а в інтересах розуму і культури.
Третій наслідок “зустрічі” “Я” і “Над-Я” - нейтральний. Це - сновидіння, міфи, казки, куди витісняються первісні бажання “Воно”, що заборонені культурою. Фрейд назвав сновидіння “королівським шляхом до несвідомого”.
Крім цього, вчений розкриває наявність загальнолюдських типових форм реагування (едіпів комплекс) і колективних символів, що свідчать про реальні події в історії людства, згадкою про які і є ці психічні феномени.
Вчення Фрейда було розвинуто і трансформовано його учнями і послідовниками. Карл Гюстав Юнг був одним з них.