Зміст та послідовність виконання завдань. Ерозія ґрунту - механічне руйнування його кінетичною дією води ( удари краплин чи потоки) або повітря (вітер)

Ерозія ґрунту - механічне руйнування його кінетичною дією води ( удари краплин чи потоки) або повітря (вітер). Назва цього процесу походить від латинського слова erodere-роз’їдання. Руйнування і перенесення розпилених часточок ґрунту вітром ще називають дефляцією. Ця нормальна, або геологічна ерозія, що відбувається в природних умовах (без втручання людини), практично не призводить до такого руйнування ґрунтового покриву, яке випереджало б ґрунтотворні процеси. Тому вона не належить до основних причин утворення еродованих ґрунтів.

У сільськогосподарських агрофітоценозах виникає так звана прискорена (антропогенна) ерозія, яка відбувається під впливом як природних, так і антропогенних факторів, пов’язаних із господарською діяльністю людини. За умов інтенсифікації землеробства без належного дотримання ефективних ґрунтозахисних заходів площі еродованих земель швидко зростають. Розрізняють водну та вітрову ерозію. Водна ерозія завдає великої шкоди у районах з пересіченим рельєфом місцевості під дією води. Вітрова ерозія зумовлюється рухом повітря (вітром) над поверхнею ґрунту. Вона починає діяти, коли швидкість цього руху перевищує порогову (близько 3-6 м/с на висоті 15 см над поверхнею землі), якщо у поверхневому шарі є розпилені часточки з діаметром до 1 мм та на полі відсутня вегетуюча рослинність чи хоча б рослинні рештки на поверхні ґрунту.

Для ефективного захисту ґрунту від ерозії в інтенсивному землеробстві необхідно запроваджувати й виконувати цілу систему організаційно-господарських, меліоративних та агротехнічних заходів.

Комплекс організаційно-господарських заходів включає протиерозійну організацію території, спеціалізацію господарства з відповідною структурою посівних площ, що встановлюється залежно від ступеня еродованості ґрунтів для забезпечення їх захисту від подальшого руйнування і для сприяння відновлення родючості. До меліоративних заходів захисту ґрунту від ерозії можна віднести гідротехнічні роботи та ґрунтозахисні лісонасадження. Агротехнічні протиерозійні заходи конкретніше пов’язані з технологіями вирощування сільськогосподарських культур на орних землях. До них можна віднести агрохімічні і агрофізичні заходи підвищення протиерозійної стійкості ґрунту, затримання снігу та регулювання сніготанення, а особливо протиерозійний обробіток ґрунту .

Для розробки заходів протиерозійного обробітку ґрунту необхідно в першу чергу визначити ерозійну ситуацію на полях господарства. За нормальної ерозійної ситуації (розораність території 40-45 % , співвідношення екологічно сталих угідь і ріллі не менше одиниці) інтенсивність ерозії компенсується інтенсивністю ґрунтотворного процесу. В цьому разі є підстави для констатації , що ерозії ґрунту немає, відбуваються звичайні денудаційні процеси.

В системі протиерозійного обробітку ґрунту велике значення має поглиблення орного шару ґрунтів з малим гумусовим горизонтом. Таку обробку проводять плугами з ґрунтопоглиблювачами, чизелями, плоскорізами, розпушувачами РУ-45, РУ-60. На схилах понад 3 проводять додаткові агротехнічні заходи :валкування , боронування, оранку з лункуванням, переривчасте борознування та щілювання. Валкують зяб на схилах до 5 градусів плугом, на одному з корпусів якого встановлюють полицю КВ-1, виготовлену з двох звичайних полиць. Для того щоб навесні затримати талі води на схилах крутизною до 5 градусів, доцільно боронувати зяб плугом, з якого знято одну полицю. При цьому утворюються борозни, які затримують сніг, зменшують стікання талих вод і змив найбільш родючого ґрунту. На найбільш складних схилах змиванню ґрунту запобігають лункуванням і переривчастим боронуванням. При ранній зяблевій оранці лункування проводять восени знаряддями ЛОД-10, ПЛДГ-5, ПЛДГ-10. Разом із зяблевою оранкою здійснюють лункування пристроєм або переривчасте боронування. Цю роботу можна виконувати і після пізньоосінньої оранки за допомогою пристрою ППЕ-10, який прикріплюють до культиватора КПГ-4 або КРН-4. На змитих ґрунтах з товщиною гумусного горизонту менше 20 см замість оранки слід проводити безполицеве розпушування ґрунту плоскорізами КПГ-250, КПГ-2,2, чизельними плугами ПЧ-2,5 , а на схилах і вододілах крутизною понад 12 градусів поля залишають невиораними до весни.

Найефективнішим заходом проти водної ерозії є щілювання зябу, яке зменшує змив у 2-3 рази. Проводять його впоперек схилу на глибину 50-70 см. Відстань між суміжними проходами агрегату встановлюється залежно від крутизни схилу: на слабозмитих ґрунтах щілини нарізають через кожні 10-15м, середньо змитих – через 8-10м, на сильнозмитих - через 3 - 4 м. Цей агрозахід проводять щілювачами ЩП-3-70, ЩП-2-140. Щілювання зябу слід проводити пізно восени перед замерзанням ґрунту або коли він промерзне на 4-6 см. Нарізають щілини також на посівах озимих, ярих культур, багаторічних трав і на пасовищах. Під озимі зернові щілювання краще проводити перед сівбою щілювачем в агрегаті з кільчасто-шпоровим котком. На полях, де восени проводять лункування чи боронування, навесні ґрунт боронують впоперек схилу або під кутом до горизонталей, а на пологих схилах і по діагоналі. Для вирівнювання полів і передпосівної культивації використовують культиватори КПС-4, КПЄ-3,8 в агрегаті з зубовими боронами БЗСС-1,0. Роботи, пов’язані з лущенням стерні, культиваціями, сівбою треба починати від нижньої межі поля для запобігання огріхам при сповзанні агрегатів.

Хід роботи

Завдання 1. Розробити комплекс протиерозійних заходів для боротьби з вітровою ерозією в конкретних умовах. Записи вести в таблиці 14.

Таблиця 14.