Біологічні особливості бур'янів. Внаслідок тривалого еволюційного розвитку бур'яни набули різ­них біологічних властивостей, які дають їм змогу успішно конкуру­вати між собою та із

Внаслідок тривалого еволюційного розвитку бур'яни набули різ­них біологічних властивостей, які дають їм змогу успішно конкуру­вати між собою та із сільськогосподарськими культурами. До таких властивостей, насамперед, належать: висока насіннєва продуктив­ність; тривала життєздатність і високе виживання насіння за не­сприятливих умов -А розтягнутий період проростання насіння і лише з певної глибинйТздатність насіння бур'янів проростати за нижчої, ніж культурні види рослин, температури ґрунту і зберігати схожість за таких умов: вегетативне розмноження бур'янів; різноманітні пристосування до поширення; важковідокремлюваність насіння ба­гатьох бур'янів від насіння культурних рослин.

Висока насіннєва продуктивність бур'янів гарантує виживання рослин у несприятливих умовах навколишнього середовища. Як за­значено у науковій літературі, кількість бур'янів з насіннєвою проду­ктивністю одного екземпляра від 100 до 250 насінин, що наближаєть­ся до насіннєвої продуктивності культурних рослин, порівняно неве­лика і становить 14,5 % загальної кількості. Частка бур'янів з насін­нєвою продуктивністю від 250 до 2500 насінин досягає 42,2 %, від 2500 до 25 000 — 36,7 % і від 25 000 до 750 000 і більше — 6,6 %. Час­то утворена кількість насіння бур'яну перевищує зазначені вище циф­ри. Так, одна рослина щириці звичайної може створити понад 1 млн насінин. Одна рослина мокрецю за оптимальних умов протягом трьох років могла б дати 3 трлн 375 млрд насінин і забезпечити сходи по 25 шт./м² на всій території земної суші, а насінням кучерявця Софії, створеним однією рослиною за той самий час, можна б заселити дві такі площі. Це свідчить про те, що бур'яни дуже плодючі й їх насін­ням можна засмітити значну площу і на багато років.

Крім цього, насіння бур'янів характеризується високою життє­здатністю і довговічністю. З утвореної бур'янами значної кількості асіння 60 - 80 % залишається життєздатним. Навіть скошені у фа­зі цвітіння бур'яни формують від 11 до 61 % життєздатного, хоч і недостиглого насіння.

Такою самою життєздатністю відзначається насіння бур'янів, які передчасно закінчили вегетаційний цикл. На відміну від культурних рослин насіння бур'янів довгий час зберігає схожість у ґрунті. Напри­клад, якщо зернівки злакових культур у спеціальних сховищах збері­гають схожість впродовж 5 — 10 років, то насіння більшості бур'янів, перебуваючи в грунті, де постійно змінюється вологість і температура, активно діють мікроорганізми та багато інших несприятливих фак­торів, не втрачає схожість впродовж тривалого часу. Так, насіння бур­куну лікарського, мокрецю, грициків, лободи білої зберігає схожість протягом 20 — 38 років, а портулаку, гірчака перечного, березки польової — 40 — 50 років. Ціла низка бур'янів формує насіння, яке не втрач^ає життєздатності протягом 5—10 і більше років. Вважається, що із всього насіння бур'янів, яке міститься в грунті, втрачає схожість лиіпє- 40 %, а 20 % здатне до проростання і 40 % перебуває в стані спокою. Такій довговічності насіння бур'янів зобов'язане наявністю міцної повітро-водонепроникної оболонки, завдяки якій внутрішня частина насінин тривалий час залишається сухою не тільки у воло­гому ґрунті, а й у воді. Виживання сходів бур'янів у конкретних сіво­змінах залежить від біологічних особливостей культур, які входять до їх складу, технології їх вирощування і, звичайно, від погодних умов, які складаються протягом вегетаційного періоду. За умов сучасного інтенсивного землеробства без застосування гербіцидів у різних сіво­змінах може вижити близько 20 - ЗО % сходів, а в разі застосування гербіцидів — лише 5 - 15 %.

Насіння бур'янів відзначається великою недружністю сходів на­віть за сприятливих умов середовища. Зазначається також неодна­кове співвідношення пророслого насіння різних бур'янів у весняний _та осінній періоди. Якщо восени проростає насінин ярих бур'янів біля 18 %, то насінин озимих і зимуючих бур'янів — 34 — 60 %; вес­ною частка пророслого насіння ярих бур'янів складає 36 — 65 %, а озимих і зимуючих — 9 — 48 %. З багаторічних бур'янів більше на­сіння (9 - 44 %) проростає весною і дещо менше (4-31 %) — восени. Дуже варіює і глибина, з якої з'являються сходи бур'янів, основна маса яких з'являється з глибини, що коливається в межах від 3 — 4 до 6-7 см. Крупне насіння окремих видів бур'янів (березка польова, вівсюг тощо) здатне сходити навіть з глибини 10 - 15 см. Отже, про­ростання насіння відбувається по всьому орному профілю ґрунту. З верхнього шару більше насіння проростає навесні, а з глибших ша­рів ґрунту насіння бур'янів проростає весь теплий період року, але кількість сходів, які з'являються на поверхні, становлять лише де­сяту частину від тих, що зійшли в ґрунті. Це тому, що в глибших шарах ґрунту проростки бур'янів через 10 — 20 днів відмирають, не творивши сходів^становлено, що активність проростання насіння бур'янів у глибших шарах ґрунту зростає після проведення чергово­го розпушування верхнього шару. Таким чином, обробіток не тільки сприяє знищенню сходів бур'янів, а й стимулює проростання насін­ня в нижчій частині орного шару ґрунту.

Порівняно з культурними рослинами у бур'янів більш ширший температурний інтервал проростання насіння, що також сприяє за­сміченню посівів. Так, сходячи раніше і за нижчої температури ґрун­ту, вівсюг може повністю затінити яру пшеницю чи ячмінь.

Залежно від температурних констант проростання насіння, бур'яни умовно поділяють на чотири групи: дуже холодостійкі, на­сіння яких починає проростати за температури 2 - 5 °С (бромус польовий, буркун лікарський, вівсюг, грицики, кульбаба лікарська, лобода біла, мокрець, підмаренник чіпкий, ромашка непахуча); хо­лодостійкі, насіння яких проростає за температури 6 — 9 °С (злинка канадська, льонок звичайний, осот жовтий, повитиця польова, по­дорожник великий, рутка лікарська, чистець однорічний, щириця жминдолистна); теплолюбні, для проростання насіння яких потріб­на температура 10 — 13 °С (паслін чорний, портулак городній, синяк звичайний, сорго алепське); дуже теплолюбні, насіння яких пророс­тає за температури 14 °С і вище (гусятник малий, нетреба звичай­на, паслін рогатий).

У процесі еволюційного розвитку окремі бур'яни пристосувались зберігати свої сходи за дуже низьких температур. Якщо, наприклад, сучасні сорти озимої пшениці і жита за температури мінус 19 — 20 °С на глибині вузла кущення повністю гинуть, то сходи грициків, ку­черявця Софії, талабану легко витримують температуру, яка опус­кається до 22 °С нижче нуля.

Насіння бур'янів під час проростання неоднаково витримує світло. Насіння частини видів бур'янів, так званих геліофілів, проростає лише при світлі (галінсога дрібноквіткова, грицики, жовтець їдкий, мак-самосійка, метлюг тощо), а насіння геліофобних бур'янів проростає лише в темряві (дурман, підмаренник чіпкий, щириця). Насіння пере­важної більшості бур'янів під час проростання не реагує на освітлення.

Для бур'янів має значення і реакція ґрунтового середовища. Окремі види бур'янів краще ростуть в умовах кислого ґрунтового розчину (метлюг, триреберник непахучий, хвощ польовий), інші — на ґрунтах з нейтральною і лужною реакцією розчину (вівсюг, лобо­да, льонок звичайний, молочай, осот жовтий польовий і рожевий, рутка лікарська, талабан польовий). Багато видів бур'янів байдужі до реакції ґрунтового середовища (грицики звичайні, жабрій, ку­кіль, злинка канадська, череда).

Найбільш злісні бур'яни, наприклад, коренепаросткові (березка польова, гірчак пов­зучий, осот жовтий, осот рожевий тощо) та кореневищні (пирій пов­зучий, свинорий пальчастий) розмножуються за допомогою корене­вих паростків і кореневищ. І чим більше корені і кореневища цієї групи бур'янів розрізаються ґрунтообробними знаряддями, тим ін­тенсивніше вони розмножуються.

Бур'янова флора відрізняється також різноманітними пристосу­ваннями до поширення, що сприяє швидкому охопленню нею вели­ких територій: клейке насіння, яке переноситься птахами (омела біла); особливості в будові плода — насіння при його розтріскуванні розкидається на значну відстань від материнської рослини (горошок мишачий); насіння окремих бур'янів (вівсюг пустий) занурюється глибоко в ґрунт за допомогою остюків, які скручуються чи розпрям­ляються у разі зміни вологості ґрунту; бур'яни в хлібних злаках фо­рмують насіння до їх збирання або водночас з ними, засмічуючи ґрунт і посівний матеріал (грицики, талабан, гірчиця польова, бро-мус житній тощо); насіння багатьох бур'янів за допомогою гачків, якірців, зачіпок, шпильок тощо поширюється не тільки птахами, а і різними тваринами, машинами та сільськогосподарськими знаряд­дями і навіть людиною; обладнане парашутиками і чубчиками (осо­ти жовтий польовий і рожевий, кульбаба, козельці) або дуже легке (вовчок) насіння переноситься вітром; вітер переносить або переко­чує цілі рослини, з яких висипається насіння (курай) і засмічує ґрунт на великих територіях.

Класифікація бур’янів за строком життя:

- Малорічні (ефемери, ярі ранні,ярі пізні, озимі, зимуючі, дворічні)

- Багаторічні (кореневищні, коренепаросткові, стрижнекореневі, коринемичкуваті, цибулинні та ін..).

2.

№п/п	Прийом обробітку	Час проведення	Знаряддя обробітку	Агротехнічні показники	Що досягається
	Лущення	1 декада 08	ЛДГ - 10	6-8 см	Подрібнення і заробка решток
	Лущення	2 декада 08	ЛДГ - 10	8-10 см	Подрібнення і заробка решток
	Внесення мінеральних добрив	3 декада 08	РУМ – 8	Рівномірно, без огріхів. N150Р120К100	Покращується поживний режим рослин
	Оранка	3 декада 08	ПЛН–5-35	28-30 см	Розпушення ґрунту, заробка добрив і пожн. решток
	Культивація	2 декада 09	КПС-4	4-6 см	Знищення бур’янів
	Боронування	1 декада 10	БЗСС-1	2-4 см	Знищення бур’янів
	Культивація	3 декада 10	КПС-4	4-6 см	Знищення бур’янів

3.

- Визначаємо розмір поля – 10 %.

- Визначаємо кількість полів:

Пшениця озима – 4

Ячмінь ярий – 1

Соняшник -1

Горох -1

Люцерна -2

Кукурудза –1

- Складаємо сівозміну:

1. Люцерна

2. Люцерна

3. Пшениця озима

4. Пшениця озима

5. Кукурудза

6. Ячмінь ярий

7. Горох

8. Пшениця озима

9. Пшениця озима

10. Соняшник

- Визначаємо тип і вид сівозміни:

Тип - польова

Вид – зерно-просапна.

В-3

1.
Раціональна система обробітку ґрунту завжди була і буде основною ланкою технології вирощування будь-якої сільськогосподарської культури, тому ще з часів розвитку римської імперії (Катон - II ст. до н.е., Колумелла - I ст. н.е.) цьому агротехнічному заходу приділялась велика увага.

Механічний обробіток ґрунту - це дія на нього робочими органами ґрунтообро-блювальних машин і знарядь на відповідну глибину з метою оптимізації ґрунтових умов життя рослин, підвищення родючості ґрунту та захисту його від водної і вітрової ерозії.

Обробітком досягається оптимальна будова ґрунту завдяки його кришінню на ґрунтові агрегати певного розміру та особливостям їх взаємного розміщення з урахуванням гранулометричного складу.

Під впливом раціональної системи обробітку цілеспрямовано змінюється співвідношення об'ємів твердої, рідкої й газоподібної фаз у ґрунті. Внаслідок цього змінюються фізико-хімічні властивості ґрунту, а разом з цим водно-повітряний, тепловий і поживний режими, біологічні процеси, знищуються бур'яни, створюються належні умови для більш повної реалізації генетичного потенціалу вирощуваних сортів та гібридів культурних рослин.

За допомогою обробітку забезпечується прискорення або сповільнення процесів синтезу чи розкладання органічної речовини ґрунту, а також регулювання водного і повітряного режимів орного шару. Обробіток може, з одного боку, сприяти нагромадженню вологи в ґрунті й скороченню її непродуктивних втрат та створювати умови для більш продуктивного використання вологи рослинами, а з другого - при надмірному зволоженні знижувати її кількість в орному шарі. Усунення надлишку вологи призводить до збільшення загальної аерації і створення оптимального співвідношення води та повітря в ґрунті.

Механічний обробіток ґрунту поряд із сівозмінами і добривами - важлива ланка сучасних систем землеробства.

На відміну, наприклад, від удобрення чи зрошення полів, обробіток сам по собі не добавляє ґрунту якої-небудь речовини або енергії, але, змінюючи фізико-хімічні і біологічні властивості його, тим самим сприяє максимальній агротехнічній і економічній ефективності чергування культур, застосовуваних добрив, пестицидів, меліорації полів, запобігає появі шкідників і збудників хвороб сільськогосподарських культур.

Обробіток у поєднанні із системою удобрення в сівозмінах забезпечує найбільш раціональне використання ґрунтів та відтворення їхньої родючості. Але він ефективний лише тоді, коли його проводять з урахуванням ґрунтових властивостей, кліматичних і погодних умов, біологічних особливостей вирощуваних сортів і гібридів, характеру та ступеня засміченості полів, наявності шкідників та збудників хвороб.

Ефективний вплив обробітку на ґрунт посилюється тоді, коли глибина, способи і заходи його здійснюються в науково обґрунтованій послідовності та тісній взаємодії з усіма ланками системи землеробства. При цьому слід враховувати, що надмірно інтенсивний обробіток може призвести до руйнування ґрунту і зниження родючості його. Систему обробітку ґрунту необхідно періодично уточнювати. Вона обов'язково повинна бути адекватною сучасному стану землеробства в нашій країні і реальним економічним можливостям конкретного господарства.

Для забезпечення оптимальних ґрунтових умов і одержання сталих високих врожаїв обробіток повинен вирішувати такі завдання:

- надання оброблюваному шару ґрунту дрібногрудочкуватого стану із сприятливою будовою, щоб забезпечити добрі водно-повітряний, тепловий і поживний режими;

- посилення кругообігу поживних речовин шляхом активізації корисних мікробіологічних процесів у ґрунті, а також залучення елементів живлення із більш глибоких підорних шарів ґрунту в зону орного шару;

- запобігання ерозійним процесам і пов'язаним з цим втратам ґрунту, поживних речовин і вологи;

- знищення бур'янів, збудників хвороб і шкідників;

- загортання на необхідну глибину добрив і рослинних решток або навпаки - залишення стерні на поверхні ґрунту;

- позбавлення життєздатності багаторічної рослинності при обробітку цілинних і перелогових земель, а також полів, зайнятих сіяними багаторічними травами;

- надання необхідних властивостей і стану верхньому шару ґрунту для загортання насіння на задану глибину;

- створення умов для пониження сольових горизонтів і запобігання підвищенню рівня підґрунтових вод.

2.

№п/п	Прийом обробітку	Час проведення	Знаряддя обробітку	Агротехнічні показники	Що досягається
	Дискування	1 декада 08	БДТ – 7	8-10 см	Подрібнення і заробка решток
	Дискування	2 декада 08	БДВ – 6	10-12 см	Подрібнення і заробка решток
	Внесення мінеральних добрив	3 декада 08	РУМ – 8	Рівномірно, без огріхів. N80Р60	Покращується поживний режим рослин
	Оранка	3 декада 08	ПЛН–5-35	23-25 см	Розпушення ґрунту, заробка добрив і пожн. решток
	Культивація	2 декада 09	КПС-4	6-8 см	Знищення бур’янів
	Культивація	3 декада 10	КПС-4	8-10 см	Знищення бур’янів
	Культивація	3 декада 10	КПС-4	6-8 см	Знищення бур’янів
	Чизелювання	1 декада 11	ЧКУ-4	14-16 см	Розпушення ґрунту за для більшого накопичення вологи

3.

- Визначаємо розмір поля – 11,1 %.

- Визначаємо кількість полів:

Ячмінь ярий – 2

Баштанні - 1

Просо - 1

Кукурудза МВС - 2

Багаторічні трави - 2

Горох - 1

- Складаємо сівозміну:

1. Люцерна

2. Люцерна

3. Ячмінь ярий

4. Кукурудза МВС

5. Просо

6. Кукурудза МВС

7. Горох

8. Ячмінь ярий

9. Баштанні

- Визначаємо тип і вид сівозміни:

Тип - кормова

Вид – зерно-траво-просапна.

В-4

1.

Земля, або ґрунт, як основний засіб виробництва в сільському гос­подарстві має дуже важливу унікальну здатність забезпечувати рос­лини земними факторами життя (поживними речовинами, водою, повітрям), а також сприяти забезпеченню факторами з інших приро­дних сфер. Така здатність зумовлюється багатьма властивостями ґрунту і має узагальнену назву —родючість. Усі ці властивості роз­різняють як елементи та умови родючості. До елементів відносять земні фактори життя рослин — воду, поживні речовини й ґрунтове повітря, а до умов — фізичні, фізико-хімічні та біологічні властивості ґрунту, реакцію ґрунтового середовища, фітосанітарний стан тощо.

Сукупність властивостей ґрунту, що зумовлюють його родючість, створюється як природними чинниками (складом і особливостями ґрунтоутворювальних порід, кліматом, наслідками життєдіяльності флори і фауни тощо), так і землеробськими заходами впливу на ґрунт у процесі його використання для вирощування сільськогоспо­дарських культур. У зв'язку з цим розрізняють природну {потен­ційну) родючість, що створюється взаємодією природних чинників (факторів у ґрунтознавстві) без втручання людини, і штучну родю­чість, яка створюється під впливом антропогенних чинників (госпо­дарської діяльності людей) у процесі використання ґрунту.

У результаті поєднання природної й штучної родючостей створю­ється ефективна {економічна) родючість, якою і зумовлюється вели­чина та якість урожаю вирощуваних сільськогосподарських культур. Ця родючість значною мірою залежить від комплексу організаційних, агротехнічних, меліоративних та інших заходів, які застосовують у зе­млеробстві для підвищення її рівня порівняно з природною.

. Поліпшення природних властивостей ґрунту і його середовища за допомогою всього комплексу заходів, які застосовують у земле­робстві з метою підвищення родючості грунту, називають його окуль­туренням. Отже, окультурений родючий ґрунт повинен мати кра­щі, ніж у природному стані до окультурення, властивості й відпові­дати таким вимогам:

• містити достатні запаси води й поживних речовин, бути здат­
ним акумулювати й утримувати їх у достатніх кількостях, оберігаю­
чи від непродуктивних втрат, і одночасно легко віддавати рослинам
для живлення, а також забезпечувати для них оптимальні повітря­
ний і тепловий режими;

• мати задовільний фітосанітарний стан, бути очищеним від
бур'янів, шкідників та збудників хвороб сільськогосподарських культур, мати високу біологічну активність для швидкої і достатньо по­вної нейтралізації біотоксичних забрудників ґрунтового середовища;

• завдяки своїм властивостям забезпечувати ефективне викорис­тання сучасних високопродуктивних засобів інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та високу стійкість до негативних впливів антропогенного фактора й ерозійних процесів.

Окультурення ґрунту має забезпечувати підвищення його ефек­тивної родючості і відповідно врожайності вирощуваних на ньому культурних рослин завдяки поліпшенню всіх агрономічно цінних його властивостей — показників родючості.