Основні положення теорії культурної еволюції

Значне місце в сучасному суспільствознавстві щодо культури посідає теорія культурної еволюції. У чому сутність цієї теорії? Для зручності її дослідження процес змін у розумінні культури умовно поділяють на історичні етапи її становлення. Наприклад, на думку Ф.А. Хайєка, культурна еволюція є наслідком не свідомого створення людським розумом усталених норм, а певного процесу, в якому культура й розум розвивалися паралельно. Заявля­ти, що людина, здатна мислити, створила свою культуру, не більш виправдано, ніж стверджувати, що ця культура створила її розум. Структури, утворені традиційними людськими звичаями, не є ані природними, тобто генетич-но зумовленими, ані штучними. Тобто вони є не породжен­нями інтелектуального заміру, а результатом процесу від­віювання чи відсіювання.

Розділ 5

Інформаційна культура як об'єкт Інформаційного права

Щодо з'ясування сутності останніх двох категорій, то антрополог Р. Турнвальд говорить про Siebung [відсіюван­ня] на відміну від біологічного добору, хоча застосовує це поняття лише до добору людей, а не звичаїв (див. Thurn-wald Richard. Zur Kritik der Gesellschaftsbiologie, Archiv fur Sozialwissenschaften, 52,1924; Die Gestaltung der Wirtschart-sent-wicklung aus ihren Anfangen heraus in Die Hauptpro-bleme der Sozio-logie. Erinnerungsgabe fur Max Weber (Tbbingen, 1923)).

Відсіювання кероване тими характерними перевагами, що їх здобувають групи людей зі звичаїв, засвоєних із яки­хось невідомих і, можливо, суто випадкових причин. З біо­логії відомо, що не лише серед тварин — птахів і, особли­во, мавп — засвоєні звички передаються шляхом імітації, поміж різними групами цих тварин також можуть навіть розвиватися різні "культури" (див.: Letwin W.L. Law and Economic Policy in America (New York, 1965. P. 281)).

Важливим чинником становлення культури соціумів є' мова. В історичному аспекті становлення мови можна вва­жати, що в рудиментарному вигляді мова виникла з арти­куляції. У культурологічному аспекті це можна розгляда­ти як генетичний добір відповідного мовного апарату.

Майже в усіх працях на тему культури наголошується: те, що ми називаємо культурною еволюцією, відбувалося протягом останнього одного відсотка часу існування "лю­дини розумної" (Homo sapiens). Ф.А. Хайєк стверджує, що стосовно того, що ми маємо на увазі під культурною ево­люцією у вужчому сенсі, тобто швидкого й дедалі швид­шого розвитку цивілізації, це досить слушно. Оскільки вона відрізняється від генетичної еволюції тим, що покла­дається на передачу набутих властивостей, то вона дуже швидка й, зайнявши домінуючу позицію, поглинає гене­тичну еволюцію.

Однак це не виправдовує хибного уявлення, нібито саме розвинутий інтелект, у свою чергу, спрямовував культур-

ну еволюцію. Вона відбувалася не лише після виникнення Homo sapiens, а й упродовж набагато тривалішого поперед­нього існування роду Homo та його предків-гомінідів.

Концепція здогадної історії мало довіри вселяє сьогодні, коли неможливо точно визначити, що і як відбувалося. Проте розуміння того, як це могло відбуватися, може ста­ти основою для дуже важливих висновків.

Еволюція суспільства й мови та еволюція розуму пов'я­зані в цьому аспекті з одним і тим самим утрудненням: найважливіша складова культурної еволюції — приручен­ня дикуна — завершилася задовго до початку документаль­но зафіксованої історії. Саме ця культурна еволюція, що її зазнала лише людина, відрізняє тепер людину від інших тварин (Хайєк ФЛ. Право, законодавство та свобода: Нове викладення широких принципів справедливості та полі­тичної економії: В 3 т. — Т. 3: Політичний устрій вільного народу: Пер. з англ. — К.: Сфера, 2000. — С. 186).

Ернест Гомбріх зазначав, що "історія цивілізації та культури була історією зростання людини від майже тва­ринного стану до витонченого суспільства, розвитку мис­тецтв, засвоєння цивілізованих цінностей та вільного за­стосування інтелекту" (див.: Gombrich E.H., In Search of Cultural History (Oxford, 1969). P. 4).

Цей вислів можна порівняти з думкою Кліффорда Гірца (див.: Clifford Geertz. The Interpretation of Cultures (New York, 1973), p. 44): "Людина — це саме та тварина, що най-безнадійніше залежить від багатьох позагенетичних, зовнішніх механізмів контролю, таких собі культурних програм для організації поведінки". Або з іншою його дум­кою (ibid., p. 49): "Не існує такого явища, як людська при­рода, незалежна від культури... Наша центральна нервова система... розвинулася насамперед у взаємодії з культу­рою... Коротко кажучи, ми є недосконалими й незаверше­ними тваринами, які завершують і вдосконалюють себе через культуру".

Розділ 5

Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права

Аби зрозуміти розвиток культури, ми маємо цілком відмовитися від уявлення, нібито людина здатна розвива­ти культуру тому, що її було наділено розумом. Чим вона, безсумнівно, відрізнялася, так це здатністю копіювати й передавати те, чому навчилася. Людина почалася, мабуть, із якоїсь виняткової здатності засвоювати, що треба роби­ти (або навіть більше — чого не робити) за різних обста­вин. І багато, якщо не більшість, того, чому вона навчила­ся в цій сфері, вона засвоїла, вивчаючи значення слів (Див.: Whorf B.J. Language, Truth, and Reality, Selected Writings, ed. by J.B.Carroll (Cambridge, Mass., 1956); Sapir E., Language: an Introduction to the Study of Speech (New York, 1921); Selected writings in Language, Culture and Perso­nality, ed. by D. Mandelbaum (Berkeley; Los Angeles, 1949); Lenneberg F.B., Biological Foundations of Language (New York, 1967)).

Правила поведінки людини, що змушували її пристосо­вувати свої дії до оточення, були для неї, безперечно, важ- : ливіші, ніж "знання" про те, як поводяться інші. Інакше кажучи, людина, напевно, частіше навчалася вчиняти пра­вильні дії, не розуміючи, чому вони правильні, й сьогодні їй усе ще нерідко краще стає в пригоді звичай, аніж розу­міння. Інші об'єкти первісне визначалися для людини відповідним способом поведінки стосовно них. Саме су­купність засвоєних правил, які повідомляли людині про правильний і неправильний способи дій за різних обста­вин, забезпечила їй дедалі більшу здатність пристосовува­тися до мінливих умов — зокрема, співпрацювати з інши­ми членами соціуму (локальної групи).

Традиція як форма закріплення та вираження правил поведінки у суспільстві, чинних незалежно від будь-якої окремої людини, що їх засвоювала, почала керувати жит­тям людей.

Генетична першість правил поведінки, звичайно, не озна­чає (як, схоже, вважають біхевіористи), що Ми й досі мо-

жемо зводити модель світу, яка сьогодні керує нашою по­ведінкою, до правил поведінки. Якщо орієнтир поведінки становлять ієрархії класифікації сукупностей стимулів, що впливають на наші безперервні розумові процеси таким чином, аби здійснити ту чи іншу модель поведінки, то нам усе-таки доводилося б пояснювати більшість з того, що ми називаємо розумовими процесами, перш ніж прогнозува­ти нові реакції.

На думку Ф.А. Хайєка, неправильно зображати люд­ський мозок або розум як вінець ієрархи складних струк­тур, породжених еволюцією, який потім створив те, що ми називаємо культурою. Розум — невід'ємна складова тра­диційної об'єктивної структури засвоєних правил, а його здатність упорядковувати досвід — це набута копія куль­турних норм, які кожний окремий розум виявляє вже існую­чими.

Соціальний порядок зберігається й може розвиватися лише завдяки тому, що мільйони інтелектів постійно вби­рають і модифікують його складові. Аби зрозуміти це, слід спрямувати свою увагу на той процес відсіювання звичаїв, яким систематично нехтує соціобіологія. На думку Ф.А. Ха­йєка, це — третє й найважливіше джерело того, що він на­звав людськими цінностями.

Про них відомо доконечно мало, але саме їм присвячено більшість з того, що можна сказати про природу виник­нення культури суспільства.

Розділ 5

Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права

5.2. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ

ДО ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ ТА ЗМІСТУ

КАТЕГОРІЇ "Е-КУЛЬТУРА"

5.2.1. Сутність інформаційної культури (феноменологічний аспект)

Деякі науковці зробили певний внесок у формування і теоретичне обґрунтування проблем, які стосуються куль­тури інформаційних відносин у суспільстві.

Всебічний аналіз наукових праць дає підставу стверджу­вати, що інформаційна культура є значною теоретичною основою перебудови свідомості особи, суспільства, світово­го співтовариства в умовах формування сучасного етапу інформаційного суспільства — кіберцивілізації. Проте про­блеми інформаційної культури на сьогодні ще недостатньо однозначно і повно вивчені системно, а отже, потребують комплексного, інтегрованого наукового осмислення. З ме­тою відмежування від різних підходів щодо сутності інфор­маційної культури на теоретичному рівні вводиться понят­тя "е-культури" як сучасний рівень розвитку кіберсуспіль-ства — суспільства, в якому домінують комп'ютері техно­логії в мережі глобальної електронної телекомунікації.

Звідси постають завдання вирішення важливих проблем інформаційної культури, зумовлених, зокрема, такими чинниками:

• потребами сучасного державотворення в Україні;

• розкриття змісту інформаційної діяльності в сучасних умовах як одного із проявів загальнолюдських цінностей;

• дослідження структури інформаційної культури як соціального (феноменологічного) явища;

• визначення перспективи взаєморозвитку соціального, індивідуального, морального аспектів інформаційної куль­тури та відображення їх у праві, зокрема щодо правового регулювання суспільних інформаційних відносин;

• визначення основних напрямів формування інформа­ційної культури.