Культурні зв’язки К. М. А. з Росією, Білорусією, валахією і Молдовою

Культурні стосунки України з Білоруссю були невід'ємною ча­стиною історичного розвитку обох країн, пов'язаних спільною до­лею, близькістю мов, єдиною вірою і захистом її від католицької екс­пансії.

Культурно-національне відродження було зумовлене в Білорусі тими ж обставинами, цю й в Україні. В братських школах України й Біло­русі були одні й ті ж підручники, учителі з України працювали в білоруських, а з Білорусі — в українських школах. Так було і в Київ­ській братській школі: вже в перші роки існування вона мала вчителя Саву Могильов'янина (Андрейовича) з Могильова й ректорів — білору­сів Спиридона Соболя й Хому Євлевича. Білоруська молодь заповнювала класи Ака­демії. Списки учнів за першу й другу поло­вину XVIII ст., що збереглися, містять іме­на студентів-білорусів з Давидгорода, Дуб-ровні, Дорогочина, Заславля, Кам'янця, Кормів, Климовичів, Любеча, Летичева, Мінська, Меджибожа, Орші, Пінська, Ра-дужа, Рєчиці, Соколя, Слуцька та інших міст і сіл. У білоруську православну єпархію, що продовжувала функціонувати на терито­рії, окупованій Польщею, направлялися священиками, єпископами, архімандрита­ми, архієпископами саме вихованці Киє-во-Могилянської академії. Вони відстою­вали права Православної церкви Білорусі, проводили велику місійну й культурну діяльність. До числа цих подвижників належали такі вихованці Акаде­мії, як Сильвестр Косов, Иосиф Кононович-Горбацький, Арсеній Бер-ло, брати Иосиф та Ієронім Волчанські, Досифей Ґаляховський, Ачвросій Юшкевич, Михайло Козачинський, Варлаам Шишацький.

Особливе місце серед них належить Ґеоргію Копіткому. Походив він із сім'ї бургомистра м. Ніжина, тепер райцентр Чернігівської області. Після закінчення навчання в Києво-Могилянській академії читав у ній різні предмети, був профе­сором філософії, богослов'я, префектом і ректором. Вважався провід­ним філософом, був автором двох філософських курсів і знаменитої драми «Воскресеніє мертвих» (1747), поставленої того ж року в Ака­демії. Студенти й колеги поважали й любили свого ректора. 1755 р.

Досить згадати неоціненний вклад митрополита Київського Пет­ра Могили, молдаванина за походженням, у розвиток культури і Укра­їни, і Молдови, і Волощини. У першій половині 1630-х рр. Могила на прохання волоського господаря Матея Басараба направляє до Воло­щини друкарські верстати й шрифти, а також майстрів друкарської справи Тимофія Вербіщького, Івана Глєбковича, Івана Кунатовша, Андрія Скольського й ієромонаха Іосифа. 1635 р. із заснованої в м. Кимполунг друкарні вийшла перша волоська книга київським шрифтом

1641 р. почала діяти перша друкарня в Молдові, а 1643 р. тут вийшли перші друковані книги: «Поучения», 1646 р— «Правила» госпо даря Молдови Василя Лупула (кодекс Молдови) Книги друкувалися слов'янською, грецькою і румунською мовами. 1640 р. в Яссах було відкрито першу в Молдові школу, яка згодом отримала назву Слов'я-но-греко-латинська академія. Засновником і першим її ректором був посланець Петра Могили, ректор його Колегіуму Софроній Почаськіаі. Він був обраний також ігуменом монастиря «Трьох ієрархів» — ігуме­ном Молдавським і Ясським.

Зміцненню ділових зв'язків між Україною й Молдовою сприяла діяльність вихованця Академії Паїсія Велгічковського (2.12.1722— 15.11.1794). Письменник, філософ, богослов — довгий час жив в Мол­дові, був настоятелем Ніамецького монастиря, де заснував школу перекладачів з грецької, шпиталь, ре­місничі майстерні. Найголовніший твір Величковського «Добротолюбие», перекладений з творів 38 письмен-ників-богословіа У ньому Величков-ський виклав своє бачення десяти способів боротьби за духовне очи­щення, яке веде до Бога, й найголов­ніший з них — розумна молитва. Ґрунтувався письменник на етико-антропософському вченні, послідов­ником якого він став у Києво-Моги-лянській академії. Освітня діяльність могилянців сприяла появі інтересу у молоді до самої Києво-Могилянської академії. В Академії в першій пол. XVII ст. навчалися: племінник валаського го­сподаря Матея Басараба Удріште Нестурел, засновник Слов'яно-русь-кої школи у Волощині, перекладач і укладач підручників для шкіл; Мілеску Спафарій, автор релігійних книг, словників, «Опису подо­рожі до кордонів Китаю»; здобував знання в Академії Євстатієвич Брашовянул, автор першої румунської граматики (1775), написаної за зразком граматики Мелетія Смотрицького. В другій половині XVIII ст. навчалися Мезеряну Вартоломей, засновник шкіл у Мол­дові, та Амфілохій Хотинський, згодом молдавський єпископ, орга­нізатор освіти, автор і перекладач підручників румунською мовою.

Початок українсько-російським культурним зв'язкам фактично був покладений митрополитом Київським Петром Могилою. 1640 р. він надіслав до Москви поважне посольство і запропонував цареві послу­ги київських учених — виправляти й перекладати з іноземних мов (найперше з грецької) богослужебні книги, відкривати школи, уклада­ти підручники, навчати молодь. Але на такий крок Москва тоді ще не зважилася. І лише 1649 р., вже після смерті Петра Могили, запросила перших 30 учених з Академії. З того часу їх потік до Москви невпин­но зростав. Зокрема, у 1649—1652 рр. в Москві працювали вже 52 київських учених, не рахуючи першоприбулих. Школи, друкарні, те­атр, українські книги, перекладна й оригінальна література, поліфоні­чна партесна музика й нотне письмо, навіть одяг («малороссійский великороссіанам носити» наказано царем Федором) — ось деякі пер­ші українські культурні віхи на шляху духовного пробудження моско-витян і прилучення їх до загальноєвропейської культури. Російський учений А Безсонов писав: «Після приєднання Малої і завоювання Білої Русі звідти рушили до нас численні натовпи вихідців, що, власне, колонізували Велику Русь. Вже з половини XVII ст. ми значною мірою підкорилися їхньому впливу в діяльності вченій, у школах, літературі, частково навіть і мові, разом з тим, звичайно, у співі й музиці... Циві­лізація, яку несли з собою звідти, як сміливе знамено перемоги над варварством москалів, цілком збіглася з цивілізацією, яку надягала на Росію могутня рука Петра І» \ Можна закінчити цю думку А. С. Без-сонова й по-іншому