Тема: Європейська культура ХІХ ст

Після вивчення матеріалу цієї теми ви повинні вміти:

- визначати основні тенденції культури ХІХ ст..;

- характеризувати основні стилі та напрямки культури;

- порівнювати основні стилі та напрямки культури;

- називати найбільші надбання світової культури;

- давати означення понять «романтизм», «реалізм», «імпресіонізм», «декаденс», «символізм», «постімпресіонізм», «модернізм».

План.

1. Передумови формування європейської культури ХІХ ст.
2. Характеристика основних явищ культури ХІХ ст.

Основна частина.

ХІХ ст. – це період кульмінації розвитку буржуазного суспільства із змінами в духовному житті та художній культурі. В основі культури ХІХ ст. цінності культури Нового часу – раціоналізм, антропоцентризм, європоцентризм та ін., але вже відбувається переоцінення цінностей.

Основні характеристики ХІХ ст.:

- промисловий переворот; „століття машин”;

- „епоха сталі”;

- „століття залізних доріг”;

- „століття електрики”.

В результаті промислового перевороту відбулося формування індустріального суспільства, де праця стає ідеалом, а згодом – ідолом. Головною цінністю індустріальної цивілізації стає технічний прогрес та наука. За підрахунками П.Сорокіна, „тільки ХІХ ст. дало відкриттів та винаходів більш, ніж у попередні століття разом узяті, а саме – 8527”.

Науковий та технічний прогрес ХІХ ст. був заснован на вірі в людину-перетворювача (Відродження) та віру в активну роль його розуму (Просвітництво).

Відомо, що в Новий час середньовічній християнській моралі та лицірській етиці був протиставлен ідеал людини, яка всім зобов’язана самій собі (своїй праці, особистим якостям та рисам). Зміна місця та ролі християнської релігії та церкви призвела до звироднілення моральних цінностей. Наукова революція змусила переглянути християнську версію походження світу, його існування як втілення божественного промисла, в диво непорочного зачаття, фізичного відродження з мертвих та інше. Відбувається еволюція світогляду. Таким чином в ХІХ ст. відбувається криза християнської космогології яка переростає в кризу християнського світогляду та моралі. В суспільстві знижується доля релігійного та збільшується доля світського мистецтва.

У ХІХ ст. формується класична модель інститутів художньої культури, зароджуються складові „масової культури” (фотографія, кіно, реклама та ін.).

Мистецтво ХІХ ст. у своєму розвитку пройшло кілька етапів:

І. Епоха романтизму (І пол. ХІХ ст.). спочатку цей термін використовувався в літературі романо-німецьких народів, а згодом охопив музику та образотворче мистецтво, що дозволило трактувати романтизм як художній напрям. Прояви романтизму

у філософії у музиці у живописі у літературі -особливе значення творчій інтуїції, поетичне откровення єдиний шлях до істини;   -представники: Ф. Й А. Шлегель, Ф.Щелінг - є віддзеркаленням тонких порухів душі, що втілюються у звуках; - представники: Ф.Шопен, М.Глинка; жанр: ♦ романс (Р.Шуман, Ф.Шуберт, О.Варламов, О.Амеб’єв); ♦ опера (М.Глинка, Р.Вагнер, Д.Верді, К.Вебер); ♦ соната (Л. Ван Бетховен, Ф.Ліст, Ф.Шопен); ♦ соната для оркестру – симфонії (Ф.Ліст, Л.-В.Бетховен, Ф.Мендельсон, Ф.Шуберт). -патетичний характер, нервова збудженість, тяжіння до екзотичних мотивів, історичних та літературних сюжетів, що кличуть від сірої буденності у світ мрій та грайливої уяви; - представники (Ф.Гойя, Т.Жеріко, Е.Делакруа); жанр – портрет (О.Кіпренський, К.Брюлов, Е.Делакруа) - не полишали надій на перебудову світу; доведення необхідності активного протесту людини проти умов її життя; втеча від бездуховного світу, пошук героїчних прикладів тираноборчої чи патріотичної активності героїв минулого; - представники: В.Одоєвський, В.Жуковський, В.Скотт, Дж.Байрон, Т.Петерфі, Ф.Гойя, Т.Шевченко; жанр: ♦ казково-містичний напрям (Е.Т.А.Гофман, А.Радкліф, В.Ірвінг); ♦ детектив (Е.А.По); ♦ історична течія (В.Скотт); ♦ фольклор (В. Та Я.Грімм, М.Гоголь, О.Пушкін, О.Даль).

ІІ. Класицизм розповсюджуються в роки Французької революції (Енгр, Леду), отримавши епітет „революційний” (Ж.П.Давид та ін.).

ІІІ. В роки наполеонівської імперії формується багатий стиль ампир. Цей стиль строго витримувався в архітектурі та декоративно-прикладному мистецтві.

ІV. Реалізм в якості самостійної течії утверджується в європейській культурі в 40-х рр. ЗІЗ ст., перетворюючись у форму критичного (соціально-історичного) реалізму. Критичний реалізм – вища точка реалізму. Реалізм як тип культури Нового часу ХІХ ст. – кульмінація культури цього часу. У стилі критичного реалізму працювали автори соціального роману: у Франції – Бальзак, Мопасан, Золя, Флобер та ін.; в Англії – Дікенс, Стендаль, Голсуорсі; у Росії – І.С.Тургенєв, Ф.Достоєвський, Л.М.Толстой.

Прояви реалізму

У філософії	У літературі		У живописі	У музиці
♦ діалектична філософія Г.-В.-Ф.Гегель; ♦ філософія позитивізму О.Конт; ♦ науковий комунізм К.Маркс.	„дослідження” життя людини протягом тривалого часу розкривають процес формування особистості або певної частини суспільства у найважливіших моментах їх еволюції; представники: ♦ О. де Бальзак, Л.Толстой, Стендаль, Ф.Достоєвський, Ч.Діккенс, Г.Флобер, У.Геккерей; ♦ сатира: А.Франс, М.Салтиков-Щедрін, Ті де Мопассан.		жанри: ♦ сатиричний В.Пєров, Г.Курбе, О.Домьє; ♦ портрети художники-передвижники І.Суріков, І.Крамской, Т.Мясоедов, В.Пєров, І.Гепін; ♦ пейзаж І.Левітан, О.Саврасов, І.Шишкін.	демократичні, національні принципи побудови творів, їх близкість до народної музики та доступність порівняно широким верствам населення; П.Чайковський, Г.Берліоз, Ж.Оффенбах, А.Адин; „Могутня кучка”: м.Балапірєв, Ц.Кюі, М.Мусорський, О.Бородін, М.Римський-Корсаков.

V. З п. 50-х рр. мистецтво Західної Європи вступає в епоху декадансу (з фр. – „занепад”). Головна особливість декадансу – заперечення реальності як низькопробної дійсності, що не може розкрити свої високі таємниці людини, яка спирається лише на органи чуттів.

Декаденс як своєрідне світовідчуття проявився:

У філософії		У літературі	У живописі
Волюнтаризм Ар.Шопенгауер Екзистерціалізм С.К’єркеюр Філософія життя Ф.Ніцше, В.Дільтей		Шарль Бодлер Течія – символізм П.Верлен, А.Рембо, С.Малларме, М.Мінський, З.Гіппіус, В.Брюсов	♦ постімпресіонізмП.Сезан, В. ван Гог; ♦ модернізм М.Врубель, Е.Муни, А.Бьоклін, фр. композитор М.Равелі („Болеро”)

Імпресіонізм – з фр. „імпресіо” – „враження”. Головна тема – не стільки втілення на полотні предметного світу, скільки художнє опрацювання світло-повітряного оточення предметів, яке створє довкола них своєрідну психологічно-естетичну ауру.

Тремтилива життєвість життя, де реальним лишається тільки повітряне оточення предметів, а самі предмети ледь вгадуються в хитливому мерехтіння світла. (Живопис: - Е.Мане, к.Моне, о.Ренцар, К.Піссаро, Е.Дега, Ж.Сера, А.Сіслей; у музиці – К.Дебюссі, М.Равель, М. де Фалья, О.Роден; у скульптурі – І.Ставалнський; у літературі – П.Верлена, А.Рембо, брати Гонкуріг, Шніцлере, ранній Р.М.Рільке.

Як напрямок мистецтва імпресіонізм проіснував відносно недовго.

У цілому ж ХІХ ст. стало одним з найнасиченіших у розвитку світової культури.серед його найбільших надбань реалізм й досі лишається одним із провідних культурних напрямків. Кожне культурне явище виникає та існує в певних історичних і суспільних умовах.

Питання для роздуму:

- **Що спільного в романтизмі та символізмі і що їх різнить?

- **Якими є досягнення і недоліки реалістичного світобачення?

- *У чому сутність імпресіоністського світобачення?

- ***У чому культура зламу століть виступає провісником світоглядних тенденції новітнього часу?

Література: 1. Бокань В А. Культурологія: Навч. посіб. - К., 2000.

2. Бокань В.Л., Польовий Л.П. Історія культури України. -К, 1998.

3. Греченко В.А., Чорній І.В., Кушнерук В.А., Режко В.А. Історія світової та української культури. - К., 2002.

4.Історія української та зарубіжної культури / За ред. С. М. Клапчука, В. Ф. Остафійчука. - К., 1999.

5. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. - К, 2002.

6. Кормич Л.І., Багацький В.В. Культурологія (історія і теорія світової культури XX століття): Навчальний посібник. - Харків, 2002.