Функції організаційної культури

Тема 8. Поняття, структурні елементи і властивості

Організаційної культури

Важливим компонентом теорії організації є уявлення про організаційну культуру. У сучасних умовах головними напря­мами роботи з підвищення ефективності діяльності організа­цій є зміна ставлення працівників до праці, забезпечення її су­часної організації, творчої спрямованості. Саме реалізація цих напрямів створює передумови для розвитку організаційної культури.

Організація — це складний організм, основою життєвого потенціалу якого є організаційна культура. Вона не тільки відрізняє одну організацію від іншої, але і зумовлює успіх фун­кціонування та виживання організації в довгостроковій перс­пективі. Можна сказати, що організаційна культура — це "душа" організації.

У літературі є різні визначення поняття "організаційна культура". Концепція організаційної культури не має єдиного тлумачення.

Одні автори розуміють під організаційною культурою складну композицію важливих припущень, що бездоказово приймаються і поділяються членами колективу. Інші автори трактують організаційну культуру як філософію та ідеологію управління, ціннісні орієнтації, вірування, очікування, нор­ми, що лежать в основі відносин та взаємодій як усередині ор­ганізації, так і за її межами.

Більшість сучасних дослідників під культурою розуміють специфічний спосіб організації та розвитку людської життє­діяльності, представлений в продуктах матеріального та ду­ховного виробництва, системі соціальних норм і духовних цін­ностей, сукупності відносин людей до природи, один до одного і до самих себе. На думку Е. Смирнова, організаційна культура означає впорядковану сукупність виробничих, суспільних та духовних досягнень людей.

Усі наведені визначення поняття організаційної культури не суперечать один одному. Відмінність полягає в тому, що одні даються у вузькому значенні, інші — в широкому.

Найповніше визначення поняття організаційної культури таке: "Організаційна культура — це набір найважливіших припущень, що приймаються членами організації та виража­ються в цінностях, які заявляються організацією та визнача­ють людям орієнтири їх поведінки та дій"¹.

Таким чином, організаційна культура — це сформована впродовж всієї історії організації сукупність прийомів та пра­вил адаптації організації до вимог зовнішнього середовища і формування внутрішніх відносин між групами працівників. Організаційна культура концентрує політику та ідеологію життєдіяльності організації, систему її пріоритетів, критерії мотивації та розподілу влади, характеристику соціальних цін­ностей та норм поведінки. Елементи організаційної культури є орієнтиром в ухваленні керівництвом організації управлінсь­ких рішень, налагодженні контролю за поведінкою та взаєми­нами співробітників у процесі оцінювання виробничих, госпо­дарських та соціальних ситуацій.

У деяких дослідженнях організаційну культуру називають корпоративною культурою.

Формування організаційної культури відбувається з часом, вона вбирає досвід працівників, плоди їх виховання, враховує цілі та установки організації. Загальна мета організаційної культури — створення в організаціях здорового психологічно­го клімату для об'єднання працівників в єдиний колектив, що сповідує певні етичні, моральні та культурні цінності.

Організаційна культура має певний набір елементів — сим­воли, цінності, вірування, припущення. Виокремлюють три рівні організаційної культури.

Перший рівень, або поверхневий, включає, з одного боку, такі видимі зовнішні факти, як архітектура, поведінка, мова, технологія, гасла, а з іншого — все те, що можна відчувати та сприймати за допомогою відчуттів людини. На цьому рівні речі і явища виявити легко, але не завжди їх можна розшифрувати та інтерпретувати в термінах організаційної культури.

Другий рівень, або підповерхневий, передбачає вивчення цінностей і вірувань, їх сприйняття має свідомий характер та залежить від бажання людей.

Третій рівень, або глибинний, включає базові припущення, що визначають поведінку людей: ставлення до природи, ро­зуміння реальності часу та простору, ставлення до інших лю­дей, до роботи. Без спеціального зосередження ці припущення важко усвідомити навіть членам організації.

Дослідники організаційної культури часто обмежуються підповерхневим рівнем, оскільки на глибинному рівні виника­ють майже непереборні труднощі.

Властивості організаційної культури базуються на та­ких істотних ознаках: загальність, неформальність, стійкість. Загальність організаційної культури виражається в тому, що вона охоплює всі види дій, здійснюваних в організації. По­няття загальності має подвійний зміст. З одного боку, органі­заційна культура — це форма, яку одержують дії в організації. Наприклад, організаційна культура може визначати певний порядок розробки стратегічних проблем або процедури найму нових працівників. З іншого — культура є не просто оболон­кою життєдіяльності організації, але і її змістом, елементом, Що визначає зміст діяльності. Культура перетворюється на одну зі стратегічних цілей організації. Певний порядок найму може бути підпорядкований необхідності якомога краще адап­тувати нових працівників до культури, що склалася в органі­зації.

Неформальність організаційної культури визначається тим, що її функціонування практично не пов'язане з офіційни­ми, встановленими у наказовому порядку правилами організа­ційного життя. Організаційна культура діє ніби паралельно з формальним механізмом діяльності організації. Відмінною рисою організаційної культури порівняно з формальним ме­ханізмом є переважне використання усних, мовних форм ко­мунікацій, а не письмової документації та інструкцій, як це прийнято у формальній системі.

Значення неформальних контактів визначається тим, що більше 90 % ділових рішень у сучасних організаціях ухвалю­ються не у формальній обстановці — на нарадах, зборах, а на неофіційних зустрічах, за межами спеціально відведених місць. Організаційну культуру не можна ототожнювати з будь-якими неформальними контактами в організації. До організа­ційної культури належать тільки ті неформальні контакти, які відповідають цінностям, прийнятим у межах культури. Не­формальність організаційної культури є причиною того, що параметри і результати дії культури практично неможливо виміряти за допомогою кількісних показників. Вони можуть бути виражені шляхом якісного протиставлення: "краще — гірше".

Стійкість організаційної культури пов'язана з такою за­гальною властивістю культури, як традиційність її норм та ін­ститутів. Становлення будь-якої організаційної культури ви­магає тривалих зусиль з боку керівників. Проте, будучи сфор­мованими, цінності культури та способи їх реалізації набува­ють характеру традицій і зберігають стійкість впродовж де­кількох поколінь працівників організації. Багато сильних ор­ганізаційних культур успадкували цінності, запроваджені лі­дерами і засновниками компаній багато десятиліть тому. Так, основи сучасної організаційної культури ІВМ були закладені в перші десятиліття XX ст. Т.Дж. Уотсоном.

Можна виділити декілька основних ознак організаційних культур, за якими вони відрізняються. Особлива комбінація таких ознак додає кожній культурі індивідуальності, дає змо­гу її ідентифікувати.

До основних ознак організаційної культури відносять:

• відображення в місії організації її основних цілей;

• спрямованість на вирішення інструментальних завдань організації або особистих
проблем її учасників;

• ступінь ризику;

• міра співвідношення конформізму та індивідуалізму;

• перевага групових або індивідуальних форм ухвалення рішень;

• ступінь підлеглості планам та регламентам;

• переважання співпраці або суперництва серед учасників;

• відданість або байдужість людей стосовно організації;

• орієнтація на самостійність, незалежність або підлеглість;

• характер ставлення керівництва до персоналу;

• орієнтація на групову або індивідуальну організацію праці та стимулювання;

• орієнтація на стабільність або зміни;

• джерело та роль влади;

• засоби інтеграції;

• стилі управління, відносини між працівниками та ор­ганізацією, способи оцінки працівників.

Культура організації містить як суб'єктивні, так і об'єктивні елементи.

До суб'єктивних елементів культури належать вірування, цінності, образи, ритуали, табу, легенди та міфи, пов'язані з історією організації та життям її засновників, звичаї, црий-яті норми спілкування, гасла.

Під цінностями розуміються властивості тих або інших предметів, процесів та явищ, емоційно привабливі для біль­шості членів організації, що робить їх взірцями, орієнтирами, мірилом поведінки. До цінностей належать передусім цілі, ха­рактер внутрішніх взаємин, орієнтованість поведінки людей, старанність, новаторство, ініціатива, трудова і професійна, ети­ка. Вважається, що сьогодні необхідно не тільки спиратися _На наявні цінності, але і активно формувати нові. Тому важливо ретельно відстежувати все нове, корисне, що є в цій сфері у ін­ших, справедливо і неупереджено його оцінювати. При цьому не можна знищувати повністю або пригнічувати старі цінності. Навпаки, до них необхідно відноситися дбайливо, використо­вувати їх як основу для формування нових цінностей, залучив­ши відповідні механізми, зокрема спільної творчості.

Ключові цінності, будучи об'єднаними в систему, утворю­ють філософію організації. Вона відповідає на питання, що є для неї найважливішим. Філософія відображає сприйняття організацією себе та свого призначення, головні напрями ді­яльності, створює основу вироблення підходів до управління, упорядковує діяльність персоналу на основі загальних при­нципів, полегшує освоєння вимог адміністрації, формує за­гальні універсальні правила поведінки.

Обряд — це стандартний, такий, що повторюється захід, який проводиться в певний час і за спеціальним приводом. Найширше розповсюджені такі обряди, як вшановування ве­теранів, проводи на пенсію, посвята в члени організації.

Ритуал є сукупністю спеціальних заходів (обрядів), що чи­нять психологічний вплив на членів організації з метою зміц­нення відданості їй, затушовування дійсного сенсу певних сторін її діяльності, навчання організаційним цінностям та формування необхідних установок. Працівники багатьох япон­ських компаній, наприклад, починають трудовий день зі співу гімнів.

Легенди і міфи відображають у потрібному світлі й у зако­дованій формі історію організації, успадковані цінності, при­крашені портрети її відомих діячів.

Звичай є формою соціальної регуляції діяльності людей та їх відносин, що перейнята з минулого без змін.

Як елементи культури можуть розглядатися також прий­няті в організації норми і стиль поведінки її членів — їх став­лення один до одного та зовнішніх контрагентів, здійснення управлінських дій, вирішення проблем.

Нарешті, елементом організаційної культури є гасла, тобто заклики, що в короткій формі відображають її керівні завдан­ня, ідеї або місію організації.

Об'єктивні елементи культури відображають матеріаль­ний бік життя організацій. Це, наприклад, символіка кольору, зручність і оформлення інтер'єрів, зовнішній вигляд будівель, устаткування, меблі.

Цінності, звичаї, обряди, ритуали, норми поведінки членів організації, привнесені з минулого в сьогодення, отримали на­зву традицій. Останні бувають як позитивними, так і негатив­ними. Як позитивну традицію можна розглядати доброзичли­ве ставлення до всіх нових співробітників, що приходять в ор­ганізацію, а як негативну — дідівщину в армії.

Образ мислення членів організації, що визначається тради­ціями, цінностями, рівнем культури, свідомістю членів органі­зації називається менталітетом.

Фахівці виділяють дві важливі особливості культури:

1) багаторівневість. Поверхневий рівень утворюють спосо­би поведінки людей, ритуали, емблеми, дизайн, уніформа, мова, гасла. Проміжний рівень становлять укорінені цінності та вірування. Глибинний рівень представлений філософією організації;

2) багатогранність, багатоаспектність. Культура організації, по-перше, складається з субкультур окремих підрозділів або соціальних груп, що існують під "дахом" загальної культу­ри (вони можуть конкретизувати і розвивати останню, можуть мирно існувати разом з нею, а можуть їй суперечити). По-дру­ге, організаційна культура включає субкультури тих або ін­ших напрямів та сторін діяльності — підприємництво, управ­ління, ділове спілкування, внутрішні взаємини.

Функції організаційної культури

Організаційна культура виконує різні функції, які вона ха­рактеризує якнайповніше. Всі функції умовно можна підрозді­лити на дві групи: ті, що визначаються внутрішнім станом формального механізму організації; ті, що визначаються необ­хідністю адаптації організації до свого зовнішнього середо­вища.

До першої групи функцій належать такі.

Охоронна функція. Культура є своєрідним бар'єром для проникнення небажаних тенденцій та негативних цінностей, характерних для зовнішнього середовища, тобто вона нейтра­лізує дію негативних зовнішніх чинників. Культура охоплює специфічну систему цінностей, особливий клімат та способи взаємодії учасників організації і тим самим створює неповтор­ну зовнішність організації, що дає змогу відрізняти її від ін­ших організацій, від зовнішнього середовища в цілому. Особ­ливо актуальна ця функція культури для сучасних українсь­ких економічних організацій, що обумовлює необхідність особ­ливої уваги керівників організацій до проблем формування організаційної культури. Вона здатна обмежити простір неви­значеності та змінити баланс сил на користь стабільності та стійкості.

Інтегруюча функція. Прищепивши певну систему ціннос­тей, організаційна культура створює відчуття ідентичності у індивідів та груп — її учасників. Це дає змогу кожному су­б'єктові внутрішньоорганізаційного життя: краще усвідомити цілі організації; одержати найбільш сприятливе враження про організацію, в якій він працює; відчути себе частиною єдиної системи і визначити свою відповідальність перед нею.

Регулююча функція. Організаційна культура включає не­формальні, неписані правила. Вони вказують на те, як люди повинні поводитися в процесі роботи. Ці правила визначають звичні способи дій в організації: послідовність здійснення робіт, характер робочих контактів, форми обміну інформацією. Таким чином, задаються однозначність і впорядкованість ос­новних форм діяльності.

Інтегруюча і регулюючі функції сприяють зростанню про­дуктивності праці в організації, оскільки: відчуття ідентично­сті та сприйняття цінностей організації дають змогу підвищи­ти цілеспрямованість та наполегливість учасників організації у виконанні своїх завдань; наявність неформальних правил, що упорядковують організаційну діяльність і дій, що усувають неузгодженість, створює економію часу в кожній ситуації.

Функція заміщення. Сильна організаційна культура, спро­можна до ефективного заміщення формальних, офіційних ме­ханізмів, дає змогу організації не вдаватися до надмірного ускладнення формальної структури і збільшення потоку офі­ційної інформації та розпоряджень. Таким чином, відбуваєть­ся економія на витратах управління в організації. Оскільки культура, на відміну від формального механізму, є феноменом, що самовідтворюється, — самовідтворюються мова культури, культурні комунікації, звичні форми поведінки в межах куль­турного середовища, то багато елементів культури для свого відтворення не вимагають спеціальних зусиль та витрат.

Адаптивна функція. Наявність організаційної культури полегшує взаємне пристосування працівників до організації та організації до працівника. Адаптація здійснюється за допомо­гою сукупності заходів, званих соціалізацією. У свою чергу можливий протилежний процес — індивідуалізація, коли ор­ганізація здійснює свою діяльність так, щоб максимально ви­користовувати особистий потенціал та можливості індивіда для вирішення власних завдань.

Освітня та розвиваюча функція. Культура завжди пов'я­зана з освітнім, виховним ефектом. Керівники в організаціях повинні піклуватися про підготовку та освіту своїх працівни­ків. Результатом таких зусиль є приріст знань і навичок пра­цівників, яких організація може використовувати для досяг­нення своєї мети. Таким чином, організація розширює кіль­кість і якість економічних ресурсів, що знаходяться в її розпо­рядженні.

Функція управління якістю. Оскільки культура, зрештою, втілюється в результатах господарської діяльності — еконо­мічних благах, то організаційна культура, продукуючи уваж­ніше та серйозніше ставлення до роботи, сприяє підвищенню якості товарів та послуг, що пропонуються економічною ор­ганізацією. Іншими словами, якість роботи та робочого середо­вища переходить в якість продукції.

Орієнтуюча функція спрямовує діяльність організації та її учасників у необхідне русло.

Мотиваційна функція створює необхідні стимули для ефективної роботи та досягнення мети організації.

Функція формування іміджу організації, тобто її образу в очах тих, хто її оточує. Цей образ є результатом мимовільного синтезу людьми окремих елементів культури організації в якесь невловиме ціле, що здійснює величезний вплив як на емоційне, так і на раціональне ставлення до неї.

Культура пронизує процес управління від початку до кін­ця, відіграє вагому роль в організації спілкування, обумовлюючи логіку мислення, сприйняття та інтерпретацію (надан­ня індивідуального змісту спостереженням та встановлення зв'язку між ними) вербальної та особливо невербальної інфор­мації.

До другої групи функцій організаційної культури належать такі.

Функція орієнтації на споживача. Врахування цілей, за­питів, інтересів споживачів, відображене в елементах культу­ри, сприяє встановленню міцніших та несуперечливих відно­син організації з своїми покупцями і клієнтами. Багато сучас­них організацій позиціонують турботу про споживачів як най­більш значиму цінність.

Функція регулювання партнерських відносин. Організацій­на культура виробляє правила взаємин з партнерами, що пе­редбачає моральну відповідальність перед ними. У цьому сенсі організаційна культура розвиває та доповнює норми і правила поведінки, вироблені в рамках ринкової економічної куль­тури.

Функція пристосування економічної організації до потреб суспільства. Дія цієї функції створює найбільш сприятливі зовнішні умови для діяльності організації, її ефект полягає в усуненні бар'єрів, перешкод, нейтралізації дій, пов'язаних з порушенням або ігноруванням організацією правил суспільної гри. Тобто вигода організації полягає в усуненні економічних мінусів — збитків.