Взаємозв'язок інформатики та права в інформаційному суспільстві

Взаємозв'язок інформатики та права в інформаційному суспільстві виявляється у кількох аспектах.

По-перше — як наук. Інформатика відпрацьовує мето­ди дослідження, які після відповідної адаптації дають мож­ливість вирішувати проблеми правової науки. Серед таких методів — методи формування гіперсистем, агрегації, ком­п'ютерного моделювання, алгоритмізації тощо.

По-друге — як галузей суспільної діяльності. Право ви­значає межі дозволеної поведінки, правопорушення і відпо­відальності у сфері інформаційних відносин. Право може забороняти, стримувати або стимулювати інформаційні відносини, розвиток їх, тенденції тощо.

На межі інформатики та права виникло таке соціальне явище, як інформаційне право.

Категорія "інформаційне право" може розглядатися в кількох аспектах:

• як галузь суспільних відносин;

• як інституція в юридичній науці;

• як навчальна дисципліна.

Як галузь суспільних відносинінформаційне право може розглядатися у двох змістах: об'єктивному і суб'єктивному.

В об'єктивному змісті інформаційне право — це вре­гульований нормативними актами комплекс суспільних відносин, об'єктом яких є інформація.

У суб'єктивному змісті інформаційне право — це ком­плекс прав і обов'язків суб'єктів суспільних відносин щодо інформації.

Як інституція в юридичній науціінформаційне право — це відносно автономна інституція правової науки щодо до­слідження проблем суспільних відносин, об'єктом яких є інформація.

Як навчальна дисциплінаінформаційне право — це комплекс знань, що подаються для вивчення теорії і прак­тики регулювання суспільних відносин, об'єктом яких є інформація.

зо

Розділ 2

Поняття, зміст та сутність інформаційного права

2.2. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ ЗМІСТУ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРАВА

Юридична наука має кілька концептуальних підходів до формування змісту інформаційного права.

Побутує думка, що інформаційне право — це комплекс­на галузь права, яка має спеціальний предмет — суспільні інформаційні відносини. Така позиція ґрунтується на тео­ретичних положеннях, сформованих такими вченими, як В.К. Райхер, Ю.К. Толстой, О.С. Іоффе, М.Д. Шаргород-ський¹. Ця позиція обґрунтовується також на основі праць О.А. Красавчикова². За цією концепцією право умовно по­діляється на основні та комплексні галузі.

Не сприймають такого підходу прихильники іншої кон­цепції, один з представників якої — Л.С. Галесник — ще у 1957 р. зазначав, що прямування таким шляхом може при­звести до трамвайно-тролейбусного, банно-прального, бака­лійно-гастрономічного права і т. п.³ Як контраргумент мож­на зазначити, що за цією концепцією припиняється розви­ток права і, відповідно, — розвиток суспільних відносин. У соціальній природі такого, звичайно, не може бути. Практи­ка правотворення свідчить, що не може бути безмежного тво­рення права на основі автономного галузевого законодавства.

У теорії права виникла нова концепція: формування міжгалузевих, комплексних інститутів права, що базують-

ся на галузевих інститутах комплексних галузей права (конституційного, цивільного, адміністративного, трудово­го та кримінального). За цією концепцією право розгля­дається як велика складна соціальна гіперсистема.

У кожній провідній галузі права є умовно визначений галузевий інститут, який на міжгалузевому рівні утворює нове явище — міжгалузевий комплексний інститут права.

Названа концепція є новою в теорії права. Вона ще не набула глибокого наукового обґрунтування, проте актив­но застосовується у правотворенні. Приклад реалізації цієї концепції можна знайти у Законі України "Про інформа­цію", де у частині першій ст. 47 зазначено: "Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дис­циплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримі­нальну відповідальність згідно з законодавством України".

¹ Див.: Райхер В.К. Общественно-исторические типы страхова­ния. — М.; Л., 1947. — С. 189—190; О системе права // Правоведе­ние. — 1975. — № 3. — С.60—70.

² Система права и система законодательства (гражданско-право­вой аспект) // Правоведение. — 1975. — № 2. — С. 64—65.

³ Галесник Л.С. О проблемах систематизации права // Сов. госу­дарство и право. — 1957. — № 2. — С. 112.

Розділ 2

Поняття, зміст та сутність інформаційного права

2.3. СИСТЕМА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН

Відповідно до основних положень, поданих вище, роз­глянемо систему правового регулювання суспільних інфор­маційних відносин. Ця система умовно поділяється (за суб'єктами регулювання і виникнення норм права) на дві частини:

1) приватно-правове регулювання (на рівні правочинів, звичаїв, угод, традицій, норм суспільної моралі, корпора­тивної (ділової) етики);

2) публічно-правове (державне) регулювання.

Публічно-правове регулювання знаходить місце у зако­нодавстві: законах, нормативно-правових актах, прирівня­них до законів, та підзаконних нормативно-правових ак­тах.

Під категорією "інформаційне законодавство України" ми розуміємо множину нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою України у формі законів та постанов нормативного змісту, які регулюють суспільні відносини щодо інформації.

За правовою доктриною нашої країни основні положен­ня інформаційного права базуються на юридичних нормах, визначених у Конституції України, тобто основоположним законодавчим актом у сфері регулювання інформаційних відносин у нашій країні є Конституція України.

У публічному праві України вже створено велику кількість нормативних актів, які прямо або опосередковано регулюють інформаційні відносини у різних галузях су­спільного буття. Зазначені у Конституції України положен-

ня набувають розвитку в 260 Законах України та у 290 По­становах Верховної Ради.

Окремі положення правового регулювання суспільних інформаційних відносин відображено (у дужках показано кількість нормативно-правових актів): в Указах (370) та роз­порядженнях Президента України (87); постановах (1160) та розпорядженнях (210) Кабінету Міністрів України; нор­мативних актах міністерств і відомств (близько 1095).

Системоутворюючим інформаційного законодавства є Закон України "Про інформацію"(від 2 жовтня 1992 p.). Цей Закон закріплює конституційні засади щодо права громадян України на інформацію, закладає правові осно­ви інформаційної діяльності. На підставі Декларації про державний суверенітет України та Акта проголошення незалежності України Закон визначає правові форми міжнародного співробітництва в галузі інформації.

Мету і завдання Закону викладено у ст. 2: "Закон вста­новлює загальні правові основи одержання, використан­ня, поширення та зберігання інформації, закріплює пра­во особи на інформацію в усіх сферах суспільного і дер­жавного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відно­син, регулює доступ до інформації та забезпечує її охоро­ну, захищає особу та суспільство від неправдивої інфор­мації".

Ст. З Закону визначає сферу його дії. Вона поширюєть­ся на інформаційні відносини, які виникають в усіх сфе­рах життя і діяльності суспільства і держави при одер­жанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації.

Законодавство України про інформацію утворюють: Конституція України; Закон України "Про інформацію"; законодавчі акти про окремі галузі, види, форми і засоби інформації; міжнародні договори та угоди, ратифіковані Україною; принципи і норми міжнародного права.

3 — 4-1260

Розділ 2

Поняття, зміст та сутність інформаційного права