Хеттська культура. Культура Східного Середземномор'я й Ассирії
Хеттське царство сформувалося у ХVІІІ – ХVІІ ст.. до н.е. в Малій Азії в зручному для транзитної торгівлі місці між Європою та Азією і проіснувала до ХІІ ст.. Це було дуже нестале державне утворення. Вивчення хетської історії розпочалося відносно пізно – з другої половини ХІХ ст.. Важко дати систематичний нарис хетської культури, оскільки залишилось мало джерел. У мистецтві та релігійних легендах значне місце відводилось культу богині-матері. В історико-політичній літературі знайшов відображення процес утворення Хеттської держави.
Хетти створили яскраві зразки образотворчого мистецтва. Особливо вражають рельєфи сцен боїв, царів, священних тварин. Своєрідністю відзначалася архітектура. Циклопічне мурування, система оборонних споруд, планування палаців, застосування колон із своєрідними декоративними скульптурами споріднюють хетську архітектуру з будівельною творчістю народів егейського мікенського світу.
Територія Східного Середземномор'я в давнину називалася Ханаан, або Амутру. До неї входили Сирія з приморською смугою, яку греки називали Фінікією, Палестина та Сирійський степ. Країни цієї частини Перської Азії були тісно пов’язані між собою географічно та історично. Фінікія, Сирія та Палестина жорстоко страждали від військових походів великих рабовласницьких держав, оскільки були розташовані між Хеттською державою, Месопотамією та Єгиптом. Водночас вони швидко сприймали культурні досягнення своїх сусідів.
Фінійська культура зазнала єгипетського та меншою мірою вавилонського впливу, разом з тим зберігши свою самобутність.
Найбільшим досягненням фінікійської культури було винайдення алфавітного письма, тобто фінікійські писці довели до кінця велике відкриття єгиптян. Щоправда, деякі дослідники вважають, що фінікійське письмо могло розвинутись на основі не єгипетського, а крітомікенського або місцевого фінікійського складового письма. Від фінікійського походу і грецьких алфавітів, а також арамейський, а від них – більшість сучасних алфавітів.
Культурний розвиток первісного населення Палестини – ханаанеї – був значно нижчий, ніж у єгиптян. Аж до ІІ тис, до н.е. вони перебували на стадії первісного ладу. Їхня культура в цей період зазнала вирішального впливу Єгипту.
Кожна община, місто і плем’я Палестини мали свого власного богопокровителя. Влаштовувались людські жертвоприношення.
Приблизно в першій половині ХІІІ ст.. до н.е. в Палестині з'явилося об'єднання споріднених племен – Ізраїль. Завоювання Палестини ізраїльськими племенами відбулося досить легко і швидко. Перші спроби створення тут держави починаються у ХІ ст.. до н.е. і завершуються наприкінці цього ж століття.
Культура Ізраїля була подібна до культури ханаанейської. Відчувався сильний вплив Єгипту, Вавилону та Фінікії. Про літературу знаємо у тому переробленому вигляді, в якому деякі її твори увійшли до складу Біблії.
У релігії ізраїльтян та ханаанеїв було багато спільного. Проте чітко простежувалась тенденція до усунення ханнанейських релігійних традицій.
Поступово склалася Біблія, до якої увійшли п’ять книг, написаних Мойсеєм; історичні книги, в яких викладалась переважно історія благочестя;повчальні, в яких містилось вчення про благочестя; пророчеські тощо.
У Біблії зустрічаємо залишки давньоєврейської літератури, наприклад «Пісня пісень». Біблійна література мала значний вплив на давньохристиянську літературу.
Вагомий внесок у розвиток світової культури здійснили народи Ассирії. Культура Ассирії багато в чому ґрунтувалась на культурній спадщині Стародавніх Шумеру та Вавилону. Йдеться про клинопис, літературні твори, характерні елементи мистецтва, типові риси релігії, ряд наукових знань.
Про значний рівень розвитку ассирійської культури свідчать славетна бібліотека Ашшурбаніпала, залишки палаців, зведених для нього та царя Саргона ІІ. В архітектурі палаців велике місце відводилось монументальній скульптурі, художнім рельєфам, декоративним орнаментам. До речі, в ассирійському мистецтві переважали воєнні сюжети та сцени полювання. Вагомий внесок на розвиток ассирійської культури мали хетти та хурити.
В останні століття існування Ассирії посилюється арамейський вплив. Після падіння Ассирійської держави арамейська мова проникла також у Середню Азію та Індію.