Охарактеризуйте Острог, як центр ренесансної культури в Україні.
Острог, Львів, Київ - центри розвитку української науки, освіти та книгодрукуванняРенесанс зароджується в Італії в кінці ХІІІ ст., поступово поширюється по всій Європі та набуває ознак окремої культурно- історичної епохи і основного художнього стилю в мистецтві. Визначальною рисою культури Ренесансу і провідним інтелектуальним напрямом стає гуманізм - ідейна система, яка на відміну від середньовічного ідеалу людини - аскета, здатної переносити злидні на землі заради небесного блаженства, утверджує ідеал вільної та сильної особистості. В Україні Ренесанс як нова доба та художній стиль триває з останньої третини ХVІ ст. і впродовж першої половини ХVІІ ст.З Острога бере початок формування ренесансної культури. Становлення Острога як одного з центрів української культури можна датувати 1574 р., коли князь Василь-Констянтин Острозький (1526-1608) переніс сюди з Дубна головну адміністрацію своїх володінь. Це стало поштовхом до зосередження в Острозі освічених управлінців та радників з оточення князя.
Крім того, Остріг був другим титулярним центром єпархії Східної Волині, владика якої титулувався «луцьким і острозьким», відтак Богоявленський замковий храм - одна з наймонументальніших православних споруд того часу - мав статус кафедрального собору. Кілька богородичних образів, написаних у тодішньому Острозі, фахівці зараховують до шедеврів православного іконопису. Замилування князя Василя-Костянтина в церковному стилі і штат музики, якими він себе оточував, спричинилися до появи особливого «острозького наспіву», чому передувало довготривале плекання традиції хорового мистецтва. У княжому замку була чимала книгозбірня, що містила як православні богословські тексти, так і європейські видання світського та релігійного змісту.
Піднесенню міста як інтелектуального осередку сприяло й те, що між Острогом - офіційним центром маєтків князя - і його приватною резиденцією (Дубенським замком) лежав Дерманський монастир, одна з найбагатших православних пристаней Русі під патронатом Острозьких.
Зосередження на середину 1570-х рр. довкола князя В.-К. Острозького гурту інтелектуалів збіглося в часі з першими наслідками впровадження рішень Тридентського собору (1544-1563), який ухвалив радикальну програму реформ для зміцнення католицької церкви. Зокрема, 1564 р. у Польщу приходять націлені на активну місіонерську та освітню роботу серед іновірців - єзуїти.
Створюються перші єзуїтські колегії, зокрема у Вільні (1569) та Ярославі (1574). У 1573 р. з метою поширення унійної ідеї Папська курія засновує в Римі так звану Грецьку колегію - кузню кадрів для місіонерської праці на Сході.
На хвилі цих новацій у 1574 р. був написаний, а в 1577 р. надрукований, трактат відомого єзуїтського теолога й проповідника, тодішнього ректора Віленської єзуїтської колегії Петра Скарги «Про єдність Божої Церкви під одним Пастирем». Присвячуючи книгу В.-К. Острозькому, П. Скарга обґрунтував потребу об’єднання «істинної» (католицької) та «хибної» (православної) церков. Натомість жоден український православний осередок не спромігся відразу виступити з обґрунтованою позицією у відповідь. Цією роботою П. Скарга започаткував полемічну літературу.У цих умовах з 1576 р. в Острозі на кошти В.-К. Острозького починає працювати науковий осередок. Його початкова мета була цілком конкретною: підготувати випуск першої друкованої Біблії на церковнослов’янській мові і тим самим утвердити її престиж нарівні з сакральними мовами - гебрейською, грецькою та латинською. В Острозі під патронатом К.-В. Острозького тривалий час працювали білоруси, поляки, греки: Кирило Лукаріс, Ян Лятос, Андрій Римша, Симон Пекалід, Никифор Парасхез. Серед відомих українських інтелектуалів того часу в Острозі працювали Герасим і Мелетій Смотрицькі, Клірик Острозький, Василь Суразький (справжнє прізвище Василь Малюшицький), Христофор Філалет, Дем’ян Наливайко та ін.
Острозька друкарня, яка працювала від 1578 р. до 1612 р., була втіленням в Україні витвореного у Західній Європі типу видавничого закладу при школі і науково-літературному гуртку книжників Це дає змогу дослідникам стверджувати, що Острог став також першим в Україні центром видання тогочасної публіцистики, яку пізніші дослідники назвали «полемічною літературою». Братські організації поступово взяли під свою опіку розвиток освіти, друкування і розповсюдження книг. Вони групували навколо шкіл і друкарень освічені та ініціативні сили української інтелігенції, що вийшла з середовища духовенства, української шляхти та міщан.Таким чином, Ренесанс в українській культурі став наслідком складного й тривалого процесу взаємодії вітчизняної та європейської культури. І хоч українські митці не сформували цілісної ренесансної культури або стилю, зате творчо переробили кращі досягнення західної Європи, насамперед Італії, використали їх для розвитку власної нації, формування власної державності. "Так само, як Січ здолала створити на території чужої держави мілітарну республіку, - пише Є. Маланюк, - так суспільство здолало школами, братствами і безупинною боротьбою - створити "державу в державі" -"Руську Річ Посполиту".
Білет №10, питання 1 Характерні ознаки трипільської культури.
Трипільська культура (за назвою розкопаного поселення поблизу с. Трипілля на Київщині) проіснувала два тисячоліття (IV–III тис. до н. е.) і була поширена від Верхньої Наддніпрян-щини і Південної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Надчорномор’я. Трипільські селища розташовувалися на високих рівних місцях поблизу рік, мали чітке планування. Житла були наземні, мазались глиною. Всередині були піч, лежанка і вівтар-жертовник. Основним заняттям трипільців було землеробство (вирощували пшеницю, ячмінь, просо, бобові). Трипільські племена розводили худобу, свиней, овець, кіз, коней. Ремеслами трипільців були кушнірство, прядіння і ткацтво. Високого художнього та технічного рівня у трипільців досягло керамічне виробництво. Лад трипільського суспільства був близький до військової демократії (виникли військові загони). Трипільське суспільство було конфедерацією племінних союзів, і в основі суспільного устрою лежали матріархальні, а згодом патріархальні відносини.
Таким чином, трипільська культура – багатогранна і самобутня. Її характерними ознаками в економічній сфері були зернове землеробство, тваринництво; у сфері суспільних відносин – перехід від матріархату до патріархату, зародження міжплемінних об’єднань та елементів приватної власності; у сфері побуту – побудова великих глиняних будівель, утворення протоміст з населенням майже 15–20 тис. жителів; у духовній сфері – домінування символів родючості, матеріалізації їх у символи добробуту
(жіночі статуетки, зображення сонця, місяця, води та ін.)
Але у всякої культури є початок і кінець. Були вони і в Трипілля. З приводу цього є кілька гіпотез: це і порушення екологічного балансу, що було пов’язано з екстенсивним веденням господарства, і певне похолодання, і внутрішні протиріччя, і наслідок експансії агресивних племен, які прийшли з північного заходу і сходу, та інші причини привели до зникнення трипільської культури.
Сучасні археологічні дослідження підтверджують, що окремі елементи трипільської культури (система господарства, топографія поселень, декоративний розпис будинків, мотиви орнаменту і кераміки та інше) стали невід’ємною частиною сучасної української культури. питання 2. Охарактеризуйте реформаторську діяльність Петра Могили.
У 1632 р. київським митрополитом став Петро Могила. Для відновлення авторитету православної церкви Петро Могила розпочав поступове проведення реформи церкви, першим кроком якої стало налагодження суворої дисципліни з-поміж ченців і духовенства. Для нагляду за церковним життям Петро Могила запровадив посади двох митрополичих намісників. Контроль за духовним життям повинні були здійснювати єпархіальні собори.
Перешкодою у реорганізації церкви було право магнатів втручатися у справи церкви в межах їхніх володінь. Крім того, із розвитком братств в Україні посилився вплив мирян на церковні справи, часто братства підпорядковували собі духовенство. Петро Могила вважав неприпустимим, щоб влада мирян перевершувала владу духовенства.
Зміни, що відбувалися в церковному житті, були закріплені в кількох книгах. Важливою подією стала поява твору «Православне сповідання віри», написаного настоятелем Києво-Печерського монастиря Ісайєю Трофимовичем за активної участі Петра Могили. Твір, у якому викладалися основи православної віри, було схвалено константинопольським патріархом та затверджено собором східних патріархів у Яссах. Перекладене багатьма мовами, «Православне сповідання віри» поширювалося не лише в православних країнах, а й серед католиків і протестантів. Сам Петро Могила був автором двох
надзвичайно важливих церковних книжок — «Служебника» й «Требника»,
«Служебник» собором 1629 р. був проголошений як обов'язковий для кожного священика. У ньому подавалися уточнені повні тексти Богослужб — уранішніх, обідніх (літургій), вечірніх.
«Требник» вийшов друком у Лаврській Друкарні 1646 р. Він містив докладний опис і порядок здійснення найрізноманітніших Богослужб (треб), таких як вінчання, хрещення, похорон, освячення нової хати, молебні з приводу неврожаю, хвороб, подорожей, початку навчання тощо.
Петро Могила зібрав навколо себе освічене духовенство, яке взяло у свої руки церковні справи, усунувши становище, за якого освічені братчики вирішували різні релігійні питання. Свою роль у врятуванні православної церкви у найбільш скрутні для неї часи братства виконали. Нові часи вимагали консолідації церкви.
Значення діяльності Петра Могили, спрямованої на розбудову церковного й культурного життя України, важко переоцінити. Недарма час, протягом якого Могила був митрополитом, називають Могилянською добою. За визначні заслуги перед Українською православною церквою 12 грудня 1996 р. Петро Могила був канонізований — визнаний Святим.
ВАРІАНТ 11
ІІІ РІВЕНЬ