Та Латинської Америки

Міфологія – головне джерело образів мистецтва Давнього світу. Відображення космогонічних міфів та природного середовища у храмовій архітектурі Месопотамії. Зикурати Етеменігуру в Урі та Етеменанки у Вавілоні. Типи палацових споруд. Оздоблення поверхонь будівель глазурованою цеглою – відмінна риса месопотамського стилю (Ворота Іштар, Дорога процесій, тронний зал Південного палацу у Вавілоні). Рельєф – головний елемент декору шумеро-аккадських та ассиро-вавілонських палаців. Поєднання барельєфа та горельєфа у палаці Саргона ІІ). Героїчний епос “Сказання про Гільгамеша” – основне джерело образів мистецтва. Реалістичні риси в рельєфах та фрескових розписах інтер'єрів.

Ідея Вічного життя – основа давньоєгипетської культури. Міф про Осиріса та Изиду. Обряд муміфікації та некрополь як матеріальне втілення ідеї Вічного життя (піраміди в Гізі, напівскельний храм у Дейр-ель-Бахрі, скельний храм в Абу-Симбел). Рельєф. Живопис. Архітектура наземного храму – символ самовідродження Ра (Карнакський храм, Рамесеум). Живописне і скульптурне оздоблення саркофагів та гробниць – магічний код вічного буття. Поєднання елементів фасного і профільного зображення у каноні Вічного життя.

Відображення релігійно-міфологічної картини світу в традиційній духовній культурі народів Сходу.

Індуїзм як стрижень художньої культури Індії. Епос „Махабхарата” та „Рамаяна”. Архітектурне втілення містичного жертвоприношення та аскетичного подвижництва (храм Кандар'я Махадева у Кхаджурахо). Роль скульптури (техніка „набрякаюча форма”) в зовнішньому декорі індуїстського храму. Буддійська ступа в Санчі – модель Всесвіту Давньої Індії. Кам'яний рельєф як літопис життя і діянь Будди. Фрескові цикли печерних храмів Аджанти – енциклопедія індійського життя. Тадж-Махал – зразок індо-мусульманської естетики. Індійська мініатюра – витончений жанр індо-мусульманського стилю.

Космологізм як основа китайської культури. Прояв вічної гармонії Інь та Ян у пейзажному жанрі „гори–води”. Образ світу у декоративній манері гун-бі (Лі Сисюнь „Подорожні в горах”); пейзаж настрою в техніці сеї (Ван Вей „Прояснення після снігопаду в горах біля ріки”). Єдність слова, знаку та зображення як ідеал китайського живопису. Відображення етики конфуціанства, даосизму та буддизму в літературних творах („Луньюй”, „Даодецзин”, „Цзінь, пін, мей”). Естетика порожнечі в образотворчому мистецтві. Архітектура палаців і храмів – відображення п'ятичасткової моделі світу (імператорський палац Гугун, Храм Неба). Парк Іхеюань у Пекіні – ідеальне втілення небесної гармонії.

Естетика сінто в японській культурі. Культ природних форм і краси буденного в архітектурі (святилище Аматерассу в Ісе) та літературі (жанр хоку і танка). Ідея „все в одному” як ключовий принцип художньої культури „цивілізації соснової голки”: чайна церемонія тяною, філософські сади каменів хіраніва (Рьоандзи в Кіото), гравюра на дереві укійо-е (Огата Корін, Кітагава Утамаро, Кацусіка Хокусай). Естетизація миті.

Діалог Сходу і Заходу в культурі.

Ритуал принесення жертви в ім'я життя як стрижень культури індіанців Південної та Центральної Америки. Теотіуаканський тип споруди – зразок храмової та світської архітектури майя та ацтеків (Паленке, Чічен-Іца, Теночтитлан). Сакральна функція скульптурного декору храмів. Поєднання символічного та реалістичного в живописі Д.Рівери (Національний палац та будівля Міністерства освіти у Мехіко).