Доба Августа як «золотий вік» імперської культури Риму

Вік Августа став не лише злетом римської цивілізації, а й "золотим" віком поезії. Тоді філософія поступається літературі, а філософські роздуми органічно вплітаються в поетичні твори. Виразниками ідеології нової епохи були Публій Вергілій Марон (70-19 pp. до н. є), Квінт Горацій Флакк (65 - 8 pp. до н.е.) та Публій Овідій Назон (43 р. д. н.е - 17 р. н .е.). Вергілій створив безсмертну національну епопею "Енеїду". Перу Овідія належать "Метаморфози" - збірка поем на міфологічні теми про перетворення людей на рослин, тварин, зірки. Горацій оспівував високу місію творця в поезії, який має не лише розважати, а й учити. Майстер слова повинен прагнути досконалості, оскільки пересічність не в повазі ні в богів, ні в людей, ні в книготорговців. Творчий геній римлян яскраво виявився в архітектурі. Будували головним чином споруди практичного призначення - міські дороги, мури, мости, акведуки (водогін), базиліки, складські приміщення, цирки. До нашого часу функціонує Аппієва дорога (312 р. до н.е.). Уздовж дороги розташовані сімейні гробниці римської знаті. Було побудовано водогін Аква Аппія завдовжки 16 км 617 м - критий канал, місцями пробитий у скелі або складений з кам'яних плит і піднятий на підпори, де цього вимагав рельєф місцевості. На межі III— II ст. до н.е. римські будівельники вперше використали міцний і водостійкий бетон. Коринфський та композиційний ордери стали улюбленими в римській архітектурі.

Особливу сторінку в культурному розвитку стародавнього Риму являє період римської імперії. В архітектурному мистецтві за часів імператорського Риму приходить пишність і розкіш. Ідея величі Риму знайшла своє найяскравіше втілення в грандіозних пам'ятках архітектури. Тут малась на увазі політична мета - підкреслити щедрість правителя і зберегти його ім'я в пам'яті потомків. Імператор Август прийняв Рим цегляним, а залишив його мармуровим. Знаменитими спорудами був форум Августа - площа, обнесена муром, з храмом Марса на високому подіумі.

45. Особливості доби Просвітництва (Вольтер, Дідро. Руссо)

Ідеологічна доктрина Просвітництва виникла в Англії у XVII ст. (Дж. Локк) і отримала свій широкий розвиток у XVIII ст. у Франції (Вольтер, Ж.-Л. д'Аламбер, Д. Дідро, Ш.-Л. Монтеск'є, К.-А. Гельвецій, П.-А.-Д. Гольбах, Ж.-Ж.Руссо та ін.). Світоглядні засади Просвітництва стали ідеологічним обгрунтуванням Війни за незалежність у Північній Америці 1775-1783 pp. (Б. Франклін, Т. Джефферсон та ін. були переконаними локкіанцями1). Джон Локк (1632-1704) - англійський просвітетель і політичний діяч, який розробив емпіричну теорію пізнання та ідейно-теоретичну доктрину лібералізму. Він відстоював право на релігійну свободу, виступав за віротерпимість. Вчений заперечував право абсолютної королівської влади, виправдовував парламентську монархію та відстоював непорушність "невідчужених", "природних прав людини": право рівності, право на життя, свободу, власність. Дж. Локк став першим філософом, який написав Конституцію для Північної Кароліни, схвалену 1669 p. народними зборами. Французьке Просвітництво, що визначалось насамперед своєю ідейно-організаційною завершеністю, послідовністю, висунуло ідеї буржуазної демократії. Спираючись на теоретичні положення Дж. Локка про "не-відчужені", "природні права людини", просвітники висунули ідею "суспільного договору" (Ж.-Ж. Руссо), свободи (слова, совісті, друку), рівності, вільної праці на благо суспільства, розумного егоїзму та всебічного розвитку особистості, що знайшли втілення у "Декларації прав людини і громадянина" (1789). Саме цей документ став зразком для розроблення основних засад "Загальної декларації прав людини", прийнятої ООН у XX ст. Просвітники вели боротьбу з релігійним фанатизмом, офіційною догматикою католицької церкви, абсолютизмом, становими умовностями та іншими феодальними пережитками, активно пропагували вивчення природи, розвиток науки і техніки, поширення освіти та наукових знань. Просвітники ідеологічно підготували революційні події 1789 p., здійснивши "філософську революцію" у свідомості людей не лише Франції, а й усієї Західної Європи та Америки. Просвітники зробили внесок у розроблення теоретичних засад суспільного прогресу. Зачинателем теорії прогресу вважається Ф. Бекон, який пов'язував прогрес з розвитком науки. Історики А.-Р.-Ж. Тюрго і М.-Ж.-А.-Н. де Кондорсе) ідею прогресу застосували до історичного розвитку. Ідею прогресу також розробляли Д. Дідро, Ж.-А. дАламбер, Ж.-Ж. Руссо, Вольтер. Вони розвинули нову концепцію науки, що ґрунтувалася на "суспільному договорі" Ж.-Ж. Русо та природному праві рівності людини, пояснювала перехід від феодального застою до "громадянського суспільства". Зокрема, Вольтер розробив теорію непрямолінійності прогресу, виявив періоди регресу, яким для нього стали часи Середньовіччя, увів термін "філософія історії" ("Дослід про звичаї та дух народів"). В основу теорії суспільного прогресу Вольтер поклав ідею просвітління людського розуму, яке перебуває в постійному протистоянні з невіглаством та забобонами. Водночас табір просвітників не був однорідним. До нього входили представники різних політичних верств та релігійних поглядів, які часто не погоджувалися один з одним, а їх суперечки переростали у протистояння (Вольтер і Ж.-Ж. Руссо). У світогляді просвітників було багато непослідовного і навіть помилкового. Але вони вірили в людину, її розум, вважали її творцем історії. Незважаючи на нищівну критику церкви та католицьких догматів, не всі просвітники були атеїстами. На цих позиціях стояли філософи-матеріалісти Ж.-О. де Ламетрі, Д. Дідро, П.-А.-Д. Гольбах, К.-А. Гельвецій.