Амоніачного розчину оксиду аргентуму

У три пробірки, вимиті гарячим лугом і водою, наливають по 3 мл амоніачного розчину оксиду аргентуму. У першу добав­ляють 2 мл 2 % розчину лактози, у другу — мальтози, в тре­тю – сахарози. Усі пробірки занурюють на кілька хвилин у склянку з нагрітою до температури 80–90 ⁰С водою. Якщо стінки пробірок були добре вимиті, то в першій і другій пробірках виділяється металічний аргентум у вигляді срібного дзеркала. Якщо ж пробірки не досить чисті, то випадає чорний осад мета­лічного аргентуму.

У пробірці з розчином сахарози змін не спостерігається, що вказує на нездатність сахарози до реакцій відновлення.

Дослід 9. ГІДРОЛІЗ (ІНВЕРСІЯ) САХАРОЗИ

У пробірку наливають 4 мл 2 % розчину сахарози, кіль­ка крапель розбавленої сульфатної кислоти і кип'ятять протягом 3–5 хв. Частину одержаного таким чином інвертного цукру після охолодження нейтралізують розчином гідроксиду натрію до слаболужного середовища, добавляють фелінгову рідину і знову нагріва­ють. Моносахариди, утворені в результаті гідролізу, відновлюють фелінгову рідину з виділенням червоного осаду оксиду купруму (І).

Без попереднього гідролізу сахароза фелінгову рідину не відновлює.

З другою частиною гідролізату проводять реакцію Селіванова. До розчину добавляють концентровану хлороводневу кислоту, кристалик резорцину і нагрівають. З'являється вишнево-червоне забарвлення, що вказує на наявність у гідролізаті фруктози.

Під час гідролізу сахарози відбувається зміна напрямку обертання площини поляризованого світла. У зв'язку з цим реак­ція гідролізу сахарози здобула назву інверсії.

Дослід 10. ЯКІСНА РЕАКЦІЯ НА САХАРОЗУ

У пробірку наливають 2–3 мл водного розчину сахарози, добавляють кілька крапель водного розчину (1:50) сульфату кобальту (СoSO₄) і надлишок розчину гідроксиду натрію. З'яв­ляється фіолетове забарвлення. Реакція дуже чутлива і дає пози­тивні результати за розбавлення цукру 1:10 000.

Дослід 11. ЯКІСНА РЕАКЦІЯ НА КРОХМАЛЬ.

Промитий сухий крохмаль (1г) розтирають у ступі з 5 мл води. Суспензію виливають у склянку з 50 мл киплячої води. Крохмаль набухає. Утворюється майже прозорий крохмальний розчин — клейстер, з яким проводять такі досліди:

а) до 5 мл охолодженого крохмального клейстеру добавля­ють одну—дві краплі розчину йоду в йодиді калію. Розчин забарв­люється в темно-синій колір. Під час нагрівання забарвлення зникає, а у процесі охолодження — знову з'являється. Реакція крохмалю з йодом — складний процес утворення комплексних сполук йоду з крохмалем. Паралельно відбувається процес адсорб­ції йоду крохмалем;

б) частину крохмального клейстеру змішують із концент­рованим розчином гідроксиду барію і кип'ятять. Спостерігається осаджування барієвої сполуки крохмалю, що свідчить про наяв­ність у молекулі крохмалю гідроксильних груп;

в) невелику кількість крохмального клейстеру змішують з 2–3 мл фелінгової рідини і нагрівають до кипіння. Відновлен­ня фелінгової рідини не спостерігається, оскільки крохмаль не містить вільних глікозидних гідроксилів і карбонільних груп;

г) до 2–3 мл крохмального клейстеру добавляють 1–2 мл 10 %-ного розчину гідроксиду натрію і нагрівають. Реакція осмолення крохмалю під дією лугу не спостерігається;

д) невелику кількість крохмального клейстеру на годин­никовому склі змішують із слиною. До суміші добавляють крап­лю розчину йоду. З'являється характерне для крохмалю темно-синє забарвлення, що через деякий час переходить у червоно-фіолетове, а потім у червоне і, нарешті, у жовте.

Зміна забарвлення пояснюється реакцією гідролізу крох­малю під дією слини, що містить фермент птіалін. Останній над­звичайно енергійно каталізує гідроліз крохмалю до утворення дисахариду мальтози.