Астеновегетативний синдром

Гепатит (B, C, D, G).

Q Зловживання алкоголем.

q Аутоімунні реакції.

q Вплив гепатотропних лікарських

препаратів.

q Вплив токсичних (частіше промислових) факторів.

Схема будови вірусу гепатиту В

ДНК-вмісний вірус, який в своїй будові містить 4 білки-антигени:

HBsAg, HBcAg, НвеAg и НВхAg

В організмі хворих гепатитом В синтезуються антитіла до 3-х антигенів:

Аnti-HBs, Аnti-HBc, Аnti-Нве

Патогенез ХВГВ

Ø Сам ВГВ не має безпосередньо цитопатичної дії (гепатоцити не руйнує), враження

печінки пояснюється імунною відповіддю організму на втілення в гепатоцит вірусу;

Ø Розвиток захворювання залежить від:

А. Змін, що відбуваються у фазі реплікації вірусу;

Б. Характеру і вираженості імунної відповіді;

В. Вираженості аутоімунних механізмів;

Г. Активації сполучної тканини в печінці;

Д. Активації процесів перекисного окислення

ліпідів.

Зміни в гепатоцитах, що відбуваються у фазі реплікації вірусу

q після проникнення ВГВ в гепатоцит ( де відбувається фаза реплікації вірусу) утворюється багато нових вірусних частинок;

q в ході реплікації вірусу відбувається зміна гепатоцитів, з`являються “мутантні гепатоцити” (на поверхні гепатоциту з`являються як вірусні так і вірус індуко-

вані неоантигени);

q у відповідь на це розвивається імунна відповідь

організму з пошкодженням гепатоцитів.

Характер і вираженість імунної відповіді

q при ХГ вірусної етіології розвиваються імунні реакції, ступінь вираженості яких багато в чому залежить від генетичних особливостей імунної відповіді;

q основною мішенню агресії при ХВГВ признаний НВсАg (і його субкомпонент НВеАg), на які направлені цитотоксичність Т-лімфоцитів і антитіло-залежна клітинна цитотоксичність;

q основним видом імунопатологічної реакції, що розвивається по відношенню до гепатоцитів, являється гіперчутливість уповільненого типу до НВеАg, НВсАg;

q збереженню реплікуючого вірусу і його захисту від імунних систем організму сприяє секреція НВеАg в кров;

q циркуляція НВеАg пригнічує обидві ланки імунітету: клітинну – шляхом зниження продукції γ–інтерферону і гуморальну – в результаті пригнічення антитіло утворення В – лімфоцитами.

Аутоімунні механізми

q пусковим механізмом розвитку аутоімунних реакцій являється дефіцит Т – супресорної функції, що може бути вродженим (частіше) або набутим дефектом;

q при ХВГВ найбільше значення має розвиток аутоімунних реакцій до печінкового специфічного ліпопротеїну (liver-specific proteins- LSP) і антигенів мембрани гепатоцитів;

q при ХВГВ Т-лімфоц. сенсибілізовані до вірусних антигенів, сприймають змінені вірусом гепатоцити із специфічними антигенними LSP – детермінантами, як чужі;

q поряд з імунним Т – клітинним цитолізом гепатоцитів розвивається сенсібілізація до LSP, що підтримує запальний процес в печінці.

Активація сполучної тканини (СТ) в печінці

q при ХГ активується СТ в печінці;

q причина активації не до кінця ясна, але вважають, що вона викликається загиблими гепатоцитами;

q активована СТ чинить руйнуючу дію на інтактні гепатоцити, що сприяє розвитку некрозів і само прогресуванню активного гепатиту.

Особливості вірусного гепатиту D

q вірус гепатиту D являє собою неповноцінний “голий” RHK– вмісний вірус, що не має оболонки;

q проникнення в гепатоцити та реплікація ВГD відбувається в присутності ВГВ;

q D – вірус інтегрується в зовнішню оболонку ВГВ (вірус-помічник), що містить НВsАg;

q D – вірус на відміну від вірусу гепатиту В має безпосередню цитопатичну дію на гепатоцит;

q зараження D – вірусом може виникнути одночасно з зараженням вірусом ГВ (коінфекція) або виникати при існуючому зараженні ГВ (суперінфекція).

Особливості вірусного гепатиту С

q RHK – вмісний вірус, має безпосередню цитопатичну дію на гепатоцит, важливою

особливістю якого є дуже велика мінливість(1010-11 варіантів на протязі доби) і внаслідок цього генетична недоступність;

q імунна система не “встигає” розпізнати нові антигени HVC і, таким чином, він уникає від повноцінної імунної відповіді;

q інфекція розвивається повільно – “ласкавий бивця”; клінічно виражений хр.гепатит розвивається в середньому через 14 р., цироз печінки – 18р. гепатокарцинома – через 18-23 р.

Патогенез хронічного алкогольного гепатиту

q безпосередня токсична і некробіотична дія алкоголю на печінку;

q дуже виражена токсична дія на печінку метаболіта алкоголю ацетальдегіда ( в 30 разів токсичніший за алкоголь);

q різка активація під дією алкоголю ПОЛ в печінці, утворення вільних радикалів, які пошкоджують гепатоцити і лізосомні мембрани;

q утворення алкогольного гіаліну в гепатоцитах і розвиток у відповідь на нього пошкоджуючої імунної цитотоксичної реакції Т – лімфоцитів;

q гальмування регенерації печінки і стимуляція фіброзоутворення

Класифікація ХГ (Лос-Анджелес, 1994)

q По етіології і патогенезу:

l хронічний гепатит В, D,C,

l невизначений хронічний вірусний гепатит (F, G, TTV);

l аутоімунний гепатит (тип 1, тип 2, тип 3);

L токсичний гепатит;